ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
14 січня 2025 року
справа № 280/9045/24
адміністративне провадження № К/990/51068/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Ханової Р. Ф.,
суддів - Гончарової І. А., Хохуляка В. В.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області
на ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 30 вересня 2024 року (суддя - Семененко М. О.)
та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 25 грудня 2024 року (судді: Шальєва В. А., Іванов С. М., Чередниченко В. Є.),
у справі №280/9045/24
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гігабіт Джіпі"
до Головного управління ДПС у Запорізькій області
про визнання протиправним та скасування рішення,-
УСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Гігабіт Джіпі" (далі - Товариство, позивач у справі, заявник) звернулось до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі - податковий орган, відповідач у справі) про визнання протиправним та скасування рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку Головного управління ДПС у Запорізькій області від 21 серпня 2024 року №61/08-01-04-07/42422249, яким виключено Товариство з обмеженою відповідальністю "Гігабіт Джіпі" з реєстру платників єдиного податку з 1 жовтня 2024 року.
Товариство звернулося до Запорізького окружного адміністративного суду з заявою про забезпечення позову, в якій заявник просив вжити заходи забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення № 61/08-01-04-07/42422249 від 21 серпня 2024 року на період до набрання законної сили рішенням у справі.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 30 вересня 2024 року, залишеною без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 25 грудня 2024 року у справі №280/9045/24, заяву Товариства про вжиття заходів забезпечення позову задоволено, зупинено дію рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку Головного управління ДПС у Запорізькій області від 21 серпня 2024 року №61/08-01-04-06/42422249 про виключення ТОВ "Гігабіт Джіпі" з реєстру платників єдиного податку з 01 жовтня 2024 року, до набрання законної сили судовим рішенням в даній справі.
Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що оспорюване рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку призведе до суттєвих наслідків у вигляді зміни системи оподаткування - переходу зі спрощеної системи оподаткування на загальну систему, що в свою чергу призведе до збільшення податкового навантаження у вигляді податку на прибуток та податку на додану вартість, та вплине на ведення господарської діяльності підприємства. Суди також зазначили, що виконання оспорюваного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами заявника щодо здійснення господарської діяльності.
30 грудня 2024 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Головного управління ДПС у Запорізькій області на ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 30 вересня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 25 грудня 2024 року у справі №280/9045/24, в якій відповідач, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 30 вересня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 25 грудня 2024 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити.
Верховний Суд ухвалою від 31 грудня 2024 року відкрив провадження у справі №280/9045/24 та витребував справу з суду першої та/або апеляційної інстанції.
31 грудня 2024 року Верховним Судом отримано доступ до електронної справи №280/9045/24, а в паперовому вигляді справа надійшла на адресу суду - 10 січня 2025 року.
Обґрунтовуючи касаційну скаргу, податковий орган вказав на те, що суди першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи не врахували позицію Верховного Суду, висловлену в постанові від 11 грудня 2024 року у справі № 280/4194/24, предметом розгляду в якій була заява щодо забезпечення позову шляхом зупинення дії розпорядження.
Податковий орган наголосив, що вжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку фактично вирішує спір по суті, що суперечить меті застосування частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України. Зазначає, що підприємницька діяльність передбачає ведення господарської діяльності на власний ризик, який включає в себе можливі втрати інвестицій, виникнення додаткових витрат тощо. При цьому звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач не навів достатніх доказів в обґрунтування існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди його правам, свободам та інтересам до ухвалення рішення в адміністративній справі, а також неможливості їх захисту без вжиття заходів забезпечення позову.
Відповідач акцентував увагу на необґрунтованості заяви Товариства про забезпечення позову, оскільки позивач не навів будь-яких прийнятних та переконливих обґрунтувань того, що існує очевидна небезпека заподіяння шкоди його правам, свободам та інтересам або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття заходів забезпечення позову після набрання законної сили рішенням в адміністративній справі, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Відзив позивача на касаційну скаргу податкового органу суду не надано, що не перешкоджає касаційному розгляду.
Перевіривши доводи касаційної скарги, в межах касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, а також, надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях норм процесуального права у спірних правовідносинах, Верховний Суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на наступне.
Частинами першою та другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо : 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Водночас підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Згідно з положеннями частини першої статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється в безспірному порядку.
Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (частина друга статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України).
В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина шоста статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України).
Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову та з`ясувати відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Згідно із Рекомендаціями №R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.
Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах поз