ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 січня 2025 року
м. Київ
Справа № 753/20084/21
Провадження № 51 - 4138 км 24
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
виправданого ОСОБА_6,
його захисника адвоката ОСОБА_7,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021100020002538 від 29 серпня 2021 року, щодо
ОСОБА_6,
ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Вознесенськ Миколаївської області, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1, проживаючого за адресою: АДРЕСА_2, раніше судимого вироком Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 02 липня 2021 року за ст. 289 ч. 2, ст. 185 ч. 3 КК України, ст. 70 ч. 1 КК України до остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років та на підставі статей 75, 76, 104 КК України звільненого від відбування покарання з випробуванням в межах іспитового строку тривалістю 1 рік,
за ст. 345 ч. 2 КК України,
за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, ОСОБА_5 на ухвалу Київського апеляційного суду від 11 червня 2024 року щодо ОСОБА_6 .
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Дарницького районного суду м. Києва від 01 лютого 2023 року ОСОБА_6 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 345 ч. 2 КК України, та виправдано за відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення.
Процесуальні витрати у цьому кримінальному провадженні за проведення судово-медичних експертиз у розмірі 1 029,80 грн віднесено на рахунок держави.
Згідно обвинувального акту ОСОБА_6 пред`явлено обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення за таких обставин.
29 серпня 2021 року о 02 годині 20 хвилин за адресою: м. Київ, вул. Тростянецька, 121, прибув екіпаж автопатруля "Девіз 620" Дніпровського РВ УПО у складі молодшого інспектора ОСОБА_8 та поліцейського водія ОСОБА_9 щодо виклику з приводу вчинення адміністративного правопорушення. Перебуваючи за вказаною адресою, працівники поліції виявили громадян, серед яких був ОСОБА_6, зробили зауваження присутнім з приводу порушення тиші та запропонували їм розійтись, на що ОСОБА_6 ніяким чином не реагував та став сперечатись і нецензурно виражатися.
У подальшому 29 серпня 2021 року приблизно о 02 годині 27 хвилин під час спроби працівника поліції здійснити адміністративне затримання ОСОБА_6, достовірно знаючи та усвідомлюючи, що перед ним знаходяться працівники поліції у форменому одязі із розпізнавальними знаками Національної поліції України та виконують свої службові повноваження, і, реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на заподіяння легких тілесних ушкоджень працівнику поліції, наніс один цілеспрямований удар в область обличчя поліцейського ОСОБА_8, спричинивши потерпілому легкі тілесні ушкодження у вигляді садна в правій брівній ділянці, синця на верхній повіці правого ока. Після вчинення злочину ОСОБА_6 з місця вчинення злочину зник.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 11 червня 2024 року апеляційну скаргу прокурора Дарницької окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_5 залишено без задоволення, а вирок Дарницького районного суду міста Києва від 01 лютого 2023 року щодо ОСОБА_6 - без зміни.
Вимоги касаційної скарги, узагальнені доводи особи, яка її подала, а також короткий зміст поданих заперечень
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_6 і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Заперечуючи обґрунтованість виправдання ОСОБА_6 судом першої інстанції за ст. 345 ч. 2 КК України, вважає, що апеляційний суд порушив вимоги ст. 419 КПК України, оскільки належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги прокурора, не дав на них вичерпних і переконливих відповідей та не зазначив в ухвалі конкретних підстав, через які визнав ці доводи необґрунтованими.
Вважає, що апеляційним судом в порушення вимог ст. 368 ч. 6 КПК України не враховано висновок щодо застосування норми права, викладений у постанові Верховного Суду від 05 квітня 2021 року в справі № 755/13797/17 щодо юридично значимих обставин при кваліфікації дій за ст. 345 ч. 2 КК України.
Звертає увагу на показання потерпілого ОСОБА_8, який в суді першої інстанції ствердно показав, що ОСОБА_6 різко розвернувся та несподівано наніс йому удар правою рукою в праву брову. Прокурор вважає, що показання потерпілого ОСОБА_8 та свідка ОСОБА_9 підтверджують активний характер дій ОСОБА_6 у зв`язку з намаганням уникнути адміністративного затримання, а їх неврахування свідчить про ігнорування висновків Верховного Суду.
Також указує на порушення вимог ст. 352 ч. 6, 7 КПК України щодо порядку здійснення судом першої інстанції перехресного допиту свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11, на що апеляційний суд також уваги не звернув та без повторного допиту цих свідків відхилив відповідні доводи апеляційної скарги прокурора без належного обґрунтування.
Вважає, що зазначені порушення вимог кримінального процесуального закону та закону України про кримінальну відповідальність, допущені апеляційним судом, перешкодили цьому суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.
В запереченнях на касаційну скаргу прокурора захисник виправданого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 вказує на безпідставність її доводів та просить залишити її без задоволення.
Заперечень на касаційну скаргу прокурора від інших учасників судового провадження не надходило.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор в судовому засіданні вважав касаційну скаргу обґрунтованою і просив її задовольнити.
Виправданий та його захисник в судовому засіданні вважали касаційну скаргу прокурора необґрунтованою і просили залишити її без задоволення.
Мотиви Суду
Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до таких висновків.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Зі змісту положень ст. 418 ч. 2, ст. 419 КПК України вбачається, що судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому
статтями 368-380 цього Кодексу. В ухвалі суду апеляційної інстанції, окрім іншого, має бути зазначено узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, викладаються докази, що спростовують її доводи.
Виходячи із завдань та загальних засад кримінального провадження, визначених
у статтях 2, 7 КПК України, функція апеляційного суду полягає в об`єктивному, неупередженому перегляді вироків та ухвал суду першої інстанції, справедливому вирішенні поданих апеляційних скарг із додержанням усіх вимог чинного законодавства.
Суд апеляційної інстанції дотримався зазначених вимог кримінального процесуального закону.
Статтею 62 Конституції України гарантовано, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Зазначені права і свободи мають своє відображення у загальних засадах кримінального провадження, а саме у презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, яка відповідно до ст. 17 ч. 1 КПК України полягає у тому, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.
Конституційний Суд України у рішенні від 26 лютого 2019 року № 1-р/2019 у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) ст. 368-2 КК України зауважив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип "indubioproreo", згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов`язок доведення вини особи покладається на державу.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що суди при оцінці доказів керуються критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (рішення у справах "Ірландія проти Сполученого Королівства", "Яременко проти України", "Нечипорук і Йонкало проти України", "Кобець проти України").
Розумний сумнів - це такий непереборний сумнів, який залишається у слідчого, прокурора, слідчого судді, суду щодо винуватості обвинуваченого чи підсудного після всебічного, повного і об`єктивного дослідження обставин справи. Наявність розумного сумніву щодо обґрунтованості обвинувачення не дозволяє будь-якій неупередженій людині, яка міркує з належним розумом і сумлінням, визнати обвинуваченого винним.
Виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.
Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння, як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону.
Згідно з вимогами ст. 373 ч. 1 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим;
3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1 та 2 частини першої ст. 284 цього Кодексу.
З обвинувального акту вбачається, що органом досудового розслідування ОСОБА_6 висунуто обвинувачення у вчиненні ним умисного заподіяння працівникові правоохоронного органу легких тілесних ушкоджень у зв`язку з виконанням цим працівником службових обов`язків, тобто кримінального правопорушення, передбаченого ст. 345 ч. 2 КК України.
Відповідно до ст. 23, 24 КК України виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої цим Кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності. Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання.
Отже, для встановлення наявності або відсутності у діях ОСОБА_6 суб`єктивної сторони цього кримінального правопорушення суд першої інстанції мав дати оцінку доказам щодо наявності або відсутності у нього прямого умислу на вчинення ним умисного заподіяння працівникові правоохоронного органу легких тілесних ушкоджень у зв`язку з виконанням цим працівником службових обов`язків, тобто дій, передбачених ст. 345 ч. 2 КК України та інкримінованих обвинуваченому ОСОБА_6 .
Мотивуючи своє рішення про виправдання ОСОБА_6, суд першої інстанції врахував практику касаційного кримінального суду та дійшов до висновку про те, що його дії носили ситуативний, спонтанний характер, без прямого умислу на заподіяння працівникові правоохоронного органу легких тілесних ушкоджень у зв`язку з виконанням цим працівником службових обов`язків.
Встановивши такі обставини, суд першої інстанції виправдав ОСОБА_6 на підставі ст. 373 ч. 1 п. 3 КПК України, оскільки в його діях відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ст. 345 ч. 2 КК України.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що прокурор у кримінальному провадженні - прокурор Дарницької окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_5, не погодившись із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для виправдання ОСОБА_6, подав апеляційну скаргу.
Прокурор в апеляційній скарзі зазначив доводи, які аналогічні доводам його касаційної скарги, де вказував про те, що висновки суду першої інстанції щодо виправдування ОСОБА_6 за ст. 345 ч. 2 КК України не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду, та зроблені без врахування доказів, які могли б істотно вплинути на його висновки, за наявності суперечливих доказів, які мають істотне значення для висновків суду і без врахування практики касаційного кримінального суду з цього питання.
Для оцінки та перевірки доводів прокурора апеляційний суд в порядку ст. 404 ч. 3 КПК України за його клопотанням повторно дослідив докази щодо обставин, встановлених під час кримінального судом першої інстанції, а саме: протокол прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 28.08.2021, рапорт оперативного чергового Дарницького УП від 29.08.2021, протокол огляду місця події від 29.08.2021, довідку № 10269 КНП "КМКЛ ШМД" від 29.08.2021 та протокол огляду вказаного документу від 22.09.2021, висновок судово-медичної експертизи № 042/1-485-2021 від 30.08.2021, протокол слідчого експерименту від 08.09.2021, висновок судово-медичної експертизи № 042-1184-2021 від 23.09.2021, відеозаписи з нагрудної камери поліцейського, протокол огляду відеозапису з нагрудної камери поліцейського від 29.08.2021, матеріали кримінального провадження, що характеризують обвинуваченого ОСОБА_6 та звукозапис судового засідання від 18.01.2022 з показаннями потерпілого ОСОБА_8 .
Апеляційний суд, переконавшись у тому, що суд першої інстанції відповідно до вимог ст. 94 КПК Україниперевірив зібрані під час досудового розслідування та судового провадження докази, на які посилалася сторона обвинувачення, оцінив їх з точки зору допустимості, належності, достовірності та достатності, надав належну оцінку як окремим доказам, так і їх сукупності та навів детальний аналіз досліджених доказів.
За результатами повторного дослідження доказів, в тому числі показань потерпілого ОСОБА_8, наданих ним в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції не встановив будь-яких нових фактичних даних, які могли б поставити під сумнів правильність висновків суду першої інстанції щодо відсутності в діях ОСОБА_6 прямого умислу на умисне заподіяння працівникові правоохоронного органу легких тілесних ушкоджень у зв`язку з виконанням цим працівником службових обов`язків. При цьому апеляційний суд переглянув відеозапис з нагрудної камери потерпілого поліцейського ОСОБА_8 (т. 1, а.с. 74) та погодився із висновком суду першої інстанції про те, що цей доказ не підтверджує нанесення ОСОБА_12 умисного цілеспрямованого удару потерпілому.
Апеляційний суд вказав, що зафіксоване на відеозаписі ігнорування ОСОБА_12 вимоги працівників поліції припинити вчиняти адміністративне правопорушення, факт поштовху ОСОБА_6 поліцейського, подальше ігнорування ОСОБА_6 вимог поліцейського зупинитися та здійснення ОСОБА_6 нецензурної лайки в бік працівників поліції не впливають на правильність висновків суду першої інстанції, визнавши доводи апеляційної скарги прокурора в цій частині необґрунтованими.
Крім того, апеляційний суд погодився з наданою судом першої інстанції оцінкою показань обвинуваченого ОСОБА_6, який вину у висунутому обвинуваченні заперечив та вказав на обставини, за яких він 29 серпня 2021 року, реагуючи на неправильні, на його думку, дії відносно нього з боку потерпілого ОСОБА_8, несподівано зачепив останнього, проте умисно його не бив і не хотів цього. Він зазначив, що відвертав очі, коли потерпілий заливав його речовиною з балону, в цей же час потерпілий тримав його за плече й намагався розвернути, але він викрутився і можливо у цей момент його зачепив. Моменту, як він зачепив потерпілого, не бачив. Про застосування газового балону його не попереджали, а речовина з балону потрапила йому на потилицю, обличчя та одяг.
Апеляційний суд погодився з наданою судом першої інстанції оцінкою показань свідків ОСОБА_10, ОСОБА_13, ОСОБА_11, ОСОБА_9, які 29 серпня 2021 рокубули учасниками подій за участю ОСОБА_6 та поліцейського ОСОБА_8 . Жоден із цих свідків не бачив, щоб ОСОБА_6 наносив цілеспрямований удар ОСОБА_8, в тому числі і працівник поліції ОСОБА_9, який лише підтвердив те, що бачив у потерпілого кров над оком, проте самого удару не бачив. Відхиляючи доводи апеляційної скарги прокурора в частині неправдивості показань свідків ОСОБА_10, ОСОБА_13, ОСОБА_11, апеляційний суд указав, що усі вони були попереджені про кримінальну відповідальність за надання неправдивих показань і у дружніх стосунках з ОСОБА_6 не перебували.
Щодо показань потерпілого ОСОБА_8, то суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції про те, що вони повністю спростовуються матеріалами кримінального провадження, зокрема, дослідженим відеозаписом та показаннями усіх учасників події, визнавши доводи апеляційної скарги прокурора в цій частині безпідставними та належним чином мотивувавши своє рішення.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги прокурора щодо порушень, передбачених ст. 352 ч. 6 КПК України, які є аналогічні доводам касаційної скарги, апеляційний суд не встановив будь-яких даних про обмеження сторони обвинувачення в можливості використання тактики перехресного допиту та безпідставного, на думку прокурора, надання такої можливості стороні захисту. При цьому апеляційний суд зазначив, що прокурор не заперечував проти запропонованого порядку допиту свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11 в судовому засіданні і йому було забезпечено можливість задавати питання цим свідкам.
Крім вказаного, апеляційний суд навів в ухвалі мотиви, з яких визнав необґрунтованими інші доводи апеляційної скарги прокурора про те, що протокол слідчого експерименту за участю потерпілого ОСОБА_8 від 08 вересня 2021 року та висновки судово-медичних експертиз щодо виявлених у потерпілого тілесних ушкоджень, на його думку, підтверджують висунуте ОСОБА_6 обвинувачення, вказавши, що як судом першої інстанції, так і апеляційним судом під час повторного дослідження вказаних доказів встановлено, що ці докази не підтверджують висунуте обвинувачення в частині саме умисного заподіяння легких тілесних ушкоджень потерпілому.
Також апеляційний суд вказав, що доводи апеляційної скарги прокурора про нанесення ОСОБА_6 тілесних ушкоджень працівнику поліції через те, що він на час вказаних подій був засуджений вироком Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 02 липня 2021 року за ст. 289 ч. 2, ст. 185 ч. 3, ст. 70 КК України до покарання у виді 5 років позбавлення волі та на підставі ст. 75, 76, 104 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим терміном на 1 рік, є припущенням прокурора, у зв`язку із чим також визнав ці доводи безпідставними.
За таких обставин, апеляційний суд дійшов до висновку про те, що зміст досліджених судом першої інстанції доказів правильно відображено у оскаржуваному вироку, а висновки суду щодо оцінки цих доказів відповідають фактичним обставинам та зроблені відповідно до вимог КПК України.
Суд апеляційної інстанції розглянув кримінальне провадження в межах апеляційної скарги прокурора, належним чином перевірив викладені у ній доводи, про невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, визнав їх безпідставними та належним чином мотивував своє рішення, зазначивши підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, погодившись із висновком суду першої інстанції щодо виправдання ОСОБА_12 за його обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 345 ч. 2 КК України. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.
Безпідставними є також і доводи касаційної скарги прокурора про неврахування апеляційним судом висновку щодо застосування норми права, викладеного в постанові Верховного Суду від 05 квітня 2021 року в справі № 755/13797/17 про те, що юридична значима обставина про достеменність обізнаності обвинуваченого щодо спеціального службового статусу потерпілого (інспектор управління поліції), а також активний характер його дій у зв`язку з намаганням уникнути адміністративного затримання та протидіяти одяганню на нього кайданок свідчать про наявність в обвинуваченого умислу на спричинення тілесних ушкоджень з огляду на таке. У справі № 755/13797/17 касаційним кримінальним судом не виносилась постанова 05 квітня 2021 року, а ухвалювалась постанова 10 червня 2021 року, змісту якої прокурор надав власну оцінку, що не відповідає точному змісту цієї постанови, яка не містить висновку щодо застосування норми права, про який прокурор вказує у касаційній скарзі, тобто посилання на вказану постанову є нерелевантним.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційний суд дотримався вимог статей 10, 22 КПК України та врахував практику Європейського суду з прав людини, створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою у наданні доказів, дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом. Клопотання всіх учасників процесу розглянуто у відповідності до вимог КПК України.
Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами для скасування чи зміни судового рішення, не виявлено.
Враховуючи зазначене, колегія суддів підстав для задоволення касаційної скарги прокурора та скасування ухвали апеляційного суду щодо ОСОБА_6 не знаходить.
Керуючись статтями 436, 438 КПК України, Верховний Суд