постанова
ІМЕНЕМ УКРАЇНи
17 грудня 2024 року
м. Київ
справа № 229/2438/23
провадження № 51-2023км24
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
захисника ОСОБА_5 (в режимі відеконференції),
прокурора ОСОБА_6
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на вирок Дніпровського апеляційного суду від 20 лютого 2024 року в кримінальному провадженні № 12023052260000079 за обвинуваченням
ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 317 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Дружківського міського суду Донецької області від 06 липня 2023 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 1 ст. 317 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
На підставі ст. 75 КК його звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки, та покладено на нього обов`язки, передбачені ст. 76 КК.
Вирішено питання про долю речових доказів і стягнення процесуальних витрат.
Місцевий суд установив, що ОСОБА_7 25 березня 2023 року близько 10:10 умисно надав ОСОБА_8 та ОСОБА_9 приміщення зали у своїй квартирі в м. Дружківка Донецької області для незаконного вживання шляхом паління особливо небезпечного наркотичного засобу - канабісу.
У цей же день, у період з 15:34 до 16:27 під час проведення санкціонованого обшуку квартири працівниками поліції було виявлено та вилучено предмет, зовні схожий на фрагмент пластикової пляшки вмістом 0.5 л з етикеткою "Pit Bull", та скляну банку, на внутрішній поверхні приладу виявлено особливо небезпечний наркотичний засіб - екстракт канабісу та мікрочастинки роду коноплі, маса екстракту канабісу в перерахунку на суху речовину складає 0,119 г.
При перегляді вироку за апеляційною скаргою прокурора Дніпровський апеляційний суд 20 лютого 2024 року скасував його в частині призначеного покарання та ухвалив новий вирок, яким засудив ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 317 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки і на підставі ст. 75 КК звільнив його від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки, та поклав на нього обов`язки, передбачені ст. 76 КК. Виключив із вступної частини вироку місцевого суду посилання на судимість ОСОБА_7 за вироком Дружківського міського суду Донецької області від 17 вересня 2010 року. У решті вказаний вирок залишив без змін.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У поданій касаційній скарзі прокурор ОСОБА_10, який брав участь у розгляді провадження судом апеляційної інстанції, просить скасувати вирок апеляційного суду черезнеправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м`якості і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
На обґрунтування своїх вимог зазначає, що суд апеляційної інстанції не дав належної оцінки доводам прокурора щодо неможливості звільнення ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання з випробуванням, не врахував значну суспільну небезпеку вчиненого ним кримінального правопорушення та даних про його особу, який не працює, має посередню характеристику, раніше неодноразово судимий, а також висновок органу пробації про високий ризик вчинення засудженим нового злочину.
Також прокурор вважає, що суд апеляційної інстанції вийшов за межі апеляційної скарги збільшивши термін іспитового строку засудженому.
Зважаючи на ці обставини прокурор стверджує, що вирок апеляційного суду не відповідає вимогам статей 370, 374 та 420 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
Позиція учасників у суді касаційної інстанції
У судовому засіданні прокурор підтримала касаційну скаргу частково.
Захисник заперечив проти касаційної скарги і просив залишити її без задоволення.
Мотиви Суду
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, наведені в касаційній скарзі, дійшла висновку про таке.
За правилами ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
При перевірці доводів, наведених у касаційній скарзі, суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, встановлених місцевим та апеляційним судами.
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судове рішення суду апеляційної інстанції у межах касаційної скарги і вправі вийти за її межі, якщо цим не погіршується становище засудженого.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочину, за який його було засуджено, правильність кваліфікації його дій за ч. 1 ст. 317 КК, а також вид і розмір призначеного йому покарання за вчинений злочин прокурором у касаційній скарзі не оспорюються.
У касаційній скарзі прокурор стверджує про неправильне застосування судом закону України про кримінальну відповідальність, а саме застосування місцевим судом до ОСОБА_7 положень ст. 75 КК, яка, на його думку, була застосована неправильно, і це порушення не було виправлено судом апеляційної інстанції.
Вказані доводи прокурора колегія суддів вважає безпідставними.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 75 КК (у редакції, яка діяла на час вчинення кримінального правопорушення), якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Положеннями статей 50, 65, 74, 75 КК визначено загальні засади призначення покарання, які наділяють суд правом вибору між однією із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, кожна з яких є законною. Завданням такої форми є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин провадження, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Реалізація цієї функції становить правозастосовну та інтелектуально - вольову діяльність суду, в межах якої і приймається рішення про можливість виправлення особи без відбування призначеного покарання. За змістом ст. 75 КК рішення про звільнення від відбування призначеного покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду і розміру, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість її виправлення без відбування покарання.
Системне тлумачення цих правових норм дозволяє дійти висновку, що питання призначення кримінального покарання та звільнення від його відбування повинні вирішуватися з урахуванням мети покарання.
Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.
Цих вимог закону суд апеляційної інстанції дотримався.
Під час перегляду вироку за апеляційною скаргою прокурора апеляційний суд, перевіривши наведені в ній доводи, дійшов умотивованого висновку про правильність висновку місцевого суду щодо можливості виправлення засудженого без ізоляції від суспільства за умов застосування до нього положень ст. 75 КК.
Водночас цей суд у своєму рішенні дав належну оцінку ступеню тяжкості вчиненого ОСОБА_7 злочину та даним про його особу, який раніше був судимий, на обліку в лікарів нарколога та психіатра не перебуває, за місцем проживання характеризується посередньо, повністю визнав свою вину у вчиненому, фактичних обставин справи не оспорював і засудив свою поведінку, а також наявність обставини, яка пом`якшує покарання - щире каяття, та відсутність обставин, які його обтяжують.
Також суд апеляційної інстанції врахував і наслідки вчиненого кримінального правопорушення, які хоча і мають негативний прояв для суспільства, однак за встановлених фактичних обставин справи - один виявлений факт паління ним наркотичного засобу в квартирі разом зі знайомими, та наслідки від таких дій, які хоча і утворюють склад кримінального правопорушення, проте за висновком цього суду, не в повній мірі відповідатимуть принципам справедливості та співмірності при призначенні покарання у виді реального позбавлення волі, що становитиме "особистий надмірний тягар для особи".
З урахуванням наведених обставин апеляційний суд погодився з рішенням місцевого суду про можливість звільнення ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання з випробуванням та обґрунтовано відхилив доводи апеляційної скарги прокурора в цій частині.
Разом із тим, апеляційний суд частково погодився з доводами скарги прокурора про те, що засуджений був раніше неодноразово судимим, у тому числі за ч. 1 ст. 309 КК, і скоїв інкримінований злочин майже через вісім місяців після його звільнення з місць позбавлення волі, та що судом першої інстанції не було враховано висновок органу пробації про високий ризик вчинення ним нового злочину, з урахуванням чого дійшов висновку, що визначений місцевим судом іспитовий строк терміном 2 роки є необґрунтовано малим, а тому зважаючи на фактичні обставини справи, дані про особу засудженого та висновок органу пробації дійшов думки про те, що цей строк має бути визначений йому в максимальному розмірі.
Доводи прокурора в касаційній скарзі про те, що при ухваленні судового рішення апеляційний суд вийшов за межі апеляційної скарги є безпідставними.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 420 КК апеляційний суд скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює свій вирок у разі:
1) необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення;
2) необхідності застосування більш суворого покарання;
3) скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції;
4) неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання.
У поданій апеляційній скарзі прокурор просив апеляційний суд скасувати вирок місцевого суду через неправильне застосування ст. 75 КК та вказував на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та даним про особу засудженого внаслідок м`якості. Також просив виключити з вироку посилання на судимість ОСОБА_7 .
Із цими доводами прокурора суд апеляційної інстанції погодився частково та збільшив ОСОБА_7 встановлений судом першої інстанції іспитовий строк із 2 до 3 років, ухваливши у цій частині новий вирок.
Таке рішення апеляційного суду не виходить за межі апеляційної скарги прокурора та відповідає вимогам ст. 420 КПК.
Переконливих доводів, які би ставили під сумнів правильність вказаних висновків апеляційного суду прокурор у касаційній скарзі не навів.
Застосований цим судом у кримінальному провадженні захід примусу до ОСОБА_7 та визначений ним порядок його відбування відповідає меті покарання та є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення засудженого.
Вирок апеляційного суду є належним чином обґрунтованим та вмотивованим і за змістом відповідає вимогам статей 370, 374 та 420 КПК, у ньому зазначені відповідні підстави і мотиви з яких виходив цей суд та положення закону, якими він керувався ухвалюючи таке рішення.
Під час перевірки оскаржуваного вироку судом касаційної інстанції не встановлено таких порушень норм матеріального чи процесуального права, які би тягнули за собою зміну чи скасування судового рішення, а тому підстав для задоволення касаційної скарги прокурора колегія суддів не вбачає.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд