Постанова
Іменем України
11 вересня 2024 року
м. Київ
Справа № 760/23802/19
Провадження № 61-528св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду - головуючого судді Крата В. І., судді-доповідача Гудими Д. А., суддів Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І. - розглянув у порядку письмового провадження справу,
учасниками якої є
позивачка - ОСОБА_1 (далі - позивачка),
відповідачі- ОСОБА_2 (далі - іпотекодержатель), ОСОБА_3 (далі - кінцевий набувач), приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Швець Руслан Олегович (далі - приватний нотаріус),
про визнання незаконними дій, визнання протиправним і скасування рішення, витребування майна
за касаційною скаргою іпотекодержателя на постанову Київського апеляційного суду від 24 листопада 2023 року, прийняту колегією суддів у складі Приходька К. П., Писаної Т. О., Журби С. О., та
за касаційними скаргами приватного нотаріуса на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 13 лютого 2024 року,прийняту вказаною колегією суддів.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
(1) Вступ
1. Позивачка передала в іпотеку квартиру для забезпечення виконання її зобов`язань за кредитним договором. Право вимоги за договорами кредиту й іпотеки неодноразово відступали. Новий іпотекодержатель звернув стягнення на квартиру у позасудовому порядку шляхом реєстрації за ним права власності на неї, після чого подарував її кінцевому набувачу. Позивачка вважала незаконною реєстрацію права власності за іпотекодержателем на квартиру з таких підстав: у договорі іпотеки немає іпотечного застереження, а окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом передання йому у власність квартири сторони не уклали; іпотекодержатель не надав реєстратору усі необхідні документи для реєстрації за собою права власності на квартиру; приватний нотаріус не мав повноважень вчиняти реєстраційні дії. Тому звернулася до суду з позовом, у якому просила: визнати незаконними дії приватного нотаріуса щодо реєстрації права власності на квартиру за іпотекодержателем, визнати протиправним і скасувати рішення про таку реєстрацію, а також витребувати квартиру у кінцевого набувача.
2. Суд першої інстанції вважав необґрунтованими вимоги позивачки. Виснував, що у договорі іпотеки є іпотечне застереження, на підставі якого була проведена державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем; останній надав приватному нотаріусу усі необхідні документи для вчинення реєстраційних дій.
3. Апеляційний суд не погодився із судом першої інстанції та зробив протилежний висновок. Зауважив, що в договорі іпотеки відсутнє іпотечне застереження; іпотекодержатель не надав реєстратору звіт про оцінку предмета іпотеки та не повідомив позивачку про вартість іпотечного майна, за якою відбулося зарахування вимог; іпотекодержатель незаконно набув у власність квартиру, а потім передав її у дар кінцевому набувачеві; вимога про витребування в останнього квартири є похідною від вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію права власності, тому її теж слід задовольнити. У додатковій постанові апеляційний суд розподілив судові витрати позивачки у судах першої й апеляційної інстанцій між усіма відповідачами.
4. Іпотекодержатель із висновком апеляційного суду про задоволення позову не погодився. Стверджував, що подав усі необхідні документи для реєстрації за ним права власності на квартиру на підставі іпотечного застереження; тому законно набув квартиру, яку надалі подарував кінцевому набувачеві. Крім того, скаржився на те, що апеляційний суд необґрунтовано поновив позивачці строк на апеляційне оскарження та не розподілив судові витрати. Незгоду з розподіленими судовими витратами висловив приватний нотаріус. Вказав, що не є належним відповідачем у справі, у зв`язку з чим покладення на нього обов`язку сплати судового збору є безпідставним.
5. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду мав відповісти, зокрема, на такі питання: (1) чи є ефективними способами захисту порушеного права позивачки її вимоги про визнання незаконними дій приватного нотаріуса щодо реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем та про визнання протиправним і скасування рішення про таку реєстрацію? (2) чи є належним відповідачем у цьому спорі приватний нотаріус? Відповіді на вказані питання - негативні.
(2) Зміст позовної заяви
6. У серпні 2019 року позивачка звернулася до суду з позовом, у якому просила:
- визнати незаконними дії приватного нотаріуса з проведення 22 червня 2017 року державної реєстрації за іпотекодержателем права власності на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 97,00 кв. м і житловою площею 63,90 кв. м (далі - квартира / предмет іпотеки);
- визнати протиправним і скасувати рішення приватного нотаріуса від 23 червня 2017 року (індексний № 35845263), згідно з яким 22 червня 2017 року він вніс до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис № 21084358 про державну реєстрацію права власності на квартиру за іпотекодержателем на підставі договору іпотеки від 13 квітня 2007 року та договору про відступлення прав за договором іпотеки від 27 квітня 2017 року;
- витребувати квартиру у кінцевого набувача та передати її у власність позивачки.
7. Мотивувала вимоги так:
7.1. 13 квітня 2007 року позивачка уклала з Акціонерним комерційним банком "Форум" (далі - АКБ "Форум" / банк) кредитний договір № 0005/07/00-М (далі - кредитний договір), згідно з яким банк надав їй 220 000,00 доларів США кредиту з кінцевим терміном повернення 12 квітня 2022 року.
7.2. Для забезпечення виконання кредитного договору позивачка уклала з банком договір іпотеки, який посвідчив за реєстровим № 2542 приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Колесник С. А. Згідно з цим договором позивачка передала в іпотеку належну їй квартиру.
7.3. Нещодавно позивачка дізналася, що право власності на її квартиру вже зареєстроване за кінцевим набувачем, який отримав її у дар від іпотекодержателя, а той набув право власності на неї як новий кредитор за кредитним договором і як іпотекодержатель за договором іпотеки.
7.4. Приватний нотаріус зареєстрував право власності на квартиру за іпотекодержателем без достатніх підстав, з порушенням Закону України "Про іпотеку":
7.4.1. У договорі іпотеки немає іпотечного застереження, згідно з яким іпотекодержатель вправі зареєструвати за собою право власності на іпотечне майно. Позивачка не укладала з іпотекодержателем окремий договір про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом передання йому у власність предмета іпотеки.
7.4.2. Запис про державну реєстрацію права власності на квартиру за іпотекодержателем внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за відсутності рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Право власності зареєстроване 22 червня 2017 року, а рішення про проведення такої реєстрації прийняте лише наступного дня - 23 червня 2017 року.
7.4.3. Приватний нотаріус не мав права реєструвати право власності за іпотекодержателем, бо не вчиняв жодної нотаріальної дії з майном. На підставі наказу Міністерства юстиції України від 20 червня 2017 року № 1979/5 приватному нотаріусу тимчасово заблокували доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
7.4.4. Іпотекодержатель не надав приватному нотаріусу письмову вимогу про усунення порушень і документ, що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем такої вимоги.
7.4.5. На момент набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки не було оцінки останнього, а її наявність є обов`язковою згідно зі статтею 37 Закону України "Про іпотеку".
(3) Зміст рішення суду першої інстанції
8. 7 лютого 2023 року Солом`янський районний суд міста Києва ухвалив рішення про відмову у задоволенні позову. Мотивував рішення так:
8.1. Наявність застереження про позасудове задоволення вимог іпотекодержателя у договорі іпотеки є самостійною підставою для набуття права власності на предмет іпотеки без необхідності укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя.
8.2. Хронологічна непослідовність часу реєстрації рішення про державну реєстрацію права власності та часу реєстрації самого права власності за скаржником (відкриття розділу) має технічну природу та не порушує прав позивачки.
8.3. У матеріалах справи є копія вимоги про виконання порушеного зобов`язання від 10 травня 2017 року, яку іпотекодержатель надіслав на адресу позивачки цінним листом з описом вкладення, та яку вона отримала особисто 16 травня 2017 року, а також звіт про оцінку квартири № AS 18-170818-071. Звіт датований 18 серпня 2017 року, тобто після реєстрації права власності на квартиру за іпотекодержателем. Це не може бути підставою для скасування реєстраційної дії, бо позивачка не довела порушення її прав (перевищення вартості квартири над розміром заборгованості, на погашення якої звернули стягнення).
8.4. Приватний нотаріус прийняв рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру відповідно до вимог чинного законодавства і прав позивачки не порушив.
(4) Зміст постанов суду апеляційної інстанції
9. 24 листопада 2023 року Київський апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою скасував рішення суду першої інстанції й ухвалив нове - про задоволення позову:
- визнав незаконними дії приватного нотаріуса з проведення 22 червня 2017 року державної реєстрації права власності на квартиру за іпотекодержателем;
- визнав протиправним і скасував рішення приватного нотаріуса від 23 червня 2017 року (індексний № 35845263), згідно з яким 22 червня 2017 року він вніс до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис № 21084358 про державну реєстрацію права власності на квартиру за іпотекодержателем на підставі договору іпотеки від 13 квітня 2007 року та договору про відступлення прав за договором іпотеки від 27 квітня 2017 року;
- витребував квартиру у кінцевого набувача та передав у власність позивачки.
Аргументував постанову так:
9.1. Враховуючи відсутність укладеного позивачкою із іпотекодержателем договору про задоволення вимог іпотекодержателя, ненадання такого окремого договору нотаріусу та залишення без перевірки наявності чи відсутності факту виконання відповідних умов іпотечного договору, з яким закон пов`язує можливість переходу права власності, дії приватного нотаріуса з реєстрації за скаржником права власності на предмет іпотеки, власником якого залишалася позивачка, є протиправними.
9.2. Висновок щодо застосування норм права за подібних правовідносин викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 199/1276/17 і Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 листопада 2020 року у справі № 303/4230/18. Згідно з цим висновком треба застосовувати Закон України "Про іпотеку" у редакції, чинній на дату укладення іпотечного договору.
9.3. На момент державної реєстрації права власності на квартиру за іпотекодержателем приватний нотаріус не мав звіту про оцінку вартості предмета іпотеки, хоча таку оцінку треба було провести до вчинення реєстраційної дії. Це є істотною обставиною, що має юридичні наслідки для сторін забезпеченого іпотекою зобов`язання.
Пункт 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, в якому є застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, слід застосовувати з урахуванням припису статті 37 Закону України "Про іпотеку" (іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності).
9.4. У звіті, який датований 18 серпня 2017 року, тобто після реєстрації права власності на квартиру за іпотекодержателем, її вартість визначена у сумі 599 625,87 грн, що значно нижче від розміру заборгованості позивачки за кредитним договором.
9.5. Іпотекодержатель не надав доказів інформування позивачки про вартість іпотечного майна, за якою відбулося зарахування вимог, тоді як ціна набуття права власності на предмет іпотеки є істотною обставиною, яку треба погоджувати з власником майна.
9.6. Велика Палата Верховного Суду у постановах від 23 січня 2019 року у справі № 306/1224/16-ц і від 20 березня 2019 року у справі № 306/2053/16-ц однозначно висловилася про необхідність надання державному реєстратору документа про експертну оцінку предмета іпотеки для проведення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем. Відсутність такої оцінки на момент переходу права власності є підставою для скасування державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем.
9.7. Іпотекодержатель не мав права звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності на нього. Тому не мав права розпорядитися квартирою шляхом її дарування. Дії приватного нотаріуса з державної реєстрації права власності на квартиру за іпотекодержателем є незаконними. Відчуження квартири особою, яка не мала на це права, без відома та згоди позивачки як власниці є протиправним.
9.8. Вимога про витребування квартири у кінцевого набувача та передання її у власність позивачки є похідною від вимоги про скасування рішення приватного нотаріуса про реєстрацію права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем. Тому цю вимогу теж треба задовольнити
10. 13 лютого 2024 року Київський апеляційний суд прийняв додаткову постанову, згідно з якою стягнув із кінцевого набувача, іпотекодержателя та приватного нотаріуса на користь позивачки по 9 284,83 грн судового збору з кожного. Мотивував так:
10.1. За подання позовної заяви й апеляційної скарги позивачка сплатила 27 854,50 грн судового збору.
10.2. Оскільки 24 листопада 2023 року апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою задовольнив позов, то з кінцевого набувача, іпотекодержателя та приватного нотаріуса на користь позивачки слід стягнути судовий збір по 9 284,83 грн з кожного.
(5) Зміст вимог касаційних скарг
11. 8 січня 2024 року іпотекодержатель подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив скасувати постанову Київського апеляційного суду від 24 листопада 2023 року та залишити в силі рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 7 лютого 2023 року.
12. 12 березня 2024 року приватний нотаріус подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив скасувати додаткову постанову Київського апеляційного суду від 13 лютого 2024 року в частині стягнення з нього на користь позивачки 9 284,83 грн судового збору й ухвалити у цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні заяви позивачки.
13. 19 березня 2024 року приватний нотаріус сформував у системі "Електронний суд" ще одну касаційну скаргу на це саме судове рішення (вх. № 9610/0/220-24 від 20 березня 2024 року).
(6) Зміст ухвал суду касаційної інстанції
14. 4 березня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою іпотекодержателя на постанову Київського апеляційного суду від 24 листопада 2023 року, витребував із суду першої інстанції справу та відмовив у задоволенні клопотання іпотекодержателя про зупинення виконання оскарженої постанови.
15. 30 квітня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України відкрив касаційне провадження за касаційними скаргами приватного нотаріуса на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 13 лютого 2024 року.
16. 23 липня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою призначив справу до судового розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
(1) Доводи осіб, які подали касаційні скарги
17. Іпотекодержатель мотивував касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 24 листопада 2023 року так:
17.1. Висновки суду апеляційної інстанції суперечать висновкам Великої Палати Верховного Суду, які вона сформулювала у постановах від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18, від 26 липня 2023 року у справі № 759/5454/19 (Закон України "Про іпотеку" прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним зі шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки), а також висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеному у постанові від 16 серпня 2023 року у справі № 369/16588/18 (державна реєстрація права власності на предмет іпотеки можлива у порядку, передбаченому договором іпотеки та статтею 37 Закону України "Про іпотеку", на підставі застереження в іпотечному договорі, яке за юридичними наслідками передбачає передання іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання).
17.2. Скаржник надав, а приватний нотаріус перевірив повний пакет необхідних документів для реєстрації права власності на предмет іпотеки за договором іпотеки на підставі застереження про задоволення вимог іпотекодержателя. Враховуючи відсутність суперечностей, приватний нотаріус 22 червня 2017 року законно зареєстрував право власності на квартиру за іпотекодержателем. Підстав для скасування такої реєстрації немає. Це підтверджує висновок комісії з розгляду скарг у сфері державної реєстрації від 7 вересня 2017 року, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 12 вересня 2017 року № 3260/7 (цей висновок склали за результатами розгляду скарги позивачки від 26 липня 2017 року, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 30 червня 2017 року за № Ц-341).
17.3. Удоговорі іпотеки відсутня умова про те, що для набуття права власності на квартиру шляхом позасудового стягнення на підставі статті 37 Закону України "Про іпотеку" треба провести та погодити з іпотекодавцем оцінку квартири. Те, що цю оцінку зробили після державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за скаржником, не може бути підставою для скасування такої реєстрації. Позивачка не довела порушення її прав. Приватний нотаріус діяв відповідно до приписів статей 10, 11, 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, і жодних порушень не допустив.
17.4. Кінцевий набувачє добросовісним згідно зі статтею 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Немає відомостей про те, що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно станом на 4 вересня 2017 року (дата укладення договору дарування) існувало обмеження у вигляді заборони вносити будь-які зміни до цього реєстру щодо квартири. У цьому реєстрі була інформація про іпотекодержателя як власника квартири. Тому він міг вільно розпорядитися нею, а кінцевий набувач не був обмежений у праві та можливості прийняти її у власність за договором дарування.
17.5. Суд апеляційної інстанції неправильно визначив процесуальний статус приватного нотаріуса як одного з відповідачів, а не як третьої особи, що не заявляє самостійні вимоги стосовнопредмета спору. Апеляційний суд не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 1 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 та в інших зазначених у ній постановах (у справах за позовом іпотекодавця до державного реєстратора спірні правовідносини виникають здебільшого саме між позивачем та іпотекодержателем через невиконання договірних зобов`язань і реалізацію прав іпотекодержателя щодо предмета іпотеки; спір про скасування рішення, запису про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно треба розглядати як спір, пов`язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно; тому вимога про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на квартиру не може бути звернена до приватного нотаріуса, якого позивачка визначила співвідповідачем; встановивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача).
17.6. Суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові не розподілив судові витрати.
17.7. Позивачка, її представник не вчинили дії для отримання рішення суду першої інстанції, а суд апеляційної інстанції необґрунтовано відновив пропущений строк на апеляційне оскарження, не перевіривши та не зазначивши дату фактичного отримання судового рішення.
18. Приватний нотаріусобґрунтувавкасаційніскарги на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 13 лютого 2024 року так:
18.1. Апеляційний суд стягнув із приватного нотаріуса на користь позивачки судовий збір як із відповідача за позовною вимогою про визнання протиправним і скасуваннярішення приватного нотаріуса від 23 червня 2017 року (індексний № 35845263). Обираючи та застосовуючи норми права до спірних правовідносин, цей суд не врахував висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду:
- від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18), від 5 липня 2023 року у справі № 910/15792/20 (провадження № 12-31гс22) (визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача, тоді як встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який він виконує під час розгляду справи; звернення з позовом до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в позові);
- від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18), від 7 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (провадження № 14-448цс19), від 9 лютого 2021 року у справі № 635/4741/17 (провадження № 14-46цс20) (належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріальних правовідносин, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача);
- від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (провадження № 14-512цс18), від 4 лютого 2020 року у справі № 910/7781/19 (провадження № 12-150гс19) (державний реєстратор не є належним відповідачем у спорах про визнання незаконними та скасування реєстраційних дій, вчинених щодо третьої особи; належним є та особа, щодо якої вчинили ці дії (внесли записи));
- від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження
№ 14-144цс18), від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (провадження № 14-8цс21), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 1 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (провадження № 12-46гс19) (застосування судом того чи іншого способу захисту має зумовлювати відновлення порушеного права позивача);
- від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19), від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17 (провадження № 12-95гс19), від 1 жовтня 2019 року у справі № 911/2034/16 (провадження № 12-303гс18), від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17 (провадження № 12-104гс19), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18), від 9 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20) (позовна вимога про скасування державної реєстрації права власності відповідача суперечить позовній вимозі про витребування нерухомого майна; тому у задоволенні першої слід відмовити; задоволення вимоги про скасування державної реєстрації права власності суперечить вимозі пункту 1 частини першої статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (про те, що право власності підлягає державній реєстрації), бо виконання такого судового рішення зумовить прогалину в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо належності права власності на спірне майно; замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно слід внести належний запис про державну реєстрацію права власності позивача на підставі судового рішення про задоволення віндикаційного позову).
18.2. Заявлена позивачкою вимога про визнання протиправним і скасування рішення приватного нотаріусасуперечить її вимозі про витребування у кінцевого набувача квартири; обраний позивачкою спосіб захисту, який полягає у визнанні протиправним і скасуваннірішення приватного нотаріуса від 23 червня 2017 року (індексний № 35845263), є неналежним і неефективним. Це є самостійною підставою для відмови у задоволенні цієї частини позову.
(2) Позиції інших учасників справи
19. 22 липня 2024 року позивачка подала до Верховного Суду відзиви на касаційні скарги іпотекодержателя та приватного нотаріуса. Мотивувала їх так:
19.1. Апеляційний суд із урахуванням результату розгляду апеляційної скарги позивачки, обґрунтовано виснував про стягнення з відповідачів на її користь судового збору, який вона сплатила у судах першої й апеляційної інстанцій.
19.2. Іпотекодержатель незаконно зареєстрував за собою право власності на квартиру, оскільки сторони не уклали окремий договір про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом передання йому у власність квартири, а в іпотечному договорі немає іпотечного застереження. До того ж, іпотекодержатель не надав реєстратору усі необхідні документи для проведення реєстрації права власності на квартиру.
19.3. Апеляційний суд зробив правильний висновок про витребування квартири від кінцевого набувача на підставі статті 388 ЦК України. Але 28 листопада 2023 року (після прийняття постанови апеляційного суду) кінцевий набувач передарував квартиру ОСОБА_4 .
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
(1) Межі розгляду справи у суді касаційної інстанції
20. 4 березня та 30 квітня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвали про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою іпотекодержателя на постанову апеляційного суду від 24 листопада 2023 року та касаційними скаргами приватного нотаріуса на додаткову постанову апеляційного суду від 13 лютого 2024 року. Згідно з вказаними ухвалами ці постанови оскаржені на підставах, визначених у пункті 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
21. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
22. З огляду на вказаний припис Верховний Суд за загальним правилом переглядає оскаржені судові рішення у межах тих доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставами для відкриття касаційного провадження.
(2) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій
(2.1) Чи є ефективними способами захисту порушеного права позивачки її вимоги про визнання незаконними дій приватного нотаріуса щодо реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем та про визнання протиправним і скасування рішення про таку реєстрацію?
23. Позивачка просила захистити її право власності на квартиру шляхом визнання незаконними дій приватного нотаріуса щодо реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем, визнання протиправним і скасування рішення приватного нотаріуса про цю реєстрацію та витребування від кінцевого набувача квартири і передачі її позивачці. Мотивувала вимоги так: у договорі іпотеки немає іпотечного застереження, а окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок передання йому у власність предмета іпотеки сторони не укладали; для реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем він не надав приватному нотаріусу усі необхідні документи; приватний нотаріус не мав повноважень вчиняти реєстраційні дії; оскільки іпотекодержатель незаконно подарував квартиру кінцевому набувачу, то згідно зі статтею 388 ЦК України її слід витребувати на користь позивачки.
24. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову, бо вважав, що договір іпотеки містив іпотечне застереження, іпотекодержатель виконав усі вимоги чинного законодавства та надав приватному нотаріусу необхідні документи для проведення реєстрації права власності на квартиру. Апеляційний суд із судом першої інстанції не погодився. Вказав, що у договорі іпотеки немає іпотечного застереження; іпотекодержатель не надав приватному нотаріусузвіт про оцінку вартості предмета іпотеки та не повідомив позивачку про вартість іпотечного майна, за якою відбулося зарахування вимог; іпотекодержатель незаконно набув у власність квартиру та надалі передав її у дар кінцевому набувачу, що зумовлює необхідність витребування квартири на користь позивачки.
25. Іпотекодержатель не погодився із висновком апеляційного суду. Зауважив, що у договорі іпотеки було іпотечне застереження; для реєстрації за іпотекодержателем права власності на квартиру він надав приватному нотаріусу повний пакет необхідних документів; кінцевий набувач правомірно набув у власність квартиру, з огляду на що безпідставним є витребування від нього подарованого майна; апеляційний суд допустив процесуальні порушення, які є підставою для скасування оскарженої постанови.
26. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду частково погоджується з аргументами іпотекодержателя. Вважає, що позовні вимоги про визнання незаконними дій щодо реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем і про визнання протиправним та скасування рішення про цю реєстрацію стосуються іпотекодержателя та є неефективними способом захисту права власності позивачки на квартиру.
27. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України).
28. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
29. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричинених цими діяннями наслідкам (див. постанови від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17, від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц, від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18, від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17, від 22 червня 2021 року у справах № 334/3161/17 і № 200/606/18, від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19, від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19, від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19, від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20, від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20, від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17, від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18).
30. Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді (частини перша та друга статті 37 Закону України "Про іпотеку" у редакції, чинній на час укладення договору іпотеки).
31. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).
32. Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння, тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Такий позов власник заявляє у разі, коли його майно вибуло з володіння: (а) фізично (викрадене, загублене тощо); (б) "юридично" (майно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстроване за іншим суб`єктом) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 липня 2020 року у справі № 752/13695/18 (провадження № 61-6415св19)).
33. Велика Палата Верховного Суду неодноразово виснувала про належність й ефективність вимоги про витребування предмета іпотеки для захисту прав його власника у разі, якщо відбулося звернення стягнення на цей предмет у позасудовому порядку з наступним відчуженням відповідного майна третій особі.
34. Заволодіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на це майно. Якщо таке право зареєстроване за іншою, ніж власник, особою, то належним способом захисту його права власності є вимога про витребування від тієї особи (стягнення з неї) нерухомого майна. Метою такого позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на це майно. Рішення суду про витребування з володіння відповідача такого майна є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на відповідний об`єкт. Такий запис вноситься у разі, якщо це право зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою (див. постанови від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18, від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13, від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18).
35. Ефективність віндикаційного позову забезпечується саме наявністю державної реєстрації права власності на витребуване майно за відповідачем. За відсутності такої реєстрації судове рішення про задоволення віндикаційного позову не є підставою для державної реєстрації права власності на відповідний об`єкт за позивачем. З огляду на вказане позовна вимога про скасування державної реєстрації права власності відповідача суперечить позовній вимозі про витребування нерухомого майна (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 9 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20)).
36. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження№ 14-208цс18)).
37. Якщо правовідносини сторін щодо нерухомого майна мають договірний характер, і воно не було відчужене третім особам, вимогу про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно не можна вважати неналежним способом захисту прав власника. Задоволення такого позову, що відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України, зумовить внесення державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про речове право позивача на відповідне нерухоме майно. Це відновить становище власника, яке існувало до прийняття державним реєстратором оскарженого рішення. Судове рішення про задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем тільки за умови, що на час вчинення реєстраційної дії це право зареєстроване за відповідачем, а не за іншою особою (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21)).
38. Суди попередніх інстанцій встановили такі факти:
38.1. 13 квітня 2007 року позивачка й АКБ "Форум" уклали кредитний договір, згідно з яким банк надав їй 220 000,00 доларів США кредиту з кінцевим терміном повернення 12 квітня 2022 року.
38.2. Для забезпечення виконання кредитного договору позивачка уклала з банком договір іпотеки, згідно з яким вона передала в іпотеку належну їй квартиру.
38.3. 27 квітня 2017 року ПАТ "Банк "Форум" на підставі договору про відступлення права вимоги № 526-Ф відступило Товариству з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінмарк" (далі - ТОВ "ФК "Фінмарк") право вимоги до позивачки за кредитним договором і за договором іпотеки.
38.4. Того ж дня ТОВ "ФК "Фінмарк" на підставі договорів про відступлення прав вимоги № 200/03-17-К і про відступлення прав за договором іпотеки відступило іпотекодержателю права вимоги до позивачки.
38.5. 10 травня 2017 року іпотекодержатель надіслав позивачці вимогу про виконання порушеного зобов`язання, у якій вимагав сплатити 182 876,26 доларів США заборгованості за кредитним договором. Попередив, що у разі незадоволення цієї вимоги він розпочне процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки. Позивачка отримала вимогу 16 травня 2017 року (т. 1, а. с. 85-86).
38.6. 23 червня 2017 року приватний нотаріус на підставі заяви іпотекодержателя зареєстрував за останнім право власності на квартиру.
38.7. 4 вересня 2017 року на підставі договору дарування іпотекодержатель подарував квартиру кінцевому набувачу. Того ж дня за останнім приватний нотаріус зареєстрував право власності на квартиру.
39. Апеляційний суд вважав ефективними способами захисту прав позивачки вимоги про визнання незаконними дій приватного нотаріуса щодо реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем і про визнання протиправним і скасування рішення про таку реєстрацію. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду не погоджується із цим висновком апеляційного суду та зауважує, що з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, зроблених у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 9 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20), від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21), оскарження рішення про позасудове звернення стягнення на предмет іпотеки може бути належним способом захисту тоді, якщо майно не відчужене іпотекодержателем; якщо ж правовідносини сторін щодо спірного майна не мають договірного характеру, і це майно було відчужене іншій особі, то вимога про визнання незаконними дій щодо реєстрації права власності на предмет іпотеки, визнання протиправним і скасування рішення про таку реєстрацію є неефективними способами захисту.
40. Оскільки іпотекодержатель звернув стягнення на предмет іпотеки (квартиру) у позасудовому порядку та надалі відчужив це майно кінцевому набувачу, який зареєстрував за собою право власності на нього, ефективним способом захисту прав та інтересів позивачки на квартиру є виключно позов про витребування її з володіння кінцевого набувача. У разі задоволення такого позову позивачка мала би звернутися до реєстратора, а той на підставі рішення суду - внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про державну реєстрацію за позивачкою права власності на квартиру.
41. Отже, помилковим є висновок апеляційного суду щодо задоволення вимог про визнання незаконними дій приватного нотаріуса щодо реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем і про визнання протиправним та скасування рішення про таку реєстрацію за іпотекодержателем. Тому постанову апеляційного суду в цій частині необхідно скасувати. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні тих вимог, але помилився з мотивами такої відмови. З огляду на це рішення суду першої інстанції у частині вирішення вказаних вимог необхідно змінити у мотивувальній частині, виклавши її у редакції цієї постанови.
42. Іпотекодержатель також не погодився із постановою апеляційного суду в частині задоволення вимоги про витребування квартири. У касаційній скарзі стверджував, що кінцевий набувач є добросовісним.
43. Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).
44. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).
45. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
46. Диспозитивність - один із основних принципів цивільного судочинства, на підставі якого учасник справи самостійно вирішує, зокрема, чи оскаржувати судові рішення у касаційному порядку та в яких межах (див. постанови Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 листопада 2023 року у справі № 465/6549/16-ц, Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року у справі № 336/6023/20 та від 19 квітня 2024 року у справі № 518/776/20).
47. Касаційну скаргу на постанову апеляційного суду подав іпотекодержатель. Він не навів доводів про те, як ця постанова у частині задоволених позовних вимог до кінцевого набувача про витребування квартири порушує права й інтереси іпотекодержателя. У матеріалах справи немає доказів того, що іпотекодержательповноважний представляти у суді інтереси кінцевого набувача.
48. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду звертає увагу на те, що іпотекодержатель не обґрунтував порушення саме його прав постановою апеляційного суду у частині вимоги позивачки про витребування квартири від кінцевого набувача. А останній не скористався правом на подання касаційної скарги на постанову апеляційного суду в частині задоволення цієї вимоги, як і не приєднався у відповідній частині до касаційної скарги іпотекодержателя. Така процесуальна поведінка кінцевого набувача підтверджує його повну згоду з постановою апеляційного суду про задоволення вимоги про витребування квартири (див. близький за змістом висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 жовтня 2023 року у справі № 295/10043/21). Тому постанову апеляційного суду в частині задоволення зазначеної вимоги слід залишити без змін.
49. З огляду на викладене Верховний Суд відхиляє доводи іпотекодержателя у касаційній скарзі про необхідність урахування висновків, сформульованих у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18, від 26 липня 2023 року у справі № 759/5454/19, а також у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 серпня 2023 року у справі № 369/16588/18, щодо наявності іпотечного застереження в договорі іпотеки та законності звернення стягнення на предмет іпотеки.