постанова
ІМЕНЕМ УКРАЇНи
17 грудня 2024 року
м. Київ
справа № 552/907/21
провадження № 51-2401км24
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на вирок Полтавського апеляційного суду від 06 лютого 2024 року у кримінальному провадженні № 12020170020001972 за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Благодатне Зміївського району Харківської області, мешканця АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 191 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами обставини
За вироком Київського районного суду м. Полтави від 13 серпня 2021 року ОСОБА_6 визнано невинуватим та виправдано у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 191 КК у зв`язку з недоведеністю участі у вчиненні злочину.
При перегляді вироку за апеляційними скаргами прокурора та потерпілого Полтавський апеляційний суд 06 лютого 2024 року його скасував та ухвалив новий вирок, яким визнав ОСОБА_6 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 191 КК і засудив до покарання у виді обмеження волі на строк 3 роки з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з матеріальною відповідальністю та обігом товарно-матеріальних цінностей на строк 3 роки.
Задоволено цивільний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтавський механічний завод Денасмаш" (далі - ТОВ, Товариство) та стягнуто з ОСОБА_6 на користь ТОВ у рахунок відшкодування завданої матеріальної шкоди 160 000 грн.
Суд апеляційної інстанції встановив, що ОСОБА_6 з 14.02.2018 до 30.11.2020 працював у вказаному ТОВ на посаді менеджера з питань регіонального розвитку відділу маркетингу та відповідав за пошук і взаємодію з покупцями пресувального обладнання.
19.10.2020 між ТОВ (Продавець) та ОСОБА_7 (Покупець) був укладений договір про наміри купівлі - продажу обладнання, згідно з пунктами 1.1 та 3.1 якого Продавець та Покупець зобов`язалися укласти у майбутньому, після внесення Покупцем авансового платежу в розмірі 300 000 грн, договір купівлі-продажу преса брикетувального ударно-механічного ПБ-48 за ціною 300 000 грн.
Відповідно до п. 4.2 договору внесення авансових платежів може проводитися за вибором Покупця в безготівковому порядку або шляхом передачі грошових коштів Продавцю через його представників, які у разі підписання сторонами Договору купівлі-продажу обладнання повинні перерахувати грошові кошти на рахунок Продавця або внести в його касу.
22.10.2020 ОСОБА_6 за допомогою месенджеру Viber ( НОМЕР_1 ) надіслав Покупцю ( НОМЕР_2 ) реквізити карткового рахунку директора ТОВ ОСОБА_8 в ПАТ КБ "Приватбанк" (№ НОМЕР_4) для передоплати повної вартості замовленого преса в розмірі 300 000 грн.
Протягом жовтня-листопада 2020 року Покупець сплатив на картковий рахунок директора ТОВ частину попередньої оплати у розмірі 140 000 грн.
19.11.2020 виготовлений на замовлення Покупця прес був відвантажений з виробничого підрозділу на склад готової продукції ТОВ.
У період з 17.11.2020 до 23.11.2020 ОСОБА_6 перебував на лікарняному, однак 20.11.2020 вийшов на роботу та надав майстру виробництва ОСОБА_9 дозвіл на завантаження преса в автомобіль, який залишався в цеху до отримання ОСОБА_6 підтвердження оплати решти частини вартості товару.
У цей же день о 08:23 під час листування в месенджері "Viber" ОСОБА_6 запропонував Покупцю оплатити решту вартості обладнання на різні карткові рахунки та в період з 08:34 до 09:51 надіслав останньому у "Viber" вказівку перерахувати 43 700 грн і 56 300 грн на рахунок ОСОБА_8, та 160 000 грн (трьома платежами по 50 000 грн, 50 000 грн та 60 000 грн) на власний рахунок у ПАТ КБ "Приватбанк" № НОМЕР_3 .
Близько 10:41 на прохання Покупця його тещею ОСОБА_10 було перераховано на рахунок ОСОБА_6 кошти у розмірі 160 000 грн, як оплату решти вартості замовленого обладнання, для їх перерахування останнім на рахунок ТОВ або внесення в касу.
О 12:55 ОСОБА_6 підтвердив Покупцю отримання ним вказаних коштів, без попереднього їх внесення до каси чи перерахування на рахунок підприємства та близько 15:50 надав розпорядження охоронцю випустити автомобіль із пресом з території.
При цьому директора та головного бухгалтера ТОВ про отримання ним решти оплати вартості преса і необхідність оформлення у зв`язку з цим видаткової накладної ОСОБА_6 не повідомив.
Надалі 20-21.11.2020 ОСОБА_6 шляхом проведення 9 транзакцій зі свого рахунку розпорядився 18 466, 35 грн із перерахованої йому Продавцем суми.
23.11.2020 близько 15:30 в кабінеті директора ТОВ та в присутності свідків ОСОБА_6 повідомив, що отримав решту коштів у рахунок оплати за відвантажений прес у розмірі 160 000 грн на свій картковий рахунок, однак вважає ці кошти своїми, оскільки підприємство нібито заборгувало йому виплату преміальних бонусів за рядом замовлень. Вимогу негайно повернути Товариству вказані кошти ОСОБА_6 відхилив і залишив територію підприємства.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У поданій касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 просить скасувати вирок апеляційного суду в зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність і закрити кримінальне провадження через відсутність у його діях складу кримінального правопорушення.
На обґрунтування своїх вимог зазначає, що наведені у вироку висновки не відповідають фактичним обставинам провадження, оскільки, на його думку, в його діях відсутній склад будь-якого кримінального правопорушення, натомість мають місце цивільно-правові відносини між ним та ОСОБА_10, яка, як він вважає, помилково поповнила його картковий рахунок у ПАТ КБ "Приватбанк", жодних коштів від Покупця він не отримував.
Звертає увагу на те, що суд апеляційної інстанції фактично ототожнив Покупця та ОСОБА_10, однак жодних документів на підтвердження їх родинних зв`язків не досліджував.
Вважає, що Договір купівлі-продажу обладнання (преса) був укладений між ТОВ та Покупцем 16.12.2021 і саме з цього дня у сторін виникли взаємні права та обов`язки.
З урахуванням цього стверджує, що ухвалене апеляційним судом рішення не є законним, обґрунтованим та вмотивованим, таким, що відповідає вимогам статей 370 та 420 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
Позиція учасників в суді касаційної інстанції
У судовому засіданні прокурор заперечила проти касаційної скарги і просила залишити оскаржуваний вирок без зміни.
У поданому письмовому клопотанні захисник ОСОБА_11 просив Верховний Суд розглядати справу без його участі та без участі засудженого, а касаційну скаргу задовольнити.
Мотиви Суду
Колегія суддів (далі - Суд), заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, наведені в касаційній скарзі, дійшла висновку про таке.
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
Отже, касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Натомість зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції.
З матеріалів провадження вбачається, що суд першої інстанції за результатами розгляду обвинувального акта стосовно ОСОБА_6 дійшов висновку, що в його діях відсутній склад інкримінованого йому правопорушення, а мають місце цивільно-правові відносини.
Не погодившись із вироком суду першої інстанції прокурор та представник потерпілого подали апеляційні скарги в яких вказували на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і просили скасувати цей вирок та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_6 винуватим у вчиненні інкримінованого правопорушення та призначити покарання в межах санкції кримінального закону, який передбачає відповідальність за його вчинення. Також просили апеляційний суд дослідити докази і допитати свідків.
Суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції (ч. 1 ст. 409 КПК), що покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів у справі, з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПК.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 404 КПК суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, при наявності клопотання учасників судового провадження та за умови, що суд першої інстанції дослідив їх не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Положеннями ч. 1 ст. 420 КПК визначено, що суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює свій вирок у разі: необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення; необхідності застосування більш суворого покарання; скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції; неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання.
Цих вимог закону суд апеляційної інстанції дотримався.
Як убачається з матеріалів провадження, висновок апеляційного суду у вироку про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого злочину зроблений з дотриманням вимог ст. 23 КПК на підставі об`єктивно з`ясованих обставин справи, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими апеляційним судом з урахуванням положень ст. 94 КПК з точки зору їх належності, допустимості та достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору їх достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Під час перегляду вироку місцевого суду апеляційний суд провів у справі судове слідство: повторно допитав потерпілого ОСОБА_8 (директора ТОВ), свідків ОСОБА_9, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_7 та ОСОБА_10, дослідив письмові докази, які стосуються предмета доказування у кримінальному провадженні, та дійшов обґрунтованого висновку про наявність у діях ОСОБА_6 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 191 КК.
Диспозиція ч. 1 ст. 191 КК передбачає відповідальність за привласнення чи розтрату чужого майна, яке було ввірене особі чи перебувало в її віданні. Суб`єкт злочину здійснює повноваження щодо майна на законній підставі: наділений правом на розпорядження, управління, доставку, зберігання майна тощо. Привласнення - це незаконне безоплатне утримання майна, ввіреного винному, або майна, яке перебуває в його віданні на законній підставі. Утримання, як спосіб привласнення, полягає у невиконанні вимог повернути майно у певний строк і встановленні володіння ним як власним. Невиконання вимоги про повернення майна у зазначений час свідчить про закінчений злочин. Розтрата - це незаконне безоплатне відчуження, використання, витрачення майна, яке було ввірене винному чи перебувало в його віданні. Розтрата є наступним після привласнення етапом злочину.
Відповідно до умов договору від 19.10.2020, укладеного між ТОВ та Покупцем, після внесення останнім авансового платежу в розмірі 300 000 грн, ними буде укладено договір купівлі-продажу преса брикетувального ударно-механічного ПБ-48 за ціною 300 000 грн (т. 1, а. к. п. 35).
Пунктом 4.2 Договору було передбачено можливість оплати товару за вибором Покупця шляхом передачі грошових коштів Продавцю через його представників, які повинні перерахувати отримані кошти на рахунок Продавця, або внести в касу. Договір не містить заборони на можливе перерахування коштів на картковий рахунок менеджера, оскільки останній діяв від імені підприємства та мав право отримувати ці кошти.
Як установив суд апеляційної інстанції на підставі досліджених письмових доказів, ввірення грошових коштів Товариства ОСОБА_6 відбулося 20.11.20202 у результаті надання ним за домовленістю з Покупцем реквізитів власного карткового рахунку для переказу на нього вартості обладнання та невідкладне переведення цих коштів за вказівкою останнього - ОСОБА_10 . Лише після того, як кошти в сумі 160 000 грн надійшли на його рахунок, ОСОБА_6 дав розпорядження охороні на випуск автомобіля з пресом з території підприємства.
Проте в порушення вимог п. 4.2 Договору ОСОБА_6 ці кошти в касу ТОВ не вніс і протягом 20-21.11.2020 розпорядився частиною цих коштів на власний розсуд, а 23.11.2020 у присутності свідків відмовився виконати вимогу директора ТОВ повернути ці кошти в касу чи на рахунок підприємства.
Ці обставини були встановлені апеляційним судом на підставі показань свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_13, а також потерпілого ОСОБА_8, наданих у судовому засіданні 09.02.2022 (т. 3, а. к. п. 125-128).
Окрім того, допитанийапеляційним судом 07.09.2022 свідок ОСОБА_7 (Покупець) пояснив, що з приводу виготовлення та оплати преса спілкувався телефоном із менеджером ТОВ ОСОБА_6 . Оплата здійснювалась у кілька платежів, 20.11.2020 він здійснив платіж 100 000 грн на карту ОСОБА_8, а іншу частину в сумі 160 000 грн на його прохання здійснила теща ОСОБА_10, оскільки у нього не вистачало коштів. Реквізити на які треба було перерахувати кошти йому надав ОСОБА_6 через месенджер "Viber". Після підтвердження надходження цих коштів на карткові рахунки ОСОБА_6 останній дав розпорядження про випуск автомобіля з пресом з території підприємства. Жодних особистих фінансових зобов`язань або відносин з ОСОБА_6 у нього не було та немає. Претензій до ТОВ щодо якості поставленого преса він не має (т. 3, а. к. п. 149-150).
Ці показання узгоджуються з протоколом огляду телефона ОСОБА_7 від 09.12.2020 в якому зафіксовано зміст його листування з ОСОБА_6 20.11.2020 (т. 3, а. к. п. 12-16).
Допитана в суді апеляційної інстанції 19.12.2023 свідок ОСОБА_10 підтвердила, що 20.11.2020 на прохання ОСОБА_7 здійснила платіж у сумі 160 000 грн за купівлю преса за реквізитами, які він їй надав (т. 3, а. к. п. 170-172).
При цьому не залишилися поза увагою суду апеляційної інстанції і показання самого ОСОБА_6, які у цілому збігаються з показаннями свідків, з різницею у тому, що зі слів останнього лише пізно ввечері 20.11.2020 він у банківському застосунку "Приват 24" побачив, що кошти в сумі 160 000 грн надійшли від невідомої особи. Оскільки ці кошти надійшли не від ОСОБА_7 він вирішив усе з`ясувати та повернути їх, як помилково зараховані. 23.11.2020 у кабінеті директора ТОВ пояснив, що вказані кошти внести у касу підприємства не може, оскільки вони надійшли не від Покупця і він повинен їх повернути відправнику, жодних заяв про те, що це його бонуси він не робив.Надалі він написав заяву в банк про повернення цих коштів ОСОБА_10 .
Як слушно зауважив апеляційний суд у вироку, ці пояснення засудженого спростовуються змістом листування в месенджері "Viber", з якого вбачається, що ОСОБА_7 прикріпив фото квитанції про проведення узгодженої з ним суми транзакції - 160 000 грн і лише після її отримання та ретельної перевірки факту здійснення платежу і надходження коштів на його рахунок ОСОБА_6 дав розпорядження охороні випустити автомобіль із пресом з території підприємства.
Окрім того, усвідомлюючи, зі слів засудженого, що ці кошти на його рахунок були внесені невідомою особою (з показань останнього в суді він дізнався про це пізно ввечері 20.11.2020), останній упродовж 20-21.11.2020 вивів з карткового рахунку готівкою близько 20 000 грн, маючи станом на 01.11.2020 на власному рахунку лише 207, 66 грн.
Разом із тим, заяву до ПАТ КБ "Приватбанк" про повернення ОСОБА_10 начебто помилково перерахованих на його рахунок коштів в сумі 160 000 грн ОСОБА_6 подав лише 29.12.2020, вже під час активної стадії досудового розслідування.
Таким чином, висновок суду апеляційної інстанції у вироку про те, що за встановлених обставин справи ОСОБА_6 заволодів призначеною Продавцю частиною оплати вартості поставленого ним товару і майнової шкоди завдано саме ТОВ у розмірі такого платежу, є правильним та обгрунтованим.
Касаційна скарга засудженого не містить жодних доводів чи обґрунтувань щодо неналежності або недопустимості письмових доказів, здобутих органом досудового розслідування та досліджених судами обох інстанції у відкритому змагальному судовому процесі. Отже, достовірність та допустимість цих доказів сторона захисту під сумнів не ставить.
Вирок апеляційного суду є належним чином обґрунтованим та вмотивованим і за змістом відповідає вимогам статей 370, 374 та 420 КПК.
При перевірці оскаржуваного рішення судом касаційної інстанції не встановлено таких порушень вимог кримінального процесуального закону чи закону України про кримінальну відповідальність, які можуть бути підставами для його зміни чи скасування з огляду на положення статей 412, 413, 414, 438 КПК.
З урахуванням наведеного підстав для задоволення касаційної скарги засудженого Суд не вбачає.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд