ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 грудня 2024 року
м. Київ
справа № 148/382/20
провадження № 61-20111св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Тульчинської районної державної адміністрації, Орган опіки та піклування при виконавчому комітеті Тульчинської міської ради Тульчинського району Вінницької області,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 8 вересня 2021 року, ухвалене у складі судді Саламахи О. В., та постанову Вінницького апеляційного суду від 10 листопада 2021 року, прийняту колегією у складі суддів: Денишенко Т. О., Голоти Л. О., Рибчинського В. П.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Тульчинської районної державної адміністрації, Орган опіки та піклування при виконавчому комітеті Тульчинської міської ради Тульчинського району Вінницької області, про усунення перешкод у здійсненні дідом своїх прав щодо виховання онуків.
В обґрунтування позову вказував, що ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, є його онуками. Батько дітей та син позивача ОСОБА_5 загинув ІНФОРМАЦІЯ_3 . До смерті сина він з дружиною (бабусею дітей) приймав участь у їх вихованні, у них були гарні відносини. Але після смерті сина відповідач з дітьми стала проживати на АДРЕСА_1, уникати спілкування з позивачем та його дружиною, а потім повідомила, що у неї з`явився інший чоловік. Згодом стали виникати непорозуміння щодо спілкування позивача з онуками, відповідач уникала можливостей зустрічей діда з дітьми, останнім часом узагалі відмовляла позивачу у спілкуванні з онуками. У ОСОБА_1 вдосталь вільного часу для спілкування з онуками, його помешкання відповідає всім санітарним нормам, однак мати дітей не звертала на це уваги, не давала дозволу на спілкування з онуками. За зверненням позивача втручання у ситуацію з цього приводу органу опіки та піклування не змінило ситуацію.
За таких обставин просив:
- усунути йому перешкоди зі сторони матері дітей у спілкуванні з онуками;
- визначити спосіб його участі у спілкуванні з онуками шляхом дозволу забирати їх до себе додому, який розташований на АДРЕСА_2, щотижня у неділю з 10:00 год до 18:00 год за умови задовільного стану здоров`я дітей, обов`язкового повернення їх матері в обумовлений час та дотримання режиму харчування, відпочинку, правил безпеки, установлених для дітей даного віку, а також проведення спільного відпочинку влітку по сім днів, визначених сторонами у кожному літньому місяці.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 8 вересня 2021 року позов задоволено частково.
Зобов`язано ОСОБА_2 усунути перешкоди у спілкуванні ОСОБА_1 з його онуками ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Визначено ОСОБА_1 порядок та спосіб участі у спілкуванні з онуками ОСОБА_3 та ОСОБА_4, а саме: два рази на місяць в неділю з 11:00 год до 15:00 год у присутності матері ОСОБА_2 за попередньою домовленістю сторін з урахуванням режиму дня, режиму харчування, відпочинку, правил безпеки, стану здоров`я дітей, їх матері та діда ОСОБА_1 .
У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що:
- прямих безпосередніх доказів чинення відповідачем перешкод у спілкуванні діда з онуками суду не надано, а мати дітей заперечує такі свої дії. Проте звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом свідчить про існування для нього певних перешкод у спілкуванні з онуками, через що спір має бути вирішеним по суті заявлених вимог;
- визначений у рішенні Виконавчого комітету Тульчинської міської ради Тульчинського району Вінницької області від 17 лютого 2021 року № 29 порядок та спосіб участі позивача у спілкуванні з онуками відповідатиме якнайкращим інтересам дітей, а саме: їх безпеці, здоров`ю, дозвіллю тощо. Однак, суд не знайшов підстав для задоволення позову в частині надання позивачу дозволу самостійно забирати онуків до себе додому щотижня кожної неділі та проведення спільного відпочинку влітку по сім днів без присутності матері дітей;
- будь-який спір стосовно дітей має вирішуватися з урахуванням якнайкращим забезпеченням інтересів дітей. Керуючись нормами статей 3, 12-15, 18 Конвенції про права дитини, частиною восьмою статті 7 СК України, статті 11 Закону України "Про охорону дитинства", на підставі статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", застосовуючи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду як джерело права, суд першої інстанції взяв до уваги ту обставину, що відносини між дідом, бабою і онуками за своїм характером відрізняються від відносин між батьками і дітьми і, зокрема, вимагають меншого ступеня захисту. Право на повагу до сімейного життя у відносинах діда, баби з їхніми онуками передбачає, у першу чергу, право підтримувати звичайні стосунки з онуками, навіть якщо такий контакт зазвичай відбувається за згодою особи, яка має батьківську відповідальність.
Постановою Вінницького апеляційного суду від 10 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 8 вересня 2021 року залишено без змін.
Апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції дав належну правову оцінку усім фактичним обставинам справи, відносинам сторін у справі та на підставі норм права, які регулюють ці правовідносини у справі, ухвалив законне й обґрунтоване рішення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У грудні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 8 вересня 2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 10 листопада 2021 року в частині позовних вимог про визначення порядку і способу участі у спілкуванні діда з онуками, в цій частині передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 17 липня 2019 року у справі № 199/3743/17.
Заявник вважає, що суд першої інстанції не взяв до уваги пояснення сторін, свідків, представника органу опіки та піклування. Суди попередніх інстанцій не врахували, що рішення Виконавчого комітету Тульчинської міської ради Тульчинського району Вінницької області від 17 лютого 2021 року № 29 не є висновком цього органу в розумінні статті 19 СК України.
Позиція інших учасників справи
У червні 2022 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 21 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
Підставою відкриття касаційного провадження у цій справі були доводи заявника про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених
у постанові Верховного Суду від 17 липня 2019 року у справі № 199/3743/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Оскільки заявник оскаржує судові рішення судів попередніх інстанцій в частині позовних вимог про визначення порядку і способу участі у спілкуванні діда з онуками, Верховний Суд в іншій частині оскаржені судові рішення не переглядає.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи
Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з характеристиками Зарічненської сільської ради Тульчинського району Вінницької області від 28 лютого 2020 року № 110 та № 111 ОСОБА_1 та його дружина ОСОБА_6 проживають на АДРЕСА_2, в громадських місцях ведуть себе задовільно, займаються особистим селянським господарством, громадський спокій не порушують.
Копією свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_1, виданого 2 червня 1984 року Зарічненською сільською радою Тульчинського району Вінницької області, підтверджується, що ОСОБА_1 та ОСОБА_6 з 2 червня 1984 року перебувають у шлюбі.
Відповідно до акта обстеження матеріально-побутових умов проживання сім`ї ОСОБА_1, складеного 13 лютого 2020 року комісією у складі сільського голови с. Зарічне, секретаря та депутата сільської ради, ОСОБА_1 проживає з дружиною ОСОБА_6 на АДРЕСА_2 . ОСОБА_2 та її діти ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, і ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстровані у цьому будинку, але з червня 2018 року у ньому не проживають. Житловий будинок має загальну площу 51,3 кв. м, газифікований, санітарно-гігієнічний стан задовільний, дотримується нормальний температурний режим. В будинку є необхідна побутова техніка, в господарстві утримується домашня худоба, у власності ОСОБА_1 є автомобіль.
Згідно з листом Тульчинської міської ради Тульчинського району Вінницької області від 12 лютого 2020 року № 02-16-3-31 працівниками відділу у справах дітей та соціальної роботи з сім`ями і дітьми 30 січня 2020 року проведено бесіду з матір`ю дітей ОСОБА_2 та дітьми ОСОБА_4 і ОСОБА_3 щодо права баби та діда на спілкування з онуками.
Відповідно до довідки Зарічненської сільської ради Тульчинського району Вінницької області від 13 лютого 2020 року № 79 малолітні діти ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за місцем реєстрації їх матері ОСОБА_2 не проживають.
Згідно з довідкою Тульчинської міської ради Тульчинського району Вінницької області від 2 березня 2020 року № 162 ОСОБА_2 зі своїми дітьми ОСОБА_3 та ОСОБА_4, з 6 червня 2018 року проживають без реєстрації на АДРЕСА_1 .
Копією свідоцтва про народження НОМЕР_2, виданого Зарічненською сільською радою Тульчинського району Вінницької області 25 лютого 1986 року, підтверджується, що ОСОБА_5 є сином ОСОБА_1 .
Відповідно до рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 3 червня 2019 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 розірваний. Відомості про набрання рішенням суду законної сили відсутні.
Згідно з рішенням Виконавчого комітету Тульчинської міської ради Тульчинського району Вінницької області від 17 лютого 2021 року № 29 ОСОБА_1 визначено порядок участі у вихованні та спілкуванні з малолітніми онуками ОСОБА_3 та ОСОБА_4 шляхом систематичних побачень два рази на місяць в неділю з 11:00 год до 15:00 год у присутності матері за попередньою домовленістю сторін з урахуванням режиму дня та стану здоров`я дітей, строком на шість місяців. При спілкуванні з малолітніми онуками та участі у їх вихованні ОСОБА_1 слід створювати умови спілкування, що не перешкоджають їх нормальному розвитку.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши правильність застосування норм матеріального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і відзиву на неї, дійшов таких висновків.
Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
Відповідно до статті 18 СК України кожен учасник сімейних відносин, який досяг чотирнадцяти років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу.
Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист (частина десята статті 7 СК України).
Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного (сімейного) права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; перевага балансу інтересів; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 8 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21, постанову Верховного Суду від 11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19).
За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 цієї Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.
Право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини (частина перша статті 151 СК України).
Главою 21 СК України визначено особисті немайнові права та обов`язки інших членів сім`ї та родичів.
Відповідно до статті 257 СК України баба, дід, прабаба, прадід мають право спілкуватися зі своїми внуками, правнуками, брати участь у їх вихованні. Батьки чи інші особи, з якими проживає дитина, не мають права перешкоджати у здійсненні бабою, дідом, прабабою, прадідом своїх прав щодо виховання внуків, правнуків. Якщо такі перешкоди чиняться, баба, дід, прабаба, прадід мають право на звернення до суду з позовом про їх усунення.
Частиною першою статті 263 СК України встановлено, що спір щодо участі баби, діда, прабаби, прадіда, брата, сестри, мачухи, вітчима у вихованні дитини вирішується судом відповідно до статті 159 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 159 СК України, якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий з батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.
Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування (частина друга статті 159 СК України).
Конструкція статті 159 СК України свідчить про те, що законодавець розмежовує вимоги про встановлення способу участі у вихованні дитини та про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні.
Повага до приватного і сімейного життя є важливими правами, захист яких гарантується Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. У прецедентній практиці Європейського суду з прав людини поняття "сімейне життя" у розумінні статті 8 Конвенції отримало достатньо широке тлумачення, не обмежується лише шлюбними відносинами, а може охоплювати й інші фактичні "сімейні зв`язки", зокрема, відносини між дитиною та близькими родичами (наприклад, бабою та дідом), оскільки останні можуть відігравати суттєву роль у сімейному житті.
Під правом на повагу до сімейного життя баби та діда стосовно до своїх онуків в першу чергу розуміється право на підтримання нормальних стосунків між бабою або дідом та онуками шляхом контактів з ним. Такі контакти зазвичай відбуваються за згодою особи, яка несе батьківську відповідальність, а це означає, що доступ баби, діда до онука, як правило, здійснюється на розсуд батьків дитини.
Верховний Суд у постанові від 12 жовтня 2022 року у справі № 559/1215/19-ц виснував, що "висновок органу опіки та піклування є документом, який подається для прийняття відповідного рішення судом, тобто він є доказом у цивільній справі, який підлягає оцінці у сукупності з іншими доказами. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Письмовий висновок органу опіки та піклування щодо розв`язання спору виконує допоміжну функцію при вирішенні спорів, які стосуються прав та інтересів дітей, та спрямований передусім на отримання максимальної інформації щодо обставин, які мають значення для вирішення конкретного спору, оскільки орган опіки та піклування має повноваження встановлювати відомості, одержані у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні тощо".
У постанові Верховного Суду від 12 січня 2023 року у справі № 607/1377/22 зазначено, що при вирішенні спору суди попередніх інстанцій не врахували, що задоволення вимоги про зобов`язання відповідачки не чинити перешкоди позивачам у спілкуванні з онуками можливе лише у разі наявності перешкод позивачам з боку відповідача. З урахуванням обставин, встановлених судами та які визнавалися учасниками справи, відсутні підстави вважати, що відповідач чинить позивачам будь-які перешкоди у спілкуванні з їх онуками. Тому суди зробили неправильний висновок про задоволення цієї позовної вимоги. З урахуванням того, що сторонами не погоджено способи участі позивачів у вихованні онуків (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування, суди обґрунтовано встановили наявність підстав для визначення порядку участі позивачів у спілкуванні та у вихованні онуків шляхом надання їм можливості бачитися з дітьми у визначені дні.
У постанові від 6 квітня 2023 року у справі № 466/3563/19 Верховний Суд, залишаючи без змін судові рішення судів попередніх інстанцій, виходив з того, що в добровільному порядку сторони не дійшли згоди щодо визначення порядку спілкування баби та діда з онуком, та суди врахували висновок органу опіки та піклування, наданий відповідно до вимог статей 19, 159, 263 СК України, відсутність доказів негативного впливу позивачів на дитину, тому з урахуванням інтересів дитини дійшли обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову.
Верховний Суд у постанові від 14 червня 2023 року у справі № 462/5189/20, зазначив, що суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з права діда на спілкування з онуком, брати участь у його вихованні, тому дійшов висновку про визначення способів участі діда у вихованні онука та у спілкуванні з ним шляхом встановлення систематичних побачень. Час, місце і періодичність побачень суд визначив з урахуванням віку та інтересів дитини.
Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 25 березня 2024 року у справі № 742/1716/23 відступив від висновку щодо застосування положень статей 159, 257, 263 СК України у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 5 грудня 2018 року у справі № 175/5360/13-ц, про те, що обов`язковою передумовою (підставою) задоволення позову діда та/або баби про встановлення способу та порядку участі у вихованні онуків є наявність перешкод у спілкуванні з онуком, які чинять інші особи, з якими постійно проживає дитина.
Судами у цій справі встановлено, що рішенням Виконавчого комітету Тульчинської міської ради Тульчинського району Вінницької області від 17 лютого 2021 року № 29 ОСОБА_1 визначено порядок брати участь у вихованні та спілкуванні з малолітніми онуками ОСОБА_3 та ОСОБА_4, шляхом систематичних побачень два рази на місяць в неділю з 11:00 год. до 15:00 год. у присутності матері за попередньою домовленістю сторін, з урахуванням режиму дня та стану здоров`я дітей, строком на шість місяців. При спілкуванні з малолітніми онуками та участі у їх вихованні ОСОБА_1 слід створювати умови спілкування, що не перешкоджають їх нормальному розвитку.
Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не врахували, що рішення Виконавчого комітету Тульчинської міської ради Тульчинського району Вінницької області від 17 лютого 2021 року № 29 не є висновком цього органу в розумінні статті 19 СК України є безпідставними, оскільки визначений цим рішенням спосіб і порядок участі у спілкуванні діда з онуками відповідатиме якнайкращим інтересам дітей. Крім того, врахування судами зазначеного рішення при розгляді цієї справи не призвело до неправильного вирішення спору по суті.
При цьому слід звернути увагу на пояснення представника Органу опіки та піклування при виконавчому комітеті Тульчинської міської ради Тульчинського району Вінницької області Траченко Н. М., яка в судовому засіданні зазначила, що комісією Тульчинської міської ради у присутності сторін визначено порядок спілкування позивача зі своїми онуками. Відповідне рішення про це надано суду. Однак, з часу винесення рішення спілкування позивача з онуками не відбувається. Комісією також встановлено, що з боку матері дітей перешкоди у спілкуванні з дітьми не чиняться. Підтримує той порядок та спосіб спілкування позивача з онуками, який визначений комісією.
Верховний Суд наголошує, що дитина є найбільш вразливою стороною у будь-яких сімейних конфліктах, оскільки на її долю припадає найбільше страждань та втрат. Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не лише спірні питання між батьками та іншими особами, а фактично визначається доля дитини, а тому результат судового розгляду повинен бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини.
Таким чином, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, встановивши, що позивач має право на спілкування з дітьми, та враховуючи зазначене рішення Виконавчого комітету Тульчинської міської ради Тульчинського району Вінницької області, дійшов обґрунтованого висновку про визначення способу і порядку участі у спілкуванні діда з онукамишляхом встановлення систематичних побачень.
Визначаючи спосіб участі позивача у спілкуванні з дітьми, суди взяли до уваги малолітній вік дітей, особливості їх розвитку, виховання, необхідність дотримання розпорядку дня та відпочинку, емоційну прихильність дітей до відповідача та виходили із найкращих інтересів дитини.
Посилання в касаційній скарзі на те, що суд першої інстанції не взяв до уваги свідчення сторін, свідків, представника органу опіки та піклування, спростовуються встановленими обставинами справи та висновками, зробленими судом першої інстанції. При цьому суд першої інстанції, оцінивши пояснення свідків в сукупності з іншими доказами, надавши належну правову оцінку рішенню Виконавчого комітету Тульчинської міської ради Тульчинського району Вінницької області від 17 лютого 2021 року № 29, правильно визначив порядок та спосіб участі позивача у спілкуванні з онуками.
Колегія суддів вважає правильними та такими, що відповідають як інтересам дітей, так і інтересам матері і діда, висновки судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення інших вимог, а саме в частині надання позивачу дозволу самостійно забирати онуків до себе додому щотижня кожної неділі та проведення спільного відпочинку влітку по сім днів без присутності матері дітей. Наведені способи участі позивача у спілкуванні є обтяжливими для дітей, ґрунтуються на переважанні власних інтересів діда над інтересами дітей, які мають найбільш тісний психоемоційний зв`язок з відповідачем.
Посилання заявника на те, що суди попередніх інстанцій не врахували висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 17 липня 2019 року у справі № 199/3743/17, є необґрунтованими, оскільки висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у зазначеній постанові Верховного Суду, щодо визначення побачень дитини з дідом та бабою.
Касаційний суд з урахуванням частини першої статті 400 ЦПК України переглянув у касаційному порядку оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі.
Підстав для виходу за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.
Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та не дають підстав вважати, що судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено процесуальне право, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень не впливають, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду в оскарженій частині - без змін.