iplex360.Демо.Судові рішення

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2025 року

м. Київ

справа № 295/6702/22

провадження № 61-9479св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: товариство з обмеженою відповідальністю "Преміум Лігал Колекшн", товариство з обмеженою відповідальністю "Нерухомість - закон та порядок",

треті особи: ОСОБА_2, в інтересах якого діє законний представник ОСОБА_1, ОСОБА_3, в інтересах якого діє законний представник ОСОБА_1, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Пономарьова Дар`я Володимирівна, служба у справах дітей Житомирської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Захарчук Іван Анатолійович, на рішення Богунського районного суду міста Житомира від 20 лютого 2024 року у складі судді Чішман Л. М. та постанову Житомирського апеляційного суду від 30 травня 2024 року у складі колегії суддів: судді Трояновської Г. С., Павицької Т. М., Борисюка Р. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Преміум Лігал Колекшн" (далі - ТОВ "Преміум Лігал Колекшн"), товариства з обмеженою відповідальністю "Нерухомість - закон та порядок" (далі - ТОВ "Нерухомість - закон та порядок"), треті особи: ОСОБА_2, в інтересах якого діє законний представник ОСОБА_1, ОСОБА_3, в інтересах якого діє законний представник ОСОБА_1, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Пономарьова Д. В., служба у справах дітей Житомирської міської ради про визнання правочину недійсним та витребування майна з чужого незаконного володіння.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилалася на те, що 17 квітня 2007 року між нею та ВАТ "КБ "Надра" було укладено кредитний договір № 17/04/2007/840-Н/193, відповідно до умов якого вона як позичальник отримала грошові кошти в сумі 50 500 доларів США на строк до 16 квітня 2027 року під 11,99 % річних.

Того ж дня на забезпечення виконання вимог за вказаним кредитним договором між нею та банком було укладено договір іпотеки, предметом якого була квартира АДРЕСА_1 (далі - спірна квартира).

У вересні 2021року їй стало відомо про продаж спірної квартири.

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів - нерухомого майна їй стало відомо, що рішенням державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Пономарьової Д. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 59106672 від 05 липня 2021 року на підставі договору № GL3N217215_ПB про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, серія та номер: 2891, виданий 30 квітня 2020 року, видавник: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кравець О. О., змінено іпотекодержателя з банку на ТОВ "Преміум Лігал Колекшн".

05 липня 2021 року між ТОВ "Преміум Лігал Колекшн" та ТОВ "Нерухомість - закон та порядок" було укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовою Д. В. та зареєстрований в реєстрі за № 1292, згідно з яким право власності на спірну квартиру зареєстровано за ТОВ "Нерухомість - закон та порядок".

Також ОСОБА_1 вказувала на те, що звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку відбулося із порушенням вимог статті 38 Закону України "Про іпотеку"; ТОВ "Преміум Лігал Колекшн" не додержано визначеної законом процедури направлення їй вимоги про усунення порушення основного зобов`язання та попередження про намір звернути стягнення на предмет іпотеки, жодного договору про задоволення вимог іпотекодержателя не укладалось, а нотаріус при посвідченні договору на ці обставини увагу не звернув; жодних повідомлень та договорів на заміну кредитора (іпотекодержателя) у кредитному (іпотечному) зобов`язанні вона не отримувала, ціна продажу предмета іпотеки не була погоджена з іпотекодавцем, а отже повинна була бути встановлена на підставі оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна; оспорюваним правочином були порушені її права та права неповнолітніх дітей, які мають право користування спірною квартирою та місце проживання яких зареєстроване у спірному житлі; позасудовий спосіб звернення стягнення було здійснено з порушенням Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", що свідчить про наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним та витребування спірного майна.

За таких обставин ОСОБА_1 просила суд:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу від 05 липня 2021 року, серія та номер 1292, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовою Д. В.;

- витребувати з чужого незаконного володіння ТОВ "Нерухомість - закон і порядок" на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 .

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Рішенням Богунського районного суду міста Житомира від 20 лютого 2024 року, залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 30 травня 2024 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, керувався тим, що відповідач спростував доводи позивачки щодо неповідомлення про зміну кредитора та ненаправлення вимоги про усунення порушень за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу належними та достовірними доказами, що в свою чергу дало право відповідачу застосувати позасудовий спосіб задоволення вимог іпотекодержателя.

Крім того, місцевий суд зазначив, що сама по собі відсутність згоди органу опіки та піклування не дає підстав для висновку про порушення прав малолітніх дітей, адже укладення договору іпотеки не призвело до звуження обсягу, зменшення чи обмеження їх прав, оскільки на момент укладення договору іпотеки малолітні діти не проживали та не були зареєстровані у спірній квартирі.

Також суд першої інстанції зазначив, що Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання боржником зобовʼязань за договором. Примусового виконання в даному випадку не відбулось, відповідач діяв на підставі умов іпотечного договору. Позивачці на праві приватної власності належало інше нерухоме майно - 1/4 частка квартири АДРЕСА_2, тому правові підстави для застосування Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" відсутні.

Позовна вимога про витребування з чужого незаконного володіння ТОВ "Нерухомість - Закон та Порядок" на користь позивачки спірної квартири є похідною від визнання недійсним договору купівлі-продажу від 05 липня 2021 року, а тому задоволенню також не підлягає.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Захарчук І. А., просить скасувати рішення Богунського районного суду міста Житомира від 20 лютого 2024 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 30 травня 2024 року і ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Підставами касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17, від 20 березня 2019 року у справі № 306/2053/16-ц, від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17, від 03 лютого 2021 року у справі № 278/3367/19-ц, від 11 грудня 2019 року у справі № 139/929/17, від 15 листопада 2023 року у справі № 754/8583/20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статей 203, 204, 212, 215, 216, 1050 ЦК України, статей 35, 36, 38 Закону України "Про іпотеку", статей 9, 11, 12 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", пунктів 50, 51, 56 Національного стандарту № 1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав", статті 177 СК України, статей 17, 18 Закону України "Про охорону дитинства", статті 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей", пунктів 1.8, 1.9, 2.7 Глави 2 Розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, який затверджено Наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5, у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

В обґрунтування доводів касаційної скарги заявник вказала, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що матеріали справи не містять належних доказів, які дозволяють встановити факт та зміст поштового відправлення про надсилання іпотекодержателем вимоги про усунення порушення відповідно до статті 35 Закону України "Про іпотеку", що у свою чергу унеможливлює позасудове звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі статті 38 Закону України "Про іпотеку". Надані відповідачем докази на підтвердження протилежного є неналежними та недопустимими.

Суди не звернули уваги на відсутність належних доказів отримання оцінювачем необхідної та достовірної інформації щодо спірної квартири та здійснення оцінювачем особистого огляду об`єкта оцінки.

Крім того, суди не врахували, що відповідач здійснив звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку в рахунок погашення неправильно визначеного розміру заборгованості за кредитом та не спростував факт реєстрації місця проживання дітей у спірному житлі на момент звернення стягнення та продажу предмета іпотеки.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 30 серпня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі.

У вересні 2024 року до суду від ТОВ "Преміум Лігал Колекшн" надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому заявник просить відмовити у її задоволенні, посилаючись на те, що до спірних правовідносин не підлягають застосуванню висновки, висловлені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 306/2053/16-ц та від 11 грудня 2019 року у справі № 139/929/17, оскільки правовідносини у зазначених справах і у цій справі не є подібними.

Що стосується інших правових висновків, на які посилається заявник, як на підставу для касаційного оскарження, то дії товариства їм не суперечать.

ТОВ "Преміум Лігал Колекшн", як новий кредитор у зобов`язанні, дотримано умови кредитного договору та направлено повідомлення на адресу, зазначену сторонами у кредитному договорі, тобто додержано процедуру повідомлення іпотекодавця про усунення основного зобов`язання шляхом надсилання вимоги на адреси ОСОБА_1 . Натомість ОСОБА_1 не надала жодних доказів, що свідчили б про неможливість нею отримання вимоги про усунення порушень, у зв`язку з чим не спростувала презумпцію належного повідомлення.

Незгода ОСОБА_1 з проведеною оцінкою не має за собою наслідком визнання недійсним договору, а є наслідком відшкодування завданої шкоди.

Сама по собі відсутність згоди органу опіки та піклування не дає підстави для висновку про порушення прав малолітніх дітей, оскільки укладення договору іпотеки не призвело до звуження обсягу, зменшення чи обмеження їх прав, так як на час укладення договору іпотеки малолітні діти не проживали та не були зареєстровані у спірному будинку.

Крім того, наявність у позивача іншого нерухомого майна свідчить, що майнові права та інтереси дитини не були обмежені та/або порушені.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 17 квітня 2007 року належала квартира АДРЕСА_1 .

Між ВАТ "Комерційний банк "Надра" (позикодавець) та ОСОБА_1 (позичальник) 17 квітня 2007 року було укладено кредитний договір № 17/04/2007/840-Н/193, відповідно до пунктів 1.1., 1.2., 1.3.1., 1.4. якого позичальник отримала грошові кошти у сумі 50 500,00 доларів США під 11,99 % річних строком до 16 квітня 2027 року для проведення розрахунків за договором купівлі-продажу від 17 квітня 2007 року, укладеним між позичальником та ОСОБА_5 .

Того ж дня, між ВАТ "Комерційний банк "Надра" та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Сєтак В. Я. та зареєстрований в реєстрі за № 5479, за умовами якого ОСОБА_1 передала в іпотеку нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 .

У пункті 1.2. договору іпотеки сторони домовились, що визначена сторонами вартість предмету іпотеки складає 283 736,48 грн або 56 185,00 доларів США.

Відповідно до пункту 5.1. договору іпотеки іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання зобов`язання в цілому або в тій чи іншій його частині, а також у випадку порушення іпотекодавцем будь-яких зобов`язань за цим договором або будь-яких гарантій та запевнень, наданих іпотекодержателю за цим договором.

Пунктом 5.3. договору іпотеки передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки відбувається на підставі: рішення суду; виконавчого напису нотаріуса; домовленості сторін на передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку"; права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України "Про іпотеку".

Пунктом 5.4. зазначеного договору також надано право іпотекодержателю на свій розсуд вибрати умови та порядок звернення стягнення на предмет іпотеки в межах, передбачених пунктом 5.3. цього договору.

Заявою від 17 квітня 2007 року, поданою на ім`я директора філії ВАТ КБ "Надра", позивач зобов`язалась на час дії кредиту не прописувати малолітніх та неповнолітніх дітей.

29 лютого 2008 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Житомирського міського управління юстиції у Житомирській області зареєстровано шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_1, актовий запис № 228.

Після реєстрації шлюбу позивач змінила прізвище з " ОСОБА_1" на " ОСОБА_1".

ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_2 .

За інформацію, наданою управлінням ведення реєстру територіальної громади Житомирської міської ради, позивач та її діти в період з 07 лютого 2014 року до 06 вересня 2022 року були зареєстровані за адресою: АДРЕСА_3 .

Заочним рішенням Корольовського районного суду міста Житомира від 08 лютого 2013 року у справі № 296/2-п-143/12, яке набрало законної сили, стягнуто з ОСОБА_11 та ОСОБА_1 в солідарному порядку на користь ВАТ КБ "Надра" в особі філії ВАТ КБ "Надра" заборгованість в розмірі 485 195,08 грн, а також 1 700,00 грн судового збору та 120,00 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення.

Даних про виконання цього рішення суду та погашення заборгованості перед банком матеріали справи не містять.

30 квітня 2020 року між ПАТ "КБ "Надра" та ТОВ "Преміум Лігал Колекшн" було укладено договір № GL3N217215_ПB про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравець О. О. та зареєстрований в реєстрі за № 2891, відповідно до умов якого ТОВ "Преміум Лігал Колекшн" набуло права вимоги за кредитним договором № 17/04/2007/840-Н/193 від 17 квітня 2007 року, боржниками за яким є позивач та ОСОБА_1, договорами поруки, права іпотекодержателя за договором іпотеки, права заставодержателя за договором застави, укладеним на забезпечення належного виконання кредитних зобов`язань позичальника, відповідно до витягу з реєстру боржників до договору № GL3N217215_ПВ про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги від 30 квітня 2020 року.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 26 травня 2021 року у справі № 296/1341/13-ц замінено сторону стягувача ПАТ "Комерційний Банк "Надра" на його правонаступника ТОВ "Преміум Лігал Колекшн".

На виконання вимог ухвали суду приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовою Д. В. надано копію нотаріальної справи щодо посвідчення договору купівлі-продажу від 05 липня 2021 року, серія та номер 1292, укладеного між ТОВ "Преміум Лігал Колекшн" та ТОВ "Нерухомість закон та порядок", з якої судами встановлено, що ТОВ "Преміум Лігал Колекшн" неодноразово повідомляло позивача про заміну кредитора та іпотекодержателя у зобов`язанні, тричі направляло вимогу про усунення порушень в порядку статті 35 Закону України "Про іпотеку", зокрема:

- 17 червня 2020 року направлено вимогу про усунення порушень, повідомлення відступлення права вимоги та повідомлення про відступлення прав за договором іпотеки на наступні адреси: АДРЕСА_4, яка повернулася на поштову адресу ТОВ "Преміум Лігал Колекшн" "за закінченням терміну зберігання";

- 23 вересня 2020 на адресу ОСОБА_1 направлено вимогу про усунення порушень, повідомлення відступлення права вимоги та повідомлення про відступлення прав за договором іпотеки на ту ж адресу та повернулася на поштову адресу ТОВ "Преміум Лігал Колекшн" "за закінченням терміну зберігання";

- 11 березня 2021 року на поштову адресу ОСОБА_1 : АДРЕСА_5 направлена вимога про усунення порушень, яка була отримана 17 березня 2022 року.

31 травня 2021 року на замовлення ТОВ "Преміум Лігал Колекшн" об`єктом оціночної діяльності ТОВ "Венс Фін Капітал" проведено оцінку належної на той час позивачу квартири АДРЕСА_1, вартість квартири на підставі звіту становить 137 514,00 грн.

Між ТОВ "Преміум Лігал Колекшн" (продавцем) та ТОВ "Нерухомість - законі і порядок" (покупцем) 05 липня 2021 року було укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовою Д. В. та зареєстрований в реєстрі за № 1292, відповідно до умов договору продавець, діючи відповідно до статті 38 Закону України "Про іпотеку", продав, а покупець купив належну позивачу квартиру АДРЕСА_1 .

Відповідно до пункту 5 договору купівлі-продажу від 05 липня 2021 року згідно з висновком про вартість об`єкта незалежної оцінки, пароль пошуку звіту про оцінку КЕГФЗЯ845284, складеним 05 травня 2021 року суб`єктом оціночної діяльності ТОВ "ВЕН ФІНАНС КАПІТАЛ", ринкова вартість відчужуваної квартири становить 137 514,00 грн без ПДВ.

Згідно з Інформаційною довідкою № 310951876 від 27 вересня 2022 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта позивач є власником 1/4 частки квартири АДРЕСА_2 .

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до змісту статті 526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватися належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України.

За статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до статті 629 цього Кодексу договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Така дія повинна бути правомірною, а її неправомірність є підставою для визнання правочину недійсним.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною першою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою, третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

При вирішенні спору про визнання правочинів недійсними суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог має зазначити в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, якими передбачено право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено наявність підстав недійсності правочину й порушення прав.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

У статті 33 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.

Згідно зі статтею 36 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Відповідно до статті 38 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, яка діяла на час звернення стягнення на предмет іпотеки) якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов`язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування завданих збитків.

Протягом тридцятиденного строку з дня отримання такого повідомлення особа, яка має зареєстровані права чи вимоги на предмет іпотеки, вправі письмово повідомити іпотекодержателя про свій намір купити предмет іпотеки. З дня отримання іпотекодержателем цього повідомлення вказана особа набуває переважне право на придбання предмета іпотеки у іпотекодержателя. Якщо таких повідомлень надійшло декілька, право на придбання предмета іпотеки у іпотекодержателя належить особі, яка має вищий пріоритет своїх зареєстрованих прав чи вимог.

Якщо особа, яка висловила намір придбати предмет іпотеки, ухиляється або з інших причин не вчиняє дій до укладення договору купівлі-продажу предмета іпотеки з іпотекодержателем протягом 5 днів після закінчення вказаного вище тридцятиденного строку, вона втрачає право на придбання предмета іпотеки. Це право переходить до інших осіб, які висловили намір придбати предмет іпотеки, відповідно до пріоритету їх прав і вимог.

Якщо особи, які мають зареєстровані права чи вимоги на предмет іпотеки, не висловили наміру його придбати, іпотекодержатель вправі продати предмет іпотеки будь-якій іншій особі на власний розсуд.

Дії щодо продажу предмета іпотеки та укладання договору купівлі-продажу здійснюються іпотекодержателем від свого імені, на підставі іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця. При нотаріальному посвідченні такого договору купівлі-продажу правовстановлюючий документ на предмет іпотеки не подається.

Ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього.

Іпотекодавець і боржник, якщо він є відмінним від іпотекодавця, мають право виконати основне зобов`язання протягом тридцятиденного строку, вказаного в частині першій цієї статті, згідно з умовами та з наслідками, встановленими статтею 42 цього Закону.

Договір купівлі-продажу предмета іпотеки, укладений відповідно до цієї статті, є правовою підставою для реєстрації права власності покупця на нерухоме майно, що було предметом іпотеки.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, враховуючи підстави позову й вказані норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, перевіривши доводи сторін спору та подані ними докази, дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги не підлягають до задоволення, оскільки позивач не надала належних доказів на підтвердження своїх доводів щодо наявності підстав для визнання оспорюваного договору недійсним. Судами правильно встановлено, що ТОВ "Преміум лігал колекшн" правомірно уклало з ТОВ "Нерухомість-Закон та порядок" договір купівлі-продажу предмету іпотеки, та спростовано з посиланням на матеріали справи доводи ОСОБА_1 про те, що банк не направляв вимоги про усунення порушення відповідно до статті 35 Закону України "Про іпотеку", не попередивши про намір звернути стягнення на предмет іпотеки.

За змістом частини першої статті 33 та частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов`язання. І лише якщо останнє не виконане чи неналежно виконане, іпотекодержатель, якщо інше не передбачено законом, може звертати стягнення на предмет іпотеки. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає іпотекодержателю звернутися з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання відповідно до частини другої статті 35 Закону України "Про іпотеку".

Вимоги частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" не перешкоджають іпотекодержателю здійснювати права, визначені цим Законом та/або іпотечним договором, без попереднього повідомлення іпотекодавця тільки тоді, якщо викликана таким повідомленням затримка може спричинити знищення, пошкодження чи втрату предмета іпотеки (частина третя зазначеної статті).

Умови договору іпотеки та вимоги частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" пов`язують можливість задоволення вимог кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки з дотриманням іпотекодержателем процедури належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання. Належним слід вважати надсилання вимоги з дотриманням встановленого договором порядку на адресу отримувача, яка вказана в договорі або додатково повідомлена відповідно до умов договору. Якщо такий порядок договором не визначений, відповідно до звичаїв ділового обороту належне направлення вимоги може здійснюватися засобами поштового зв`язку чи кур`єрської служби, які дозволяють встановити зміст відправлення та підтвердити його вручення, наприклад, цінним листом з описом вкладеного відповідно до Правил надання послуг поштового зв`язку.

Отже, належним дотриманням іпотекодержателем процедури повідомлення іпотекодавця про вимогу стосовно усунення порушення також слід вважати також таке повідомлення, що було надіслане належним чином, проте не отримане внаслідок недбалості або ухилення від отримання.

Направлення такої вимоги іпотекодавцю про усунення порушень основного зобов`язання обґрунтовується саме тим, що іпотекодавець має право замість боржника усунути порушення основного зобов`язання і тим самим убезпечити себе від звернення стягнення на належний йому предмет іпотеки.

У разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов`язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов`язання, яка може бути спростована іпотекодавцем в загальному порядку.

За відсутності такого належного надсилання вимоги відповідно до частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" іпотекодавець не набуває права звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання.

Таким чином, недотримання вимог частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" щодо належного надсилання іпотекодавцю вимоги про усунення порушення основного зобов`язання унеможливлює застосовування позасудового способу задоволення вимог іпотекодержателя.

Разом із тим метою повідомлення іпотекодержателем іпотекодавця та інших осіб є доведення до їх відома наміру іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Тому іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання лише за умови належного надсилання вимоги, коли іпотекодавець фактично отримав таку вимогу або мав її отримати, але не отримав внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання.

На виконання вимог статті 35 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель ТОВ "Преміум лігал колекшн" неодноразово направляло вимоги про усунення порушень в порядку статті 35 Закону України "Про іпотеку", зокрема:

Отже, доводи касаційної скарги про недоведеність факту відправлення іпотекодержателем вимоги про усунення порушення відповідно до статті 35 Закону України "Про іпотеку" є безпідставними.

Проте позивач вимоги іпотекодержателя не задовольнила, боргові зобов`язання за кредитним договором перед кредитором залишились невиконаними.

Встановлені у справі обставини свідчать, що іпотекодержатель дотримався норм законодавства при зверненні стягнення на предмет іпотеки та умов договору іпотеки. Іпотекодержатель повідомив іпотекодавця про наявність боргу і необхідність його погашення, про наслідки невиконання заявлених вимог, серед іншого, про можливий продаж предмета іпотеки на підставі статті 38 Закону України "Про іпотеку".

Умови договору іпотеки (пункт 5) містять іпотечне застереження, яким передбачено право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України "Про іпотеку".

Зазначеним спростовуються доводи касаційної скарги про те, що іпотекодержатель звернув стягнення на предмет іпотеки не у встановлений договором та законом спосіб.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, надав належну оцінку як кожному доказу окремо, так і доказам у їх сукупності та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність передбачених законом підстав для задоволення заявлених позовних вимог.

Установивши обставини дотримання вимог частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" щодо належного надсилання іпотекодавцю вимоги про усунення порушення основного зобов`язання, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про набуття іпотекодавцем права звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання.

Оцінюючи доводи касаційної скарги щодо неналежної оцінки вартості спірної квартири перед її продажем та погашення за рахунок предмета іпотеки невірно визначеного розміру заборгованості, колегія суддів зазначає про таке.

Тягар доказування вартості майна несе позивач у справі. В якості доказу вартості майна суду можуть бути подані договори купівлі-продажу цього майна, відомості про його залишкову балансову вартість, звіт про оцінку майна тощо.

Відповідно до пункту 5 договору купівлі-продажу від 05 липня 2021 року згідно з висновком про вартість об`єкта незалежної оцінки, складеним 05 травня 2021 року суб`єктом оціночної діяльності ТОВ "ВЕН ФІНАНС КАПІТАЛ", ринкова вартість відчужуваної квартири становить 137 514,00 грн без ПДВ.

Таким чином, посилання позивача на невідповідність реальної вартості реалізованого майна вартості його відчуження, колегія суддів відхиляє як необгрунтовані.

Також колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що посилання позивача на невідповідність реальної вартості реалізованого майна вартості його відчуження не становить підставу недійсності вказаних правочинів, оскільки за змістом частини шостої статті 38 Закону України "Про іпотеку" ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього.

Висновки судів першої та апеляційної інстанції узгоджується із правовою позицією, висловленою у постанові Великої Палати Верховного суду від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17 (провадження № 14-711цс19).

Також є правильними висновки судів попередніх інстанцій, що відчуження спірного нерухомого майна не вплинуло на права та інтереси неповнолітніх дітей, з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Тобто, на час укладення договору іпотеки (17 квітня 2007 року) місце проживання дітей не було зареєстроване у спірній квартирі, натомість було зареєстроване з 07 лютого 2014 року, тобто після того, як судовим рішенням від 08 лютого 2013 року у справі № 296/2-п-143/12 встановлений факт невиконання ОСОБА_1 боргових зобов`язань за кредитним договором.

За змістом статей 17, 18 Закону України від 26 квітня 2001 року № 2402-III "Про охорону дитинства", статті 12 Закону України від 02 червня 2005 року № 2623-IV "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей" дозвіл органу опіки та піклування на відчуження житлового приміщення, право користування яким вони мають, необхідний на момент укладення договору іпотеки.

Іпотечний договір укладений 17 квітня 2007 року. За інформацією, наданою управлінням ведення реєстру територіальної громади Житомирської міської ради, позивач та її діти були зареєстровані у спірній квартирі у період з 07 лютого 2014 року до 06 вересня 2022 року, тому такі дії щодо реєстрації місця проживання дітей є недобросовісними та такими, що перешкоджають зверненню стягнення на предмет іпотеки, а отже відсутність попереднього дозволу органу опіки та піклування на відчуження житлового приміщення, право користування яким належить дітям, не є достатньою підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу.

Подібні висновки висловлені у постановах Верховного Суду від 09 листопада 2023 року у справі № 712/9294/20 та від 26 вересня 2024 року у справі № 204/7632/20.

Також суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав порушення положень Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" під час укладення договору купівлі-продажу.

Відповідно до частини першої статті 37 Закону України "Про іпотеку" в редакції, чинній час реалізації спірного нерухомого майна, іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Згідно із підпунктом 1 пункту 1 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" не може бути примусово звернено стягнення (відчужене без згоди власника) на майно, що віднесене до об`єктів житлового фонду (далі - нерухоме житлове майно), об`єкт незавершеного житлового будівництва, майнові права на нього, що є предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно/об`єкт незавершеного житлового будівництва/майнові права виступають як забезпечення виконання зобов`язань фізичної особи (позичальника або майнового поручителя) за кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного житлового будівництва, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності немає іншого нерухомого житлового майна;

- таке нерухоме житлове майно придбавалося за кредитні кошти і при цьому умовами кредитного договору передбачена заборона реєстрації місця проживання позичальника або майнового поручителя за адресою знаходження нерухомого житлового майна, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності немає іншого нерухомого житлового майна;

- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного житлового будівництва) не перевищує 140 квадратних метрів для квартири та 250 квадратних метрів для житлового будинку.

Пунктом 4 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Відповідно до абзацу 4 пункту 2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Кодексу України з процедури банкрутства (у редакції Закону України від 16 вересня 2020 року № 895-IX) Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" втрачає чинність через вісімнадцять місяців з дня введення в дію цього Кодексу, тобто 21 квітня 2021 року.

13 квітня 2021 року Верховна Рада України прийняла Закон України № 1381-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті", відповідно до пункту 2 розділу ІІ якого Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" втрачає чинність через п`ять місяців з дня набрання чинності цим Законом.

Також 13 квітня 2021 року Верховна Рада України прийняла Закон України № 1382-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реструктуризації зобов`язань за кредитами в іноземній валюті та адаптації процедур неплатоспроможності фізичних осіб", яким внесла зміни до Кодексу України з процедур банкрутства у розділі "Прикінцеві та перехідні положення" та абзац четвертий пункту 2 виклала в такій редакції: "Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" втрачає чинність через двадцять місяців з дня введення в дію цього Кодексу".

Закони України від 13 квітня 2021 року № 1381-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті" та № 1382-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реструктуризації зобов`язань за кредитами в іноземній валюті та адаптації процедур неплатоспроможності фізичних осіб" набрали чинності 23 квітня 2021 року.

Відповідно до цих законів Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (який втратив чинність 21 квітня 2021 року) поновлює свою дію на п`ять місяців з дня набрання чинності Законом № 1381-IX, тобто діє з 23 квітня 2021 року до 23 вересня 2021 року.

Отже, на час укладення оспорюваного договору діяв Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 725/885/16 вказано, що Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" застосовується при одночасній наявності всіх перерахованих умов. Тягар доведення зазначених обставин у цьому випадку покладається на позивача, який звернувся до суду, оскільки кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Установивши, що спірна квартира, яка є предметом іпотеки, не є єдиним житлом ОСОБА_1, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".

Крім того, правильним є висновок судів попередніх інстанцій про те, що позовна вимога про витребування з чужого незаконного володіння ТОВ "Нерухомість - Закон та Порядок" на користь позивача спірної квартири є похідною від визнання недійсним договору купівлі-продажу від 05 липня 2021 року, а тому задоволенню також не підлягає.

Посилання у касаційній скарзі на те, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17, від 20 березня 2019 року у справі № 306/2053/16-ц, від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17, від 03 лютого 2021 року у справі № 278/3367/19-ц, від 11 грудня 2019 року у справі № 139/929/17, від 15 листопада 2023 року у справі № 754/8583/20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), є безпідставним, з огляду на таке.

Велика Палата Верховного Суду в постановах від 12 жовтня 2021 року в справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) та від 22 лютого 2022 року в справі № 201/16373/16-ц (провадження № 14-27цс21) зазначила, що для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення. Слово "подібний" в українській мові має такі значення: такий, який має спільні риси з ким-, чим-небудь, схожий на когось, щось; такий самий; такий, як той (про якого йде мова). Тому термін "подібні правовідносини" може означати як правовідносини, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і правовідносини, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші.

Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, а саме взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 389 та пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад саме цих правовідносин та/чи їх специфічний об`єкт.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) зазначила, що в кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід визначати з огляду на те, які правовідносини є спірними, порівнювати права та обов`язки сторін цих правовідносин відповідно до правового чи їх договірного регулювання (пункт 31) з урахуванням обставин кожної конкретної справи (пункт 32).

Враховуючи викладене, постанови, на які посилається заявник у касаційній скарзі, не є подібними із справою, яка є предметом перегляду касаційним судом, оскільки у вказаній справі на підставі її доказової бази встановлені інші фактичні обставини справи.

Аргументи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статей 203, 204, 212, 215, 216, 1050 ЦК України, статей 35, 36, 38 Закону України "Про іпотеку", статей 9, 11, 12 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", пунктів 50, 51, 56 Національного стандарту № 1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав", також не заслуговують уваги та спростовуються висновком Великої Палати Верховного Суду, висловленим у постанові від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17 (провадження № 14-711цс19).

Доводи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 177 СК України, статей 17, 18 Закону України "Про охорону дитинства", статті 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей", пунктів 1.8, 1.9, 2.7 Глави 2 Розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, який затверджено Наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5, у подібних правовідносинах, суд касаційної інстанції також відхиляє, оскільки зазначені доводи спростовуються, зокрема, висновками Верховного Суду, виловленими у постановах від 09 листопада 2023 року у справі № 712/9294/20 та від 26 вересня 2024 року у справі № 204/7632/20.

В цілому, доводи касаційної скарги висновків судів щодо вирішення справи по суті не спростовують, значною мірою зводяться до встановлення протилежних зазначеному обставин, тоді як встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

У справі, що розглядається, вичерпно надано оцінку питанню недійсності договору купівлі-продажу. Наявність у скаржника іншої точки зору на встановлені судами обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості ухвалених у справі рішень та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь позивача.

................

Перейти до повного тексту