ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 січня 2025 року
м. Київ
справа № 591/809/22
провадження № 61-4293св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачка - ОСОБА_2,
третя особа - Управління "Служба у справах дітей" Сумської міської ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2, в інтересах якої діє ОСОБА_3, на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 31 серпня 2023 року у складі судді Онайка Р. А., додаткове рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 13 вересня 2023 року у складі судді Онайка Р. А. та постанову Сумського апеляційного суду від 20 лютого 2024 року у складі колегії суддів Собини О. І., Криворотенка В. І., Рунова В. Ю.
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - Управління "Служба у справах дітей" Сумської міської ради, про усунення перешкод у вихованні дитини та визначення способів участі батька у вихованні дитини та спілкуванні з нею.
Позовні вимоги мотивовано тим, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірваний рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 11 січня 2022 року.
Під час шлюбу у сторін народився син ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, який після розірвання шлюбу залишився проживати разом з матір`ю.
Зазначає, що наразі між сторонами виник спір щодо його участі у вихованні сина, оскільки відповідача не дозволяє бачитися з сином. За час, що вони не проживають разом, він двічі звертався з письмовими заявами до Служби у справах дітей, але врегулювати питання його участі у вихованні дитини не вдалося.
Уточнивши позовні вимоги, позивач ОСОБА_1 просив задовольнити позов, зобов`язати відповідачку виконувати положення статей 151, 153 СК України та не чинити йому перешкод у реалізації ним своїх прав як батька, встановити для позивача порядок спілкування із сином ОСОБА_5 не менш як два рази на тиждень, один з яких у вихідні дні, а також у день народження дитини, в період часу узгоджений між позивачем та відповідачем, з урахуванням інтересів дитини і строком спілкування не менш як чотири години.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 31 серпня 2023 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визначено спосіб участі батька ОСОБА_1 у вихованні та спілкуванні з сином ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, у вигляді особистих зустрічей два рази на місяць у присутності матері.
Вирішено зустрічі проводити за попередньою домовленістю з матір`ю дитини
в громадських місцях м. Суми з урахуванням режиму дня, бажання та стану здоров`я дитини та інших обставин, що мають істотне значення.
В іншій частині позову відмовлено.
Додатковим рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 13 вересня
2023 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір, сплачений при зверненні з позовом до суду у розмірі 496,20 грн. Стягнуто
з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000,00 грн.
Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, врахувавши ставлення позивача та відповідачки до виконання своїх обов`язків, особисту прихильність дитини до матері, вік дитини, її психоемоційний стан, тривалу відсутність батька в житті малолітньої дитини, наявність захворювання у позивача, вважав за можливе визначити спосіб участі батька ОСОБА_1 у вихованні та спілкуванні з сином ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, у вигляді особистих зустрічей два рази на місяць у присутності матері в громадських місцях м. Суми.
Додаткове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що з урахуванням вимог пропорційності розподілу судових витрат при частковому задоволенні позову суд дійшов висновку, що з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню судовий збір сплачений при зверненні з позовом до суду у розмірі 496,20 грн, що становить половину від суми сплаченого судового збору.
Оцінивши докази, надані відповідачкою щодо понесення витрат на правничу допомогу, відсутність заперечень з боку позивача щодо її розміру, враховуючи вимогу пропорційності розподілу судових витрат при частковому задоволенні позову, суд дійшов висновку про стягнення з позивача на користь відповідачки витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн.
Щодо стягнення на користь відповідачки судового збору за видачу в електронному вигляді копій технічних записів судового засідання на загальну суму 235,47 грн, суд першої інстанції у додатковому рішенні зазначив, що стороною відповідача до суду не надано доказів, що отримання копій технічних записів судових засідань було пов`язано із вчиненням процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду, тому суд відмовив у задоволенні заяви в частині стягнення з позивача на користь відповідачки витрат, пов`язаних з отриманням копій технічних записів судового засідання.
Також місцевий суд зазначив, що представник відповідачки є користувачем, зареєстрованим у підсистемі "Електронний суд", де безпосередньо мав можливість ознайомитися з технічними записами судових засідань за відповідними посиланнями, наявними в журналах судових засідань, тож сторона відповідачки не була позбавлена можливості ознайомлення з технічними записами судових засідань, при цьому не понісши судових витрат, а тому такі витрати не були необхідними.
Не погодившись із рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 31 серпня 2023 року та з додатковим рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 13 вересня 2023 року, ОСОБА_6 звернулася до апеляційного суду з апеляційної скаргою.
Постановою Сумського апеляційного суду від 20 лютого 2024 року рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 31 серпня 2023 року залишено
без змін.
Додаткове рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 13 вересня 2023 року скасовано в частині відмови у розподілі сплаченого ОСОБА_6 судового збору та ухвалено в цій частині нове рішення. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_6 судовий збір у сумі 117,74 грн, сплачений нею в суді першої інстанції за видачу в електронному вигляді копій технічних записів судового засідання, з урахуванням вимог пропорційності розподілу судових витрат при частковому задоволенні позову. В іншій частині додаткове рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 13 вересня 2023 року залишено без змін.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
21 березня 2024 року ОСОБА_2, в інтересах якої діє ОСОБА_3, засобами поштового зв`язку, звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 31 серпня 2023 року, додаткове рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 13 вересня 2023 року та постанову Сумського апеляційного суду від 20 лютого 2024 року в указаній справі, в якій представник заявниці, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить:
- скасувати рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 31 серпня 2023 року, додаткове рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 13 вересня 2023 року та постанову Сумського апеляційного суду від 20 лютого 2024 року та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову;
- змінити додаткове рішення в частині зменшення розміру відшкодування витрат на правничу допомогу до 6 000,00 грн зі стягненням з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесених судових витрат на правничу допомогу загалом на суму 12 000,00 грн, а також компенсувати інші витрати зі сплати судового збору за видачу
в електронному вигляді копій технічних записів судового засідання на суму
235,47 грн.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі ОСОБА_2, в інтересах якої діє ОСОБА_3, посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків, викладених щодо:
- застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема статей 151, 153 СК України, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 712/10623/17 (провадження № 14-244цс18), у постановах Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 175/5360/13-ц (провадження № 61-37709св18), від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17 (провадження № 61-44369св18), від 18 листопада 2020 року у справі № 127/643919 (провадження № 61-398св20), від 19 листопада 2020 року у справі № 757/4643/18-ц (провадження № 61-22781св19), від 25 листопада 2020 року у справі № 760/15413/19 (провадження № 61-9164св20), від 04 серпня 2021 року у справі № 654/4307/19 (провадження № 61-19210св20), від 31 серпня 2022 року у справі № 545/3933/21 (провадження № 61-6056св22);
- залучення психолога або третіх осіб під час зустрічей та спілкуванні з дитиною у постановах Верховного Суду від 09 липня 2018 року у справі № 347/136/17 (провадження № 61-14599св18), від 30 червня 2020 року у справі № 757/2415/17-ц (провадження № 7055св19);
- застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема статті 159 СК України, у постанові Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 367/3365/16-ц (провадження № 61-20563св18).
Представник заявниці зазначає, що між сторонами відсутній спір щодо спілкування та участі батька у вихованні дитини, а визначальним у цій справі є те, що дитина сама не бажає спілкуватися з батьком. Відповідачка не чинила і не чинить перешкод позивачу у спілкуванні з дитиною, у свою чергу батько не проявляє інтересу до сина та не бажає бачитися і спілкуватися з ним. Таким чином, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суди не звернули увагу, що в цій справі право позивача на спілкування та участь у вихованні сина не є порушеним.
Звертає увагу на те, що суди не врахували, що спілкування дитини з батьком та її виховання в першу чергу має відбуватися з дотриманням прав та законних інтересів сина і у спосіб, щоб таке спілкування не мало негативного впливу на розвиток і формування дитини як особистості.
Вказує на те, що резолютивна частина рішення суду першої інстанції є абстрактною, не містить чітких і конкретних дій, які позивач (батько дитини) та відповідачка (мати дитини) мають вчинити з метою виконання судового рішення.
Наголошує, що суди належним чином не дослідили доказів, які містяться у матеріалах справи, зокрема відеодокази, в яких дитина заявляла, що боїться батька, не бажає проводити час із ним і думка дитини при цьому судами першої та апеляційної інстанцій не врахована, що є самостійною підставою для скасування оскаржених судових рішень по суті спору (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Щодо касаційного оскарження судових рішень у частині відшкодування судових витрат, то представник заявниці з посиланням на додаткову постанову Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-389цс19) вказує на те, що зменшення суми судових витрат на правову допомогу, які підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони щодо неспівмірності заявлених іншою стороною витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Водночас такої заяви від позивача в межах цієї справи до суду не подано, тому суд першої інстанції безпідставно зменшив суму витрат на правову допомогу до 6 000 грн.
Також суд першої інстанції не вирішив питання про компенсацію відповідачці судових витрат, понесених у зв`язку із вчиненням інших дій, зокрема витрат зі сплати судового збору за видачу в електронному вигляді копій технічного запису судового засідання в загальній сумі 235, 47 грн.
Провадження у суді касаційної інстанції
12 квітня 2024 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.
Підставою відкриття касаційного провадження є пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
У травні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Інші учасники справи не скористалися правом на подання до Верховного Суду відзиву на касаційну скаргу.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що позивач та відповідачка перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 11 січня 2022 року (т. 1, а. с. 8).
Сторони мають спільного сина - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1, а. с.12).
Рішенням Виконавчого комітету Сумської міської ради від 19 листопада 2021 року № 689 визначено місце проживання дитини ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, з матір`ю ОСОБА_7 (т. 1, а. с. 47).
Згідно з наданою позивачем довідкою від 19 жовтня 2021 року № 657/8508 ОСОБА_5 зареєстрований разом із батьком за адресою: АДРЕСА_1, що не заперечувалося відповідачкою (т. 1, а. с. 21).
Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 08 червня 2022 року з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_7 стягнуто аліменти на сина (т. 1, а. с.111-112), які позивач не сплачує, про що свідчить розрахунок заборгованості зі сплати аліментів (т. 2, а. с. 210) та витяг з ЄРДР № 42023202510000046 від 03 травня 2023 року про відкриття кримінального провадження за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 164 КК України (т. 2, а. с.134 зворот).
Станом на 07 березня 2023 року ОСОБА_1 перебуває на обліку як безробітний у Сумській філії Сумського обласного центру зайнятості з 21 жовтня 2022 року (т. 2, а. с.169).
Сторони не дійшли згоди щодо участі батька у вихованні сина в позасудовому порядку, про що свідчить відповідь Управління "Служби у справах дітей" від 19 травня 2022 року, в якій, крім іншого, зазначено, що батьки не дійшли згоди, а мати дитини наполягала на вирішенні цього питання в судовому порядку (т. 1, а. с. 48), у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з позовом.
24 вересня 2021 року та 30 вересня 2021 року позивач звертався до Сумського РУП ГУНП в Сумській області, крім іншого, щодо того, що відповідачка перешкоджає бачитися зі спільною дитиною (т. 1, а. с. 24).
Згідно з довідкою про обстеження психоемоційного стану ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, складеною практичним психологом ОСОБА_8 27 липня 2022 року, відповідачка звернулася до неї з проханням виявити психоемоційний стан ОСОБА_4, щодо його ставлення до свого батька, ОСОБА_1 та до ситуації, яка склалася у повсякденному житті родини. На момент взаємодії з дитиною у останнього є відчуття страху стосовно свого батька. Зазначає що у ОСОБА_4 присутній страх втратити маму, спостерігається підвищений ситуативний рівень тривоги, пов`язаний із ставленням та конфліктною поведінкою ОСОБА_1 до ОСОБА_7 (т. 1, а. с. 99-102).
З метою характеристики позивача відповідачкою та її представником надано інформацію щодо звернень до органів Національної поліції щодо домашнього насильства (т. 1, а. с.119-122), копію рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 19 листопада 2021 року про видачу обмежувального припису (т. 1, а. с.123), рух коштів за картковим рахунком ОСОБА_1 (т. 1, а. с.130-139), скріншоти листування у месенжерах (у тому числі і за участі позивача) (т. 1, а. с. 141-160), копії наявних судових рішень стосовно позивача (т. 1, а. с.161-170).
На виконання ухвали суду від 01 серпня 2022 року надано інформацію про те, що ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні в психіатричному відділенні з 24 квітня 2022 року до 02 травня 2022 року та перебуває під динамічним спостереженням у лікаря психіатра з 2014 року (т. 2, а. с.160).
На виконання ухвали суду від 01 серпня 2022 року органами Національної поліції надано інформацію про наявність у ОСОБА_1 двох чинних адміністративних стягнень за статтею 183 та частиною першою статті 178 КУпАП, адміністративні правопорушення вчинені у 2021 році (т. 1, а. с. 183), та надано відомості про наявність судимостей.
Згідно з висновком про усунення перешкод у вихованні дитини ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, Управління "Служба у справах дітей" Сумської міської ради вважає за можливе визначити порядок участі ОСОБА_1 у вихованні малолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, у вигляді особистих зустрічей два рази на місяць у присутності матері дитини, зустрічі проводити за попередньою домовленістю з матір`ю дитини з урахуванням режиму дня, бажання та стану здоров`я сина, інших обставин, що мають істотне значення (т. 2, а. с. 219-221).
Під час розгляду справи у зв`язку з укладенням нового шлюбу прізвище відповідачки змінено з " ОСОБА_9" на " ОСОБА_10".
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
У частині першій та другій статті 400 ЦПК України визначено, що, переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів
та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати
або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні
чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того
чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд
у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (частина перша статті 5 ЦПК України).
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав
та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Обов`язком суду під час розгляду справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Наведеним вимогам оскаржувані судові рішення відповідають з огляду на таке.
Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
Захист інтересів дитини знаходиться в одній площині поряд із такими фундаментальними правовими цінностями, як життя, здоров`я, свобода, безпека, справедливість. Захист інтересів дитини, її виховання обома батьками є запорукою становлення сильної держави, правового суспільства, оскільки зростаючи дитина перетворюється на правового партнера дорослих членів суспільства.
Дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування (стаття 7 Конвенції про права дитини).
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.
За правилами статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України "Про охорону дитинства").
Згідно зі статтею 12 Закону України "Про охорону дитинства" на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. У разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини (стаття 15 Закону України "Про охорону дитинства").
Відповідно до статті 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.
Статтею 157 СК України передбачено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Згідно з положеннями частини першої та другої статті 159 СК України якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.
Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.
Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі, стан психічного здоров`я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.
Ухвалюючи рішення в інтересах дитини, суд має враховувати право дитини мати і зберігати стосунки з обома батьками.
Відповідно до частини четвертої і п`ятої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
У статті 5 Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок наголошено на необхідності вжиття заходів щодо зміни соціальних та культурних моделей поведінки чоловіків і жінок для досягнення викоренення забобонів, звичаїв та всіх інших проявів, що ґрунтуються на ідеї неповноцінності чи зверхності однієї із статей або стереотипності ролі чоловіків і жінок, а також визначення загальної відповідальності чоловіків і жінок за виховання та розвиток своїх дітей за умови, що в усіх випадках інтереси дітей мають перевагу.
В аспекті наявності підстав для встановлення обмежень щодо побачень батька з дитиною заслуговує на увагу рішення Європейського суду з прав людини від 19 жовтня 2023 року (справа № 35481/20 "Терещенко проти України"), у якому суд констатував порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при зменшенні періодичності побачень батька з дитиною (4 дні на місяць) без відповідних і достатніх підстав для цього, зокрема посилання на те, що ці обмеження відповідали найкращим інтересам дитини.
Суд першої інстанції, з висновком якого по суті спору погодився апеляційний суд, частково задовольняючи позовні вимоги, врахувавши ставлення позивача та відповідачки до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до матері, вік дитини, її психоемоційний стан, тривалу відсутність батька в житті малолітньої дитини, стан здоров`я батька та дитини, вважав за можливе визначити спосіб участі батька ОСОБА_1 у вихованні та спілкуванні з сином ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, у вигляді особистих зустрічей два рази на місяць у присутності матері в громадських місцях м. Суми за попередньою домовленістю з матір`ю дитини з урахуванням режиму дня, бажання та стану здоров`я дитини та інших обставин, що мають істотне значення.
У справі, яка переглядається, визначаючи способи участі батька з дитиною, врахувавши позовні вимоги, в яких позивач просив зобов`язати відповідачку виконувати положення статей 151, 153 СК України та не чинити йому перешкод у реалізації ним своїх прав як батька, встановити для позивача порядок спілкування із сином не менш як два рази на тиждень, один з яких у вихідні дні, а також у день народження дитини, в період часу, узгоджений між позивачем та відповідачкою, з урахуванням інтересів дитини і строком спілкування не менш як чотири години, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, частково задовольняючи позовні вимоги, взяв за основу рекомендований Управлінням "Служба у справах дітей" Сумської міської ради висновок щодо можливості визначення порядку участі ОСОБА_1 у вихованні малолітнього сина у вигляді особистих зустрічей два рази на місяць у присутності матері дитини та ухвалив зустрічі проводити за попередньою домовленістю з матір`ю дитини з урахуванням режиму дня, бажання та стану здоров`я сина, інших обставин, що мають істотне значення. При цьому суди першої та апеляційної інстанцій врахували обставини цієї конкретної справи, вік дитини та її якнайкращі інтереси.
Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2024 року у справі № 705/5061/21, провадження № 61-11431св24).
Апеляційний суд, визначаючи розмір витрат на професійну правничу допомогу, що підлягали розподілу між сторонами, погодився з висновком суду першої інстанції, який виходив із вимог пропорційності розподілу судових витрат при частковому задоволенню позовних вимог та стягнув з відповідачки на користь позивача судовий збір, сплачений при зверненні з позовом до суду у розмірі 496,20 грн, що становить половину від суми сплаченого судового збору, а також, враховуючи вимогу пропорційності розподілу судових витрат при частковому задоволенні позову, стягнув з позивача на користь відповідачки витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн.
Суд апеляційної інстанції також вказав, що твердження відповідачки про те, що частка позовних вимог, у задоволенні яких позивачу було відмовлено, є значно меншою аніж 50% є непереконливими, оскільки вимоги позивача стосувалися саме усунення перешкод у спілкуванні з сином, які і були задоволенні судом. Підстав для збільшення розміру цих витрат апеляційний суд не вбачав.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи додаткове рішення від 13 вересня 2023 року в частині відмови у розподілі сплаченого відповідачкою судового збору за виготовлення копій технічного запису судового засідання та ухвалюючи в цій частині нове рішення про задоволення вимог заяви про ухвалення додаткового рішення в означеній частині, вказав на те, що з матеріалів справи вбачається, що 04 грудня 2022 року, 27 лютого 2023 року та 13 березня 2023 року ОСОБА_7 зверталася до суду із заявами про видачу в електронному вигляді копії технічного запису судового засідання, до яких були долучені квитанції про сплату судового збору в сумі 74,43 грн, 80,52 грн та 80,52 грн, а всього на загальну суму 235, 47 грн. Апеляційний суд зазначив, що право на отримання відповідачкою копії технічного запису судового засідання гарантовано статтею 27 ЦПК України, які за її твердженнями були необхідні для реалізації захисту її прав, тому суд першої інстанції дійшов безпідставного висновку про відмову у стягненні цих витрат із позивача.
Виходячи з того, що позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції задовольнив частково та з урахуванням принципу пропорційності, а відповідачкою згідно із квитанціями про сплату судового збору в сумі 235,47 грн за її заявами про видачу в електронному вигляді копії технічного запису судового засідання сплачено вказану суму, апеляційний суд правильно стягнув з позивача на користь відповідачки судовий збір у розмірі 117,74 грн, сплачений відповідачкою в суді першої інстанції за отримання копії технічного запису судового засідання.
З такими висновками суду апеляційної інстанції в цій частині колегія суддів погоджується.