iplex360.Демо.Судові рішення

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 2-596/2011

провадження № 61-9711св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" в особі філії - Буське відділення № 6383,

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_2 та її представника - адвоката Нижника Миколи Теофільовича, на ухвалу Львівського апеляційного суду від 12 травня 2021 року, прийняту колегією у складі суддів: Мельничук О. Я., Ванівського О. М., Крайник Н. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2011 року Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" (далі - ПАТ "Державний ощадний банк України") в особі філії - Буське відділення № 6383звернулося з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позову вказувало, що 7 липня 2008 року ОСОБА_1 та позивач уклали договір відновлювальної кредитної лінії № 092, відповідно до якого банк зобов`язувався надати позичальнику на умовах договору грошові кошти в сумі 180 000 грн, позичальник зобов`язувався прийняти, належним чином використати та повернути кредит в сумі 180 000 грн, а також сплатити 18,5 процентів річних за користування кредитом, комісійні винагороди та інші платежі в порядку, на умовах та в строки, визначені договором. Кредит надавався на споживчі цілі під заставу. Кредит надавався окремими частинами за відновлювальною кредитною лінією до 7 липня 2010 року. На дату закінчення цього періоду визначається сума фактичної заборгованості за кредитом, яка підлягає погашенню щомісячно рівними частинами до останнього робочого дня місяця, починаючи з липня 2010 року, з остаточним терміном погашення кредиту 6 липня 2018 року. Забезпеченням за цим кредитним договором виступали передані в іпотеку приміщення, що знаходяться на АДРЕСА_1 .

У зв`язку з порушенням зобов`язань за кредитним договором кредитором направлено позичальнику та майновому поручителю ОСОБА_2 вимоги про погашення заборгованості, які останніми не виконані.

Враховуючи викладене, товариство просило:

- стягнути суму заборгованості 254 174,15 грн з відповідачів на користь позивача;

- внести зміни в пункт 1.2 договору шляхом перенесення остаточної дати погашення кредиту на дату набрання рішенням законної сили.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Буського районного суду Львівської області від 6 вересня 2012 року, з урахуванням ухвали цього ж суду про виправлення описки від 26 квітня 2021 року, позов задоволено.

Стягнено солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 заборгованість згідно з кредитним договором в сумі 254 174,15 грн.

Внесені зміни до пункту 1.2 договору відновлювальної кредитної лінії від 7 липня 2008 року № 092 - перенесена остаточна дата погашення кредиту з 7 липня 2018 року на дату ухвалення рішення.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позичальник порушив умови кредитного договору щодо повернення кредиту відповідно до умов договору та права банку вимагати дострокового повернення кредиту при порушені строків платежів за договором.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 та її представник Нижник М. Т. подали апеляційну скаргу.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 12 травня 2021 року відмовлено ОСОБА_2 та її представнику Нижнику М. Т. у відкритті апеляційного провадження за їх апеляційною скаргою на рішення Буського районного суду Львівської області від 6 вересня 2012 року.

Суд апеляційної інстанції мотивував ухвалу тим, що ОСОБА_2 під час розгляду справи судом першої інстанції отримувала судові повістки, зверталася до суду з клопотанням про відкладення розгляду справи, належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи, а також була присутня в судовому засіданні 6 вересня 2012 року.

Звертаючись до суду з апеляційною скаргою, ОСОБА_2 та її представник Нижник М. Т. не надали суду доказів пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

Отже апеляційна скарга ОСОБА_2 та її представника Нижника М. Т. подана більше ніж через один рік з моменту складення повного тексту судового рішення та підстави, передбачені частиною другою статті 358 ЦПК України для поновлення строку, відсутні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У червні 2021 року ОСОБА_2 та її представник - адвокат Нижник М. Т. подали до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просять скасувати ухвалу Львівського апеляційного суду від 12 травня 2021 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не звернув уваги на те, що строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції пропущений ОСОБА_2 у зв`язку з лікуванням останньої з 2012 року. ОСОБА_2 лікувалась стаціонарно у Львівській обласній психіатричній лікарні з 20 квітня до 8 травня 2019 року та перебуває на диспансерному обліку у психіатра з 11 липня 2019 року. Також у лютому 2020 року відповідач повторно направлена на стаціонарне лікування.

Заявник та її представник посилаються на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 14 грудня 2020 року у справі № 521/2816/15-ц.

Позиція інших учасників справи

У серпні 2021 року Акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" подало відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, посилаючись на те, що до обставин непереборної сили законодавцем не віднесено наявність в особи певних захворювань, в тому числі психічних, які б могли перешкоджати ОСОБА_2 звернутись до суду з апеляційною скаргою в межах строку на апеляційне оскарження. При цьому ОСОБА_2 перебуває на диспансерному обліку у психіатра лише з 11 липня 2019 року, проте доказів лікування з 2012 року відповідач суду не надала.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2021 року відмовлено ОСОБА_2 у відкритті касаційного провадження в частині оскарження нею рішення Буського районного суду Львівської області від 6 вересня 2012 року у цій справі.

Відкрито касаційне провадження в частині оскарження ОСОБА_2 ухвали Львівського апеляційного суду від 12 травня 2021 року та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2021 року відмовлено адвокату Нижнику М. Т., який діє в інтересах ОСОБА_2, у відкритті касаційного провадження в частині оскарження ним рішення Буського районного суду Львівської області від 6 вересня 2012 року у цій справі.

Відкрито касаційне провадження в частині оскарження адвокатом Нижником М. Т., який діє в інтересах ОСОБА_2, ухвали Львівського апеляційного суду від 12 травня 2021 року.

Підставою відкриття касаційного провадження у цій справі були доводи заявника та її представника про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права (абзац 2 частини другої статті 389 ЦПК України).

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

У вересні 2011 року ПАТ "Державний ощадний банк України" в особі філії - Буське відділення № 6383звернулося з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Стягнено солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором в сумі 254 174,15 грн.

Внесені зміни в пункт 1.2 договору відновлювальної кредитної лінії від 7 липня 2008 року № 092 - перенесена остаточна дата погашення кредиту з 7 липня 2018 року на дату ухвалення рішення.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 та її представник Нижник М. Т. у березні 2021 року подали апеляційну скаргу.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши правильність застосування норм процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і відзиву на неї, дійшов таких висновків.

У статті 55 Конституції України зазначено, що кожному гарантується право на судовий захист.

Стаття 129 Конституції України встановлює основні засади судочинства, якими, зокрема, є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Зазначена конституційна норма конкретизована законодавцем у статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", згідно з якою учасники судового процесу та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007).

Отже, конституційний принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи в касаційному порядку, яке має бути реалізоване, за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження.

Стаття 17 ЦПК України передбачає, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважував, що:

"відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції), якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братись до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду (VOLOVIK v. UKRAINE, N 15123/03, § 53, ЄСПЛ, від 6 грудня 2007 року)";

"одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами" (USTIMENKO v. UKRAINE, № 32053/13, § 46, ЄСПЛ, від 29 жовтня 2015 року)";

"вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (PONOMARYOV v. UKRAINE, № 3236/03, § 41, ЄСПЛ, від 03 квітня 2008 року)";

"складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року)".

Згідно з частиною першою статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Відповідно до частини першої статті 294 ЦПК України (у редакції, чинній на момент ухвалення рішення суду першої інстанції) апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

За змістом пункту 13 Перехідних положень ЦПК України (у редакції Закону № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року) судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків:

1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки;

2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

Тлумачення частини другої статті 358 ЦПК України дає підстави для висновку, що сплив річного строку з дня складення повного тексту судового рішення є підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження незалежно від причин пропуску строку на апеляційне оскарження, тобто законодавець імперативно встановив процесуальні обмеження для оскарження судового рішення зі спливом річного строку.

У цьому аспекті дослідженню підлягають дві умови, передбачені частиною другою статті 358 ЦПК України, а саме: а) чи подано апеляційну скаргу особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; б) чи пропущено строк на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

Системно аналізуючи положення ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 вересня 2024 року у справі № 490/9587/18 дійшла висновку про те, що особа, не повідомлена про розгляд справи (пункт 1 частини другої статті 358 цього Кодексу), - це особа, яку не сповістили про наявність судового провадження у справі і яка відповідно не знала/не могла знати про розгляд справи.

ЄСПЛ сформував практику, відповідно до якої національні суди мають надавати пріоритетність дотриманню встановлених процесуальним законом строків звернення до суду, також строків апеляційного та касаційного оскарження судових рішень, а поновлення пропущеного строку допускається лише у виняткових випадках, коли мають місце не формальні та суб`єктивні, а об`єктивні та непереборні причини їх пропуску.

Такий підхід є складовою частиною принципу правової визначеності у площині запобігання перегляду остаточних судових рішень за відсутності вагомих для цього підстав.

Зокрема, ЄСПЛ у справах "Світлана Науменко проти України", "Трегубенко проти України", "Праведна проти Росії", "Желтяков проти України" зазначає, що у випадках перегляду судових рішень як у порядку нагляду, так і у зв`язку з нововиявленими обставинами національним судам необхідно забезпечувати дотримання учасниками справи встановлених строків та не допускати того, щоб за допомогою таких процесуальних механізмів, як продовження строку на оскарження, було порушено принцип правової визначеності.

Норма про відмову у відкритті апеляційного провадження в разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення (частина друга статті 358 ЦПК України), не порушує саму сутність права доступу до правосуддя, а запровадження наведеного процесуального строку відповідає завданням цивільного судочинства та основним засадами (принципами) цивільного судочинства, зокрема таким, як "змагальність сторін" (кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій) та "неприпустимість зловживання процесуальними правами" (учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається).

Такі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі № 490/9587/18.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_2 належним чином повідомлена про розгляд справи в суді першої інстанції, що підтверджується рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення (а. с. 117).

Крім того, ОСОБА_2 брала участь у розгляді справи в суді першої інстанції 6 вересня 2012 року та разом з ОСОБА_1 надавала пояснення суду (а. с. 120).

При цьому, ОСОБА_2 та її представник звернулись до суду з апеляційною скаргою 2 березня 2021 року, тобто більш ніж через 8 років після ухвалення судового рішення.

Таким чином, апеляційний суд, встановивши, що ОСОБА_2 була повідомлена про розгляд справи в суді першої інстанції та брала участь у розгляді справи, а з апеляційною скаргою на рішення Буського районного суду Львівської області від 6 вересня 2012 року вона та її представник звернулися 2 березня 2021 року та відсутні підстави, передбачені частиною другою статті 358 ЦПК України, для поновлення строку на апеляційне оскарження, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження.

В касаційній скарзі заявник та її представник посилались на те, що: апеляційний суд не звернув уваги на те, що строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції пропущений ОСОБА_2 у зв`язку з лікуванням останньої з 2012 року; ОСОБА_2 лікувалась стаціонарно у Львівській обласній психіатричній лікарні з 20 квітня до 8 травня 2019 року та перебуває на диспансерному обліку у психіатра з 11 липня 2019 року; у лютому 2020 року відповідач повторно направлена на стаціонарне лікування.

Зазначені доводи заявника та її представника є безпідставними, оскільки: у матеріалах справи відсутні докази лікування ОСОБА_2 з 2012 року; лікування заявника з 20 квітня до 8 травня 2019 року, перебування на диспансерному обліку у психіатра з 11 липня 2019 року та повторне направлення ОСОБА_2 на стаціонарне лікування у лютому 2020 року не є обставинами непереборної сили. Ці обставини не можуть вважатись такими, що перешкоджали ОСОБА_2 оскаржити рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку у встановлений законодавством строк.

Надавши оцінку доводам апеляційної скарги щодо підстав поважності пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду, передбачених пунктом 2 частини другої статті 358 ЦПК України, апеляційний суд правильно виходив з того, що докази виникнення обставин непереборної сили, які унеможливили своєчасне звернення ОСОБА_2 та її представника до суду з апеляційною скаргою, в матеріалах справи відсутні.

Посилання в касаційній скарзі на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 14 грудня 2020 року у справі № 521/2816/15-ц, є необґрунтованими, оскільки у зазначеній справі апеляційний суд не застосував норми частини другої статті 358 ЦПК України.

Касаційний суд з урахуванням частини першої статті 400 ЦПК України переглянув у касаційному порядку оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі.

Підстав для виходу за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та не дають підстав вважати, що апеляційним судом порушено процесуальне право, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення не впливають, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а ухвали апеляційного суду - без змін.

................

Перейти до повного тексту