ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 січня 2025 року
м. Київ
Справа № 606/1789/23
Провадження № 51 - 3017 км 24
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
та в режимі відеоконференції
захисника особи,
щодо якої вирішувалося
питання про застосування
примусових заходів
медичного характеру, ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_7,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене
до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023211080000184
від 17 серпня 2023 року, щодо
ОСОБА_6,
ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Теребовля Тернопільської області, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимого,
за ст. 125 ч. 1, ст. 345 ч. 2 КК України,
за касаційною скаргою захисника особи, щодо якої вирішувалося питання
про застосування примусових заходів медичного характеру, ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 06 березня 2024 року.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Ухвалою Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 07 листопада 2023 року за вчинення суспільно-небезпечних діянь, передбачених ст. 125 ч. 1,
ст. 345 ч. 2 КК України, до ОСОБА_6 застосовано примусові заходи медичного характеру у виді госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги
зі звичайним наглядом.
Прийнято рішення щодо речових доказів та заходів забезпечення кримінального провадження.
Згідно з ухвалою суду 17 серпня 2023 року о 16 годині 22 хвилини працівники поліції СРПП ВП № 3 (м. Теребовля) Тернопільського РУ поліції ГУНП в Тернопільській області майор ОСОБА_8 та лейтенант ОСОБА_9 прибули до залізничного вокзалу в м. Теребовля за викликом ОСОБА_6 та з метою перевірки його повідомлення про вчинення правопорушення разом з останнім пішли до будинку
АДРЕСА_2, де проживала ОСОБА_10 .
О 16 годині 40 хвилин на території вищезазначеного домогосподарства між ОСОБА_10 та ОСОБА_6, який перебував у стані неосудності, на ґрунті особистих неприязних відносин виник словесний конфлікт, під час якого останній схопив ОСОБА_10 за шию, заподіявши їй легке тілесне ушкодження у вигляді синця із садном.
Після цього ОСОБА_6, перебуваючи у стані неосудності, почав виганяти працівників поліції ОСОБА_8 та ОСОБА_9 з території вказаного домогосподарства, погрожуючи їм фізичною розправою та демонструючи явну неповагу до авторитету державної влади. В подальшому, не зважаючи на те,
що ОСОБА_8, будучи працівником правоохоронного органу, який виконував покладені на нього службові обов`язки, був одягнутим у формений одяг з нагрудним знаком, ОСОБА_6 наніс йому декілька ударів кулаками в обличчя, спричинивши ОСОБА_8 легкі тілесні ушкодження у вигляді синця з садном та крововиливу слизової оболонки нижньої губи.
Суд першої інстанції надав кримінально-правову оцінку таким діям ОСОБА_6
за ст. 125 ч. 1, ст. 345 ч. 2 КК України.
Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 06 березня 2024 року апеляційну скаргу захисника особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного характеру, ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 залишено без задоволення, а ухвалу Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 07 листопада 2023 року щодо ОСОБА_6 - без зміни.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7, посилаючись на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Зазначає, що ОСОБА_6, з огляду на наявне у нього психічне захворювання,
не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними, а тому не усвідомлював, що перед ним знаходився працівник правоохоронного органу, який виконував службові обов`язки. За таких обставин суд не вправі був кваліфікувати дії ОСОБА_6
за ст. 345 ч. 2 КК України, оскільки суб`єктивна ознака вказаного злочину характеризується прямим умислом, натомість відповідні дії ОСОБА_6 підлягали кваліфікації за ст. 125 КК України з огляду на наслідки - заподіяння легких тілесних ушкоджень.
Захисник вказує, що апеляційний суд не звернув уваги на доводи сторони захисту про не встановлення місцевим судом того, що працівник поліції ОСОБА_8 був одягнений у формений одяг, представився та пред`явив службове посвідчення. Апеляційний суд також проігнорував доводи апеляційної скарги про те,
що ОСОБА_6, якому було встановлено інвалідність другої групи, розуміючи загрозу спричинення йому тілесних ушкоджень, діяв у стані необхідної оборони.
Крім того, захисник зазначає, що суд апеляційної інстанції не надав відповіді
на доводи сторони захисту про те, що місцевий суд обґрунтував свої висновки щодо вчинення ОСОБА_6 суспільно-небезпечних діянь витягом з ЄРДР, рапортом помічника чергового, постановами про об`єднання матеріалів досудових розслідувань, залучення законного представника, призначення експертиз,
які не є доказами в розумінні ст. 94 КПК України. Не є таким доказом,
на думку захисника, і висновок експерта щодо визначення характеру
та ступеню тяжкості спричинених потерпілому тілесних ушкоджень.
За таких обставин захисник вважає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.
Заперечень на касаційну скаргу захисника від учасників судового провадження
не надходило.
Позиції учасників судового провадження
Захисник в судовому засіданні підтримав касаційну скаргу, вважав її обґрунтованою та просив задовольнити.
В судовому засіданні прокурор вважав касаційну скаргу необґрунтованою і просив залишити її без задоволення.
Мотиви Суду
Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до таких висновків.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального
та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання
про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94цього Кодексу,
та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Обставини щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 410 та 411 КПК України
та на які є посилання в касаційній скарзі, не є відповідно до вимог ст. 438 ч. 1
КПК України предметом дослідження та перевірки касаційним судом.
Відповідно до ст. 94 КПК України оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок. Касаційний суд при перевірці матеріалів кримінального провадження встановив, що суди дотримались зазначених вимог закону.
Згідно зі ст. 503 ч. 1 КПК України кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру, передбачених законом України
про кримінальну відповідальність, здійснюється за наявності достатніх підстав вважати, що: особа вчинила суспільно небезпечне діяння, передбачене законом України про кримінальну відповідальність, у стані неосудності; особа вчинила кримінальне правопорушення у стані осудності, але захворіла на психічну хворобу до постановлення вироку.
Положеннями ст. 505 КПК України передбачено, що обов`язковими обставинами,
які підлягають доказуванню у такому кримінальному проваджені є: час, місце, спосіб вчинення суспільно небезпечного діяння та вчинення цього суспільно небезпечного діяння цією особою, при цьому враховуються і інші обставини (інформація про психічні розлади, поведінка, небезпечність особи, розмір завданої шкоди тощо).
Тобто, предмет доказування у кримінальному проваджені щодо застосування примусових заходів медичного характеру має низку особливостей, де не ставиться питання про винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, а йдеться про вчинення певною особою суспільно небезпечного діяння, а умисел, мета і мотив є елементами суб`єктивної сторони саме злочину
та встановлюються лише щодо осудної особи.
За змістом ст. 513 ч. 1 КПК України під час постановлення ухвали про застосування примусових заходів медичного характеру суд з`ясовує такі питання, зокрема,
чи мало місце суспільно небезпечне діяння, кримінальне правопорушення;
чи вчинено це суспільно небезпечне діяння, кримінальне правопорушення особою; чи вчинила ця особа суспільно небезпечне діяння, кримінальне правопорушення
у стані неосудності.
Висновки суду першої інстанції про доведеність вчинення ОСОБА_6 суспільно-небезпечних діянь, передбачених ст. 125 ч. 1 КК України,
а саме спричинення легких тілесних ушкоджень, та ст. 345 ч. 2 КК України, а саме заподіяння працівнику правоохоронного органу легких тілесних ушкоджень
у зв`язку з виконанням цим працівником службових обов`язків, підтверджуються безпосередньо дослідженими і оціненими судом доказами.
В суді першої інстанції особа, стосовно якої передбачалося застосування примусових заходів медичного характеру, ОСОБА_6 надав показання, що він дійсно схопив ОСОБА_10 за шию, однак свою вину визнав лише в тому, що висловлювався нецензурною лексикою до дівчини. Зазначив, що всі його дії були спровоковані працівниками поліції.
Потерпіла ОСОБА_10 показала суду, що влітку 2023 року ОСОБА_6 привів прабабусю (матір ОСОБА_6 ) на подвір`я її будинку. Пізніше він прийшов
із працівниками поліції, яким пояснював, що вкрали документи, просив
прабабусю це підтвердити, однак остання сказала, що цього не пам`ятає.
ОСОБА_6 став агресивним, почав нецензурно висловлюватися на адресу
ОСОБА_10, схопив її за шию, після чого його відтягнув працівник поліції. Далі ОСОБА_6 почав виштовхувати поліцейського за межі домогосподарства потерпілої, нецензурно лаявся, а згодом підійшли інші працівники поліції
та затримали ОСОБА_6 . В нього на голові була кров, обличчя у поліцейського теж було в крові.
Потерпілий ОСОБА_8 пояснив суду, що він є працівником поліції та 17 серпня
2023 року здійснював виїзд на повідомлення про викрадення на залізничному вокзалі в м. Теребовля сумки у жінки. На місці був ОСОБА_6, який пояснив,
що в його мами викрали сумку, однак не хотів, щоб з нею спілкувались працівники поліції. Через деякий час останній погодився та провів їх до господарства ОСОБА_10, де перебувала матір ОСОБА_6 . ОСОБА_10 надала дозвіл зайти на подвір`я, разом із нею вийшла жінка похилого віку - мама ОСОБА_6 . Працівники поліції почали розпитувати матір ОСОБА_6 про обставини викрадення сумки, однак остання вказала, що такого не пам`ятає. ОСОБА_6 кричав до ОСОБА_10 навіщо вона вивела маму та схопив ОСОБА_10
за шию. ОСОБА_8 перешкоджав ОСОБА_6 чинити неправомірні дії щодо ОСОБА_10, однак ОСОБА_6 почав виштовхувати його за межі господарства та наніс два удари в обличчя.
Згідно з висновком службового розслідування від 31 серпня 2023 року
не встановлено фактів порушення законності та службової дисципліни в діях працівників поліції ВП № 3 (м. Теребовля) Тернопільського РУП ГУНП
в Тернопільській області майора ОСОБА_8 та старшого лейтенанта ОСОБА_9 під час затримання ОСОБА_6 .
Відповідно до протоколу огляду від 22 серпня 2023 року оглянуто відеозаписи
з боді-камер працівників поліції, на яких зафіксовано як ОСОБА_6 схопив ОСОБА_10 за шию, а згодом наніс ОСОБА_8 удари в обличчя. Вказані відеозаписи були оглянуті в ході судового розгляду в суді першої інстанції.
Згідно з висновком судово-медичної експертизи від 23 серпня № 715
у ОСОБА_10 виявлено легкі тілесні ушкодження у вигляді синця із садном.
Відповідно до висновку судово-медичної експертизи від 21 серпня 2023 року № 711
у ОСОБА_8 виявлено легкі тілесні ушкодження у вигляді синця з садном, крововилив слизової оболонки нижньої губи зліва з садном.
Згідно з висновком судово-психіатричної експертизи від 22 серпня 2023 року
№ 511 ОСОБА_6 на період інкримінованих йому діянь страждав хронічним психічним захворюванням (параноїдна шизофренія, стабільний дефект психіки
по змішаному типу, що досягає рівня хронічного психозу), тому він не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними. Це захворювання було наявне у ОСОБА_6 станом на час проведення дослідження, у зв`язку із чим є підстави для застосування до нього примусових заходів медичного характеру у вигляді госпіталізації
до психіатричного закладу зі звичайним наглядом.
Крім цього суд першої інстанції при постановленні ухвали врахував також інші безпосередньо досліджені докази в кримінальному провадженні.
Встановивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази
у їх сукупності, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції дійшов
до обґрунтованого висновку про вчинення ОСОБА_6 інкримінованих йому суспільно-небезпечних діянь та правильно кваліфікував його дії за ст. 125 ч. 1,
ст. 345 ч. 2 КК України. При цьому всім наявним доказам, суд відповідно до вимог КПК України дав оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності,
а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Також суд першої інстанції врахував, що ОСОБА_6 як особа, яка вчинила суспільно небезпечні діяння, що підпадають під ознаки діянь, передбачених Особливою частиною КК України, у стані неосудності, не міг усвідомлювати свої дії
або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання (відповідно вольова та інтелектуальна ознаки) не є суб`єктом кримінального правопорушення
в розумінні ст. 18 ч. 1 КК України і в такому випадку відсутня його вина
як обов`язкова основна ознака суб`єктивної сторони будь-якого складу кримінального правопорушення, а отже і суб`єктивна сторона.
Таким чином, надаючи кримінально-правову оцінку суспільно небезпечним діянням, вчинених ОСОБА_6, суд першої інстанції виходив із об`єкту посягання
та об`єктивної сторони вчинених діянь з урахуванням всіх фактичних обставин
і зовнішнього прояву дій особи.
Зокрема, допитавши потерпілих, оглянувши відеозаписи з боді-камер працівників поліції, дослідивши інші докази, суд дійшов висновку, що ОСОБА_6 сам викликав працівників поліції на залізничний вокзал. Працівники поліції прибули
на виклик у форменому одязі, з нагрудними знаками та представились, після чого ОСОБА_6 розповів їм обставини, що стали причиною для їх виклику, самостійно відвів до подвір`я ОСОБА_10, де у нього стався конфлікт з останньою, в ході якого він заподіяв їй легке тілесне ушкодження, а коли його неправомірні дії почав припиняти працівник поліції ОСОБА_8, то заподіяв тілесні ушкодження і йому.
Зважаючи на те, що ОСОБА_6 на період інкримінованих йому діянь страждав хронічним психічним захворюванням, а тому не міг розуміти значення своїх дій
та керувати ними, при кваліфікації суспільно небезпечних діянь суд не оцінював психічне ставлення ОСОБА_6 до вчинюваних ним дій.
Отже, підстав для перекваліфікації суспільно небезпечного діяння, передбаченого ст. 345 ч. 2 КК України, на ст. 125 цього Кодексу при юридичній оцінці діянь ОСОБА_6 суд не встановив.
Суд апеляційної інстанції, переглянувши кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного характеру, ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу місцевого суду, належним чином перевірив викладені в ній доводи
про невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону
та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність,
які аналогічні доводам касаційної скарги захисника, визнав їх безпідставними, мотивував своє рішення та зазначив підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Спростовуючи доводи захисника про перебування ОСОБА_6 у стані необхідної оборони, апеляційний суд послався на показання потерпілих та зафіксовані
на відеозаписах нагрудних камер працівників поліції події, згідно з якими
ОСОБА_6 перший напав на потерпілу ОСОБА_10, і дії працівника поліції ОСОБА_8 були спрямовані на припинення неправомірної поведінки ОСОБА_11 . При цьому, застосовані потерпілим ОСОБА_8 заходи повністю відповідали вимогам закону, що підтверджується висновком службового розслідування.
Крім того, після припинення працівником поліції нападу ОСОБА_6 на потерпілу ОСОБА_10, останній почав виштовхувати ОСОБА_8 з території подвір`я потерпілої, в ході чого наніс йому удари в обличчя, тобто вказана обстановка
не зумовлювала стану необхідної оборони для ОСОБА_6, зокрема й з причин його побоювання за своє здоров`я через отриману в минулому травму кисті правої руки.
Апеляційний суд також вказав, що працівники поліції прибули на місце події
у форменому одязі з нагрудними знаками та представились, у зв`язку із чим визнав необґрунтованими протилежні доводи захисника.
Що стосується доводів захисника про безпідставне посилання суду першої інстанції в ухвалі на витяг з ЄРДР, рапорт помічника чергового, постанови про об`єднання матеріалів досудових розслідувань, залучення законного представника, призначення експертиз, які не є доказами в розумінні ст. 94 КПК України, то суд першої інстанції дослідив та оцінив вищезазначені документи у сукупності з іншими доказами, в тому числі як такі, що підтверджували законність проведення відповідних процесуальних дій у цьому кримінальному провадженні.
Отже, за результатом апеляційного розгляду суд апеляційної інстанції надав обґрунтовані відповіді на всі доводи, викладені в апеляційній скарзі захисника,
які є аналогічними доводам його касаційної скарги, навів переконливі аргументи на їх спростування, зазначив підстави, з яких визнав апеляційну скаргу необґрунтованою, та належним чином мотивував своє рішення.
Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.
Висновки судів про необхідність застосування до ОСОБА_6 примусових заходів медичного характеру є обґрунтованими.
Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами
для зміни чи скасування судових рішень, не виявлено.
За таких обставин, підстав для задоволення касаційної скарги захисника
ОСОБА_7, скасування ухвали апеляційного суду щодо ОСОБА_6
та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції за результатом касаційного розгляду не встановлено.
Керуючись статтями 436, 438 КПК України, Верховний Суд