ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 грудня 2024 року
м. Київ
справа № 638/16004/17
провадження № 61-15288св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - судді Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Сердюка В. В.,
Ситнік О. М.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_3,
відповідач - Сільськогосподарський виробничий кооператив "Хильківський",
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Приватне акціонерне товариство "Українська пожежно-страхова компанія", ОСОБА_4,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження:
- касаційну скаргу Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Хильківський" на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова
від 18 грудня 2019 року, ухвалене у складі судді Подус Г. С., та постанову Харківського апеляційного суду від 1 жовтня 2020 року, прийняту колегією у складі суддів: Кругової С. С., Маміної О. В., Пилипчук Н. П.;
- касаційну скаргу ОСОБА_2, яка діє в інтересах ОСОБА_3, на постанову Харківського апеляційного суду від 1 жовтня
2020 року;
- касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 1 жовтня 2020 року;
- касаційну скаргу ОСОБА_2, яка діє в інтересах ОСОБА_3, та ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 1 жовтня 2020 року;
- касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Харківського апеляційного суду від 1 жовтня 2020 року;
- касаційну скаргу ОСОБА_2, яка діє в інтересах ОСОБА_3, на додаткову постанову Харківського апеляційного суду
від 8 лютого 2021 року, прийняту колегією у складі суддів: Кругової С. С.,
Маміної О. В., Пилипчук Н. П.;
- касаційну скаргу ОСОБА_2 на додаткову постанову Харківського апеляційного суду від 8 лютого 2021 року;
- касаційну скаргу ОСОБА_1 на додаткову постанову Харківського апеляційного суду від 8 лютого 2021 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2017 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, яка діяла в своїх інтересах та
в інтересах ОСОБА_3, звернулися з позовом до Сільськогосподарського виробничого кооперативу (далі - СВК) "Хильківський" про відшкодування майнової та моральної шкоди.
В обґрунтування позову вказувала, що 8 липня 2016 року о 15 год45 хв біля електроопори № 64 на автомобільній дорозі Хорол-Оржиця у Хорольському районі Полтавської області поблизу села Мусіївка відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля Міцубіші Паджеро Спорт з номерним
знаком НОМЕР_1, яким керував ОСОБА_5, та автомобіля САЗ-3508 з номерним знаком НОМЕР_2, яким керував
працівник СВК "Хильківський" - ОСОБА_4 . Здійснюючи поворот ліворуч на польову дорогу, ОСОБА_4 порушив пункт 10.1 Правил дорожнього руху
(далі - ПДР) України, що призвело до зіткнення вказаних автомобілів. В результаті ДТП ОСОБА_5 отримав тілесні ушкодження та помер на місці події.
Вироком Хорольського районного суду Полтавської області від 21 листопада
2016 року ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 286 КК України, та призначено йому покарання
у виді 3 років 6 місяців позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк три роки.
ОСОБА_4, працюючи в СВК "Хильківський", під час ДТП виконував свої трудові обов`язки, тому обов`язок з відшкодування майнової та моральної шкоди покладається на вказану юридичну особу.
Вказували, що ОСОБА_5 був чоловіком ОСОБА_2 і батьком
ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .
На момент смерті ОСОБА_5 працював у Товаристві з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційне підприємство "Мотор-Агро" (далі - ТОВ ВКП "Мотор-Агро") та у Товаристві з обмеженою відповідальністю
ТОВ СП "Білий Колодязь". Непрацездатні діти ОСОБА_5 перебували на його утриманні, тому на підставі статті 1200 ЦК України мали право на відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, а саме ОСОБА_3 до досягнення ним вісімнадцяти років, а ОСОБА_1, який є студентом, - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років.
Позивачі вказували, що вони організовували поховання ОСОБА_5, на що витратили 12 947 грн, замовили надгробний пам`ятник на суму 61 451 грн та організували поминальний обід на суму 15 845,60 грн. Вказані кошти, на думку позивачів, є майновою шкодою, тому підлягають відшкодуванню відповідачем.
Крім того, працівником відповідача позивачам завдано моральну шкоду у зв`язку зі смертю близької людини.
Цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу САЗ-3508 з номерним знаком НОМЕР_2 на момент ДТП була застрахована в Приватному акціонерному товаристві (далі - ПрАТ) "Українська пожежно-страхова компанія", яке відшкодувало частину майнової та моральної шкоди в межах ліміту страхового відшкодування.
За таких обставин позивачі просили стягнути з СВК "Хильківський":
1) на користь ОСОБА_3 :
- 863 364,79 грн у відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого
(ОСОБА_5 ), за період з 8 липня 2016 року до 23 січня 2019 року;
- 823 799,97 грн у відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого
(ОСОБА_5 ), одноразовим платежемтри роки наперед;
- по 30 511,11 грн щомісячно (починаючи з 24 квітня 2021 року)
в рахунок відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, до досягнення ОСОБА_3 23 річного віку або закінчення навчання у вищому навчальному закладі;
- 1 850 000 грн у відшкодування моральної шкоди;
2) на користь ОСОБА_1 :
- 657 226,83 грн у відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, за період
з 8 липня 2016 року до 30 червня 2018 року;
- 56 998 грн на відшкодування витрат на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника;
- 15 845,60 грн у відшкодування витрат, понесених на організацію поминального обіду;
- 1 850 000 грн у відшкодування моральної шкоди;
3) на користь ОСОБА_2 1 832 600 грн у відшкодування моральної шкоди.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 18 грудня 2019 року позов задоволено частково.
Стягнено з СВК "Хильківський":
- на користь ОСОБА_3 у відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, за період з 8 липня 2016 року до 18 грудня 2019 року - 562 964,80 грн, за період з 19 грудня 2019 року до 23 квітня 2021 року - 230 867,48 грн та
500 000 грн у відшкодування моральної шкоди;
- на користь ОСОБА_1 у відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, за період з 8 липня 2016 року до 30 червня 2018 року - 294 466,24 грн, у відшкодування витрат на поховання та на спорудження надгробного
пам`ятника - 56 998 грн і 500 000 грн у відшкодування моральної шкоди.
- на користь ОСОБА_2 500 000 грн у відшкодування моральної шкоди.
Відмовлено у задоволенні позову в іншій частині.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що винні дії працівника
СВК "Хильківський" ОСОБА_4, вчинені ним під час виконання трудових обов`язків, призвели до смерті ОСОБА_5 - чоловіка та батька позивачів. Діти ОСОБА_5, які перебували на його утриманні, відповідно до вимог
статті 1200 ЦК України мають право на відшкодування шкоди у розмірі середнього заробітку (доходу) потерпілого. Зокрема, ОСОБА_3 - до досягнення ним вісімнадцяти років, а ОСОБА_1, який є студентом, - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років. Місцевий суд зазначив про необхідність відшкодування ОСОБА_1 понесених та документально підтверджених ним витрат на поховання ОСОБА_5 та на спорудження надгробного пам`ятника у загальному розмірі 56 998 грн з вирахуванням
17 400 грн, відшкодованих ОСОБА_1 страхувальником. Суд першої інстанції зазначив, що витрати, пов`язані з проведенням поминальних обідів, які проводяться після поховання, не належать до витрат на поховання та не підлягають відшкодуванню.
Також суд першої інстанції вважав обґрунтованими вимоги позивачів про відшкодування моральної шкоди, визначивши її розмір по 500 000 грн кожному з позивачів.
Додатковим рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 лютого 2020 року задоволено частково заяви позивачів про ухвалення додаткового рішення.
Стягнено з СВК "Хильківський" на користь: ОСОБА_2 129 383,20 грн, ОСОБА_1 - 85 146,40 грн та ОСОБА_3, в інтересах якого діє
ОСОБА_2, - 50 000 грн у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Стягнено з СВК "Хильківський" на користь держави судовий збір
у розмірі 8 000 грн.
Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції зазначив, що вимоги позивачів про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу
у розмірі 10% від ціни позову є необґрунтованими, оскільки такий розмір витрат є завищеним. Місцевий суд дійшов висновку про відшкодування позивачам зазначених витрат у розмірі 10 % задоволених вимог позивачів.
Постановою Харківського апеляційного суду від 1 жовтня 2020 року апеляційну скаргу СВК "Хильківський" задоволено частково.
Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 18 грудня 2019 року в частині задоволених позовних вимог змінено та позов задоволено частково.
Стягнено із СВК "Хильківський" на користь ОСОБА_3, в інтересах якого діє ОСОБА_2 у відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, за період
з 8 липня 2016 року до 18 грудня 2019 року - 67 600,63 грн, за період з 19 грудня 2019 року до 23 квітня 2021 року - 50 661,82 грн, а всього 117 704,45 грн.
Стягнено із СВК "Хильківський" на користь ОСОБА_1 9 759 грн у відшкодування майнової шкоди.
Рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 18 грудня 2019 року в частині вирішення позовних вимог про відшкодування майнової шкоди залишено без змін.
Відмовлено у задоволенні позову в іншій оскаржуваній частині.
Апеляційну скаргу СВК "Хильківський" на додаткове рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 28 лютого 2020 року задоволено частково.
Додаткове рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 28 лютого 2020 року змінено.
Стягнено із СВК "Хильківський" на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 25 000 грн кожному у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді першої інстанції.
Повернено СВК "Хильківський" судовий збір у розмірі 4 620 грн.
Зменшуючи розмір відшкодування ОСОБА_3 та ОСОБА_1 шкоди, завданої смертю потерпілого, апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції при розрахунку втраченого заробітку неправильно застосував частину третю
статті 1197 ЦК України та помилково включив до нього виплати, які не є заробітком за трудовим договором, а саме 300 грн доходу від надання майна в оренду та 98 200 грн дивідендів.
Апеляційний суд вказав на помилкове задоволення судом першої інстанції позову в частині відшкодування ОСОБА_1 витрат на спорудження надгробного пам`ятника, оскільки матеріали справи не містять доказів понесення таких витрат, а поданий позивачами акт прийому виконаних робіт за договором № 162
від 1 квітня 2017 року не містить інформації про оплату його вартості.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого суду щодо існування правових підстав для відшкодування моральної шкоди, зазначивши, що сам факт втрати батька та чоловіка свідчить про завдання позивачам моральної шкоди, розмір відшкодування якої визначено судом першої інстанції з урахуванням засад розумності, виваженості та справедливості.
Змінюючи додаткове рішення суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив, що відшкодовані цим судом витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 129 383,20 грн - ОСОБА_2, 85 146,40 грн - ОСОБА_1 та 50 000 грн - ОСОБА_3, в інтересах якого діяла законний представник ОСОБА_2, є неспівмірними зі складністю справи, обсягом наданих послуг та ціною позову.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд апеляційної інстанції зазначив, що з урахуванням вимог розумності та справедливості на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підлягають відшкодуванню по 25 000 грн кожному на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. При цьому
ОСОБА_3 такі витрати відшкодуванню не підлягають, оскільки він є неповнолітнім і в його інтересах діє його мати.
Додатковою постановою Харківського апеляційного суду від 8 лютого 2021 року стягнено із СВК "Хильківський" на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 5 000 грн на кожного у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції.
Апеляційний суд врахував обсяг виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, та, виходячи з конкретних обставин справи, дійшов висновку про часткове задоволення заяви позивачів і відшкодування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 витрат на професійний правничу допомогу, понесених в суді апеляційної інстанції. Також апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для відшкодування зазначених витрат ОСОБА_3
у зв`язку з тим, що він неповнолітній, а в його інтересах діє ОСОБА_2 .
Короткий зміст вимог касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали
19 жовтня 2020 року СВК "Хильківський" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 18 грудня
2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 1 жовтня 2020 року в частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди і ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Касаційна скарга СВК "Хильківський" мотивована тим, що:
- визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суди попередніх інстанцій не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 15 квітня
2020 року у справі № 610/1100/17 (провадження № 61-21612св18), від 27 січня 2020 року у справі № 243/10513/17-ц (провадження № 61-49115св18) та
від 7 жовтня 2020 року у справі № 241/680/17 (провадження № 61-10539св19). Вказує, що у цих справах суди попередніх інстанцій визначили значно менший розмір відшкодування моральної шкоди і Верховний Суд погодився з такими висновками судів.
- суди попередніх інстанцій не врахували, що страхова компанія відшкодувала відповідачам моральну шкоду в сумі 170 000 грн, а згідно з висновком, викладеним Верховним Судом у постанові від 21 березня 2018 року
у справі № 591/1/16-ц (провадження № 61-11335св18), стягнення відшкодування моральної шкоди не може відбуватися двічі і з винної особи, і з володільця джерела підвищеної небезпеки.
5 листопада 2020 року ОСОБА_2, яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3, подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати постанову Харківського апеляційного суду від 1 жовтня 2020 року в частині відмови у стягненні на користь ОСОБА_3 витрат на професійну правничу допомогу і залишити в цій частині в силі додаткове рішення Дзержинського районного
суду м. Харкова від 28 лютого 2020 року
5 листопада 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати постанову Харківського апеляційного суду від 1 жовтня 2020 року в частині стягнення на його користь витрат на професійну правничу допомогу і залишити в цій частині в силі додаткове рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 лютого 2020 року.
5 листопада 2020 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати постанову Харківського апеляційного суду від 1 жовтня 2020 року в частині стягнення на користь ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу і залишити в цій частині в силі додаткове рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 лютого 2020 року.
Касаційні скарги ОСОБА_2, яка діє в інтересах неповнолітнього
ОСОБА_3, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на постанову Харківського апеляційного суду від 1 жовтня 2020 року в частині скасування та зміни додаткового рішення суду першої інстанції мотивовані тим, що суд апеляційної інстанції:
- безпідставно скасував додаткове рішення суду першої інстанції в частині відшкодування на користь ОСОБА_3 витрат на професійну правничу допомогу і відмовив йому у стягненні таких витрат з огляду на те, що останній є неповнолітнім;
- помилково змінив додаткове рішення суду першої інстанції про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу ОСОБА_1 та ОСОБА_2, зменшивши розмір таких витрат до 25 000 грн кожному.
У касаційних скаргах ОСОБА_2, яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вказують, що зазначених висновків апеляційний суд дійшов без урахування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у додатковій постанові від 19 лютого 2020 року
у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), постанові від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18),
у постановах Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 826/19660/16 (провадження № К/9901/17908/18), від 9 квітня 2019 року у справі № 826/2689/15 (адміністративне провадження № К/9901/7612/19), від 24 грудня 2019 року
у справі № 926/1795/18, від 24 червня 2020 року у справі № 127/10277/19 (провадження № 61-23129ск19), від 20 листопада 2018 року
у справі № 910/23210/17 та від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19.
Зазначають про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 1 частини другої статті 137 ЦПК України, частини четвертої статті 137 ЦПК України, частини першої статті 239 ЦК України, частин другої, третьої статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", частини четвертої
статті 27 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
5 листопада 2020 року ОСОБА_2, яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3, та ОСОБА_1 подали до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення процесуального права, просять скасувати постанову Харківського апеляційного суду від 1 жовтня 2020 року в частині зміни та скасування рішення суду першої інстанції і додаткового рішення цього ж суду і залишити в цій частині в силі рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 18 грудня 2019 року і додаткове рішення цього ж суду від 28 лютого 2020 року.
Касаційна скарга ОСОБА_2, яка діє в інтересах неповнолітнього
ОСОБА_3, та ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 1 жовтня 2020 року в частині зміни та скасування рішення суду першої інстанції і додаткового рішення цього ж суду мотивована тим, що:
1. апеляційний суд не врахував висновки Верховного Суду,
викладені у постанові від 11 серпня 2020 року у справі № 225/1649/17 (провадження № 61-26314св18), від 2 жовтня 2019 року
у справі № 607/12105/16-ц (провадження № 61-10339св19),
від 27 червня 2019 року у справі № 825/932/17 (адміністративне провадження № К/9901/15616/18) про те, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Суд апеляційної інстанції безпідставно не врахував обставини, встановлені рішенням господарського суду Полтавської області від 29 травня 2018 року у справі № 917/53/18,
яке набрало законної сили і містить розрахунок середнього заробітку ОСОБА_5 ;
2. суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про розподіл доходу ОСОБА_5 на чотирьох осіб при визначенні розміру відшкодування шкоди на підставі 1200 ЦК України, а саме безпідставно вважав, що ОСОБА_2 перебувала на утриманні ОСОБА_5 . Такого висновку апеляційний суд дійшов без урахування висновку, викладеного Верховним Судом у постановах від 16 квітня 2020 року у справі № 210/3705/17 (провадження № 61-37673св18), від 2 липня 2020 року
у справі № 570/1531/17 (провадження № 51-6229км19), від 18 квітня
2018 року у справі № 165/325/17 (провадження № 61-11674св18);
В касаційній скарзі ОСОБА_2, яка діє в інтересах неповнолітнього
ОСОБА_3, та ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 1 жовтня 2020 року в частині зміни та скасування рішення суду першої інстанції зазначено про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування у подібних правовідносинах частини третьої статті 1197 ЦК України в контексті включення постійних виплат до втраченого заробітку (доходу), визначеного вказаною нормою права.
11 березня 2021 року ОСОБА_2, яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3, подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати додаткову постанову Харківського апеляційного суду від 8 лютого 2021 року і ухвалити нове рішення про задоволення заяви ОСОБА_2, яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3, про відшкодування на користь останнього витрат, понесених на професійну правничу допомогу у повному обсязі.
11 березня 2021 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати додаткову постанову Харківського апеляційного суду від 8 лютого 2021 року і ухвалити нове рішення про задоволення заяви ОСОБА_2 про відшкодування їй витрат, понесених на професійну правничу допомогу у повному обсязі.
11 березня 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати додаткову постанову Харківського апеляційного суду від 8 лютого 2021 року і ухвалити нове рішення про задоволення заяви ОСОБА_1 про відшкодування йому витрат, понесених на професійну правничу допомогу у повному обсязі.
Касаційні скарги ОСОБА_2, яка діє в інтересах неповнолітнього
ОСОБА_3, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на додаткову постанову Харківського апеляційного суду від 8 лютого 2021 року мотивовані тим, що суд апеляційної інстанції:
- безпідставно відмовив у задоволенні заяви про відшкодування ОСОБА_3 витрат на професійну правничу допомогу, понесених останнім у суді апеляційної інстанції, з посиланням на те, що ОСОБА_3 є неповнолітнім;
- дійшов помилкового висновку про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, понесених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в суді апеляційної інстанції.
У касаційних скаргах ОСОБА_2, яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вказують, що зазначених висновків апеляційний суд дійшов без урахування висновків, викладених
у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року
у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 3 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, у постановах Верховного Суду від 3 лютого
2021 року у справі № 522/24585/17 (провадження № 61-9961св19), від 27 січня 2021 року у справі № 659/226/19 (провадження № 61-9929св20), від 13 січня
2021 року у справі № 596/2305/18-ц (провадження № 61-13608св20), від 3 червня 2020 року у справі № 211/1674/19 (провадження № 61-2679св20).
Крім того, у касаційних скаргах на додаткову постанову апеляційного суду заявники зазначають про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 1 частини другої статті 137 ЦПК України, частини четвертої статті 137 ЦПК України, частини першої статті 239 ЦК України, частин другої, третьої статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", частини четвертої статті 27 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
Позиція інших учасників справи
У квітні 2021 року СТОВ "Хильківський" подало до Верховного Суду відзиви на:
- касаційну скаргу ОСОБА_2, яка діє в інтересах ОСОБА_3, на постанову Харківського апеляційного суду від 1 жовтня 2020 року;
- касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 1 жовтня 2020 року;
- касаційну скаргу ОСОБА_2, яка діє в інтересах ОСОБА_3, та ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 1 жовтня 2020 року;
- касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Харківського апеляційного суду від 1 жовтня 2020 року;
- касаційну скаргу ОСОБА_2, яка діє в інтересах ОСОБА_3, на додаткову постанову Харківського апеляційного суду від 8 лютого 2021 року;
- касаційну скаргу ОСОБА_2 на додаткову постанову Харківського апеляційного суду від 8 лютого 2021 року;
- касаційну скаргу ОСОБА_1 на додаткову постанову Харківського апеляційного суду від 8 лютого 2021 року.
У відзивах СВК "Хильківський" зазначало про необґрунтованість доводів касаційних скаргу ОСОБА_2, яка діє в інтересах неповнолітнього
ОСОБА_3, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та правильність висновків апеляційного суду в частині вирішення позову про відшкодування майнової шкоди та в частині розподілу судових витрат, понесених сторонами в першій та апеляційній інстанції.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 18 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою СВК "Хильківський" та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
Підставою відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою
СВК "Хильківський" були його доводи про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 15 квітня
2020 року у справі № 610/1100/17 (провадження № 61-21612св18), від 27 січня 2020 року у справі № 243/10513/17-ц (провадження № 61-49115св18), від 7 жовтня 2020 року у справі № 241/680/17 (провадження № 61-10539св19), від 21 березня 2018 року у справі № 591/1/16-ц (провадження № 61-11335св18) (пункт 1
частини другої статті 389 ЦПК України).
Ухвалами Верховного Суду від28 січня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2, яка діє в інтересах ОСОБА_3,
на постанову Харківського апеляційного суду від 1 жовтня 2020 року, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 1 жовтня 2020 року, за касаційною скаргою ОСОБА_2, на постанову Харківського апеляційного суду від 1 жовтня 2020 року.
Підставою відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою
ОСОБА_2, яка діє в інтересах ОСОБА_3, на постанову Харківського апеляційного суду від 1 жовтня 2020 року, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 1 жовтня 2020 року, за касаційною скаргою ОСОБА_2, на постанову Харківського апеляційного суду від 1 жовтня 2020 року були доводи заявників про:
- неправильне застосування судом апеляційної інстанції під час прийняття постанови норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду, від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), постанові
від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18),
у постановах Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 826/19660/16
(провадження № К/9901/17908/18), від 9 квітня 2019 року у справі № 826/2689/15 (адміністративне провадження № К/9901/7612/19), від 24 грудня 2019 року
у справі № 926/1795/18, від 24 червня 2020 року у справі № 127/10277/19 (провадження № 61-23129ск19), від 20 листопада 2018 року
у справі № 910/23210/17 та від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);
- відсутність у подібних правовідносинах висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 1 частини другої статті 137 ЦПК України, частини четвертої статті 137 ЦПК України, частини першої статті 239 ЦК України,
частин другої, третьої статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", частини четвертої статті 27 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від28 січня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2, яка діє в інтересах ОСОБА_3 і ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 1 жовтня
2020 року.
Підставою відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою за касаційною скаргою ОСОБА_2, яка діє в інтересах ОСОБА_3 і ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 1 жовтня
2020 року були доводи заявників про:
- неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), у постановах Верховного Суду від 11 серпня 2020 року у справі № 225/1649/17 (провадження № 61-26314св18), від 2 жовтня 2019 року у справі № 607/12105/16-ц (провадження № 61-10339св19), від 27 червня 2019 року у справі № 825/932/17 (адміністративне провадження № К/9901/15616/18), від 16 квітня 2020 року у справі № 210/3705/17 (провадження № 61-37673св18),
від 2 липня 2020 року у справі № 570/1531/17 (провадження № 51-6229км19),
від 18 квітня 2018 року у справі № 165/325/17 (провадження № 61-11674св18),
від 12 грудня 2018 року у справі № 826/19660/16
(провадження № К/9901/17908/18), від 9 квітня 2019 року у справі № 826/2689/15 (адміністративне провадження № К/9901/7612/19), від 24 грудня 2019 року
у справі № 926/1795/18, від 24 червня 2020 року у справі № 127/10277/19 (провадження № 61-23129ск19), від 20 листопада 2018 року
у справі № 910/23210/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);
- відсутність у подібних правовідносинах висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 1 частини другої статті 137 ЦПК України, частини четвертої статті 137 ЦПК України, частини першої статті 239 ЦК України, частин другої, третьої статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", частини четвертої статті 27 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", частини третьої статті 1197 ЦК України (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Ухвалами Верховного Суду від 19 березня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2, яка діє в інтересах ОСОБА_3, на додаткову постанову Харківського апеляційного суду
від 8 лютого 2021 року, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на додаткову постанову Харківського апеляційного суду від 8 лютого 2021 року та за касаційною скаргою ОСОБА_1 на додаткову постанову Харківського апеляційного суду від 8 лютого 2021 року.
Підставою відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою
ОСОБА_2, яка діє в інтересах ОСОБА_3, на додаткову постанову Харківського апеляційного суду від 8 лютого 2021 року, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на додаткову постанову Харківського апеляційного суду від 8 лютого 2021 року та за касаційною скаргою ОСОБА_1 на додаткову постанову Харківського апеляційного суду від 8 лютого 2021 року були доводи заявника про
- неправильне застосування судом апеляційної інстанції при прийнятті додаткової постанови норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду
від 3 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, у постановах Верховного Суду
від 3 лютого 2021 року у справі № 522/24585/17 (провадження № 61-9961св19),
від 27 січня 2021 року у справі № 659/226/19 (провадження № 61-9929св20),
від 13 січня 2021 року у справі № 596/2305/18-ц (провадження № 61-13608св20), від 3 червня 2020 року у справі № 211/1674/19 (провадження № 61-2679св20) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);
- відсутність у подібних правовідносинах висновку Верховного Суду щодо застосування частини четвертої статті 137 ЦПК України, частин другої, третьої статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 2 грудня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи
Судами встановлено, що 8 липня 2016 року о 15 год45 хв біля електроопори № 64 на автомобільній дорозі Хорол-Оржиця у Хорольському районі Полтавської області поблизу села Мусіївка відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля Міцубіші Паджеро Спорт з номерним знаком НОМЕР_1, яким керував ОСОБА_5 та автомобіля САЗ-3508 з номерним знаком НОМЕР_2, яким керував працівник СВК "Хильківський" - ОСОБА_4 . Здійснюючи поворот ліворуч на польову дорогу ОСОБА_4 порушив пункт 10.1 ПДР України, що призвело до зіткнення вказаних автомобілів. В результаті ДТП ОСОБА_5 отримав тілесні ушкодження та помер на місці події.
ОСОБА_4 на момент ДТП працював водієм у СВК "Хильківський" та виконував трудові обов`язки на автомобілі марки "САЗ-3508" з державним номерним знаком НОМЕР_2 .
Вироком Хорольського районного суду Полтавської області від 21 листопада
2016 року у справі № 548/1440/16-к ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 286 КК України та призначено йому покарання у виді 3 років 6 місяців позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк три роки.
На момент ДТП ОСОБА_5 :
- перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2, що підтверджується копія свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_3 ;
- мав дітей, які перебували на його утриманні - неповнолітнього ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 (свідоцтво про народження серія НОМЕР_4 ) та повнолітнього ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 (свідоцтво про народження серія НОМЕР_5 ).
Зі змісту довідки Комунального закладу Харківська загальноосвітня школа № 147 Харківської міської ради Харківської області № 02-33/121-17 від 22 червня
2017 року суди встановили, що ОСОБА_3 навчався в 9-Б класі зазначеного навчального закладу.
Суди встановили, що ОСОБА_1 навчався в Національному юридичному університеті імені Ярослава Мудрого в період з 1 вересня 2014 року до 30 червня 2018 року, що підтверджується копією студентського квитка серія НОМЕР_6 від 1 вересня 2014 року.
На момент смерті ОСОБА_5 працював на посаді директора ТОВ
ВКП "Мотор-Агро" та на посаді фінансового директора ТОВ СП "Білий Колодязь".
З довідки ТОВ ВКП "Мотор-Агро" вих. № 01/07-28 від 8 липня 2016 року про доходи суди встановили, що сукупний дохід ОСОБА_5 у вказаному товаристві до відрахування податків за останні три місяці складав: за квітень 40 200 грн,
за травень 18 000 грн та червень 64 100 грн.
Зі змісту довідки ТОВ СП "Білий Колодязь" про доходи № БК000000126
від 28 липня 2016 року суди встановили, що сукупний дохід ОСОБА_5
у вказаному товариств до відрахування податків за останні три місяці складав:
за квітень 5 000 грн, за травень 5 000 грн, за червень 5 000 грн.
Апеляційний суд встановив, що згідно з податковими розрахунками сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб і сум утриманого з них податку за Формою № 1 ДФ за 2 квартал 2016 року:
- ТОВ СП "Білий Колодязь" сума нарахованого ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_7 ) доходу становила 15 000 грн (ознака доходу 101 - доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту));
- ТОВ ВКП "Мотор-Агро" сума нарахованого ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_7 ) доходу становила 24 100 грн (ознака доходу 101), 300 грн (ознака доходу 106 - дохід від надання земельної частки (паю) в лізинг, оренду або суборенду) та 98 200 грн (ознака доходу 109 - дивіденди).
Зі змісту полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АІ/9469960 відповідальність
СВК "Хильківський" (забезпечений транспортний засіб САЗ 3508 з номерним знаком НОМЕР_2 ) була застрахована в ПрАТ "Українська пожежно-страхова компанія" з лімітом відповідальності страховика на одного потерпілого за шкоду, завдану життю і здоров`ю - 200 000 грн.
27 липня 2017 року ПрАТ "Українська пожежно-страхова компанія" уклало з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 протокол узгодження розміру та способу здійснення страхового відшкодування, згідно з яким сторони домовились, що розмір страхового відшкодування за шкоду, завдану смертю ОСОБА_5, складає 170 000 грн. Зазначені кошти перераховані ОСОБА_1 1 серпня 2017 року.
Зі змісту страхового акта ПрАТ "Українська пожежно-страхова компанія" № ОЦ/036/003/17/0154 від 1 серпня 2017 року страхове відшкодування складається з витрат на поховання в сумі 17 400 грн, відшкодування моральної шкоди в сумі 17 400 грн, виплати особам, які перебували на утриманні - 1 220 444,80 грн, всього 200 000 грн (ліміт відповідальності), а з урахуванням умов договору про врегулювання страховик сплатив 170 000 грн.
Також суди встановили, що:
- за договором-замовленням ритуальних послуг № 615 від 10 липня 2016 року ОСОБА_1 сплатив вартість послуг щодо організації та проведення поховання ОСОБА_5 у сумі 712 грн (а.с. 86);
- за рахунком-замовленням № 615 від 10 липня 2016 року на утримання території кладовища ОСОБА_1 сплатив 12 235 грн;
- за актом-прийомом виконаних робіт за договором № 162 від 1 квітня 2017 року вартість виготовлення надгробного пам`ятника становить 61 451 грн;
- за розрахунком Товариства з обмеженою відповідальністю "Вечірні зорі"
від 10 липня 2016 року за поминальний обід сплачено 15 845,60 грн.