ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 грудня 2024 року
м. Київ
справа № 439/1093/22
провадження № 51-2627 км 24
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисника ОСОБА_6,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисника ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_8 на ухвалу Львівського апеляційного суду від 18 квітня 2024 року і прокурора, який брав участь у провадженні в судах першої та апеляційної інстанцій, на ухвалу Львівського апеляційного суду від 18 квітня 2024 року щодо ОСОБА_9, в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021141160000241, за обвинуваченням
ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця й громадянина Грузії, жителя АДРЕСА_1 ;
ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Бужок Золочівського району Львівської області, зареєстрованого в с. Журатин того ж району, жителя АДРЕСА_2,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Бродівського районного суду Львівської області від 27 вересня 2023 року ОСОБА_8 засуджено за ч. 2 ст. 15, ч.3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
Відповідно до ст. 72 КК України суд зарахував ОСОБА_8 у строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення з 10 до 14 грудня 2021 року і залишив щодо нього запобіжний захід у вигляді застави до набрання вироком законної сили.
Цим же вироком ОСОБА_9 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 15, ч.3 ст. 185 КК України та виправдано на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України у зв`язку з недоведеністю вчинення кримінального правопорушення обвинуваченим. До набрання вироком законної сили суд залишив без змін запобіжний захід щодо нього у вигляді застави.
Також у вироку суд вирішив долю речових доказів і розподілив процесуальні витрати.
Згідно з вироком суду ОСОБА_8 визнано винуватим у тому, що він домовившись з невстановленою особою про спільне скоєння крадіжки з транспортного засобу, тобто іншого володіння особи, для чого 10 грудня 2021 року близько 14:30 прибули на автомобілі "Renault Trafic", д.н.з. НОМЕР_1, за яким обліковується автомобіль "Opel Vivaro", до кафе-бару "Джерело", що на 461 кілометрі автодороги Київ-Чоп біля урочища "Джерело" в с. Загірці Золочівського району (раніше - Бродівський район) Львівської області. Далі ОСОБА_8, оглядаючи автомобілі, які знаходилися на цій зупинці, помітив, як з автомобіля "Skoda Rapid" (д.н.з. НОМЕР_2 ) вийшли водій та пасажир. У цей час ОСОБА_8, діючи умисно, за попередньою змовою групою осіб із невстановленою особою, перекривши спостереження за вказаним автомобілем із кафе транспортним засобом "Renault Trafic" та дочекавшись, доки невстановлена особа віддалено відкриє цей автомобіль, з метою таємного викрадення чужого майна проник у салон, звідки взяв належну ОСОБА_10 візитницю вартістю 270 грн із грошовими коштами в сумі 20 злотих та 950,0 грн, які приховав при собі. Однак, ОСОБА_8 і невстановлена особа не довели злочин до кінця, оскільки, ОСОБА_8 був затриманий працівниками поліції.
Крім того, суд у вироку зазначив, що органом досудового розслідування ОСОБА_9 обвинувачується в тому, що він за попередньою змовою групою осіб із ОСОБА_8 та невстановленою особою вирішив викрасти чуже майно з транспортного засобу, тобто іншого володіння особи. Реалізуючи спільний умисел, 10 грудня 2021 року близько 14:30 вказані особи втрьох прибули на автомобілі "Renault Trafic", д.н.з. НОМЕР_1, за яким обліковується автомобіль "Opel Vivaro", до кафе-бару "Джерело", що на 461 кілометрі автодороги Київ-Чоп біля урочища "Джерело" в с. Загірці Золочівського району (раніше - Бродівський район) Львівської області. Далі ОСОБА_8 почергово з ОСОБА_9 підходили до автомобілів, які знаходилися на цій зупинці. Коли ОСОБА_9 помітив, як з автомобіля "Skoda Rapid" (д.н.з. НОМЕР_2 ) вийшли водій та пасажир, учасники групи вирішили викрасти із цього автомобіля чуже майно, для чого ОСОБА_9, діючи за попередньою змовою групою осіб із ОСОБА_8 і невстановленою особою, припаркував указаний вище автомобіль "Renault Trafic" так, що він перекрив стороннім особам можливість спостереження за вчиненням крадіжки, та, імітуючи розмову по телефону, перебуваючи неподалік від цього автомобіля, контролюючи відсутність його власника, інших сторонніх осіб і працівників правоохоронних органів, щоб своєчасно попередити ОСОБА_8 та уникнути викриття їх злочинних дій, став стежити, як ОСОБА_8 на виконання їхнього спільного умислу дочекався відкриття автомобіля "Skoda Rapid" та з метою таємного викрадення чужого майна проник у його салон, звідки намагався викрасти належну ОСОБА_10 візитницю вартістю 270 грн із грошовими коштами в сумі 20 злотих та 950,0 грн, які приховав при собі. Однак злочин не було доведено до кінця, оскільки ОСОБА_8 і ОСОБА_9 були затримані працівниками поліції.
Львівський апеляційний суд ухвалою від 18 квітня 2024 року залишив без змін вирок місцевого суду.
Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7, який діє в інтересах засудженого ОСОБА_8, просить скасувати ухвалу апеляційного суду на підставі істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Зазначає, що цей суд, розглядаючи апеляційні скарги ОСОБА_8 і його захисника, не звернув уваги, що сторона захисту, хоч і сформулювала вимоги про зміну вироку місцевого суду в частині покарання, а саме просила застосувати положення ст. 75 КК України, водночас у мотивувальних частинах скарг указувала на порушення норм матеріального та процесуального законів. Захисник вважає, що апеляційний суд не дотримався приписів ч. 2 ст. 404 КПК України, оскільки не вийшов за межі апеляційних вимог і не врахував очевидну позицію сторони захисту стосовно неповноти судового розгляду та невідповідності висновків місцевого суду фактичним обставинам кримінального провадження, яка була обґрунтована конкретними доводами про суперечності в досліджених місцевим судом доказах, їх недостовірністю і неналежністю, фабрикацією речових доказів, а також недоведеністю наявності в діях ОСОБА_8 кваліфікуючої ознаки злочину "проникнення до сховища".
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_8 і ОСОБА_9 на підставі істотного порушення вимог кримінального процесуального закону і неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вважає, що апеляційний суд необгрунтовано погодився з оцінкою місцевим судом доказів, наданих на підтвердження обвинувачення ОСОБА_9, і дійшов передчасного висновку про його невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення. Зокрема, не погоджується із тим, що суд відхилив показання свідків сторони обвинувачення, які підтверджуються іншими дослідженими доказами і доводять вчинення ОСОБА_9 злочину спільно з іншими співучасниками, натомість прийняв рішення про виправдання останнього тільки на підставі показань єдиного свідка сторони захисту, про якого вперше було заявлено на стадії судового розгляду. Водночас, на думку прокурора, показання цього свідка сторони захисту, крім недостовірності, є також недопустимими, оскільки вони не були відкриті стороні обвинувачення в порядку ч. 11 ст. 290 КПК України. Вважає, що суд апеляційної інстанції, всупереч вимогам статей 404, 419, 420 КПК України, належним чином не перевірив відповідних доводів, не усунув недоліків судового розгляду, про які зазначив прокурор в апеляційній скарзі, пов`язаних, зокрема, з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження й неповнотою судового розгляду, та безпідставно відмовив у задоволенні апеляційної скарги прокурора.
Позиції інших учасників судового провадження
Захисник ОСОБА_11, який діє в інтересах виправданого ОСОБА_9, подав письмові заперечення на касаційну скаргу прокурора, в яких просить залишити цю скаргу без задоволення як необґрунтовану. Також зазначив, що не заперечує проти задоволення касаційної скарги захисника ОСОБА_7 .
Під час касаційного розгляду захисник ОСОБА_6, яка діє в інтересах засудженого ОСОБА_8, підтримала доводи касаційної скарги захисника ОСОБА_7, водночас заявила клопотання про закриття кримінального провадження у зв`язку з декриміналізацією вчиненого засудженим діяння.
Прокурор ОСОБА_5 зазначила, що касаційна скарга прокурора є обґрунтованою і підлягає задоволенню на викладених у ній підставах. Заявлене захисником клопотання прокурор вважала передчасним, оскільки воно підлягає вирішенню в ході нового розгляду в суді апеляційної інстанції або на стадії виконання вироку.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу (ч. 1). Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги (ч. 2).
Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції, згідно зі ст. 438 КПК України, є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
Статтею 412 КПК України передбачено, що істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Зі змісту ст. 370 КПК України, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості й умотивованості судового рішення, вбачається, що: законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Апеляційний суд, виконуючи свої повноваження, із дотриманням визначеної гл. 31 КПК України процедури повинен перевірити рішення суду першої інстанції з точки зору його законності й обґрунтованості (це передбачає оцінювання оскарженого судового рішення на відповідність нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам провадження і дослідженим у судовому засіданні доказам), а також ухвалити рішення, яке повною мірою відповідатиме ст. 370 КПК України і статтям 419 або 420 цього Кодексу.
Така перевірка має бути зроблена з додержанням усіх вимог чинного законодавства, об`єктивно, неупереджено, а її результатом має бути законне й справедливе вирішення поданих апеляційних скарг для реалізації прав кожного на справедливий суд і перевірку законності й обґрунтованості оскаржених рішень суду першої інстанції.
За приписами ст. 419 КПК України в ухвалі апеляційного суду мають бути зазначені мотиви, з яких цей суд виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, якими він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Тобто у своєму рішенні апеляційний суд повинен проаналізувати доводи скаржника і, зіставивши їх із фактичними даними, наявними у справі, дати на них вичерпну відповідь, переконливо аргументувавши свою позицію. Формальний апеляційний перегляд є несумісним із закріпленими у статтях 2, 7 КПК України завданнями та загальними засадами кримінального провадження.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що мета викладення мотивів рішення полягає в тому, щоб показати сторонам, що їх почули. Це зобов`язує суд обґрунтовувати свої міркування об`єктивними аргументами і дотримуватися прав сторін. Хоча суд не мусить надавати відповідь на кожне порушене питання, проте з рішення має бути ясно зрозуміло, що головні проблеми, порушені у справі, було вивчено.
Однак апеляційний суд, переглянувши вирок місцевого суду щодо ОСОБА_8 і ОСОБА_9, наведених законодавчих приписів не дотримався.
З матеріалів кримінального провадження видно, що захисник ОСОБА_12, який діяв в інтересах ОСОБА_8, в апеляційній скарзі, зокрема, посилаючись на зміст досліджених місцевим судом доказів, зазначав про те, що висновок цього суду про наявність у діях обвинуваченого кваліфікуючої ознаки вчинення крадіжки "з проникненням у сховище" не узгоджується із фактичними обставинами кримінального провадження і суперечить актуальній судовій практиці.
Отже, у контексті цих доводів апеляційний суд повинен був перевірити, чи правильно місцевий суд установив фактичні обставини кримінального провадження, перевірити оцінку доказів з точки зору їх допустимості і достовірності та з`ясувати, чи доводять вони поза розумним сумнівом вчинення ОСОБА_8 кримінального правопорушення, за яке його засуджено, і чим саме спростовуються доводи сторони захисту про протилежне, адже суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка має повноваження переглянути вирок на зазначених захисником підставах та усунути відповідні порушення, допущені місцевим судом, у разі їх виявлення.
Так, статтею 185 КК України передбачено відповідальність за таємне викрадення чужого майна. Кваліфікуючою ознакою, що передбачена ч. 3 цієї норми, є, зокрема, крадіжка, поєднана з проникненням у сховище.
Відповідно до сталої судової практики під поняттям "сховище" необхідно розуміти певні місця чи ділянки території, відведені для постійного чи тимчасового зберігання матеріальних цінностей, які обладнані огорожею чи технічними засобами або забезпечені іншою охороною: пересувні автолавки, рефрижератори, контейнери, сейфи та інші сховища.
Сховище - це завжди певне місце або територія, які використовуються для постійного чи тимчасового зберігання матеріальних цінностей та мають будь-які засоби охорони від доступу сторонніх осіб (наприклад, огорожа, наявність охоронця, сигналізація), що унеможливлюють (суттєво ускладнюють) вільне та безперешкодне потрапляння до них сторонніх осіб.
Тобто до сховища (незалежно від ознаки стаціонарності) мають бути віднесені місця чи ділянки, які використовуються для постійного чи тимчасового зберігання матеріальних цінностей та мають властиві для цього конструктивні ознаки, що забезпечують охорону від доступу до них сторонніх осіб.
Отже, в кожному конкретному кримінальному провадженні, де пред`явлено обвинувачення за викрадення майна з автомобіля, яке включає кваліфікуючу ознаку "проникнення у сховище" (ч. 3 ст. 185 КК України), належить установити об`єктивні обставини, які дозволяють ідентифікувати відповідний автомобіль як "сховище". Ці обставини, з огляду на положення статей 91-94 КПК України, підлягають обов`язковому доказуванню, а зібрані та надані суду докази відповідній оцінці. Салони та/або багажні відділення автомобілів можуть бути віднесені за своїми ознаками до поняття "сховище", виходячи з їх конструктивних особливостей, наявності пристосувань чи засобів охорони, у тому числі технічних, які об`єктивно перешкоджають вільному доступу сторонніх осіб, а також інших ознак, які дозволяють ідентифікувати вказані місця як такі, що мають, окрім іншого, призначення для постійного або тимчасового зберігання майна (тобто є сховищем).
Зазначене узгоджується із судовою практикою Верховного Суду, зокрема в постановах від 17 березня 2020 року у справі № 653/3/18, від 16 квітня 2020 року та 02 вересня 2021 року у справі № 127/959/19, від 22 листопада 2022 року у справі № 755/13435/18, від 23 березня 2023 року у справі № 203/2629/20, від 04 квітня 2024 року у справі № 219/5438/21.
Проте апеляційний суд усупереч приписам ст. 419 КПК України не виклав в ухвалі ані доводів захисника, наведених в апеляційній скарзі, ані жодної їх оцінки, а зосередився лише на перевірці призначеного ОСОБА_8 покарання.
Отже, апеляційний суд не пересвідчився в необґрунтованості аргументів сторони захисту, не дав жодних відповідей на них та не спростував їх належним чином, не зазначив жодних підстав, з яких апеляційну скаргу захисника в частині оскарження фактичних обставин кримінального провадження, що може вплинути на кваліфікацію дій засудженого, визнано необґрунтованою, тоді як формальний підхід до розгляду аргументів сторони захисту є недопустимим, їхнє спростування повинно бути переконливим із наведенням доказів, оцінка яких відповідає ст. 94 КПК України.
Крім того, апеляційний суд не виконав вимог ст. 419 КПК України в частині перегляду вироку місцевого суду щодо ОСОБА_9 за касаційною скаргою прокурора.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_9 пред`явлено обвинувачення за ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України, а саме у вчиненні замаху на крадіжку належного ОСОБА_10 майна, за попередньою змовою групою осіб із ОСОБА_8 і невстановленою особою, з проникненням в інше володіння особи - транспортний засіб.
Для доведення того, що ОСОБА_9 вчинив це кримінальне правопорушення, сторона обвинувачення посилалася на показання потерпілого, свідків, зокрема, очевидців події, а також відомості, зафіксовані в протоколах слідчих експериментів, під час проведення яких свідки детально відтворили обстановку на місці події та показали як діяли вказані особи, а також фактичні дані, що містяться, зокрема, у протоколах затримання осіб, підозрюваних у вчиненні кримінального правопорушення, огляду вилучених у них речей, висновках телекомунікаційної та товарної експертиз тощо.
Натомість ОСОБА_9 заперечував свою причетність до вчинення злочину і наполягав на тому, що він випадково опинився на місці події, що підтвердив свідок сторони захисту.
Місцевий суд, оцінивши докази, зазначив, що показання ОСОБА_9, які підтвердив допитаний за клопотанням сторони захисту свідок, не спростовані дослідженими доказами, адже допитані свідки сторони обвинувачення є зацікавленими особами. Зважаючи на викладене, у вироку суд дійшов висновку про недоведеність причетності ОСОБА_9 до вчинення кримінального правопорушення як пособника.
Прокурор не погодився з вироком і оскаржив його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі він наполягав, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про непричетність ОСОБА_9 до вчинення замаху на крадіжку у співучасті з іншими особами, навів аргументи про безпідставне відхилення показань допитаних свідків сторони обвинувачення, які узгоджуються з відомостями, зазначеними в протоколах слідчих дій та висновками експертиз. Прокурор навів доводи не лише стосовно недопустимості показань свідка сторони захисту, але й указував конкретні змістовні аргументи щодо їхньої недостовірності, нелогічності та неузгодженості з конкретними обставинами кримінального провадження, наводив аргументи, які суд першої інстанції не взяв до уваги і які могли істотно вплинути на його висновки. На підставі цього прокурор просив повторно дослідити обставини кримінального провадження, скасувати вирок у частині виправдання ОСОБА_9 і ухвалити обвинувальний вирок щодо нього.
Отже, в апеляційній скарзі були наведені доводи про невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, неповноту судового розгляду та неправильне застосування цим судом закону України про кримінальну відповідальність.
Однак, незважаючи на те, що апеляційний суд під час перегляду вироку повинен перевірити встановлені місцевим судом обставини, які за приписами ст. 91 КПК України підлягають доказуванню в кримінальному провадженні, а також наявність ознак суперечностей у доказах, що стосується встановлення фактичних обставин кримінального провадження, цей суд не дав жодних відповідей на вказані доводи, обмежившись лише копіюванням змісту вироку суду першої інстанції.
Попри те, що оцінка доказів з точки зору їх достовірності оспорювалася разом із висновками місцевого суду, апеляційний суд зосередився переважно на перевірці їх допустимості. Водночас, суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка дає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції (ч. 1 ст. 409 КПК України), і для виконання завдань, визначених у ст. 2 КПК України, цей суд повинен вжити всіх передбачених кримінальним процесуальним законом засобів. Це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів, але з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПК України. Водночас у певних випадках дослідження доказів апеляційним судом може бути визнано додатковою гарантією забезпечення права на справедливий суд (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Таким чином, апеляційний суд, не перевіривши належно тверджень, наведених в апеляційних скаргах захисника й прокурора, не надавши на них умотивованих відповідей, допустив істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили ухвалити законне й обґрунтоване рішення.
Враховуючи викладене, необхідно частково задовольнити касаційні скарги захисника і прокурора, скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_8 і ОСОБА_9 з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.
Під час нового розгляду апеляційному суду необхідно врахувати викладене, ретельно, з використанням усіх процесуальних можливостей, безпосередньо дослідити обставини, що становлять предмет доказування в цьому кримінальному провадженні, та з дотриманням положень гл. 31 КПК України ухвалити законне, обґрунтоване і вмотивоване рішення.
Що стосується клопотання захисника ОСОБА_6 про закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_8, то з урахуванням установлених у цьому кримінальному провадженні істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, його вирішення можливе після усунення цих порушень на стадії апеляційного розгляду.
Керуючись статтями 433, 436, 438, 441, 442 КПК України, Верховний Суд