ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 грудня 2024 року
м. Київ
справа № 639/819/23
провадження № 51-867км24
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд) у складі:
головуючого
ОСОБА_1,
суддів
ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю: секретаря судового засідання прокурорів засудженого захисника
ОСОБА_4, ОСОБА_5 (в режимі відеоконференції), ОСОБА_6, ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції), ОСОБА_8 (в режимі відеоконференції),
розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу засудженого
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Харкова, жителя смт Золочів Харківської обл.,
на вирок Жовтневого районного суду м. Харкова від 11 липня 2023 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 18 жовтня 2023 року.
Обставини справи
1. Оскарженим вироком, залишеним без змін оскарженою ухвалою, ОСОБА_7 засуджено за частиною 5 статті 407 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
2. Суд визнав доведеним, що засуджений самовільно залишив військову частину і з 21 листопада по 05 грудня 2022 року в умовах воєнного стану незаконно перебував поза межами місця несення служби без поважних причин.
Вимоги і доводи касаційної скарги
3. Засуджений, посилаючись на пункти 2, 3 частини 1 статті 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), просить скасувати оскаржені рішення та направити справу на новий розгляд в суді першої інстанції.
4. Він стверджує, що суд першої інстанції:
не з`ясував причину відсутності засудженого за місцем служби, оскільки військову частину він залишив за усним дозволом заступника командира військової частини по роботі з особовим складом;
не надав оцінку показанням засудженого щодо неможливості повернення до військової частини у зв`язку з незаконним позбавленням волі;
не взяв до уваги той факт, що донесення про відсутність засудженого за місцем несення служби, на підставі якого до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) було внесено відомості щодо самовільного залишення військової частини, подано в той же день, коли надано усний дозвіл засудженому на залишення військової частини;
дійшов помилкового висновку про недисциплінованість засудженого, про відсутність в останнього бажання проходити військову службу та можливість вчинення ним нових військових злочинів, а також не врахував, що засуджений проживав зі своєю матір`ю, за якою здійснював постійний сторонній догляд;
при призначенні покарання необґрунтовано не застосував статті 69, 75 КК.
5. Також засуджений стверджує, що суд апеляційної інстанції не надав належну оцінку висновкам суду першої інстанції.
6. Крім цього, засуджений зазначає про недбале ставлення до оформлення його військових документів, в яких переклеєно його фотографію, неправильно вказано дату початку служби, а також йому не оформлено статус "Учасника бойових дій".
7. Прокурор надіслала на адресу Суду письмові заперечення, в яких заперечила проти доводів касаційної скарги, просила залишити оскаржені рішення без зміни.
Позиції учасників касаційного розгляду
8. Сторона захисту підтримала доводи касаційної скарги, а сторона обвинувачення заперечила проти її задоволення.
Оцінка Суду
9. Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши наведені сторонами доводи, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
10. Суд зазначає, що в апеляційному порядку вирок було оскаржено виключно з підстав суворості покарання з вимогою застосувати положення статей 69 та 75 КК. Переглянувши рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги сторони захисту, апеляційний суд повністю дотримався вимог частини 1 статті 404 КПК.
11. Суд нагадує, що він не має повноваження скасувати або змінити рішення, постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до статті 26 КПК суд вирішує лише питання, винесені на його розгляд сторонами. Таким чином, сторона, зацікавлена у розгляді та вирішенні певного питання, зобов`язана порушити його перед судом відповідної інстанції і на відповідній стадії кримінального провадження.[1]
12. Хоча в касаційній скарзі сторона порушує питання про скасування оскаржених рішень, однак Суд розгляне доводи касаційної скарги лише в контексті правильності застосування покарання.
13. Версія сторони захисту щодо неможливості повернення на службу внаслідок примусу з боку третіх осіб була розглянута і відхилена судами як необґрунтована. За відсутності посилань до початку судових розглядів на будь-які докази цієї версії, зокрема, вказівки на знайомих засудженому осіб, які застосовували такий примус, Суд не вбачає підстав ставити під сумнів правильність висновків судів попередніх інстанцій щодо цієї обставини.
14. Посилання на порушення у документообігу військової частини, час початку кримінального провадження, на які посилається сторона захисту, не мають значення для кваліфікації його діяння або для визначення покарання, тому Суд не вважає за необхідне давати детальні відповіді на ці доводи.
15. Згідно зі статтями 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують.
16. Суд вже зазначав, що частина 1 статті 69 КК надає повноваження суду у виключних випадках призначити більш м`яке ніж мінімальне покарання, передбачене законом за відповідний злочин, лише "за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину", тобто якщо певні обставини або сукупність обставин одночасно відповідають двом умовам, визначеним в законі: вони (1) можуть бути визнані такими, що пом`якшують покарання відповідно до частин 1 та/або 2 статті 66 КК, і (2) істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину.[2]
17. Крім того, ці обставини чи сукупність обставин мають знаходитися в причинному зв`язку з цілями та/або мотивами злочину, роллю, яку виконувала особа, визнана винуватою у вчиненні злочину, її поведінкою під час та після вчинення злочину, а також іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину та/або небезпечність винуватця.
18. Отже, призначення більш м`якого покарання, ніж визначене санкцією кримінального закону, можливе лише у випадку, коли встановлені у справі обставини в своїй сукупності настільки істотно знижують ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції було би явно несправедливим[3].
19. Суди не знайшли підстав для застосування положень статті 69 КК, і касаційна скарга не містить доводів, які ставлять під сумнів їх висновок стосовно цього.
20. Суд вважає необґрунтованим твердження, що дозвіл начальника засудженому залишити військову частину на добу не був взятий до уваги. Цей факт не оспорювався сторонами, однак не має значення для кваліфікації дій засудженого, який не повернувся на службу в обумовлений час, і сам по собі не може бути фактором, який істотно знижує ступінь тяжкості злочину.
21. Обираючи розмір покарання, суди виходили із того, що засуджений, будучи військовослужбовцем, вчинив тяжкий злочин в період воєнного стану та під час судового розгляду не засудив свою поведінку. Водночас суди не залишили поза увагою, що засуджений раніше не судимий, розлучений, на обліку в лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, тяжких захворювань чи інвалідності не має, також має постійне місце реєстрації та проживання, а також відсутність обставин, які обтяжують чи пом`якшують покарання, і, оцінивши ці обставини, вважали за можливе призначити засудженому мінімальне покарання, передбачене санкцією закону.
22. Законодавець надав дискреційні повноваження судам у визначенні можливості застосування статті 75 КК. Суди урахували, зокрема, вчинення засудженим тяжкого злочину, а також відсутність обставин, які пом`якшують покарання.Зважаючи на ці обставини в поєднанні з характером установлених конкретних дій винного, суд визнав неможливим досягти мети попередження вчинення злочинів та виправлення засудженого без ізоляції його від суспільства.
23. Апеляційний суд належним чином проаналізував доводи апеляційної скарги захисту та відхилив їх, навівши переконливі мотиви свого рішення.
24. Суд не вбачає в мотивах судів порушення вимог статей 50, 65 КК.
25. Таким чином, у ході касаційного розгляду не встановлено істотних порушень норм матеріального та процесуального права, які були би підставами для скасування або зміни оскаржуваних рішень, а тому Суд вважає, що касаційну скаргу засудженого належить залишити без задоволення.
На підставі викладеного, керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК, Суд
ухвалив:
Вирок Жовтневого районного суду м. Харкова від 11 липня 2023 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 18 жовтня 2023 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.