ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 січня 2025 року
м. Київ
справа № 757/67729/21
провадження № 51-4588км24
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисників ОСОБА_6, ОСОБА_7,
засудженого ОСОБА_8,
перекладача ОСОБА_9,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисників ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на вирок Київського апеляційного суду від 22 липня 2024 року у кримінальному провадженні стосовно
ОСОБА_8 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина Азербайджанської Республіки, раніше не судимого,
за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2
ст. 121 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і встановлені обставини
За вироком Печерського районного суду м. Києва від 26 червня 2023 року дії ОСОБА_8 було кваліфіковано за ч. 1 ст. 119 КК, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
Строк покарання ОСОБА_8 ухвалено рахувати з 19 лютого 2021 року.
Стягнути з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_10 47424,28 грн на відшкодування матеріальної шкоди, 45000 грн на відшкодування витрат на правову допомогу, 200000 грн на відшкодування моральної шкоди, на користь ОСОБА_11 25000 грн на відшкодування витрат на правову допомогу, 200000 грн на відшкодування моральної шкоди.
Вирішено питання щодо долі речових доказів.
Київський апеляційний суд не погодився з висновками місцевого суду про кваліфікацію дій ОСОБА_8 за ч. 1 ст. 119 КК та вироком від 22 липня 2024 року скасував рішення суду першої інстанції в частині правової кваліфікації та призначеного покарання.
ОСОБА_8 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.
В іншій частині вирок суду першої інстанції залишив без змін.
За вироком апеляційного суду ОСОБА_8 визнано винним у тому, що 19 лютого 2021 року, близько 14:30, пересуваючись на автомобілі марки "Хюндай Соната", д.н.з. НОМЕР_1, по вул. Архітектора Городецького в м. Києві, при проїзді через пішохідний перехід, розташований на вул. Городецького 12/3, позначений відповідною дорожньою розміткою, зупинивши автомобіль, він вступив у словесний конфлікт із раніше незнайомим йому ОСОБА_12, який рухався вказаним пішохідним переходом, маючи перевагу в русі. В ході вказаного словесного конфлікту у ОСОБА_8 раптово виникли неприязні стосунки до потерпілого ОСОБА_12 та спонтанний злочинний умисел на спричинення останньому шкоди у виді тілесних ушкоджень.
Реалізуючи вказаний, раптово виниклий, злочинний умисел, діючи умисно, з мотивів особистої неприязні, ОСОБА_8 раптово вийшов із салону вищевказаного автомобіля та, усвідомлюючи суспільну небезпечність своїх дій, схопив однією рукою за руку ОСОБА_12, щоб останній не міг захистити себе та іншою рукою завдав йому з прикладенням значної сили одного удару кулаком в область голови.
ОСОБА_12 намагався ухилитися від наступного удару та втекти, проте, ОСОБА_8, з метою завдання потерпілому будь-яких тілесних ушкоджень, діючи умисно, усвідомлюючи суспільну небезпечність свого діяння, передбачаючи настання суспільно-небезпечних наслідків у виді завдання потерпілому ОСОБА_12 тілесних ушкоджень та свідомо допускаючи їх настання, тобто діючи із непрямим невизначеним умислом, утримуючи потерпілого за одяг, з прикладенням значної сили, наніс ще один удар кулаком в область голови ОСОБА_12, який після цього впав на бруківку та втратив свідомість.
Далі, ОСОБА_8, не намагаючись викликати "швидку медичну допомогу" чи допомогти іншим чином потерпілому ОСОБА_12, сів в салон автомобіля "Хюндай" та поїхав з місця вчинення кримінального правопорушення. Внаслідок умисних дій ОСОБА_8 потерпілому ОСОБА_12 були спричинені тяжкі тілесні ушкодження, від яких останній помер на місці події.
Вказані дії ОСОБА_8 апеляційний суд кваліфікував за ч. 2 ст. 121 КК, як умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу і заперечення на касаційну скаргу
У касаційній скарзі захисники, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, просять змінити вирок апеляційного суду стосовно ОСОБА_8 та перекваліфікувати дії останнього за ч. 2 ст. 121 на ч. 1 ст. 119 КК і призначити покарання в межах санкції цієї статті.
Сторона захисту не погоджується з висновками апеляційного суду, який безпідставно перекваліфікував дії підзахисного з ч. 1 ст. 119 на ч. 2 ст. 121 КК. Вважає, що рішення апеляційного суду ґрунтується на припущеннях, оскільки тілесні ушкодження, які стали причиною смерті потерпілого, настали не від ударів нанесених ОСОБА_8, а результатом падіння потерпілого. На думку захисту, завдання тяжких тілесних ушкоджень знаходиться поза межею прямого або непрямого умислу підзахисного.
Апеляційний суд не спростував висновків місцевого суду, який умотивовано кваліфікував дії ОСОБА_8 за ч. 1 ст. 119 КК.
Як зазначає сторона захисту, під час судових розглядів встановлено, що ОСОБА_8 завдав потерпілому два удари кулаком в область голови, від яких той впав на бруківку та втратив свідомість, чим спричинив тілесні ушкодження, що не є тяжкими. Тілесні ушкодження, які є тяжкими та перебувають у причинному зв`язку з настанням смерті, спричинені не ударами підзахисного, а в результаті падіння потерпілого. На переконання захисту, підзахисний не усвідомлював, що може заподіяти потерпілому тяжкі наслідки, не передбачав такі наслідки і не бажав або свідомо не припускав їх настання. Зокрема, відеозапис з місця події підтверджує, що ОСОБА_8 після нанесення другого удару рукою і падіння потерпілого, припинив бійку, тобто не мав умислу продовжувати наносити тілесні ушкодження. Діям ОСОБА_8 передували нецензурні вислови потерпілого ОСОБА_12, які стосувалися його матері і родичів та вимога останнього вийти із машини.
Захист вважає, що в діях ОСОБА_8 наявна необережність у формі злочинної недбалості, що спричинило смерть потерпілого.
У зв`язку із цим, захист стверджує, що дії ОСОБА_8 мають бути кваліфіковані як вбивство, вчинене через необережність, а саме за ч. 1 ст. 119 КК.
Крім того, рішення апеляційного суду суперечить судовій практиці в аналогічній категорії справ, викладеній в рішеннях Верховного Суду у справах № 750/3256/17, 299/3175/17, 259/8070/13, 752/3303/18, 754/6266/22, 155/486/21, 720/758/21 та постанові пленуму Верховного суду України № 2 від 07 лютого 2003 року.
Також сторона захисту зазначає, що потерпіла сторона погодилася з правовою кваліфікацією дій ОСОБА_8, зробленою місцевим судом, та рішення суду не оскаржувала.
До суду касаційної інстанції надійшли заперечення представника публічного обвинувачення, в яких він не погоджується з доводами, викладеними в касаційній скарзі сторони захисту, і просить вирок апеляційного суду стосовно ОСОБА_8 залишити без зміни. Обґрунтовуючи свою позицію, вказує на те, що правова кваліфікація дій ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 121 КК є правильною і підтверджується сукупністю доказів, досліджених судом, та встановленими фактичними обставинами кримінального провадження.
Апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_8, завдаючи ударів кулаком в життєво важливий орган потерпілого ОСОБА_12, повинен був усвідомлювати суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачати його суспільно небезпечні наслідки у виді отримання потерпілим тілесних ушкоджень, що призвели до смерті останнього і свідомо допускав їх настання.
Позиції учасників судового провадження
Захисники та засуджений підтримали подану касаційну скаргу, просили змінити вирок апеляційного суду, перекваліфікувати дії ОСОБА_8 з ч. 2 ст. 121 на ч. 1 ст. 119 КК.
Прокурор заперечував щодо задоволення касаційної скарги сторони захисту, просив Суд оскаржене судове рішення залишити без зміни.
Інші учасники провадження в судове засідання не прибули, були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду.
Межі розгляду матеріалів кримінального провадження в касаційному суді
Згідно із ч. 2 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального
та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, однобічність та неповнота судового розгляду самі собою можуть бути підставою для зміни чи скасування вироку місцевого суду апеляційним судом (статті 409, 410 КПК).
Підставами ж для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Статтею 412 КПК передбачено, що істотними є такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Як визначено ст. 413 КПК, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є: 1) незастосування судом закону, який підлягає застосуванню;
2) застосування закону, який не підлягає застосуванню; 3) неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту; 4) призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність.
За статтею 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Верховний Суд перевіряє правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального закону, а, вирішуючи питання щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судових рішень, виходить з установлених фактичних обставин, викладених у рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій.
З урахуванням зазначеного, суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості надавати оцінку доводам, наведеним у касаційній скарзі, у частині встановлених судом фактичних обставин кримінального провадження, у тому числі отримувати нові докази та досліджувати їх.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, доводи захисників, позицію засудженого та прокурора, перевіривши касаційну скаргу захисників, заперечення представника державного обвинувачення і матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
За статтею 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим
і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Водночас положеннями ст. 94 КПК передбачено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
У касаційній скарзі сторона захисту не погоджується з кваліфікацією дій засудженого ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 121 КК.
Кваліфікація злочину - це кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню,
і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому КК, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.
За своєю суттю і змістом кваліфікація злочинів завжди пов`язана з необхідністю обов`язкового встановлення та доказування кримінально-процесуальними і криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб`єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК.
Колегія суддів погоджується з наведеними в оскаржуваному рішенні висновками щодо визнання ОСОБА_8 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК, оскільки такий висновок апеляційний суд зробив, виходячи з усього комплексу встановлених під час судового розгляду фактичних обставин справи.
Висновок апеляційного суду про доведеність винуватості ОСОБА_8 в умисному заподіянні тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, відповідає обставинам, з`ясованим судом під час кримінального провадження, підтверджений ретельно перевіреними доказами, яким суд дав належну оцінку,
і є обґрунтованим.
Твердження сторони захисту про те, що суд апеляційної інстанції неправильно кваліфікував дії ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 121 КК, оскільки в його діях є склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 119 КК, безпідставні.
За нормативним визначенням, умисне тяжке тілесне ушкодження (ст. 121 КК)
з об`єктивної сторони характеризується дією або бездіяльністю у вигляді протиправного посягання на здоров`я іншої людини, наслідками у вигляді заподіяння тяжких тілесних ушкоджень та причинним зв`язком між указаним діянням і наслідками, а із суб`єктивної сторони - умисною формою вини (прямим або непрямим умислом), коли винний усвідомлює, що може заподіяти тяжку шкоду здоров`ю потерпілого, передбачає такі наслідки і бажає або свідомо припускає їх настання (ст. 24 КК).
Кримінальна відповідальність за ч. 2 ст. 121 КК настає за умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого.
Усталеною судовою практикою визначено, що розмежування складів злочинів, передбачених ч. 2 ст. 121 та ч. 1 ст. 119 КК, здебільшого здійснюється за їх суб`єктивною стороною, виходячи з фактичних підстав кваліфікації конкретного суспільно небезпечного діяння, зокрема способу, знаряддя злочину, кількості, характеру і локалізації тілесних ушкоджень.
У цьому контексті необхідно ретельно аналізувати не тільки об`єктивні, а й суб`єктивні ознаки складу злочину, оскільки саме суб`єктивна сторона складу злочину становить основний критерій розмежування вбивства через необережність (ст. 119 КК) та умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК).
Так, умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, належить до категорії складних злочинів. З об`єктивної сторони цей злочин характеризується суспільно небезпечними, протиправними діяннями та суспільно небезпечними наслідками, що настали для здоров`я потерпілого у вигляді спричинення тяжких тілесних ушкоджень, а також смерті. При цьому тяжкі тілесні ушкодження і смерть потерпілого перебувають у причинному зв`язку між собою та із вчиненим суспільно небезпечним діянням. Суб`єктивна сторона цього злочину характеризується двома формами вини - умислом (прямим/непрямим) щодо суспільно небезпечного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження і необережністю (злочинною самовпевненістю чи злочинною недбалістю) щодо настання смерті потерпілого (похідні наслідки). Водночас винний усвідомлює можливість настання похідного наслідку в результаті настання первинного.
Специфіка вбивства з необережності полягає в його суб`єктивній стороні: воно має місце лише при необережній формі вини, яка може виступати у вигляді злочинної самовпевненості або злочинної недбалості. Необережність є формою вини, для якої характерне поєднання усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру свого діяння (дії чи бездіяльності) та недбалого або самовпевненого ставлення до настання суспільно небезпечних наслідків такого діяння.
Апеляційний суд, даючи іншу правову кваліфікацію діям ОСОБА_8, ніж та, яку дав місцевий суд, установив, що засуджений діяв з непрямим умислом, усвідомлював суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачав його суспільно небезпечні наслідки у вигляді отримання потерпілим ОСОБА_12 тілесних ушкоджень і свідомо допускав їх настання. Тобто, завдаючи ударів кулаком у життєво важливий орган потерпілого, ОСОБА_8 повинен був усвідомлювати можливість спричинення йому тілесного ушкодження. Суд зауважив, що завдання удару в ділянку життєво важливого органу людини, яким є голова, з прикладанням значної сили саме собою здатне спричинити тілесне ушкодження. В свою чергу ОСОБА_8 завдав ОСОБА_12 двох акцентованих ударів у ділянку голови, а заподіяння останньому повторного удару в ділянку голови зі значною силою та в момент, коли потерпілий перебував у нестабільному положенні, вказує на те, що він діяв із непрямим та невизначеним (альтернативним) умислом, спрямованим на завдання потерпілому будь-яких тілесних ушкоджень, і свідомо допускав їх настання, а тому його дії повинні кваліфікуватися за наслідками. Результатом дій ОСОБА_8 було отримання потерпілим тяжких тілесних ушкоджень, від яких настала його смерть.
Отже, оцінивши обставини події, у тому числі докази, які свідчать про спосіб вчинення злочину, причини виникнення конфлікту, його тривалість, характер, локалізацію та механізм утворення тілесних ушкоджень, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що дії ОСОБА_8 потрібно перекваліфікувати з ч. 1 ст. 119 на ч. 2 ст. 121 КК.
За фактичними обставинами, встановленими апеляційним судом, дії ОСОБА_8 мали активний характер, були протиправними, між ними і їх наслідками у вигляді заподіяння ОСОБА_12 тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило його смерть, існував прямий причинний зв`язок.
З відеозапису перебігу подій, який був предметом дослідження, убачається, що ОСОБА_8 зупинив автомобіль на пішохідному переході проїзної частини дороги, раптово вийшов із-за керма автомобіля й одразу завдав потерпілому цілеспрямованого удару в ділянку голови кулаком правої руки, далі потерпілий намагався ухилитися від побоїв ОСОБА_8, однак останній повторно ударив його кулаком правої руки в область голови, від чого потерпілий одразу впав на дорожнє покриття потиличною ділянкою голови. Після вчинення протиправних дій засуджений негайного залишив місце події.
Крім того, необхідно врахувати, що на проїзній частині, де відбувалися події, дорожнє покриття було у виді бруківки, яка за характеристиками є слизькою, а з урахуванням погодних умов в день подій, була ще й мокрою.
Після першого удару, потерпілий, очевидно для засудженого, був у нестабільному стані. Другий удар ОСОБА_8 завдав в нижню частину голови на протихід ОСОБА_12, знизу вверх.
Отже, дії ОСОБА_8 мали активний характер і були протиправними. Засуджений, завдаючи ударів кулаком у голову потерпілого, який не чекав цих ударів і не був готовий до захисту, усвідомлював, що від таких ударів потерпілий упаде на кам`яне покриття дроги з прискоренням, що й відбулося, сила ударів буде значною і ці його дії в цілому можуть спричинити тяжку шкоду потерпілому. На переконання колегії суддів, засуджений діяв умисно та якщо і не бажав, то свідомо припускав, що наслідком його дій (заподіяння ударів кулаком) буде прискорення тіла особи, швидкість падіння, удар головою об дорожнє покриття і спричинення тяжкої шкоди здоров`ю потерпілого.
У такому разі є всі підстави констатувати наявність непрямого невизначеного умислу в діях ОСОБА_8 під час заподіяння потерпілому ОСОБА_12 тяжкого тілесного ушкодження, оскільки він допускав суспільно небезпечні наслідки своїх дій у вигляді спричинення тяжкої шкоди здоров`ю потерпілого, при цьому тяжкість цих наслідків у його свідомості не була конкретизована, тобто він діяв з невизначеним і непрямим умислом.
Щодо спричинення смерті потерпілому, то в діях ОСОБА_8 має місце необережна форма вини у вигляді злочинної недбалості, оскільки, завдаючи ударів рукою в голову потерпілого (з урахуванням характеру та локалізації тілесних ушкоджень), він передбачав можливість спричинення тяжкої шкоди потерпілому і при цьому якщо й не передбачав настання смерті ОСОБА_12 від своїх дій, то повинен був і міг передбачити.
Колегія суддів вважає, що встановлені обставини кримінального правопорушення вказують на наявність у діях ОСОБА_8 ознак складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК, що у свою чергу виключають можливість кваліфікації вчиненого ним кримінально - караного діяння за ознаками вбивства через необережність, тобто як кримінального правопорушення, передбаченого
ст. 119 цього Кодексу.
У касаційній скарзі сторони захисту не наведено інших мотивованих тверджень, які би ставили під сумнів доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК, та правильність кваліфікації його дій за вказаною частиною статті закону України про кримінальну відповідальність.