ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 січня 2025 року
м. Київ
справа № 569/9419/17
провадження № 51-3745км24
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисника ОСОБА_6,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_7 на вирок Рівненського міського суду Рівненської області від 23 червня 2022 року та ухвалу Рівненського апеляційного суду від 23 квітня 2024 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016180010004699 від 08 липня 2016 року, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Колодне Тячівського району Закарпатської області, який проживає за адресою: АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 342, ч. 2 ст. 345 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Рівненського міського суду Рівненської області від 23 червня 2022 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 342, ч. 2 ст. 345 КК України, та призначено покарання: за ч. 2 ст. 342 КК України у виді позбавлення волі на строк 2 роки; за ч. 2 ст. 345 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки. На підставі ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України ОСОБА_7 звільнено від призначеного покарання у зв`язку із закінченням строків давності.
Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів.
Відповідно до обставин, детально наведених у вироку, 08 липня 2016 року близько 16:00 в ході проведення працівниками поліції обшуку за адресою: АДРЕСА_2, до вхідних дверей квартири підійшов ОСОБА_7 та з метою перешкоджання його проведення та недопущення працівників поліції до квартири, діючи умисно, вчинив активну фізичну протидію, що виразилось у тому, що він дістав з-під сорочки короткоствольну вогнепальну зброю - пристрій (пістолет) моделі "ВІЙ" серійний номер НОМЕР_1 кал. 9 мм Р.А. та повідомив, що буде стріляти, направивши ствол пістолету в бік оперуповноваженого УЗЕ в Рівненській області ДЗЕ НП України майора поліції ОСОБА_8, чим створив небезпеку для життя працівника поліції.
Після чого ОСОБА_7, діючи умисно, вчинив опір працівникові правоохоронного органу, що виразилось в тому, що він перешкоджав законному застосуванню фізичної сили оперуповноваженим ОСОБА_8, який намагався забрати в нього пістолет, вступив в фізичну боротьбу із зазначеним працівником поліції, здійснюючи активну фізичну протидію останньому, та під час боротьби здійснив чотири постріли з пістолету в різні напрямки.
Крім того, 08 липня 2016 року близько 16:00, ОСОБА_7, перебуваючи в коридорі загального користування біля вищезазначеної квартири, з метою перешкоджання працівникові поліції виконувати свої службові обов`язки, під час вчинення опору працівникові правоохоронного органу, вагою тіла натиснув на лівий колінний суглоб ОСОБА_8, внаслідок чого останній отримав тілесне ушкодження середнього ступеня тяжкості.
Рівненський апеляційний суд ухвалою від 23 квітня 2024 року апеляційні скарги прокурора та потерпілого задовольнив частково, апеляційну скаргу захисника залишив без задоволення. Вирок Рівненського міського суду Рівненської області від 23 червня 2022 року щодо залишення цивільного позову потерпілого без розгляду - скасував і в цій частині направив справу на новий судовий розгляд у порядку цивільного судочинства. У решті вирок залишив без змін.
Вимоги та узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги
У касаційній скарзі із доповненнями до неї засуджений ОСОБА_7, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, просить скасувати вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду, а кримінальне провадження закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України).
На обґрунтування доводів поданої касаційної скарги, зокрема зазначає, що:
? у його діях відсутній склад кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 342 та ч. 2 ст. 345 КК України, оскільки він діяв в межах необхідної оборони під час захисту недоторканості житла, орендованого приміщення адвокатського об`єднання. Стверджує, що опір він вчинив явно незаконним діям працівника поліції;
? в порушення ст. 94 КПК України місцевий суд не надав належної оцінки доказам, а лише формально перелічив їх. Водночас досліджені цим судом докази вказують лише на сам конфлікт, проте не відображають обставин інкримінованих подій, а також ціль, умисел та мету.
? у вироку суду не відображено докази сторони захисту, зокрема показання свідків, допитаних у судовому засіданні та письмові докази, які знаходяться в матеріалах справи;
? місцевий суд не здійснив належної оцінки ухвали Березнівського районного суду Рівненської області від 06 липня 2016 року, якою надано дозвіл на проведення обшуку, на предмет її законності та обґрунтованості;
? доручення начальника слідчого відділу Управлінню захисту економіки в Рівненській області від 08 липня 2016 року на проведення обшуку є незаконним, оскільки обшук може проводити лише слідчий та прокурор;
? суди не надали оцінку протоколу обшуку, який був проведений оперативним працівником, не у тієї особи, яка зазначена в ухвалі суду, а в адвокатському об`єднані. Наголошує, що під час проведення цієї слідчої дії працівники поліції намагалися зламати двері та без представників Рівненської обласної ради адвокатів провести незаконний обшук у приміщенні;
? у його діях був відсутній умисел на завдання потерпілому ОСОБА_8 тілесних ушкоджень, оскільки він не вчиняв по відношенню до останнього жодних активних дій, а травму ноги потерпілий отримав внаслідок власної необережності під час застосування фізичної сили;
? судові рішення є невмотивованими та не відповідають приписам ст. 370 КПК України.
Заперечення від учасників кримінального провадження на касаційну скаргу засудженого до Верховного Суду не надходили.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор заперечувала проти задоволення касаційної скарг, просила оскаржувані судові рішення залишити без зміни.
Захисник касаційну скаргу підтримали та просили її задовольнити.
Решту учасників справи було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, однак в судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про їхню особисту участь або повідомлень про поважність причин неприбуття до Суду не надходило.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла таких висновків.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК Українипідставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
Згідно зі ст. 433 КПК Українисуд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Отже, касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків судів фактичним обставинам кримінального провадження. Під час перегляду судових рішень у касаційному порядку Суд виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.
Як убачається з матеріалів провадження, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 342, ч. 2 ст. 345 КК України, та призначив йому відповідне покарання.
Суди обґрунтували свої рішення, зокрема, показаннями потерпілого ОСОБА_8, свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, протоколом обшуку від 08 липня 2016 року, заявою адвоката ОСОБА_16 від 08 липня 2016 року, даними, отриманими під час огляду відеозапису обставин вчинення кримінальних правопорушень, зафіксованими у протоколі перегляду відеозапису від 15 листопада 2016 року, протоколом огляду сайту в мережі Інтернет від 16 січня 2017 року, протоколом огляду місця події від 08 липня 2016 року, протоколами проведення слідчих експериментів з потерпілим ОСОБА_8, свідком ОСОБА_10, свідком ОСОБА_9, свідком ОСОБА_12, свідком ОСОБА_11 від 10 листопада 2016 року, витягом з наказу №75/0с від 08 квітня 2016 року, копією ухвали Березнівського районного суду Рівненської області від 06 липня 2016 року, дорученням начальника слідчого відділення Березнівського ВП в Рівненській області ОСОБА_17 від 08 липня 2016 року, висновком службового розслідування від 18 жовтня 2016 року, висновками судово-медичних експертиз № 965 від 07 вересня 2016 року та № 965/Д-1279 від 23 листопада 2016 року.
Зіставивши докази в їх взаємозв`язку, місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, визнав, що показання учасників судового процесу, як і дані протоколів слідчих дій, експертних висновків та інших письмових доказів є процесуальними джерелами доказів, і поклав їх в основу ухваленого рішення.
Оцінка достовірності цих доказів перебуває у компетенції судів першої та апеляційної інстанцій і не віднесена до повноважень Верховного Суду.
Змістом оскаржуваних судових рішень підтверджується, що ОСОБА_7, будучи допитаним у суді першої інстанції,свою винуватість у вчиненні інкримінованого йому злочину не визнав та, зокрема, зазначив, що 08 липня 2016 року він прибув на місце проведення обшуку та побачив як потерпілий ОСОБА_8 намагався залізним предметом відчинити двері квартири. ОСОБА_7 зауважив, що став перед вхідними дверима, та заперечував, аби працівники поліції розпочинали обшук до приїзду представників ради адвокатів Рівненської області. Працівники поліції, зокрема потерпілий, почали його відштовхувати від дверей, заламували руки. Тоді він дістав пістолет, зняв його із запобіжника та направивши його в землю, попередив що буде стріляти. Потерпілий ОСОБА_8 відразу схопив його за руку, намагаючись забрати пістолет, при цьому вагою тіла навалився на ОСОБА_7, таким чином, що він знаходився на колінах на підлозі, а потерпілий поверх його плечей. У процесі боротьби ОСОБА_7 було здійснено 1 чи 2 постріли в підлогу. Стверджував, що в ході боротьби не застосовував фізичної сили до потерпілого ОСОБА_8, тілесних ушкоджень не наносив.
Водночас місцевий суд позицію обвинуваченого про невизнання винуватості оцінив критично, зазначивши, що його вина у вчиненні кримінального правопорушення підтверджується сукупністю належних та допустимих доказів, безпосередньо досліджених у судовому засіданні.
Так, потерпілий ОСОБА_8 в судовому засіданні пояснив, що 08 липня 2016 року близько 14:00 він разом з ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 та понятими прибули на місце проведення обшуку. Через 15-20 хвилин на сходинковий майданчик піднявся ОСОБА_7, та повідомив, що не дасть провести обшук та буде захищати житло. Після того як була зачитана ухвала суду працівники МНС, домової служби та поліцейські рушили до дверей, ОСОБА_7 став спиною перед дверима квартири та повідомив, що нікого не пустить. Згодом ОСОБА_7 дістав із-за пояса пістолет, перезарядив та направив пістолет в його сторону, кричав, що буде стріляти. Зрозумівши, що такими діями обвинувачений може завдати шкоду, з метою вжиття заходів по обеззброєнню вхопив останнього за руку, в якій він тримав пістолет, направивши її в підлогу. ОСОБА_7 продовжував чинити опір, протидіяв спробам забрати пістолет, у той же час нажимав на курок здійснюючи постріли. В ході боротьби вдалося положити ОСОБА_7 на підлогу та забрати пістолет з рук. Потерпілий зазначив, що в результаті подолання опору ОСОБА_7 йому були заподіяні тілесні ушкодження у вигляді травми лівого коліна. Наголошував, що вказане тілесне ушкодження отримав внаслідок падіння на коліно під вагою тіла обвинуваченого.
З показань свідків ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_10, ОСОБА_9 убачається, що вони як працівники поліції 08 липня 2016 року брали участь у проведенні обшуку квартири АДРЕСА_3 . Вказані свідки підтвердили факт застосування зброї ОСОБА_7 з метою перешкоджання проведення обшуку.
Аналогічні показання щодо обставин кримінальних правопорушень надали свідки ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, які були очевидцями вказаних подій.
Цей суд також урахував і те, що винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 342, ч. 2 ст. 345 КК України, підтверджується перевіреними на предмет допустимості та належності письмовими доказами.
Відповідно до протоколу обшуку від 08 липня 2016 року потерпілим ОСОБА_8 на підставі ухвали слідчого судді Березнівського районного суду Рівненської області від 06 липня 2016 року проводився обшук квартири АДРЕСА_3, в ході якого встановлено, що квартира складається з дев`яти кімнат, на двох із яких наявні написи "Адвокатське об`єднання "Справедливість"", на вхідних дверях до квартири відсутні будь-які позначення про використання приміщення у адвокатській діяльності. В ході обшуку нічого не вилучалось (а. с. 39-40, т.1).
Згідно з заявою адвоката ОСОБА_16 від 08 липня 2016 року він не мав претензій до працівників поліції в ході проведення обшуку (а .с. 41, т.1)
Даними, отриманими під час огляду відеозапису обставин вчинення кримінальних правопорушень, зафіксованими у протоколі перегляду відеозапису від 15 листопада 2016 року (а. с. 48 - 53, т.1) та протоколі огляду сайту в мережі Інтернет від 16 січня 2017 року (а. с. 62 - 68, т.1), встановлено що обвинувачений дістає з-під сорочки пістолет та направляє його в сторону потерпілого, супроводжуючи такі дії фразами : "Я буду стріляти", "Я серйозно говорю, я буду стріляти". На відео чути чотири постріли та видно як ОСОБА_7 стоїть колінами на підлозі, нахилившись тулубом вперед, а над ним, спираючись на плечі обвинуваченого, на колінах стоїть потерпілий таким чином, що його ліва нога знаходиться на підлозі під тулубом обвинуваченого. Потерпілий просить обвинуваченого: "Я тебе прошу відпусти пістолет".
Відповідно до протоколу огляду місця події від 08 липня 2016 року виявлено та вилучено: три гільзи, що лежали біля предмету схожого на пістолет, гільза, яка випала з предмету схожого на пістолет з маркувальним позначенням на них "2 мм. РАПС9", предмет, схожий на пістолет з маркувальними позначеннями на ньому "ЧНС 18273", "ВІЙ 9 мм.", " НОМЕР_2", " НОМЕР_3" (а. с. 16 - 121, т.1).
Як убачається зі змісту протоколів проведення слідчих експериментів з потерпілим ОСОБА_8 від 10 листопада 2016 року (а. с. 151 - 163, т. 1), свідками ОСОБА_10 (а. с. 168 - 175, т. 1), ОСОБА_9 (а. с. 180 - 187, т. 1), ОСОБА_12 (а. с.192 - 200, т. 1), ОСОБА_11 (а. с. 205 - 212, т. 1) під час проведення вказаних слідчих дій потерпілим та свідками було відтворено дії, обставини та обстановку вчинення ОСОБА_7 опору працівнику правоохоронного органу та нанесення тілесних ушкоджень.
На переконання судів попередніх інстанції вказані протоколи слідчих та процесуальних дій є належними і допустимими доказами, оскільки останні отримані в порядку передбаченому КПК України. Зазначені протоколи прямо підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню у цьому кримінальному провадженні, час, місце, спосіб вчинення злочинів. Водночас, надані у ході судового розгляду показання потерпілого, свідків кореспондуються з відображеними у протоколах даними та узгоджуються між собою.
Крім того, відповідно до копії ухвали Березнівського районного суду Рівненської області від 06 липня 2016 року начальнику слідчого відділення Березнівського ВП в Рівненській області ОСОБА_17 чи іншому уповноваженому ним працівнику оперативного підрозділу, надано дозвіл на проведення обшуку квартири АДРЕСА_3 (а. с. 36 - 37, т. 1).
Згідно із дорученням начальника слідчого відділення Березнівського ВП в Рівненській області ОСОБА_17 від 08 липня 2016 року виконання вказаної ухвали Березнівського районного суду Рівненської області від 06 липня 2016 року доручено УЗЕ в Рівненській області ДЗЕ НП України (а. с. 38, т. 1).
До того ж на підставі висновку службового розслідування від 18 жовтня 2016 року встановлено, що ОСОБА_8 в робочий час, у зв`язку з виконанням ним безпосередніх службових обов`язків отримав тілесні ушкодження в період проходження служби при виконанні службових обов`язків.
Дослідивши зазначені вище документи, місцевий суд дійшов переконання, що потерпілий ОСОБА_8 на час вчинення злочинів був працівником правоохоронного органу та виконував покладені на нього службові завдання, а опір обвинуваченого був спрямований на протидію виконанню службових повноважень.
Відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 965 від 07 вересня 2016 року в ОСОБА_8 лікарями встановлено тілесні ушкодження у вигляді травматичного пошкодження медіального меніска лівого колінного суглоба, часткове пошкодження внутрішньої бокової зв`язки, які виникли від дії тупого предмету, могли утворитися 08 липня 2016 року та відносяться до середнього ступеня тяжкості тілесних ушкоджень по критерію довготривалості розладу здоров`я (а. с. 110 - 111, т. 1).
Згідно з висновком судово-медичної експертизи № 965/Д-1279 від 23 листопада 2016 року судово-медичні дані встановлені у ході судово-медичної експертизи ОСОБА_8, в частині механізму виникнення тілесних ушкоджень, не суперечать показанням, наданими ним при проведенні слідчого експерименту шляхом відтворення дій, обстановки та обставин події 10 листопада 2016 року (а. с. 114 - 115, т. 1).
З безпосередньо дослідженого судом першої інстанції висновку балістичної експертизи № 1.2-252/16 від 25 липня 2016 року вбачається, що стріляні гільзи, вилучені 08 липня 2016 року в ході огляду місця події, є складовими частинами пістолетних патронів "ПС9 9ммРА" калібру 9 мм Р.А. споряджених еластичними снарядами "несмертельної дії" та відстріляних з пістолету "ВІЙ" серійний номер НОМЕР_1 кал. 9мм Р.А., що відносяться до травматичної зброї з вогнепальним принципом метання снаряду (а. с. 125 - 139, т. 1).
Отже, оцінивши докази у їхній сукупності, суд першої інстанції, з яким обґрунтовано погодився і апеляційний суд, повно та об`єктивно з`ясував фактичні обставини кримінального провадження і правильно кваліфікував дії ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 342 КК України, як опір працівникові правоохоронного органу під час виконання ним службових обов`язків.
Крім того, суди визнали непереконливими доводи сторони захисту про те, що ОСОБА_7 на момент вчинення інкримінованих йому злочинів не виконав вимоги працівників поліції, бо вважав їх неправомірними, та діяв у стані необхідної оборони, оскільки дійшли переконання, що в обстановці, що склалася, реальна загроза життю обвинуваченого або приватній власності була відсутня, оскільки не відбулося посягання, яке б викликало невідкладну необхідність для застосування зброї з метою негайного відвернення протиправних дій. Так, суди встановили, що потерпілий застосував до обвинуваченого фізичну силу внаслідок того, що останній погрожував зброєю, яку в подальшому і застосував, у той же час потерпілий вказану загрозу сприймав реальною. Місцевий суд звернув увагу й на те, що обвинувачений в судовому засіданні підтвердив, що його життю та здоров`ю нічого не загрожувало.
Отже доводи сторони захисту про відсутність у діях ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 342 КК України, не є слушними.
Разом з тим, висновки судів про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК України, на думку колегії суддів, є передчасними з огляду на таке.
Так, згідно з вимогами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотримання вимог кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції (ч. 1 ст. 409 КПК України), і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів, але з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПК України.
Процесуальні вимоги, засновані на вмотивованій незгоді та обґрунтованому запереченні правильності висновків місцевого суду щодо встановлених обставин, зобов`язують апеляційний суд надати мотивовані відповіді на доводи апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції зобов`язаний проаналізувати й зіставити з наявними у справі матеріалами всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, і дати на кожен із них вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права. У разі залишення заявлених вимог без задоволення в судовому рішенні має бути зазначено підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
За результатами перевірки доводів апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має обов`язок усунути (у разі встановлення) допущені місцевим судом недоліки та суперечності, вжити заходів для дотримання процесуальних прав усіх учасників провадження і постановити законне та обґрунтоване судове рішення. Жодна норма кримінального процесуального закону, як установлений імперативний припис, не звільняє апеляційний суд від указаного вище обов`язку.
Втім суд апеляційної інстанції під час розгляду цього кримінального провадження стосовно ОСОБА_7 таких вимог не дотримався.
Як убачається зі змісту апеляційної скарги захисника, останній порушував питання, у тому числі про те, що у діях ОСОБА_7 буввідсутній умисел на заподіяння працівникові правоохоронного органу середньої тяжкості тілесних ушкоджень у зв`язку з виконанням цим працівником службових обов`язків.
Так, за приписами п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України у мотивувальній частині вироку в разі визнання особи винуватою зазначається, зокрема, формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.
Як уже було зазначено вище, суди визнали доведеним, зокрема, те, що 08 липня 2016 року близько 16:00, ОСОБА_7, перебуваючи в коридорі загального користування біля вищезазначеної квартири, продовжуючи злочинні дії, не виконуючи законних вимог працівника поліції щодо припинення протиправних дій, діючи умисно, незаконно, з метою перешкоджання працівникові поліції виконувати свої службові обов`язки, під час вчинення опору працівникові правоохоронного органу, вагою тіла натиснув на лівий колінний суглоб ОСОБА_8, внаслідок чого останній отримав тілесне ушкодження, яке відноситься до середнього ступеня тяжкості тілесних ушкоджень.
За сталою судовою практикою важливим є виклад саме фактичних обставин кримінального правопорушення, бо правильне їх відображення має суттєве значення не тільки для аргументації висновків сторони обвинувачення, але й для дослідження в суді обставин вчиненого кримінального правопорушення та для реалізації права на захист. Фабула обвинувачення є фактичною моделлю вчиненого злочину, а юридичне формулювання (формула та формулювання обвинувачення) - це правова модель злочину, вказівка на кримінально-правові норми, порушення яких інкримінується обвинуваченому. Відштовхуючись від зазначеного розуміння формулювання обвинувачення, слідчий, прокурор, викладаючи цей блок інформації, мають виходити з кримінально-правової концепції розуміння складу злочину. Тобто наведені фактичні дані в сукупності повинні створювати повне уявлення стосовно кожного з елементів складу кримінального правопорушення, що у свою чергу дає можливість зіставити фактичну складову обвинувачення з його юридичною формулою.
Під формулюванням обвинувачення розуміється короткий виклад тексту диспозиції кримінально-правової норми, порушення якої інкримінується особі, фабула обвинувачення виступає фактично моделлю вчиненого злочину, а юридичне формулювання (формула та формулювання обвинувачення) - це правова модель злочину, вказівка на кримінально-правові норми, порушення яких інкримінується обвинуваченому.
Наведені у вироку фактичні дані в своїй сукупності повинні давати повне уявлення стосовно кожного з елементів складу злочину, що у свою чергу дає можливість зіставити фактичну складову обвинувачення з його юридичною формулою, у зв`язку з чим конкретність викладення фактичних обставин у кримінальному провадженні, а отже, і обвинувачення особи, не повинно викликати сумнівів.
Закон не вимагає детального викладу обставин вчинення кримінального правопорушення, однак ті, які мають важливе значення і безпосередньо впливають на винуватість особи, повинні бути відображені у фактичних обставинах настільки детально та конкретно і в такий спосіб, оскільки правильне відображення фактичних обставин кримінального правопорушення має суттєве значення не тільки для аргументації висновків суду про доведеність винуватості особи, але й для реалізації права на захист.
Колегія суддів зауважує, що при визнанні особи винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, суд має чітко та конкретно (безальтернативно) визначити які саме дії відповідно до кримінального закону України цій особі інкримінуються.
Так, частина 2 ст. 345 КК України передбачає кримінальну відповідальність, зокрема за умисне заподіяння працівникові правоохоронного органу середньої тяжкості тілесних ушкоджень у зв`язку з виконанням цим працівником службових обов`язків.
Тож суб`єктивна сторона вказаного злочину характеризується умисною формою вини.
Проте апеляційний суд, погоджуючись з висновком суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні саме умисного заподіяння працівникові правоохоронного органу середньої тяжкості тілесних ушкоджень у зв`язку з виконанням цим працівником службових обов`язків, достатньо не обґрунтував своє рішення в частині того, які активні дії засудженого, які фактичні обставини, які досліджені у ході судового розгляду докази свідчать про наявність у нього умислу на заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень та чи знаходяться наявні у потерпілого тілесні ушкодження середньої тяжкості у причинно-наслідковому зв`язку саме з конкретними діями ОСОБА_7 .
Більше того, без належної оцінки суду апеляційної інстанції залишилася і форма вини засудженого, оскільки цей суд не конкретизував того, з яким видом умислу (прямим чи непрямим) діяв ОСОБА_7, заподіюючи працівникові правоохоронного органу тілесні ушкодження, а також не розглянув можливості завдання потерпілому тілесних ушкоджень середньої тяжкості з необережності у вигляді кримінальної протиправної недбалості або ж кримінальної протиправної самовпевненості.
Мотивування у вироку висновків щодо кваліфікації кримінального правопорушення полягає у зіставленні ознак установленого судом злочинного діяння та ознак кримінального правопорушення, передбаченого тією чи іншою статтею кримінального закону, його частиною або пунктом, й у формулюванні висновку про їх відповідність. За своєю суттю та змістом кваліфікація кримінальних правопорушень є встановленням на підставі доведеного кримінальними процесуальними засобами факту вчинення особою (суб`єктом кримінального правопорушення) конкретного акту поведінки у формі дії чи бездіяльності та його наслідків, точної відповідності ознак вчиненого діяння ознакам складу кримінального правопорушення, передбаченого відповідними кримінально-правовими нормами у статтях КК України. Склад кримінального правопорушення є системою необхідних і достатніх юридичних ознак, непідтвердження хоча б однієї з яких виключає кримінальну відповідальність особи через відсутність підстави для такої.
Отже, відсутність чіткого аналізу фактичних обставин скоєного ОСОБА_7 діяннята співвідношення їх з дослідженими доказами свідчить про передчасність висновків судів про його винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК України, а тому ухала апеляційного суду не може вважатися такою, що відповідає вимогам процесуального закону.
Водночас Верховний Суд звертає увагу, що правова кваліфікація вчиненого кримінального правопорушення повинна узгоджуватися з фактичними обставинами кримінального провадження, які мають бути повно і чітко викладені в обвинувальному акті.
Крім того, частина 1 ст. 94 КПК України передбачає, що слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Як убачається з матеріалів справи, 23 лютого 2021 року місцевим судом у судовому засіданні був допитаний свідок ОСОБА_18, 01 липня 2021 року - свідок ОСОБА_16 та 06 липня 2021 року - свідок ОСОБА_19 .
Проте в оскаржуваному вироку місцевого суду не відображенні вказані показання та не надана їм правова оцінка, як це передбачають вимоги ст. 94 КПК України.
Водночас як убачається з оскаржуваної ухвали апеляційного суду, погоджуючись з висновком місцевого суду про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 342 та ч. 2 ст. 345 КК України, апеляційний суд на вказані порушення уваги не звернув та не усунув їх.
За таких обставин, на думку колегії суддів, ухвалу апеляційного суду не можна визнати законною, обґрунтованою і вмотивованою, що суперечить положенням статей 370, 419 КПК України, а висновки суду апеляційної інстанції про правильність застосування місцевим судом закону України про кримінальну відповідальність є передчасними.
З огляду на наявність вищезазначених істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які могли стати причиною неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, колегія суддів не вбачає підстав для надання оцінки іншим доводам, викладеним у касаційній скарзі, і вважає, що зазначені недоліки може виправити суд апеляційної інстанції при новому розгляді кримінального провадження.
Отже касаційна скарга сторони захисту підлягає частковому задоволенню, а ухвала апеляційного суду - скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого суду слід урахувати наведене, повно, всебічно та належним чином установити всі обставини, що мають істотне значення для застосування закону України про кримінальну відповідальність, та залежно від установлених обставин та досліджених доказів ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення.
Керуючись статтями 376, 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Суд