ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 листопада 2024 року
м. Київ
справа № 175/1438/22
провадження № 61-3520св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - судді Фаловської І. М.,
суддів: Грушицького А. І., Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк",
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінілон",
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк", в інтересах якого діє адвокат Тузова Владислава Олександрівна, на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 2 грудня 2022 року, ухвалене у складі судді Новік Л. М., та постанову Дніпровського апеляційного суду
від 9 березня 2023 року, прийняту колегією у складі суддів : Биліни Т. І.,
Зайцевої С. А., Максюти Ж. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2022 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінілон", про стягнення грошових коштів.
В обґрунтування позову вказував, що 14 січня 2014 року він уклав з відповідачем договір банківського вкладу № SAMDNWFD0070058208000 та 20 січня 2014 року - договір банківського вкладу № SAMDNWFD0070062883800.
14 січня 2014 року на виконання умов договору банківського вкладу № SAMDNWFD0070058208000 позивач вніс 500 000 доларів США на рахунок № НОМЕР_1, з якого 28 січня 2014 року перевів 20 000 доларів США на свій інший рахунок. За умовами договору грошові кошти внесені строком на 12 місяців з процентною ставкою 4% річних. Останнє нарахування процентів за вказаним договором у сумі 1 472,88 доларів США банк здійснив 14 березня 2014 року. Пунктами 1 та 3 зазначеного договору сторони погодили автоматичне продовження вкладу на один строк за умови, що вкладник не заявить про намір повернути кошти, неодноразове автоматичне продовження вкладу без присутності вкладника та право вкладника без розірвання договору поповнити вклад та
зняти частину грошових коштів.
20 січня 2014 року позивач вніс 250 000 доларів США на рахунок № НОМЕР_2, відкритий за договором банківського вкладу № SAMDNWFD0070062883800,
а 4 березня 2014 року перерахував 110 000,25 доларів США з цього рахунку на свій інший рахунок № НОМЕР_3 . За умовами договору кошти внесені
на 12 місяців з процентною ставкою 4% річних на аналогічних умовах, погоджених сторонами в договорі банківського вкладу № SAMDNWFD0070058208000
від 14 січня 2014 року.
15 листопада 2019 року ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ "ПриватБанк" з вимогою виплатити грошові кошти, в тому числі і за вказаними договорами банківських вкладів, однак на момент звернення до суду з цим позовом банк грошові кошти не повернув.
Позивач вважав зазначені договор банківського вкладу не розірваними, а його права як споживача банківських послуг порушеними. Вказував про існування у нього права з 19 листопада 2019 року стягнути неустойку (пеню) за порушення прав споживача банківських послуг на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" та 3% річних за порушення грошового зобов`язання на підставі частини другої статті 625 ЦК України за період з 2 квітня 2020 року до 24 лютого 2022 року.
За таких обставин просив стягнути з АТ КБ "ПриватБанк":
- за договором № SAMDNWFD0070062883800 від 20 січня 2014 року - 3% річних
у розмірі 28 650,93 доларів США та пеню у розмірі 75 503 268 грн;
- за договором № SAMDNWFD0070058208000 від 14 січня 2014 року - 3% річних
у розмірі 8 330,94 доларів США та пеню у розмірі 21 349 953,85 грн.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області
від 2 грудня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнено з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 :
- за договором банківського вкладу № SAMDNWFD0070062883800 від 20 січня
2014 року - 3% річних у валюті договору за період з 2 квітня 2020 року
до 24 лютого 2022 року у розмірі 28 650,93 доларів США та пеню, нараховану на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" за період з 2 квітня 2020 року до 24 лютого 2022 року у розмірі 4 345 258,77 грн.
- за договором банківського вкладу № SAMDNWFD0070058208000 від 14 січня 2014 року - 3% річних у валюті договору за період з 2 квітня 2020 року
до 24 лютого 2022 року у розмірі 8 330,94 доларів США та пеню, нараховану на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів", за період з 2 квітня 2020 року до 24 лютого 2022 року у розмірі 1 228 702,76 грн.
Відмовлено у задоволенні позову в іншій частині.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що 15 листопада
2019 року ОСОБА_1 звернувся АТ КБ "ПриватБанк"з вимогою виплатили грошові кошти, які перебувають на його банківських рахунках, та нараховані проценти, проте кошти повернені не були, що представник відповідача не заперечував. Тому з 19 листопада 2019 року (через 2 банківських дня після звернення з відповідною вимогою) АТ КБ "ПриватБанк" порушує права ОСОБА_1 як споживача банківських послуг. Внаслідок такого порушення суд першої інстанції вважав обґрунтованими вимоги позивача про стягнення неустойки (пені) за порушення прав споживача банківських послуг (частина п`ята статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів") та 3% річних за порушення грошового зобов`язання (частина друга статті 625 ЦК України).
Місцевий суд зазначив про необхідність зменшення неустойки на підставі
статті 551 ЦК України, зазначивши, що з АТ КБ "ПриватБанк" на користь
ОСОБА_1 підлягає стягненню пеня за період з 2 квітня 2020 року до 24 лютого 2022 року зі зменшенням її розміру до розміру нарахованих процентів (бази нарахування пені), що, з урахуванням обставин цієї справи, є співмірним та справедливим
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 9 березня 2023 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" залишено без задоволення, а рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 2 грудня
2022 року - без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позову, зазначивши про відповідність таких висновків обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У березні 2023 року представник АТ КБ "ПриватБанк" - адвокат Тузова В. О. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 2 грудня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 9 березня 2023 року в частині задоволених позовних вимог і ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у позові.
Касаційна скарга мотивована неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів", викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду
від 9 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20) та постановах Верховного Суду від 7 грудня 2022 року у справі № 752/21292/15-ц (провадження № 61-5234св20), від 7 грудня 2022 року у справі № 208/1878/16-ц (провадження № 61-17356св20), від 30 листопада 2022 року
у справі № 757/24677/18-ц (провадження № 61-5125св22), від 16 листопада
2022 року у справі № 757/10991/19-ц (провадження № 61-2639св22),
від 16 листопада 2022 року у справі № 757/49837/20-ц
(провадження № 61-9052св22), від 21 вересня 2022 року у справі № 757/29269/18-ц (провадження № 61-4838св22), від 20 липня 2022 року у справі № 132/4437/18 (провадження № 61-13187св19), від 29 червня 2022 року у справі № 199/3395/20 (провадження № 61-1835св22), від 27 квітня 2022 року у справі № 757/8802/19-ц (провадження № 61-14839св20), від 27 квітня 2022 року у справі № 757/21554/18 (провадження № 61-15904св20), від 23 лютого 2022 року
у справі № 756/14910/16-ц (провадження № 61-10866св20), від 16 лютого
2022 року у справі № 757/38605/19 (провадження № 61-2061св21).
Заявник зазначає про неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо розірвання договорів банківських вкладівза заявою вкладника та моменту припинення правовідносин за договором, викладених у постанові Великої
Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 910/13109/18 (провадження № 12-7гс20), постановах Верховного Суду від 8 грудня 2021 року
у справі № 757/26746/17-ц (провадження № 61-2733св20), від 14 грудня 2021 року
у справі № 757/51306/17-ц (провадження № 61-1582св21), від 21 грудня 2021 року
у справі № 369/7118/18-ц (провадження № 61-19546св19), від 8 вересня 2021 року у справі № 727/898/19 (провадження № 61-7157св20), від 30 листопада 2022 року
у справі № 757/24677/18-ц (провадження № 61-5125св22).
Щодо додаткових пояснень
18 липня 2023 року та 8 січня 2024 року (поза межами строку на оскарження рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду) представник
АТ КБ "ПриватБанк" - адвокат Тузова В. О. подала до Верховного Суду додаткові пояснення.
Надаючи оцінку можливості врахування вказаних додаткових пояснень під час касаційного перегляду справи, колегія суддів виходить з наступного.
Суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо
окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це за необхідне (частина п`ята статті 174 ЦПК України).
Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (стаття 126 ЦПК України).
Представник АТ КБ "ПриватБанк" - адвокат Тузова В. О. не просила дозволу подати письмові пояснення, а Верховний Суд за межами строку для подання касаційної скарги не визнавав їх подання необхідним. Тому додаткові пояснення підлягають залишенню без розгляду.
Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах
від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (провадження № 12-25гс21) та
від 4 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18 (провадження № 14-31цс22).
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 24 березня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі і витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
Підставою відкриття касаційного провадження у справі були доводи заявника про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених
у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25 січня 2022 року
у справі № 761/16124/15-ц (провадження № 14-184цс20), від 9 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20), від 26 травня 2020 року
у справі № 910/13109/18 (провадження № 12-7гс20), у постановах Верховного Суду від 8 вересня 2021 року у справі № 727/898/19 (провадження № 61-7157св20),
від 21 грудня 2021 року у справі № 369/7118/18 (провадження № 61-19546св19),
від 14 грудня 2021 року у справі № 757/51306/17-ц (провадження № 61-1582св21), від 16 лютого 2022 року у справі № 757/38605/19 (провадження № 61-2061св21), від 23 лютого 2022 року у справі № 756/14910/16-ц
(провадження № 61-10866св20), від 27 квітня 2022 року у справі № 757/8802/19-ц
(провадження № 61-14839св20), від 27 квітня 2022 року у справі № 757/21554/18 (провадження № 61-15904св20), від 29 червня 2022 року у справі № 199/3395/20 (провадження № 61-1835св22), від 20 липня 2022 року у справі № 132/4437/18 (провадження № 61-13187св19), від 21 вересня 2022 року у справі № 757/29269/18 (провадження № 61-4838св22), від 16 листопада 2022 року
у справі № 757/10991/19-ц (провадження № 61-2639св22), від 16 листопада
2022 року у справі № 757/49837/20-ц (провадження № 61-9052св22),
від 30 листопада 2022 року у справі № 757/24677/18-ц
(провадження № 61-5125св22), від 7 грудня 2022 року у справі № 752/21292/15-ц (провадження № 61-5234св20), від 7 грудня 2022 року у справі № 208/1878/16-ц (провадження № 61-17356св20) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 18 жовтня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи
Судами встановлено, що у Витягу з електронного додатку до "Договору переведення боргу б/н від 17 листопада 2014 року", який 14 липня 2022 року засвідчено печаткою АТ КБ "ПриватБанк" та підписом головного бухгалтера
АТ КБ "ПриватБанк" Ярмоленко В. В., міститься така інформація:
- в колонці № 2 вказаного витягу (наименование кредитора) зазначено позивача; в колонці № 3 (номер депозитного/текущего счета) - НОМЕР_1 (цей рахунок зазначено у договорі № SAMDNWFD0070058208000 від 14 січня 2014 року); в колонці № 5 (валюта денежных средств) - USD; в колонці № 6 (размер денежных средств, в том числе проценты, подлежащие к выплате должником) -
481 209,86 доларів США; в колонці № 8 (Референс) - номер договору - SAMDNWFD0070058208000;
-в колонці № 2 вказаного витягу (наименование кредитора) - ОСОБА_1 ; в колонці № 3 (номер депозитного/текущего счета) - НОМЕР_2
(цей рахунок зазначено у договорі № SAMDNWFD0070062883800 від 20 січня
2014 року); в колонці № 5 (валюта денежных средств) - USD; в колонці № 6 (размер денежных средств, в том числе проценты, подлежащие к выплате должником) - 140 260,57 доларів США, в колонці № 8 (Референс) - номер
договору SAMDNWFD0070062883800.
З банківської виписки з особового рахунку № НОМЕР_1 за договором банківського вкладу№ SAMDNWFD0070058208000 від 14 січня 2014 року, засвідченої 12 лютого 2015 року Лівобережним відділенням АТ КБ "ПриватБанк", суди встановили, що 28 січня 2014 року з особового рахунку НОМЕР_1
ОСОБА_1 перерахував на інший рахунок 20 000 доларів США, а 14 березня
2014 року на вказаний рахунок ОСОБА_1 було зараховано проценти
у сумі 1 472,88 доларів США; таким чином, на 14 березня 2014 року загальна сума грошових коштів за вказаним договором банківського вкладу
складала 481 472,88 доларів США.
З банківської виписки з особового рахунку № НОМЕР_2 за договором банківського вкладу№ SAMDNWFD0070062883800 від 20 січня 2014 року, засвідченої 12 лютого 2015 року Лівобережним відділенням АТ КБ "ПриватБанк", суди встановили, що 4 березня 2014 року з особового рахунку НОМЕР_2 ОСОБА_1 перерахував на інший рахунок грошові кошти
у розмірі 110 000,25 доларів США, після чого загальна сума грошових коштів за вказаним договором банківського вкладу складала 139 999,75 доларів США.
Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши правильність застосування норм матеріального права і додержання процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд дійшов таких висновків.
Щодо вирішення позовних вимог про стягнення 3% річних за прострочення грошового зобов`язання
Відповідно до частини першої статті 1058 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського строкового вкладу банк зобов`язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу
(стаття 1060 ЦК України).
Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (стаття 1061 ЦК України).
Банківський вклад (депозит) - це кошти в готівковій або безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку, які підлягають виплаті вкладнику відповідно до законів України та умов договору (стаття 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність").
Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу).
Відповідно до статей 526, 530, 598, 599 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно з частиною другою статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України, тому вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.
Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3% річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. Такі висновки викладені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) та від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позову, апеляційний суд виходив з того, що АТ КБ "ПриватБанк", не повернувши грошові кошти за договорами банківських вкладів (№ SAMDNWFD0070062883800
від 20 січня 2014 року та № SAMDNWFD0070058208000 від 14 січня 2014 року), порушив грошове зобов`язання, тому відповідно до статті 625 ЦК України підлягають стягненню 3% річних від прострочених сум.
З вказаними висновками суду апеляційної інстанції повністю погодитись не можна, виходячи з наступного.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року
у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдинг" проти України", а також рішенням Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судом практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової визначеності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Відповідно до пунктів 33, 34 рішення Європейського суду з прав людини
від 19 лютого 2009 року у справі "Христов проти України" одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (справа "Брумареску проти Румунії", пункт 61). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу
res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі.
Звертаючись з вказаним позовом, ОСОБА_1 посилався на укладення ним
з АТ КБ "ПриватБанк" договорів банківського
вкладу№ SAMDNWFD0070062883800 від 20 січня 2014 року та
№ SAMDNWFD0070058208000 від 14 січня 2014 року, строк яких неодноразово продовжувався. 19 листопада 2019 року він звернувся до банку із заявою про повернення коштів за вказаними депозитними договорами, однак відповідач не повернув йому кошти, чим допустив прострочення грошового зобов`язання.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 грудня 2014 року у справі № 201/6056/14-ц, яке набрало законної сили, відмовлено в задоволенні позову про дострокове розірвання договорів № SAMDNWFD0070058208000
від 14 січня 2014 року, № SAMDNWFD0070062883800 від 20 січня 2014 року та стягнення за цими договорами суми банківських вкладів разом із нарахованими процентами, а також 3% річних. Відмову в задоволенні позову мотивовано недоведенням позивачем обставин щодо додержання письмової форми договору банківського вкладу та внесення ОСОБА_1 грошових коштів за цими договорами.
Також рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 грудня 2018 року, яке набрало законної сили, у справі № 201/3811/18 відмовлено
ОСОБА_1 в задоволенні позову до АТ КБ "ПриватБанк" про стягнення грошових коштів за договором банківського вкладу № SAMDNWFD0070058208000
від 14 січня 2014 року, а саме суми вкладу, нарахованих процентів та 3% річних. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції зазначив про недоведеність позивачем договірних відносин з відповідачем, які виникли на підставі договору, за умовами якого він вніс кошти на депозит.
Постановою Верховного Суду від 3 липня 2023 року у справі № 175/4639/19 скасовано рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 1 квітня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 червня 2021 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до АТ КБ "ПриватБанк" про розірвання договорів банківських вкладів та стягнення грошових коштів (вкладу, процентів, 3% річних та пені відповідно до частини п`ятої
статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів")
за договорами № SAMDNWFD0070058208000 від 14 січня 2014 року
та № SAMDNWFD0070062883800 від 20 січня 2014 року і закрито провадження
у справі в частині вирішення зазначених позовних вимог.
Крім того, у лютому 2023 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до
АТ КБ "ПриватБанк" про захист прав споживача банківських послуг
(справа № 175/679/23), в якому, зокрема, просив стягнути з банку грошові кошти, що перебувають на його рахунках № НОМЕР_1 (рахунок зазначено
у договорі № SAMDNWFD0070058208000 від 14 січня 2014 року)
у розмірі 481 209,86 доларів США та № 26209602036180 (рахунок
зазначено у договорі № SAMDNWFD0070062883800 від 20 січня 2014 року)
у розмірі 140 260 доларів США та 3% річних за прострочення повернення цих коштів на підставі статті 625 ЦК України. Обґрунтовуючи позов
у справі № 175/679/23, ОСОБА_1 зазначав, що вказані кошти набуті та збережені банком без відповідної правової підстави, тому підлягають стягненню на його користь на підставі статті 1212 ЦК України.
Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області
від 30 травня 2023 року у справі № 175/679/23, з урахуванням його зміни постановою Дніпровського апеляційного суду від 4 жовтня 2023 року, стягнено з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 :
- безпідставно отримані грошові кошти: у розмірі 17 597 170,88 грн, що
на 25 вересня 2023 року еквівалентно 481 209,86 доларів США, які обліковувалися на особовому рахунку № НОМЕР_1 ; у розмірі 5 129 132,68 грн, що еквівалентно на вказану дату 140 260,57 доларів США, які обліковувалися на особовому рахунку № НОМЕР_2".
- 3% річних за останні 3 роки неповернення безпідставно отриманих грошових коштів, які обліковувалися на: особовому рахунку № НОМЕР_1
у розмірі 1 583 745,10 грн, що еквівалентно 43 308,88 доларів США; особовому рахунку № НОМЕР_2 у розмірі 461 621,89 грн, що
еквівалентно 12 623,45 доларів США.
Суд апеляційної інстанції не визначився з характером спірних правовідносин, не перевірив чи виникло у АТ КБ "ПриватБанк" грошове зобов`язання на підставі договорів банківських вкладів № SAMDNWFD0070058208000 від 14 січня 2014 року та № SAMDNWFD0070062883800 від 20 січня 2014 року, за прострочення якого ОСОБА_1 просив стягнути 3% річних, з урахуванням того, що набрали законної сили рішення судів про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів за вказаними договорами, тому дійшов передчасного висновку про задоволення вимог позову про стягнення цієї складової боргу.