ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 грудня 2024 року
м. Київ
справа № 537/522/15
провадження № 61-20487св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - судді Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Сердюка В. В.,
Ситнік О. М.,
учасники справи:
особа, яка звернулася зі скаргою на дії приватного виконавця (боржник) - ОСОБА_1,
суб`єкт оскарження - приватний виконавець виконавчого округу Полтавської області Скрипник Володимир Леонідович,
заінтересована особа (стягувач) - Акціонерне товариство "Піреус Банк МКБ",
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Крюківського районного суду
м. Кременчука Полтавської області від 14 січня 2021 року, постановлену у складі
судді Зоріної Д. О., та постанову Полтавського апеляційного суду від 22 листопада 2021 року, прийняту колегією у складі суддів: Триголова В. М., Дорош А. І.,
Лобова О. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст вимог скарги
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся зі скаргою на дії приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області (далі - приватний виконавець)
Скрипника В. Л. (далі - приватний виконавець).
В обґрунтування скарги вказував, що на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Скрипника В. Л. перебувало виконавче провадження ВП № НОМЕР_1, відкрите 6 лютого 2019 року на підставі виконавчого листа № 537/522/15-ц від 24 вересня 2015 року, виданого Крюківським районним судом м. Кременчука Полтавської області, про стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства (далі - АТ) "Піреус Банк МКБ" заборгованості за кредитним договором № КЛ/08-2 від 2 квітня 2008 року в сумі 258 519,66 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України (далі - НБУ) на день ухвалення рішення еквівалентно 6 191 051,05 грн.
17 травня 2019 року приватним виконавцем винесено постанову про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні, за якою Приватному підприємству (далі - ПП) "Центр незалежної оцінки та експертизи" надано доручення на визначення ринкової вартості описаного і арештованого майна - незавершеного будівництвом,
розташованого на АДРЕСА_1, яке складається із незавершеного будівництва громадського будинку літ "А-4" загальною площею 1 415,2 кв.м, огорожі №№ 1, 2, 3, воріт № 4, хвіртки № 5,
сходів №№ 6, 7, замощення № 8 та земельної ділянки площею 1 000 кв.м з кадастровим номером 5310436100:06:003:0454, цільовим призначенням якої є будівництво та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташовану за цією ж адресою.
21 травня 2019 року приватний виконавець отримав звіт № 365 про незалежну оцінку майна, згідно з яким вартість майна становить 1 355 000 грн, з яких
вартість незавершеного будівництва складає 1 223 000 грн, а земельної
ділянки - 132 000 грн.
З результатами оцінки він ознайомився 30 вересня 2019 року.
Заявник вважав, що вказана оцінка майна є необ`єктивною, а, відтак, не може використовуватись для продажу майна на електронних торгах, оскільки оцінювач:
- недостатньо дослідив об`єкт оцінки;
- у звіті не провів аналіз ринку нерухомості подібних об`єктів;
- взяв до уваги об`єкти порівняння, які не є аналогічними до об`єкта оцінки;
- некоректно застосував коригуючі коефіцієнти.
З урахуванням викладених обставин просив визнати неправомірними дії приватного виконавця в частині визначення вартості арештованого майна на підставі звіту про незалежну оцінку майна № 365 від 21 травня 2019 року.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Ухвалою Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області
від 14 січня 2021 року в задоволенні скарги відмовлено.
Постановляючи ухвалу, суд першої інстанції зазначив, що дії приватного виконавця в ході проведення виконавчого провадження відповідали вимогам чинного законодавства. При цьому місцевий суд вказав, що боржник фактично не оскаржував рішення, дії або бездіяльність приватного виконавця, а тільки не погоджувався саме із висновком (звітом) суб`єкта оціночної діяльності щодо визначення вартості майна боржника, який не є рішенням, дією або бездіяльністю виконавця, тому не є предметом судового контролю, визначеним статтею 447 ЦПК України.
Справа переглядалась апеляційним судом неодноразово.
Останньою постановою Полтавського апеляційного суду від 22 листопада
2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 14 січня
2021 року - без змін.
Приймаючи постанову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що висновком експерта № 120 від 15 листопада 2019 року, складеним за результатами проведеного експертного будівельно-технічного дослідження на замовлення
ПП "Центр незалежної оцінки та експертизи" судовим експертом Федоровим Д. Ф., встановлено, що звіт про незалежну оцінку № 365 від 20 травня 2019 року в цілому відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, методології, методам, оціночним процедурам порівняльного підходу, містить недоліки, які не вплинули на достовірність вартості.
Апеляційний суд відхилив посилання заявника на рецензію № VR200115-001-R
від 15 січня 2020 року на звіт № 365 про незалежну оцінку майна від 20 травня 2019 року, виконану оцінювачем Новічевським Р. А. на замовлення ОСОБА_1, зазначивши, що вона, з урахуванням висновку експерта № 120 від 15 листопада 2019 року, не підтверджує заниження ринкової вартості об`єкта нерухомого майна оспорюваною заявником оцінкою.
Крім того, апеляційний суд врахував, що ОСОБА_1 більше чотирьох років добровільно не виконує рішення суду, яким з нього стягнено заборгованість за кредитним договором, та те, що об`єкт незавершеного будівництва і земельна ділянка на момент подання скарги реалізовані шляхом проведення електронних торгів.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У грудні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати ухвалу Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області
від 14 січня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду
від 22 листопада 2021 року і ухвалити нове рішення про задоволення скарги.
Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами попередніх інстанцій висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 821/197/18/4440/16 (провадження № 11-1200апп18) та
від 12 червня 2019 року у справі № 308/12150/16-ц (провадження № 14-187цс19), про те, що визначення вартості майна боржника є процесуальною дією державного виконавця (незалежно від того, яка конкретно особа - сам державний виконавець чи залучений ним суб`єкт оціночної діяльності, здійснювала відповідні дії) щодо примусового виконання на підставі виконавчих документів. Отже, оскаржити оцінку майна можливо в порядку оскарження рішень та дій виконавців.
Постановою Верховного Суду від 8 вересня 2021 року у справі, що переглядається, скасовано постанову апеляційного суду від 20 квітня 2021 року у зв`язку з неврахуванням судом апеляційної інстанції вказаних висновків Великої Палати Верховного Суду, проте, приймаючи оскаржувану постанову від 22 листопада 2021 року, апеляційний суд в порушення статті 417 ЦПК України вказівки суду касаційної інстанції не врахував.
Так, судами попередніх інстанції залишено поза увагою, що в звіті про незалежну оцінку майна № 365 від 21 травня 2019 року об`єктом оцінки є незавершене будівництво - недобудований будинок, проте рецензент Новічевський Р. А. у рецензії № VR200115-001-R від 15 січня 2020 року на вказаний звіт № 365 наголошував, що об`єктом оцінки є сукупність будівельних матеріалів. Суди не врахували висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 18 грудня
2019 року у справі № 916/633/19, про те, що об`єкт незавершеного будівництва є лише сукупністю належних забудовнику будівельних матеріалів і наявність судового рішення про визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва не змінює правового статусу такого майна та не перетворює сукупність будівельних матеріалів на новостворену річ - об`єкт нерухомого майна (житловий будинок, будівлю, споруду тощо) в розумінні статті 181 та частини другої статті 331 ЦК України.
На думку заявника, суди попередніх інстанцій не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 21 жовтня 2021 року у справі № 914/2022/17 та від 11 серпня 2021 року у справі № 619/4981/13-ц (провадження № 61-18721св20), про те, що недотримання суб`єктом оціночної діяльності під час проведення оцінки майна в межах виконавчого провадження положень Закону України "Про виконавче провадження" та Національного стандарту № 1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав", затвердженого постановою Кабінету Міністрів
України від 10 вересня 2003 року № 1440, є підставою для визнання такої оцінки недійсною.
Зазначає про неврахування судами попередніх інстанцій висновків
Верховного Суду, викладених у постановах від 2 травня 2018 року
у справі № 910/10136/17 та від 14 лютого 2018 року у справі № 490/5475/15-ц (провадження № 61-435св18), про те, що дії приватного виконавця щодо визначення вартості майна боржника у виконавчому провадженні є підготовчими діями з метою проведення прилюдних торгів, які не стосуються правил проведення прилюдних торгів та мають самостійний спосіб та строки оскарження, а відтак не можуть бути підставою для визнання прилюдних торгів недійсними, якщо їх не оскаржено та не визнано незаконними в зазначений спосіб.
Крім того вважає, що суди не врахували висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 12 червня 2019 року у справі № 308/12150/16-ц (провадження № 14-187цс19), в якій колегія суддів погодилась з висновками судів попередніх інстанцій про те, що реалізація описаного й арештованого майна за заниженою ціною може завдати суттєвих збитків стягувачу у вигляді неотриманого доходу, а боржнику - у вигляді передачі майна на реалізацію за суттєво нижчою від ринкової вартістю.
Позиція інших учасників справи
У лютому 2022 року приватний виконавець Скрипник В. Л. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказував про безпідставність її доводів та правильність висновків судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні скарги. Просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі і витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
Підставою відкриття касаційного провадження у справі були доводи про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 821/197/18/4440/16 (провадження № 11-1200апп18), від 12 червня 2019 року у справі № 308/12150/16-ц (провадження № 14-187цс19), у постановах Верховного Суду від 11 серпня
2021 року у справі № 619/4981/13-ц (провадження № 61-18721св20), від 21 жовтня 2021 року у справі № 914/2022/17, від 18 грудня 2019 року у справі № 916/633/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 18 жовтня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи
Судами встановлено, що в провадженні приватного виконавця Скрипника В. Л. перебуває виконавче провадження ВП № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 537/522/15-ц, виданого Крюківським районним судом
м. Кременчука Полтавської області 14 грудня 2015 року, про стягнення
з ОСОБА_1 на користь АТ "Піреус Банк МКБ" заборгованості за кредитним договором № КЛ/08-2 від 4 лютого 2008 року в сумі 258 519,66 доларів США,
що за офіційним курсом НБУ на момент ухвалення рішення еквівалентно 6 191 051,05 грн.
Постановою приватного виконавця Скрипника В. Л. від 5 березня 2019 року здійснено опис та арештовано належне ОСОБА_1 незавершене будівництво, розташоване на АДРЕСА_1, яке складається із незавершеного будівництвом громадського будинку
літ "А-4" загальною площею 1 415,2 кв. м, огорожі №№ 1, 2, 3, воріт № 4,
хвіртки № 5, сходів №№ 6, 7, замощення № 8, та земельну ділянку
площею 1 000 кв. м з кадастровим номером 5310436100:06:003:0454, цільовим призначенням якої є будівництво та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташовану за цією ж адресою.
Постановою приватного виконавця від 17 травня 2019 року призначено суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання ПП "Центр незалежної оцінки та експертизи" для визначення ринкової вартості вказаного майна.
21 травня 2019 року приватний виконавець отримав звіт № 365 про незалежну оцінку майна, виконаний ПП "Центр незалежної оцінки та експертизи", за яким ринкова вартість майна у вигляді вказаного незавершеного будівництва площею 1 415,2 кв.м становить 1 223 000 грн, а земельної ділянки - 132 000 грн.
У наданій ОСОБА_1 рецензії на звіт № 365 про незалежну оцінку майна
за № VR200115-001-R від 15 січня 2020 року, здійсненої на виконання договору, укладеного адвокатом Костянецьким А. Г., який діяв в інтересах ОСОБА_1,
та Товариством з обмеженою відповідальністю "Експерт ІН"
в особі Новічевського Р. А., зазначено, що звіт № 365 про незалежну оцінку майна містить численні порушення вимог законодавства, які регулюють принципи та процедури оцінки майна, що призвели до викривлення результатів оцінки, звіт не відповідає вимогам нормативно правових актів з оцінки майна, є неякісним та (або) непрофесійним і не може бути використаний.
Суди встановили, що 11 липня 2019 року предмет іпотеки, оцінка якого оскаржується, реалізований, про що приватним виконавцем складено відповідний акт, який окремо оспорюється заявником в позовному провадженні.
Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши правильність застосування норм матеріального права і додержання процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і відзиву на неї, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до частини першої статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Відповідно до статті 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу.
У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Частиною першою статті 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, які набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
У частинах першій-третій статті 57 Закону України "Про виконавче провадження" зазначено, що визначення вартості майна боржника здійснюється за взаємною згодою сторонами виконавчого провадження. У разі якщо сторони виконавчого провадження, а також заставодержатель у 10-денний строк з дня винесення виконавцем постанови про арешт майна боржника не досягли згоди щодо вартості майна та письмово не повідомили виконавця про визначену ними вартість майна, виконавець самостійно визначає вартість майна боржника. У разі якщо сторони виконавчого провадження не дійшли згоди щодо визначення вартості майна, визначення вартості майна боржника здійснюється виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна.
Для проведення оцінки за регульованими цінами, оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден виконавець залучає суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання.
Згідно з частиною п`ятою статті 57 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець повідомляє про результати визначення вартості чи оцінки майна сторонам не пізніше наступного робочого дня після дня визначення вартості чи отримання звіту про оцінку. У разі якщо сторони не згодні з результатами визначення вартості чи оцінки майна, вони мають право оскаржити їх у судовому порядку в 10-денний строк з дня отримання відповідного повідомлення. Сторона вважається ознайомленою з результатами визначення вартості чи оцінки арештованого майна, якщо їй надіслано повідомлення про результати визначення вартості чи оцінки майна за адресою, зазначеною у виконавчому документі, або за місцем фактичного проживання чи перебування такої сторони, достовірно встановленим виконавцем.
Оскарження в судовому порядку результатів визначення вартості чи оцінки майна не зупиняє передачі майна на реалізацію, крім випадків зупинення передачі майна на реалізацію судом.
Правові засади здійснення оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності в Україні, її державного та громадського регулювання, забезпечення створення системи незалежної оцінки майна з метою захисту законних інтересів держави та інших суб`єктів правовідносин у питаннях оцінки майна, майнових прав та використання її результатів визначені Законом України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні".
Відповідно до частини шостої статті 9 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" положення (національні стандарти) оцінки майна є обов`язковими до виконання суб`єктами оціночної діяльності під час проведення ними оцінки майна всіх форм власності та в будь-яких випадках її проведення.
Статтею 12 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" передбачено, що звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності суб`єктом господарювання відповідно до договору. Вимоги до змісту звіту про оцінку майна, порядку його оформлення та рецензування встановлюються положеннями (національними стандартами) оцінки майна. Зміст звіту про оцінку майна повинен містити розділи, що розкривають зміст проведених процедур та використаної нормативно-правової бази з оцінки майна.
Положення (національні стандарти) оцінки майна є обов`язковими до виконання суб`єктами оціночної діяльності під час проведення ними оцінки майна всіх форм власності та в будь-яких випадках її проведення.
Національний стандарт № 1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав", затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003 року
№ 1440, є обов`язковим для застосування під час проведення оцінки майна та майнових прав суб`єктами оціночної діяльності, а також особами, які відповідно до законодавства здійснюють рецензування звітів про оцінку майна. Поняття, що вживаються у цьому Стандарті, використовуються в інших національних стандартах.
У пунктах 15, 16 Національного стандарту № 1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав" передбачено, що методи проведення оцінки, що застосовуються під час визначення ринкової вартості об`єкта оцінки у разі використання порівняльного підходу, повинні ґрунтуватися на результатах аналізу цін продажу (пропонування) на подібне майно.
Визначення ринкової вартості об`єкта оцінки за допомогою порівняльного підходу ґрунтується на інформації про ціни продажу (пропонування) подібного майна, достовірність якої не викликає сумнівів у оцінювача. У разі відсутності або недостатності зазначеної інформації у звіті про оцінку майна зазначається, якою мірою це вплинуло на достовірність висновку про ринкову вартість об`єкта оцінки.
Відповідно до пункту 52 Національного стандарту № 1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав" оцінювач самостійно здійснює пошук інформаційних джерел (за винятком документів, надання яких повинен забезпечити замовник оцінки згідно з договором), їх аналіз та виклад обґрунтованих висновків. При цьому оцінювач повинен проаналізувати всі інформаційні джерела, пов`язані з об`єктом оцінки, тенденції на ринку подібного майна, інформацію про угоди щодо подібного майна, які використовуються у разі застосування порівняльного підходу, та іншу істотну інформацію. У разі неповноти зазначеної інформації або відсутності її взагалі у звіті про оцінку майна зазначається негативний вплив цього факту на результати оцінки.
Пунктами 50-55 Національного стандарту № 1 визначені загальні вимоги до проведення незалежної оцінки майна.
Національний стандарт № 2 "Оцінка нерухомого майна", затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року № 1442 є обов`язковим для застосування під час проведення оцінки нерухомого майна (нерухомості) суб`єктами оціночної діяльності, а також особами, які відповідно до законодавства здійснюють рецензування звітів про оцінку майна та проводять державну експертизу звітів з експертної грошової оцінки земельних ділянок державної та комунальної власності у разі їх продажу.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що оцінка нерухомого майна має здійснюватися відповідно до Національного стандарту № 2 "Оцінка нерухомого майна" з урахуванням вимог Національного стандарту № 1, яким визначено загальні засади.
Згідно з пунктом 50 Національного стандарту № 1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав" проведенню незалежної оцінки майна передує підготовчий етап, на якому здійснюється ознайомлення з об`єктом оцінки.
Пунктом 51 Національного стандарту № 1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав" передбачено, що незалежна оцінка майна проводиться у такій послідовності: укладення договору на проведення оцінки, ознайомлення з об`єктом оцінки, збирання та оброблення вихідних даних та іншої інформації, необхідної для проведення оцінки; ідентифікація об`єкта оцінки та пов`язаних з ним прав, аналіз можливих обмежень та застережень, які можуть супроводжувати процедуру проведення оцінки та використання її результатів; вибір необхідних методичних підходів, методів та оціночних процедур, що найбільш повно відповідають меті оцінки та обраній базі, визначеним у договорі на проведення оцінки, та їх застосування; узгодження результатів оцінки, отриманих із застосуванням різних методичних підходів; складання звіту про оцінку майна та висновку про вартість об`єкта оцінки на дату оцінки; доопрацювання (актуалізація) звіту та висновку про вартість об`єкта оцінки на нову дату (у разі потреби).
Разом з цим, відповідно до пункту 56 Національного стандарту № 1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав" звіт про оцінку майна, у тому числі, має містити письмову заяву оцінювача про якість використаних вихідних даних та іншої інформації, особистий огляд об`єкта оцінки (у разі неможливості особистого огляду - відповідні пояснення та обґрунтування застережень і припущень щодо використання результатів оцінки), дотримання національних стандартів оцінки майна та інших нормативно-правових актів з оцінки майна під час її проведення, інші заяви, що є важливими для підтвердження достовірності та об`єктивності оцінки майна і висновку про його вартість.
При цьому суди мають враховувати, що суб`єкт оціночної діяльності є учасником виконавчого провадження, а не посадовою особою державної виконавчої служби і його звіт про оцінку майна є результатом практичної діяльності фахівця-оцінювача, а не актом державного органу.
Згідно з частиною четвертою статті 3 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" процедури оцінки майна встановлюються нормативно-правовими актами з оцінки майна.
У випадках проведення незалежної оцінки майна складається звіт про оцінку майна. Вимоги до звітів про оцінку майна та актів оцінки майна встановлюються відповідно до статті 12 цього Закону.
Статтею 32 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" передбачена відповідальність оцінювачів та суб`єктів оціночної діяльності, а згідно з частиною другою цієї статті оцінювачі та суб`єкти оціночної діяльності - суб`єкти господарювання несуть відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору, зокрема, за недостовірність чи необ`єктивність оцінки майна, відповідно до умов договору та закону.
Ураховуючи викладене, чинним законодавством України передбачено підстави відповідальності суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання в разі неналежного виконання (зокрема недостовірності чи необ`єктивності оцінки майна) ним своїх обов`язків.
Водночас звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб`єкта оціночної діяльності (частина перша статті 12 Закону
України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні").
Системний аналіз наведених норм чинного законодавства дає підстави для висновку, що звіт про оцінку майна є документом, який фіксує дії суб`єкта оціночної діяльності-суб`єкта господарювання щодо оцінки майна, здійснювані ним у певному порядку та спрямовані на виконання його професійних обов`язків, визначених законом і встановлених відповідним договором.
Звіт про оцінку майна не створює жодних правових наслідків для учасників правовідносин з оцінки майна, а лише відображає та підтверджує зроблені суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання висновки і його дії щодо реалізації своєї практичної діяльності.
Отже, встановлена правова природа звіту про оцінку майна унеможливлює здійснення судового розгляду щодо застосування до нього наслідків, пов`язаних зі скасуванням юридичних актів чи визнанням недійсними правочинів.
Аналогічну правову позицію викладено Великою Палатою Верховного
Суду у постанові від 13 березня 2018 року у справі № 914/881/17 (провадження № 12-18гс18).
Крім того, у постанові Верховного Суду від 6 лютого 2019 року
у справі № 168/828/16-ц також зазначається, що за змістом статей 12, 33 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" звіт про оцінку майна не створює жодних правових наслідків для учасників правовідносин з оцінки майна, а лише відображає та підтверджує зроблені суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання висновки та його дії стосовно реалізації своєї практичної діяльності з визначених питань, що унеможливлює оспорювання в судовому порядку такого звіту.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні скарги, оскільки дії приватного виконавця щодо оцінки майна, в тому числі щодо повідомлення боржника про її результати, відповідали положенням частин першої-третьої, п`ятої статті 57 Закону України "Про виконавче провадження".
При цьому суди врахували, що у своїй діяльності суб`єкт оціночної діяльності є самостійним, тому приватний виконавець ніяк не може впливати на порядок проведення оцінки майна.
Переглядаючи справу після направлення її на новий розгляд Верховним Судом, суд апеляційної інстанції надав оцінку рецензії на звіт № 365 про незалежну оцінку майна за № VR200115-001-R від 15 січня 2020 року, виконаній на замовлення
ОСОБА_1, поза межами чинності звіту № 365 від 20 травня 2019 року і зазначив, що встановлені цією рецензією порушення не є належним та допустим доказом того, що вартість майна, визначена в оспорюваному звіті є заниженою у порівнянні з ринковою вартістю.
Такий висновок судів узгоджується з висновком Верховного Суду,
викладеним у постанові від 8 січня 2024 року у справі № 2-3894/09
(провадження № 61-8199св23).
Посилання заявника про неврахування апеляційним судом висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 20 березня 2019 року
у справі № 821/197/18/4440/16 (провадження № 11-1200апп18) та від 12 червня 2019 року у справі № 308/12150/16-ц (провадження № 14-187цс19), відхиляються касаційним судом, оскільки суд апеляційної інстанції врахував такі висновки, і вказав, що оскаржити оцінку майна можливо в порядку оскарження рішень та дій виконавців і розглянув таку скаргу ОСОБА_1 по суті.
Доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанції встановлених у рецензії № VR200115-001-R від 15 січня 2020 року порушень щодо неправильної ідентифікації об`єкта нерухомого майна та недотримання суб`єктом оціночної діяльності Національного стандарту № 1 відхиляються касаційним судом, оскільки апеляційний суд встановив, що вказані порушення не стосуються дій державного виконавця які є предметом розгляду цієї скарги.
Крім того, колегія суддів враховує, що ухвалою Крюківського районного суду
м. Кременчука Полтавської області від 20 червня 2017 року:
- задоволено скаргу АТ "Піреус Банк МКБ" на дії державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області (далі - ВПВР ГТУЮ у Полтавській області) Лукмасла М. М., який на той час здійснював примусове виконання рішення в цій справі;
- визнано незаконною та скасовано оцінку майна, зазначену у звіті про незалежну оцінку майна № 187 земельної ділянки загальною площею 0,10 га з кадастровим номером 5310436100:06:003:0454, цільовим призначенням якої є будівництво та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, розташованої на АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_1 ;
- зобов`язано державного виконавця ВПВР ГТУЮ у Полтавській області
Лукмасла М. М. призначити проведення оцінки зазначеної земельної ділянки з урахуванням вартості незавершеного будівництва будинку, що знаходиться на зазначеній земельній ділянці.
Отже приватний виконавець Скрипник В. Л., дії якого оскаржуються в даній справі, визначив об`єкт оцінки як незавершений будівництвом будинок на виконання ухвали Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області
від 20 червня 2017 року, що набрала законної сили.
Зазначені обставини, переглядаючи за касаційною скаргою ОСОБА_1 ухвалу Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 12 березня 2018 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 26 листопада 2019 року у справі за поданням державного виконавця ВП ВР ГТУЮ у Полтавській області Лукмасла М. М. про надання дозволу на звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку (а саме на об`єкт незавершеного будівництва), врахував Верховний Суд у постанові від 12 лютого 2021 року у справі № 537/522/15-ц (провадження № 61-22692св19).
Посилання заявника про неврахування судами висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 21 жовтня 2021 року у справі № 914/2022/17,
від 11 серпня 2021 року у справі № 619/4981/13-ц (провадження № 61-18721св20) та від 12 червня 2019 року у справі № 308/12150/16-ц
(провадження № 14-187цс19), про те, що недотримання суб`єктом оціночної діяльності під час проведення оцінки майна в межах виконавчого провадження положень Закону України "Про виконавче провадження" та Національного стандарту № 1 є підставою для визнання такої оцінки недійсною, не мають правового значення, оскільки у справі, що переглядається, вимоги про визнання недійсною оцінки ОСОБА_1 у вказаній скарзі не заявляв.
Не впливають на правильність висновків судів і доводи заявника про неврахування судами висновків Верховного Суду, викладених у постановах
від 2 травня 2018 року у справі № 910/10136/17 та від 14 лютого 2018 року
у справі № 490/5475/15-ц (провадження № 61-435св18), оскільки вказані висновки викладені Верховним Судом у справах, предметом яких є оскарження процедури прилюдних (електронних) торгів, тому правовідносини у вказаних справах та у справі, яка переглядається, не є подібними.
За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки суди, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а ухвали суду першої інстанції та постанови апеляційного суду - без змін.