ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 січня 2025 року
м. Київ
справа № 809/1117/18
касаційне провадження № К/9901/9996/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Бившевої Л.І.,
суддів: Ханової Р.Ф., Хохуляка В.В.,
розглянув у порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гудвеллі Україна" на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16.10.2018 (суддя Гундяк В.Д.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.03.2019 (головуючий суддя - Ніколін В.В., судді - Рибачук А.І., Старунський Д.М.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ґудвеллі Україна" до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України про визнання протиправними та скасування вимоги та рішення,
УСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Ґудвеллі Україна" (далі - позивач, Товариство платник) звернулось до суду з позовом до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України, у якому, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, просило визнати протиправними та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 07.03.2018 №0001894814 на суму 496140,17 грн, рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 07.03.2018 №0001904814 на суму 268629,07 грн.
Обґрунтовуючи вимоги, позивач зазначив, що оспорюванні вимога про сплату боргу (недоїмки) та рішення про застосування штрафних санкцій є незаконними в частині щодо протиправного нездійснення платником відрахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування з різниці між вартістю обідів працівників підприємства та частковою оплатою їх вартості з заробітку цих працівників, а також неправильного застосування ставки утримання єдиного соціального внеску з заробітку інвалідів, оскільки такі висновки контролюючого органу не відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства. Зокрема, зазначає, що у зв`язку з наявністю шкідливих викидів на підприємстві надане працівникам харчування є соціальною пільгою, яку позивач надає своїм працівникам в добровільному порядку, є лікувально-профілактичним харчуванням відповідно до постанови Держкомпраці СРСР і Президії ВЦРПС від 07.01.1977 №4/П-1. Вважає, що витрати на таке харчування звільняються від сплати єдиного соціального внеску. Зауважує, що відповідно до довідок органів МСЕК інвалідність усіх без винятку працівників Товариства, зазначених в акті перевірки, була поновлена з моменту втрати чинності попередніх довідок МСЕК.
Івано-Франківський окружний адміністративний суд рішенням від 16.10.2018, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.03.2019, у задоволенні позову відмовив.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що харчування працівників Товариства не відноситься до лікувально-профілактичного, оскільки таке харчування надавалось працівникам не безоплатно, а лише за умови часткової оплати працівниками цього харчування, з урахуванням того, що згідно постанови Держкомпраці СРСР і Президії ВЦРПС № 4/П-1 від 07.01.1977 її вимоги поширюються на працівників, зайнятих на роботах виключно хімічної, металургійної та іншої промисловості, а не тваринництва, а тому платник не звільняється від встановленого чинним законодавством обов`язку сплати єдиного соціального внеску з часткової компенсації вартості обідів. Також, суди виходили з того, що Товариство неправильно визначало ставки сплати ЄСВ при утриманні збору з 8 працюючих інвалідів, що призвело дл заниження ЄСВ.
Позивач, не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати і прийняти нову постанову, якою задовольнити позов. Скаржник посилається на неврахування судами частини першої статті 9-1 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), частини третьої статті 7 Закону України "Про охорону праці" від 14.10.1992 №2694-XII (далі - Закон №2694-XII, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), відповідно до яких позивач надавав соціально-побутові пільги працівникам Товариства, які мають шкідливі умови праці, у вигляді лікувально-профілактичного харчування, і вартість такого харчування не може вважатися доходом, отриманим такими працівниками. Зауважує, що судами не враховано наявність на підприємстві робіт зі шкідливими умовами праці, зокрема, у відділі тваринництва, які потребують лікувально-профілактичного харчування, яке було забезпечено підприємством і надання якого не може вважатися доходом і, відповідно, таке харчування не підлягає оподаткуванню. Зазначає про неврахування судами раціону харчування, яке є лікувально-профілактичним для працівників, які працюють зі шкідливими умовами праці, є інвалідами, і не може вважатися доходом у розумінні ПК України. Також скаржник доводить, що ним не було занижено єдиний соціальний внесок, сплачений із доходу, отриманого інвалідами за ставкою 8,41%, оскільки інвалідність працівникам було продовжено і такі працівники мають право сплачувати єдиний соціальний внесок у розмірі 8,41%, а не 22%, як визначено контролюючим органом.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 10.04.2019 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою позивача та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.
Відповідач у відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на законність і обґрунтованість судових рішень попередніх інстанцій, просив залишити їх без змін, а касаційну скаргу позивача просив залишити без задоволення.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 07.01.2025 призначив справу до касаційного розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін на 08.01.2025.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи позивача та дійшов наступного висновку.
Судами попередніх інстанцій установлено, що контролюючим органом проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2014 по 30.09.2017, за наслідками якої складено акт від 21.02.2018 №26/28-10-48-14/32464900 (далі - акт перевірки), яким встановлено порушення пункту 1 частини другої статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), що призвело до заниження єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.
На підставі висновків акта перевірки контролюючим органом прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 07.03.2018 №Ю-0001894814 на суму 496140,17 грн та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 07.03.2018 №0001904814 на суму 268629,07 грн.
Також, судами було встановлено, що на підставі наказу про організацію харчування працівників відділу тваринництва №276/1 від 26.08.2015 у зв`язку із запровадженням правил біобезпеки на території тваринницьких приміщень та комбікормового цеху в частині заборони приносити на ці об`єкти будь-яку їжу, ТОВ "Даноша" (з 16.03.2018 року назву підприємства змінено на Товариство з обмеженою відповідальністю "Ґудвеллі Україна") організовувало харчування для працівників шляхом постачання комплексних обідів на відповідні об`єкти. Відповідно до пункту 2 наказу №276/1 від 26.08.2015 вартість одного обіду складала 31,80 грн., частина з якої в розмірі 15,00 грн. стягувалась із зарплат з відповідними відрахуваннями ПДФО та військового збору.
04.09.2015 наказом №283/1 внесені зміни до наказу №276/1 від 26.08.2015 та пункт 2 було доповнено наступним змістом: для контролю оплати обідів встановити фіксовану ціну та середню кількість обідів на одного працівника 20 порцій з розрахунку 20 робочих днів на місяць.
На різницю вартості харчування (1 порція коштує 31,80 грн. - 15,00 грн. утримано з з/ти =16,80 грн.), за мінусом оплаченої частини обідів - стягнутої Товариством із зарплати працівників, на підставі Реєстрів з відділу тваринництва про харчування працівників, підприємством з інших заохочувальних та компенсаційних виплат, у тому числі в натуральній формі, не здійснено відповідних відрахувань ЄСВ.
Окрім цього перевіркою встановлено випадки застосування Товариством ставки 8,41% при нарахуванні єдиного внеску на заробітні плати 8 працюючих інвалідів без наявності довідки МСЕК на час утримання ЄСВ.
Вказані обставини у судовому процесі в судах першої та апеляційної інстанцій сторонами не оспорюювалися.
Таким чином, підставою для визначення платнику грошового зобов`язання з єдиного соціального внеску слугували висновки контролюючого органу про безпідставне заниження платником ставки єдиного соціального внеску, сплаченого за працівників, які є інвалідами, водночас на час здійснення перевірки не підтвердили продовження інвалідності за відповідними довідками МСЕК, та несплати єдиного соціального внеску з вартості харчування, наданого працівникам підприємства.
Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваних рішень, Верховний Суд виходить із такого.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначається Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування"(у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно з пунктами 1, 2 частини другої статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" платник єдиного внеску зобов`язаний: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством.
Положеннями абзацу 1 пункту 1 частини першої статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" встановлено, що платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Відповідно до частини другої статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Згідно з абзацом 1 пункту 1 частини першої статті 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), 2, 3, 6, 7 і 8 частини першої статті 4 цього Закону, єдиний внесок нараховується на суму нарахованої заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.
За визначенням, наведеним у абзаці 1 статті 1 Закону України "Про оплату праці" (у редакції, чинній на час вини