ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 січня 2025 року
м. Київ
cправа № 916/4954/23
Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду: Чумака Ю. Я. - головуючого, Бенедисюка І. М., Васьковського О. В., Вронської Г. О., Дроботової Т. Б., Малашенкової Т. М., Пєскова В. Г., Рогач Л. І.,
розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "РОСТДОРСТРОЙ" на ухвалу Господарського суду Одеської області від 20.03.2024 (суддя Шаратов Ю. А.) та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.06.2024 (головуючий - Діброва Г. І., судді Колоколов С. І., Савицький Я. Ф.) у справі
за позовом заступника керівника Суворовської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі: 1) Одеської міської ради; 2) Південного офісу Держаудитслужби
до: 1) Управління капітального будівництва Одеської міської ради,
2) Товариства з обмеженою відповідальністю "РОСТДОРСТРОЙ",
про визнання недійсними договору про закупівлю підрядних робіт за державні кошти та додаткової угоди до нього
за заявою заступника керівника Суворовської окружної прокуратури міста Одеси
про вжиття заходів забезпечення позову.
Суть правозастосовчого питання, переданого на вирішення об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду
1. Перед Верховним Судом у цій справі постало таке питання:
- чи дозволяє процесуальний закон у справі за позовом про визнання недійсним договору про закупівлю підрядних робіт за державні кошти застосування такого заходу забезпечення позову, як заборона відповідачам (сторонам договору) вчиняти дії (сплачувати кошти та виконувати роботи), спрямовані на виконання зобов`язань за оспорюваним правочином, та чи призведе така заборона до блокування господарської діяльності відповідачів (сторін договору) та, як наслідок, чи можна в цьому випадку вжиття господарським судом зазначеного заходу забезпечення позову вважати тотожним передчасному задоволенню заявлених позовних вимог без вирішення спору по суті.
Короткий зміст і підстави подання позовної заяви та заяви про забезпечення позову
2. У листопаді 2023 року заступник керівника Суворовської окружної прокуратури міста Одеси (далі - Прокурор) звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом (з урахуванням заяви про зміну предмета позову від 05.03.2024 № 53-2106ВИХ-24) в інтересах держави в особі Одеської міської ради (далі - Одеська міськрада, Міськрада, позивач-1) та Південного офісу Держаудитслужби (далі - позивач-2) до Управління капітального будівництва Одеської міськради (далі - УКБ Одеської міськради, Управління, замовник, відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "РОСТДОРСТРОЙ" (далі - ТОВ "РОСТДОРСТРОЙ", Товариство, підрядник, відповідач-2) про:
1) визнання недійсним укладеного між відповідачами договору про закупівлю підрядних робіт за державні кошти від 25.08.2023 № 24-23/П по об`єкту: "Першочергові заходи з капітального ремонту та стабілізації стану аварійних ділянок дамби Хаджибейського лиману у м. Одесі. Коригування" на суму 62 149 712,95 грн (далі - договір про закупівлю від 25.08.2023, договір № 24-23/П, оспорюваний договір);
2) визнання недійсною додаткової угоди від 06.09.2023 № 1 до договору про закупівлю від 25.08.2023 (далі - додаткова угода № 1, оспорювана додаткова угода);
3) застосування стосовно сторін двосторонньої реституції шляхом стягнення з ТОВ "РОСТДОРСТРОЙ" на користь УКБ Одеської міськради 39 990 000 грн і зобов`язання Управління відшкодувати на користь Товариства вартість фактично виконаних ним робіт за оспорюваним договором, а саме за актами: № 1 приймання виконаних будівельних робіт за листопад 2023 року, № 2 приймання виконаних будівельних робіт за листопад 2023 року, № 3 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2023 року, підписаними представниками сторін 02.11.2023, 24.11.2023 та 22.12.2023 відповідно.
3. Позовна заява аргументована тим, що оспорювані договір і додаткова угода були укладені з особою - переможцем закупівлі, який був визначений з порушенням законодавства про публічні закупівлі, зокрема, тендерна пропозиція Товариства не відповідала кваліфікаційним критеріям, установленим статтею 16 Закону України "Про публічні закупівлі", та мала бути відхилена замовником на підставі абзаців 1 та 2 пункту 1 частини 1 статті 31 цього Закону. Крім того, договір про закупівлю від 25.08.2023 суперечить вимогам статті 884 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), частині 5 статті 318 Господарського кодексу України та пунктам 5, 103 постанови Кабінету Міністрів України від 01.08.2005 № 668 "Про затвердження загальних умов укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві", оскільки в договорі № 24-23/П відсутні умови щодо гарантійних строків, страхування ризиків та фінансових гарантій, що є істотними умовами договору підряду.
4. 16.11.2023 Прокурор звернувся до Господарського суду Одеської області із заявою про забезпечення позову від 15.11.2023 № 53-9534ВИХ-23 (вх. № 2-1734/23) шляхом:
1) заборони Управлінню державної казначейської служби України у м. Одесі Одеської області (далі - Управління ДКСУ у м. Одесі) здійснювати будь-які розрахункові операції за рахунком (рахунками) УКБ Одеської міськради (код ЄДРПОУ 04056902), пов`язані з виконанням умов договору про закупівлю від 25.08.2023, укладеного між Управлінням (код ЄДРПОУ 04056902) та Товариством (код ЄДРПОУ 33658865);
2) заборони замовнику вчиняти певні дії, а саме передавати відповідні документи до органів казначейської служби для подальшого здійснення платежів за договором № 24-23/П на користь підрядника;
3) заборони ТОВ "РОСТДОРСТРОЙ" здійснювати виконання робіт за договором про закупівлю від 25.08.2023.
5. Вказана заява аргументована тим, що з урахуванням специфіки предмета закупівлі та правовідносин, що виникли між сторонами, процедура повернення коштів в майбутньому, сплачених за договором, без вжиття заходу забезпечення позову, буде неможлива та неефективна, тому тільки вжиття зазначених заходів забезпечення позову є реальною гарантією ефективного захисту порушених інтересів держави.
6. 18.03.2024 до Господарського суду Одеської області надійшла заява Прокурора про забезпечення позову від 15.03.2024 № 53-2512ВИХ-24 (вх. № 2-432/24 від 18.03.2024), в якій заявник просив вжити заходи забезпечення позову шляхом:
1) заборони Управлінню ДКСУ у м. Одесі здійснювати будь-які розрахункові операції за рахунком (рахунками) УКБ Одеської міськради (код ЄДРПОУ 04056902), пов`язані з виконанням умов договору про закупівлю від 25.08.2023, укладеного між Управлінням (код ЄДРПОУ 04056902) та Товариством (код ЄДРПОУ 33658865);
2) заборони замовнику вчиняти певні дії, а саме передавати відповідні документи до органів казначейської служби для подальшого здійснення платежів на користь підрядника за договором № 24-23/П;
3) заборони ТОВ "РОСТДОРСТРОЙ" здійснювати виконання робіт за договором про закупівлю від 25.08.2023.
7. Зазначена заява обґрунтовується тим, що:
1) у разі подальшої повної або часткової сплати за недійсним договором під час розгляду позову в суді, в тому числі шляхом укладення Управлінням нових договорів/додаткових угод, це призведе до необхідності збільшувати позовні вимоги про застосування наслідків недійсності правочину, що, в свою чергу, призведе до затягування процесу розгляду справи або подання в подальшому нового позову;
2) заборона територіальному органу Держказначейства України здійснювати будь-які розрахункові операції за рахунком відповідача-1, пов`язані із виконанням оспорюваного договору, не дозволить замовнику в подальшому вільно розпоряджатися бюджетними коштами, що є ефективним та справедливим способом захисту інтересів держави;
3) заборона УКБ Одеської міськради передавати відповідні документи до органів казначейської служби для подальшого здійснення платежів за оспорюваним правочином належним чином захистить порушені права та інтереси держави в особі Одеської міськради та позивача-2.
Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій
8. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 20.11.2023 (суддя Шаратов Ю. А.) у задоволенні заяви Прокурора про забезпечення позову від 15.11.2023 № 53-9534ВИХ-23 (вх. № 2-1734/23) відмовлено з підстав урахування викладених у пункті 15 постанови від 27.12.2022 у справі № 916/1324 /22 висновків Верховного Суду про те, що: 1) забезпечення позову шляхом заборони відповідачам проводити (здійснювати) будь-які фінансові операції та будь-які роботи (дії) за договором фактично має ознаки вирішення спору по суті, що є недопустимим у розумінні приписів статті 137 ГПК України; 2) застосування такого заходу забезпечення позову, як заборона відповідачу-1 (УКБ Одеської міськради) проводити будь-які фінансові операції зі сплати коштів за укладеним договором, а відповідачу-2 (Товариству з обмеженою відповідальністю "Інж-Строй") - проводити будь-які роботи за вказаним договором призводить до блокування господарської діяльності відповідачів, що, за умови недоведеності порушення прав позивачів у зв`язку з вчиненням оспорюваного правочину, свідчить про неспівмірність заходу забезпечення позову та порушуватиме збалансованість інтересів сторін справи; 3) забороняючи відповідачам виконувати умови договору, суди фактично поставили під сумнів правомірність укладення оспорюваного договору та спонукали сторони до невиконання умов укладеного ними договору, який на час прийняття оскаржуваних судових рішень недійсним не визнавався.
За таких обставин місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що застосування запропонованих Прокурором заходів забезпечення позову у виді заборони відповідачам та Управлінню ДКСУ у м. Одесі вчиняти певні дії на виконання оспорюваного правочину призведе до блокування господарської діяльності відповідачів, що, за умови недоведеності на момент розгляду заяви порушених прав позивачів у зв`язку з укладенням оспорюваного договору, свідчить про неспівмірність таких заходів забезпечення позову та порушуватиме збалансованість інтересів сторін.
9. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 20.03.2024, залишеною без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.06.2024, заяву Прокурора про забезпечення позову від 15.03.2024 № 53-2512ВИХ-24 (вх. № 2-432/24 від 18.03.2024) задоволено повністю.
10. Зазначені ухвала та постанова мотивовані тим, що:
1) враховуючи останню правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 06.12.2023 у справі № 916/3414/23 з подібними правовідносинами, обрані заявником способи забезпечення позову співвідносяться із предметом позову, а отже, існує зв`язок між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, однак не є тотожними з позовними вимогами. Застосовані судами заходи забезпечення позову відповідають обставинам справи та вжиття таких заходів забезпечення позову не зумовлює фактичного вирішення спору по суті з огляду на їх спрямованість лише на збереження існуючого становища сторін до розгляду справи по суті;
2) оскільки процедуру закупівлі вже проведено, то вжиття заходів забезпечення позову, про які просить Прокурор, не буде мати наслідком припинення, відкладення, зупинення чи інше втручання у проведення конкурсу, аукціону, торгів, тендера чи інших публічних конкурсних процедур, тобто не буде суперечити вимогам частини 12 статті 137 ГПК України, однак їх невжиття призведе до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав та охоронюваних законом інтересів Одеської міськради, яка не зможе захистити свої права та інтереси в межах одного судового провадження без нових звернень до суду;
3) обрані Прокурором заходи забезпечення позову у виді заборони відповідачам вчиняти дії на виконання зобов`язань за договором про закупівлю від 25.08.2023 та у виді заборони Управлінню ДКСУ у м. Одесі здійснювати будь-які розрахункові операції за рахунками замовника, пов`язані з виконанням умов оспорюваного договору, є адекватними та співмірними та не вплинуть на господарську діяльність Товариства, оскільки є тимчасовими (стосуються виключно заборони виконання відповідачами зобов`язань за оспорюваним договором до вирішення спору по суті) та не призведуть до погіршення будь-якого майна.
Разом з тим апеляційний суд, відхиляючи доводи відповідача-2 щодо неправомірності представництва Прокурором інтересів держави, зазначив, що питання представництва прокурором інтересів держави розглядається судом безпосередньо під час розгляду справи по суті заявлених позовних вимог.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
11. Не погоджуючись із ухвалою місцевого господарського суду та постановою суду апеляційної інстанції, ТОВ "РОСТДОРСТРОЙ" звернулося з касаційною скаргою, в якій просить зазначені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення - про відмову в задоволенні заяви Прокурора про забезпечення позову.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
12. На обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на неправильне застосування та порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, зокрема, статті 204 ЦК України, статей 140, 236, 282 ГПК України, наголошуючи на тому, що:
1) суд апеляційної інстанції не взяв до уваги доводи відповідача-2 про перевищення Прокурором наданих йому повноважень щодо питання можливого представництва прокурора в господарських справах та дійшов помилкового висновку про те, що це питання розглядається судом під час розгляду справи по суті позовних вимог;
2) суди попередніх інстанцій при розгляді заяви Прокурора про забезпечення позову не навели належного обґрунтування на підтвердження того, яким чином істотно змінилися обставини, починаючи з 20.11.2023 (дати постановлення судом першої інстанції ухвали про відмову Прокурору в задоволенні заяви про забезпечення позову), та станом на 20.03.2024 (дату постановлення судом першої інстанції ухвали про задоволення аналогічної заяви Прокурора про забезпечення позову).;
3) суди попередніх інстанцій помилково врахували правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 06.12.2023 у справі № 916/3414/23, яка є нерелевантною для цієї справи, оскільки сформована в неподібних до цієї справи правовідносинах, натомість не врахували посилання відповідача-2 на викладені в постановах від 12.12.2019 у справі № 910/13985/19, від 27.12.2022 у справі № 916/1324/22 висновки Верховного Суду про те, що застосування такого заходу забезпечення позову, як заборона відповідачам вчиняти будь-які дії на виконання укладеного між ними договору, призводить до блокування господарської діяльності відповідачів і, за умови недоведеності порушення прав заявника у зв`язку з вчиненням оспорюваного правочину, свідчить про його (заходу забезпечення позову) неспівмірність та порушуватиме збалансованість інтересів сторін справи;
4) всупереч вимогам частин 1, 4 статті 140 ГПК України суд першої інстанції постановив оскаржувану ухвалу без виклику сторін;
5) закріплена статтею 204 ЦК України презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.
Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
13. Прокурор у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення з мотивів, викладених в оскаржуваних ухвалі та постанові.
Позивачі та відповідач-1 не скористалися правом на подання відзивів на касаційну скаргу.
Розгляд справи Верховним Судом
14. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.07.2024 (Баранець О. М. - головуючий, судді Кролевець О. А., Мамалуй О. О.) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "РОСТДОРСТРОЙ" на ухвалу Господарського суду Одеської області від 20.03.2024 і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.06.2024 у справі № 916/4954/23 та призначено її розгляд у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
15. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.09.2024 справу № 916/4954/23 передано на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі - об`єднана палата) у зв`язку з необхідністю відступлення від викладених у раніше ухваленій постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.12.2023 у справі № 916/3414/23 висновків щодо застосування норм частин 1, 11 статті 137 ГПК України в подібних правовідносинах (у контексті можливості забезпечення позову про визнання недійсним договору про закупівлю шляхом встановлення сторонам такого договору заборони виконувати договірні зобов`язання), які (висновки) були враховані судами попередніх інстанцій при вирішенні питання про забезпечення позову в цій справі (№ 916/4954/23).
Постановляючи ухвалу від 17.09.2024, колегія суддів звернула увагу на те, що: 1) заявлені прокуратурою у заяві про забезпечення позову вимоги щодо заборони відповідачам виконувати свої зобов`язання за договором про закупівлю (з виконання підрядником передбачених договором робіт та їх оплати замовником) суперечать встановленому законом принципу обов`язковості виконання договору та не відповідають презумпції дійсності правочину, оскільки станом на час їх заявлення договір є дійсним, недійсним не визнаний, тобто суд у разі задоволення таких вимог встановлює заборону на виконання зобов`язань за дійсним договором, що є обов`язковим до виконання; 2) вжиттям судом у справі, в якій заявлені позовні вимоги про визнання недійсним договору, заходів забезпечення позову у виді встановлення сторонам оспорюваного договору заборони на виконання зобов`язань за ним, фактично вирішуються заявлені позовні вимоги до розгляду справи по суті судом, оскільки внаслідок вжиття судом таких заходів виконання сторонами договору своїх договірних зобов`язань припиняється; 3) у разі вжиття судом у справі про визнання недійсним договору заходів забезпечення позову у виді заборони сторонам оспорюваного договору виконувати передбачені ним зобов`язання, суд фактично втручається в договірні правовідносини сторін, що є складовою господарської діяльності, блокує їх та порушує при цьому збалансованість інтересів сторін договору; 4) укладений між відповідачами договір про закупівлю підрядних робіт за державні кошти стосується капітального ремонту та стабілізації стану аварійних ділянок дамби Хаджибейського лиману у місті Одесі, тому тривале невиконання сторонами цього договору може призвести до критичних наслідків технічного стану зазначеної дамби, до її руйнування, до завдання істотної шкоди навколишньому природньому середовищу та населенню, що, в свою чергу, може спричинити для державного та/або місцевого бюджетів додаткові витрати на усунення цих негативних наслідків, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в підсумку дійшла висновку про те, що в спорі про визнання недійсним договору про закупівлю такий спосіб забезпечення позову, як заборона сторонам оспорюваного договору вчиняти дії щодо виконання договірних зобов`язань, не відповідає вимогам розумності, обґрунтованості та адекватності заходу забезпечення позову, порушує збалансованість інтересів сторін такого договору, є неспівмірним із заявленими позовними вимогами, спрямований на втручання в господарську діяльність сторін оспорюваного договору та фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті судом.
При цьому, передаючи справу № 916/4954/23 на розгляд об`єднаної палати, колегія суддів наголосила на тому, що схожі за змістом правові висновки Верховного Суду викладено в постанові від 27.12.2022 у справі № 916/1324/22, правовідносини в якій є подібними до правовідносин у цій справі (№ 916/4954/23), оскільки також стосуються недійсності договору про закупівлю підрядних робіт за державні кошти, позовні вимоги були також заявлені прокуратурою в інтересах держави. Як і в цій справі, так і в справі № 916/1324/22 заступник керівника Суворовської окружної прокуратури міста Одеси подав до суду заяву про забезпечення позову, в якій просив вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони відповідачу-1 (замовнику) проводити будь-які фінансові операції зі сплати коштів за оспорюваним договором щодо проведення робіт на об`єкті та заборони відповідачу-2 (підряднику) проводити будь-які роботи за договором.
Проте, ухвалюючи в справі № 916/1324/22 постанову від 27.12.2022 про скасування судових рішень судів попередніх інстанцій та прийняття нового рішення про відмову в задоволенні заяви прокурора про вжиття заходів забезпечення позову, Верховний Суд дійшов протилежного (у співвідношенні з постановою Верховного Суду від 06.12.2023 у справі № 916/3414/23) висновку в питанні щодо можливості забезпечення позову про визнання недійсним договору про закупівлю шляхом встановлення сторонам такого договору заборони виконувати договірні зобов`язання, а оскільки в подальшому Верховний Суд у подібних правовідносинах не відступав від висновків щодо застосування положень частини 11 статті 137 ГПК України та статті 204 ЦК України, викладених у постанові Верховного Суду від 27.12.2022 у справі № 916/1324/22, то колегія суддів зазначила про існування на теперішній час суперечливої практики Верховного Суду при вирішенні вказаного правозастосовчого питання.
16. Ухвалою об`єднаної палати від 24.10.2024 (головуючий - Чумак Ю. Я., судді Бенедисюк І. М., Васьковський О. В., Дроботова Т. Б., Пєсков В. Г., Рогач Л. І.) прийнято до розгляду об`єднаною палатою справу № 916/4954/23 за касаційною скаргою ТОВ "РОСТДОРСТРОЙ" на ухвалу Господарського суду Одеської області від 20.03.2024 і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.06.2024 та призначено здійснити розгляд зазначеної касаційної скарги в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
З огляду на конкретні обставини справи, з урахуванням її складності, комплексності правової кваліфікації процесуальних відносин забезпечення позову в сфері публічних закупівель, без чого неможливо правильно вирішити справу та застосувати норми процесуального права, визначається розумність строку касаційного перегляду судових рішень судів попередніх інстанцій в цій справі.
Позиція Верховного Суду
17. Згідно з положеннями частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Здійснивши розгляд касаційної скарги в порядку письмового провадження, дослідивши наведені в них доводи, подані заперечення, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, об`єднана палата вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити з таких підстав.
18. В основу оскаржуваних ухвали та постанови покладено висновки місцевого та апеляційного господарських судів про те, що: 1) враховуючи останню правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 06.12.2023 у справі № 916/3414/23 з подібними правовідносинами, обрані заявником заходи забезпечення позову як шляхом заборони відповідачам вчиняти дії на виконання зобов`язань за договором про закупівлю від 25.08.2023, так і шляхом заборони Управлінню ДКСУ у м. Одесі здійснювати будь-які розрахункові операції за рахунками замовника, пов`язані з виконанням умов оспорюваного договору, відповідають обставинам справи, а вжиття таких заходів не зумовлює фактичного вирішення спору по суті з огляду на їх спрямованість лише на збереження існуючого становища сторін до розгляду справи по суті;
2) застосовані заходи забезпечення позову є адекватними та співмірними та не вплинуть на господарську діяльність Товариства, оскільки є тимчасовими (стосуються виключно заборони виконання відповідачами зобов`язань за оспорюваним договором до вирішення спору по суті) та не призведуть до погіршення будь-якого майна.
19. Проте об`єднана палата не може погодитися з висновком судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення заяви Прокурора про вжиття зазначених вище заходів забезпечення позову з огляду на таке.
20. Відповідно до частини 1 статті 137 ГПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні ді (цей пункт виключено з 08.02.2020 на підставі Закону України від 15.01.2020 № 460-IX); 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 7) передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору (цей пункт виключено з 08.02.2020 на підставі Закону України від 15.01.2020 № 460-IX); 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з положеннями частини 11 статті 137 ГПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
21. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі про передачу цієї справи на розгляд об`єднаної палати від 17.09.2024 розмежувала, що:
1) вимоги заяви Прокурора про забезпечення позову в частині, що стосується Управління ДКСУ у м. Одесі, яке не є учасником справи, зводяться до встановлення територіальному органу Держказначейства України заборони здійснювати будь-які розрахункові операції за рахунком УКБ Одеської міськради з виконання оспорюваного договору, тому такі вимоги охоплюються заходом забезпечення позову, передбаченим пунктом 4 частини 1 статті 137 ГПК України, - забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі;
2) вимоги заяви Прокурора про забезпечення позову в частині, що стосується відповідачів як сторін договору про закупівлю від 25.08.2023, зводяться до встановлення відповідачам заборони вчиняти дії з виконання зобов`язань за оспорюваним правочином, тобто заборони виконувати його умови, тому такі вимоги охоплюються заходом забезпечення позову, передбаченим пунктом 2 частини 1 статті 137 ГПК України, - забороною відповідачам вчиняти певні дії.
Оскільки в постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі № 916/3245/17 від 12.06.2019 у справі № 916/542/18 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.09.2019 у справі № 910/12463/18 викладено правовий висновок щодо необхідності чіткого розмежування понять "предмет спору" і "предмет позову", в яких (постановах), зокрема, зазначено, що під предметом спору слід розуміти матеріально-правовий об`єкт, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем, то в розумінні пункту 4 частини 1 статті 137 ГПК України предметом спору, щодо якого Управлінню ДКСУ у м. Одесі заборонено здійснювати платежі з рахунку замовника, є бюджетні кошти, які замовник зобов`язується сплатити підряднику за виконані роботи.
22. У зв`язку з цим, незважаючи на те, що в постановах Верховного Суду від 06.12.2023 у справі № 916/3414/23 та від 27.12.2022 у справі № 916/1324/22 зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, викладено лише взаємовиключні висновки щодо можливості/неможливості вжиття такого заходу забезпечення позову про визнання недійсним договору про закупівлю, як встановлення сторонам оспорюваного правочину заборони виконувати договірні зобов`язання, тобто в зазначених постановах Верховним Судом не формулювався висновок щодо застосування норм пункту 4 частини 1 та частини 11 статті 137 ГПК України (в контексті можливості/неможливості вжиття такого окремого заходу забезпечення позову про визнання недійсним договору про закупівлю, як встановлення органу Державної казначейської служби України заборони здійснювати бюджетні платежі за таким договором), об`єднана палата, керуючись частиною 1 статті 300 цього Кодексу, наголошує на необхідності вирішення в межах касаційного перегляду цієї справи як питання щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення заяви Прокурора про забезпечення позову в частині заборони Управлінню ДКСУ у м. Одесі здійснювати платежі з рахунку замовника, так і питання щодо відступлення від викладеного в постанові Верховного Суду від 06.12.2023 у справі № 916/3414/23 висновку щодо застосування положень пункту 2 частини 1 та частини 11 статті 137 ГПК України, оскільки в поданій касаційній скарзі Товариство просить скасувати оскаржувані ухвалу та постанову та відмовити Прокурору в задоволенні заяви про забезпечення позову повністю.
Щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення заяви Прокурора про забезпечення позову в частині заборони Управлінню ДКСУ у м. Одесі здійснювати будь-які розрахункові операції за рахунком (рахунками) замовника, пов`язані з виконанням умов договору про закупівлю від 25.08.2023
23. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 18.06.2020 № 5-р(II)/2020 принцип верховенства права (правовладдя) вимагає суддівської дії у ситуаціях, коли співіснують суперечливі норми одного ієрархічного рівня. У таких ситуаціях до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): "закон пізніший має перевагу над давнішим" (lex posterior derogat priori); "закон спеціальний має перевагу над загальним" (lex specialis derogat generali); "закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим" (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.
24. Згідно з частиною 2 статті 7 Закону України "Про публічні закупівлі" центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, вживає таких заходів:
1) до здійснення оплати за договором про закупівлю перевіряє наявність річного плану, договору про закупівлю та звіту про результати проведення закупівлі з використанням електронної системи закупівель, що підтверджують проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі та за результатами якої укладено договір про закупівлю;
2) не допускає здійснення платежів із рахунка замовника згідно з узятим фінансовим зобов`язанням за договором про закупівлю у випадках: відсутності або невідповідності встановленим законодавством вимогам необхідних документів, передбачених пунктом 1 цієї частини; відміни процедури закупівлі/спрощеної закупівлі; набрання законної сили рішенням суду про визнання результатів процедури закупівлі/спрощеної закупівлі недійсною та/або договору про закупівлю нікчемним; оскарження відповідно до статті 18 цього Закону на період призупинення процедури закупівлі; наявності відповідного рішення органу оскарження відповідно до статті 18 цього Закону.
25. Частиною 4 статті 3 Закону України "Про публічні закупівлі" (в новій редакції, чинній з 19.04.2020) передбачено, що відносини, пов`язані із сферою публічних закупівель, регулюються виключно цим Законом і не можуть регулюватися іншими законами, крім випадків, встановлених цим Законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законом про внесення змін до цього Закону. Якщо для реалізації положень поданого проєкту закону про внесення змін до цього Закону необхідні законодавчі зміни до інших законодавчих актів, такі зміни викладаються в розділі "Прикінцеві положення" (перехідні положення) проєкту закону про внесення змін до цього Закону.
26. Визначаючи співвідношення між загальною та спеціальною нормою, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що спеціальна норма встановлює правила, які підлягають застосуванню у певних випадках, визначених такою нормою, а загальна норма встановлює правила, які підлягають застосуванню у всіх випадках, крім тих, на які поширюється гіпотеза спеціальної норми. Тому загальна та спеціальна норми не суперечать одна одній, а встановлюють системне законодавче регулювання (такий висновок викладено в пункті 9.56 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.02.2023 у справі № 910/18214/19).
Таким чином, згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду спеціальна норма не суперечить загальній нормі та не скасовує її, а лише встановлює певні винятки із загальної норми. Тому спеціальна норма застосовується лише до тих відносин, щодо яких вона встановлює спеціальне правило (відмінне від загального). В решті, тобто у відносинах, які не охоплені спеціальною нормою, підлягає застосуванню загальна норма.
27. Отже, виходячи з наведеного вище співвідношення загальних і спеціальних норм, об`єднана палата наголошує, що в силу вимог частини 4 статті 3 Закону України "Про публічні закупівлі" (в новій редакції, чинній з 19.04.2020) у спірних правовідносинах у співвідношенні із загальним законом (пункт 4 частини 1 статті 137 ГПК України) спеціальним законом є Закон України "Про публічні закупівлі", імперативна норма пункту 2 частини 2 статті 7 якого підлягає пріоритетному застосуванню до спірних правовідносин, пов`язаних зі встановленням вичерпного кола підстав нездійснення органом Державної казначейської служби України платежів із рахунка замовника за договором про закупівлю, тоді як в іншій частині, не врегульованій цим Законом, можуть застосовуватися загальні норми ГПК України, зокрема, частини 1 статті 137 цього Кодексу.
28. Адже, виходячи із системного аналізу змісту положень частини 4 статті 3 та пункту 2 частини 2 статті 7 Закону України "Про публічні закупівлі", до вичерпного переліку випадків, за наявності яких органом Державної казначейської служби України не допускається здійснення платежів із рахунка замовника згідно з узятим фінансовим зобов`язанням за договором про закупівлю, включено, зокрема, набрання законної сили рішенням суду про визнання результатів процедури закупівлі/спрощеної закупівлі недійсною та/або договору про закупівлю нікчемним.
Тобто до вказаного вичерпного переліку підстав нездійснення органом Державної казначейської служби України платежів із рахунка замовника згідно з договором про закупівлю, який (перелік) розширеному тлумаченню не підлягає, не входить набрання законної сили ухвалою суду про забезпечення позову шляхом заборони вказаному органу вчиняти відповідні платежі на виконання замовником своїх договірних зобов`язань.
29. Об`єднана палата вважає, що наведена норма пункту 2 частини 2 статті 7 Закону України "Про публічні закупівлі" узгоджується із закріпленою статтею 204 ЦК України презумпцією правомірності правочину, згідно з якою вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду про визнання договору недійсним, яке набрало законної сили. Відтак, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Крім того, тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментальних принципів, на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).
Схожі за змістом висновки щодо застосування положень статей 204, 629 ЦК України викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 916/5073/15, від 14.11.2018 у справі № 2-1383/2010 та в постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 355/385/17.
30. Верховний Суд звертає увагу на те, що згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм. Суд незалежно від наявності посилання сторін вирішує, які норми права повинні застосовуватися для вирішення спору, при цьому сторони не зобов`язані доказувати в суді наявність та необхідність застосування певної норми до спірних правовідносин (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц).
У зв`язку з цим господарський суд, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (такий висновок викладено в пункті 7.43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15).
Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (такий висновок викладено в пункті 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17).
31. Зважаючи на те, що частиною 2 статті 7 Закону України "Про публічні закупівлі", який є спеціальним законом у співвідношенні із загальним законом (ГПК України), не передбачено такої підстави для нездійснення органом Державної казначейської служби України платежів із рахунка замовника згідно з узятим фінансовим зобов`язанням за договором про закупівлю, як постановлення судом ухвали про забезпечення позову шляхом заборони вказаному органу вчиняти розрахункові операції (відповідні платежі) на виконання замовником своїх договірних зобов`язань, а спірні правовідносини в сфері публічних закупівель не регулюються положеннями пункту 4 частини 1 статті 137 ГПК України, об`єднана палата вважає, що вжитий судом першої інстанції захід забезпечення позову у виді заборони Управлінню ДКСУ у м. Одесі здійснювати платежі з рахунку замовника суперечить імперативним приписам спеціального закону.
32. У зв`язку з наведеним Верховний Суд погоджується з доводами скаржника про наявність підстав для скасування оскаржуваних ухвали і постанови в частині вжиття заходу забезпечення позову шляхом заборони Управлінню ДКСУ у м. Одесі здійснювати будь-які розрахункові операції за рахунком (рахунками) замовника, пов`язані з виконанням умов договору про закупівлю від 25.08.2023, та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні заяви Прокурора про забезпечення позову в цій частині, однак з мотивів, наведених вище.
33. Разом з тим у контексті вжитого судом заходу забезпечення позову (заборона Управлінню ДКСУ у м. Одесі здійснювати платежі за рахунком (рахунками) УКБ Одеської міськради, пов`язані з виконанням умов договору про закупівлю від 25.08.2023), об`єднана палата відхиляє передчасні доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновку щодо застосування норм частини 11 статті 137 ГПК України та статті 204 ЦК України, викладеного в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.12.2019 у справі № 910/13985/19, від 27.12.2022 у справі № 916/1324/22, з огляду на таке.
34. Як зазначає сам скаржник, у вказаних постановах Верховного Суду викладено висновки про те, що застосування такого заходу забезпечення позову, як заборона відповідачам вчиняти будь-які дії на виконання укладеного між ними договору, призводить до блокування господарської діяльності відповідачів і, за умови недоведеності порушення прав заявника у зв`язку з вчиненням оспорюваного правочину, свідчить про його (заходу забезпечення позову) неспівмірність та порушуватиме збалансованість інтересів сторін справи.
Тобто в цих постановах йдеться виключно про недопустимість застосування передбаченого пунктом 2 частини 1 статті 137 ГПК України виду забезпечення позову - заборони відповідачам вчиняти певні дії (заборони виконувати умови оспорюваного правочину), що цілком зрозуміло пояснюється тим, що в справах № 910/13985/19 і № 916/1324/22 заявники взагалі не просили про встановлення відповідної заборони, а суди, як наслідок, не вирішували питання про вжиття такого заходу забезпечення позову.
Натомість відповідні посилання скаржника свідчать про помилкове ототожнення ним двох різних видів забезпечення позову (заборона відповідачам вчиняти певні дії та заборона іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі), передбачених пунктами 2 і 4 частини 1 статті 137 ГПК України відповідно, які є зовсім різними як за предметом, так і за суб`єктним складом учасників процесуальних правовідносин (див. пункт 21 цієї постанови).
35. Отже, вжиті судами види заходів забезпечення позову в цій господарській справі та їх правове регулювання в справах № 910/13985/19 і № 916/1324/22 відрізняються (схожий висновок викладено в пункті 59 постанови Великої Палати Верховного Суду від 24.11.2021 у справі № 910/11552/20).
36. За таких обставин об`єднана палата дійшла висновку, що хоча за загальним правилом пункт 2 частини 1 статті 137 ГПК України дозволяє застосування такого заходу забезпечення позову, як заборона іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, проте з огляду на те, що пунктом 2 частини 2 статті 7 Закону України "Про публічні закупівлі", який є спеціальним законом у співвідношенні із загальним законом (ГПК України), не передбачено такої підстави для нездійснення органом Державної казначейської служби України платежів із рахунка замовника згідно з договором про закупівлю, як постановлення судом ухвали про забезпечення позову шляхом заборони вказаному органу вчиняти розрахункові операції (відповідні платежі) на виконання замовником своїх договірних зобов`язань, а спірні правовідносини в сфері публічних закупівель не регулюються положеннями пункту 4 частини 1 статті 137 ГПК України, то в такому разі вжитий судом першої інстанції захід забезпечення позову у виді заборони Управлінню ДКСУ у м. Одесі здійснювати платежі з рахунку замовника суперечить імперативним приписам спеціального закону. Разом з тим ймовірне виконання уповноваженим державним органом відповідної судової заборони призведе до блокування господарської діяльності відповідачів (сторін такого договору), оскільки наслідком нездійснення вказаним органом платежів із рахунка замовника може стати неможливість придбання підрядником матеріалів для виконання робіт та оплата супутніх витрат (оплата праці працівників, послуги оренди спецтехніки тощо), тому в цьому випадку вжиття господарським судом зазначеного заходу забезпечення позову слід вважати тотожним передчасному задоволенню заявлених позовних вимог без вирішення спору по суті, що за змістом положень частини 11 статті 137 ГПК України не допускається.