iplex360.Демо.Судові рішення

Перейти до правової позиції

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 754/446/22

провадження № 61-7349сво23

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Гулька Б. І. (суддя-доповідач),

суддів: Грушицького А. І., Крата В. І., Луспеника Д. Д., Синельникова Є. В., Фаловської І. М., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - керівник Подільської окружної прокуратури м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради,

відповідач - ОСОБА_1,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 10 лютого 2023 року у складі судді Бабко В. В. та постанову Київського апеляційного суду від 11 травня 2023 року у складі колегії суддів: Ратнікової В. М., Борисової О. В., Левенця Б. Б.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2022 року керівник Подільської окружної прокуратури м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання спадщини відумерлою та витребування майна.

Позов мотивовано тим, що під час здійснення процесуального керівництва у кримінальному провадженні № 12016100070000103 виявлено факт незаконного вибуття із власності територіальної громади м. Києва нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_1 .

Прокурор зазначав, що первинна реєстрація права власності на квартиру АДРЕСА_1 була проведена за ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого відділом приватизації державного житлового фонду Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації на підставі розпорядження (наказу) від 19 квітня 2004 року № 1430.

Відповідно до актового запису про смерть від 20 грудня 2017 року № 19757 ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 у віці 59 років. Після її смерті відкрилася спадщина, до складу якої увійшла належна їй за життя вищевказана квартира.

Спадкоємці за законом у померлої ОСОБА_3 відсутні, заповіт вона не складала, спадкова справа не заводилася, тобто спадщина після смерті ОСОБА_3 ніким не була прийнята. Отже, спадщина у вигляді вказаної квартири після смерті власника мала б бути визнана відумерлою і перейти у власність територіальної громади м. Києва.

Разом з тим, Подільською окружною прокуратурою м. Києва встановлено факт незаконного відчуження спірної квартири на користь третіх осіб.

Так, 15 березня 2018 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шупеня О. М. зареєстрував право власності на вказану квартиру за ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 15 березня 2018 року № 76, укладеного з ОСОБА_5, як продавцем спірного нерухомого майна. Відповідно до умов пункту 3 вказаного договору квартира АДРЕСА_1 належить продавцю - ОСОБА_5 на підставі договору дарування квартири, посвідченого 01 липня 2009 року приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Мегедь Л. К. за № 271. Проте, серед справ приватного нотаріуса Обухівського районного нотаріального округу Київської області Мегедь Л. К. вказаний договір дарування квартири не виявлений, що підтверджується листом Київського обласного державного нотаріального архіву від 17 грудня 2021 року № 3321/01-17.

Крім того, відповідно до висновку експерта від 30 травня 2019 року № 17-3/613, складеного на виконання постанови від 18 квітня 2019 року про призначення додаткової технічної експертизи документів у кримінальному провадженні № 12016100070000103 від 06 січня 2016 року, реквізити та текст договору дарування квартири від 21 липня 2009 року № 271, предметом якого є квартира АДРЕСА_1, не відповідають аналогічним документам, які знаходяться в офіційному обігу на території України, що свідчить про неукладеність цього правочину.

У подальшому, 23 березня 2018 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шупеня О. М. зареєстрував право власності на спірне нерухоме майно за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 23 березня 2018 року № 94, укладеного з ОСОБА_4 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 40274952 від 23 березня 2018 року). ОСОБА_1 була допитана в ході досудового розслідування як свідок та пояснила, що підписала договір купівлі-продажу квартири не з дійсним власником вказаного нерухомого майна.

На запит окружної прокуратури Київське міське бюро технічної інвентаризації підтверджено реєстрацію права власності на спірну квартиру лише за ОСОБА_3 та відсутність цієї реєстрації за будь-якими іншими особами, у тому числі, за ОСОБА_5 (першим набувачем спірної квартири за договором дарування).

З урахуванням наведеного прокурор вважав, що договір дарування квартири від 21 липня 2009 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 нотаріально не посвідчувався, фактично не укладався, як юридичний факт не відбувся, а тому не міг породити будь-яких законних правових наслідків. Отже, у силу вимог закону договір дарування квартири від 21 липня 2009 року є нікчемним і не потребує додаткового визнання його недійсним за рішенням суду. Відповідно наступні набувачі спірної квартири: ОСОБА_4, ОСОБА_1, не набули право власності на спірну квартиру і не мають законних прав розпоряджатися нею.

Крім того, договір дарування квартири від 21 липня 2009 року порушує публічний порядок, оскільки спрямований на незаконне заволодіння спадковим майном ОСОБА_3, яке в силу відумерлої спадщини має перейти у власність територіальної громади м. Києва.

З огляду на те, що спірна квартира незаконно вибула із володіння територіальної громади м. Києва, за відсутності її волевиявлення, тому право власності територіальної громади м. Києва на квартиру не припинялося, однак наявність у Державному реєстрі прав на нерухоме майно записів про державну реєстрацію права власності на квартиру за ОСОБА_1 зумовлює спір про право щодо цього майна.

Посилаючись на викладене, керівник Подільської окружної прокуратури м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради просив суд:

- визнати спадщину, яка відкрилась після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3, що складається з квартири АДРЕСА_1, відумерлою та передати її у власність територіальної громади м. Києва;

- витребувати від ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1507095480000), загальною площею 55,8 кв. м, вартістю 205 789 грн.

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 10 лютого 2023 року позов керівника Подільської окружної прокуратури м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради задоволено.

Визнано відумерлою спадщину, яка відкрилась після смерті ОСОБА_3, померлої ІНФОРМАЦІЯ_2, а саме: квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 55,8 кв. м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1507095480000), вартістю 205 789 грн.

Витребувано від ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1507095480000), загальною площею 55,8 кв. м.

Постановою Київського апеляційного суду від 11 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Деснянського районного суду міста Києва від 10 лютого 2023 року - без змін.

Задовольняючи позов, районний суд, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що ОСОБА_5 не набув права власності на спірну квартиру, оскільки договір дарування від 21 липня 2009 року не укладався, в установленому порядку (нотаріально) не посвідчувався, державна реєстрація прав на спірне нерухоме майно не проводилася, реальна передача майна не відбулася, а в самому договорі дарування посилання щодо передачі майна у майбутньому відсутні. Крім того, відповідно до висновку експерта від 30 травня 2019 року № 17-3/613 договір дарування є підробленим, а тому право власності на це майно не виникло, що виключає можливість розпорядження ОСОБА_5 вказаним майном.

Оскільки ОСОБА_5 у законний спосіб не набув права власності на спірну квартиру, то ні він, ні наступні набувачі не були власниками спірного нерухомого майна і не мають законних прав розпоряджатися ним.

Враховуючи викладене, суди вважали, що спірна квартира на підставі пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України підлягає витребуванню від ОСОБА_1 на користь дійсного власника майна - територіальної громади м. Києва відповідно до положень частини п`ятої статті 1268 ЦК України.

Суди попередніх інстанцій послалися на відповідні правові висновки Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду, зокрема, на постанову від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц, провадження № 14-190цс20.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову прокурора відмовити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 травня 2023 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали з Деснянського районного суду м. Києва. Підставами касаційного оскарження зазначено пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Заяву ОСОБА_1 про зупинення виконання та дії судових рішень задоволено. Зупинено виконання рішення Деснянського районного суду м. Києва від 10 лютого 2023 року, залишеного без змін постановою Київського апеляційного суду від 11 травня 2023 року, у частині витребування від ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради квартири АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1507095480000), загальною площею 55,8 кв. м, та стягнення з ОСОБА_1 на користь Київської міської прокуратури судового збору у розмірі 5 356 грн.

У червні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 16 травня 2023 року справу передано судді-доповідачеві - ОСОБА_6, судді, які входять до складу колегії: Антоненко Н. О., Дундар І. О.

У зв`язку з відставкою судді Русинчука М. М. на підставі службової записки Секретаря Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Червинської М. Є., розпорядженням заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 23 квітня 2024 року № 581/0/226-24 справу передано на повторний автоматизований розподіл судових справ.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23 квітня 2024 року справу № 754/446/22 передано судді-доповідачеві Литвиненко І. В., судді, які входять до складу колегії: Грушицький А. І., Петров Є. В.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2024 року справу за позовом керівника Подільської окружної прокуратури м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_1 про визнання спадщини відумерлою та витребування майна, за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 10 лютого 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 травня 2023 року призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 червня 2024 року вищевказану справу № 754/446/22 передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2024 року зазначену справу прийнято до розгляду та призначено її розгляд Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, провадження № 14-208цс18; від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2110/15, провадження № 14-247цс18; від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17, провадження № 12-127гс19; від 25 травня 2021 року у справі № 522/9893/17, провадження № 14-173цс20; від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17, провадження № 14-188цс20; від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19, провадження № 12-35гс21; від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15, провадження № 14-190цс20; а також постановах Верховного Суду: від 17 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010; від 22 січня 2020 року у справі № 674/461/16, провадження № 61-34764св18; від 02 липня 2020 року у справі № 910/4932/19; від 12 серпня 2020 року у справі № 299/957/14, провадження № 61-5660св20; від 19 серпня 2020 року у справі № 385/344/16, провадження № 61-24602св18; від 10 березня 2021 року у справі № 607/11746/17, провадження № 61-18730св20; від 26 квітня 2022 року у справі № 522/23819/15, провадження № 61-10480св21; від 26 травня 2022 року у справі № 362/3705/20, провадження № 61-7276св21; від 22 лютого 2023 року у справі № 760/3709/18, провадження № 61-11880св20; від 01 березня 2023 року у справі № 320/10856/18, провадження № 61-1142св21.

Прокурор не надав доказів, а суди не встановили тієї обставини, що ОСОБА_1 була обізнана про можливі незаконні дії попередніх власників квартири і, знаючи про такі незаконні дії, вона виявила бажання придбати таку квартиру. Відповідачка, як добросовісний набувач, не може відповідати у зв`язку із порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном.

Спадщина набуває статусу відумерлої саме після набрання чинності рішенням суду про визнання її такою, а право власності на зазначене майно набувається у територіальної громади з моменту реєстрації цього права за громадою. Отже, Київська міська рада в особі органів прокуратури не мала права на звернення до суду з позовом про витребування майна, оскільки позивач є неволодіючим власником.

Суди не звернули увагу на ту обставину, що при відчуженні спадкового майна особою, яка не є спадкоємцем, на користь добросовісного набувача територіальна громада має право лише на отримання грошової компенсації його вартості.

Суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про нікчемність договору дарування від 21 липня 2009 року.

Зазначено, що суди попередніх інстанцій послалися на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц, провадження № 14-190цс20, проте невірно їх застосували.

Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу

У червні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив прокурора Подільської окружної прокуратури м. Києва на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2, в якому зазначено, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги - безпідставними. Посилання в касаційній скарзі на відповідні судові рішення Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду є нерелевантними до обставин цієї справи, а тому наявні підстави для закриття касаційного провадження.

Заволодіння спірною квартирою було можливе лише внаслідок реалізації злочинної схеми організованої групи осіб.

У поданому у червні 2023 року до Верховного Суду відзиві на касаційну скаргу представник Київської міської ради Харитонов М. С. у задоволенні касаційної скарги просив відмовити, посилаючись на необґрунтованість її доводів. Суди попередніх інстанцій правильно встановили ту обставину, що власником квартири була ОСОБА_3, яка на час своєї смерті спадкоємців за законом чи за заповітом не мала, а тому спірна квартира мала б бути визнана відумерлою спадщиною, проте внаслідок протиправних дій перейшла у власність відповідача.

Фактичні обставини, встановлені судами

Квартира АДРЕСА_1, загальною площею 58,86 кв. м, належала на праві власності ОСОБА_3, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 19 квітня 2004 року, виданим відділом приватизації державного житлового фонду Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації (т. 1, а. с. 46, 47).

ОСОБА_3 приватизувала спірну квартиру згідно із Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду". Свідоцтво про право власності на житло видане на підставі розпорядження від 19 квітня 2004 року № 1430 і зареєстроване в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на обʼєкти нерухомого майна 13 травня 2004 року № 3821.

ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 у віці 59 років. Документ, що підтверджує факт смерті - лікарське свідоцтво про смерть від 13 грудня 2017 року № 2972/2, видане Київським міським бюро судово-медичної експертизи, відділенням № 2. В актовому записі зазначено, що свідоцтво не видавалося, паспорт не зданий. Витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть для отримання допомоги на поховання не видано (т. 1, а. с. 59, 60).

На час смерті ОСОБА_3 проживала одна в квартирі АДРЕСА_1 . ОСОБА_3 була знята з реєстраційного обліку у зв`язку зі смертю ІНФОРМАЦІЯ_3 (т. 1, а. с. 48, 49, 57).

Наявні у справі докази свідчать про те, що 21 липня 2009 року ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_5 належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 . Договір посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Мегедь Л. К., зареєстрований у реєстрі за № 271 з використанням бланку серії ВМІ № 284377. Зазначено, що відповідно до статті 210 ЦК України договір дарування підлягає державній реєстрації (т. 1, а. с. 50, 51).

Згідно з інформацією Комунального підприємства Київської міської ради "Київське міське бюро технічної інвентаризації" від 19 лютого 2019 року № 062/14 за відомостями реєстрових книг комунального підприємства Київської міської ради "Київське міське бюро технічної інвентаризації" первинна реєстрація права власності на квартиру АДРЕСА_1, проведена та зареєстрована за ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 19 квітня 2004 року (т. 1, а. с. 41-45).

Відповідно до повідомлення Київського обласного державного нотаріального архіву від 17 грудня 2021 року № 3321/01-17 договір відчуження (дарування) квартири АДРЕСА_1, за реєстровим № 271 від 21 липня 2009 року серед справ приватного нотаріуса не виявлений (т. 1, а. с. 25).

15 березня 2018 року на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шупенею О. М., зареєстрованого у реєстрі за № 76, ОСОБА_5 відчужив квартиру АДРЕСА_1, на користь ОСОБА_4 . Відповідно до пункту 3 зазначеного договору квартира належить продавцю на підставі договору дарування квартири, посвідченого 01 липня 2009 року Мегедь Л. К., приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрованого в реєстрі за № 271 (т. 1, а. с. 52, 53).

23 березня 2018 року на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шупенею О. М., зареєстрованого у реєстрі за № 94, ОСОБА_4 відчужила квартиру АДРЕСА_1, на користь ОСОБА_1 . У пункті 3 договору зазначено, що квартира належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 15 березня 2018 року Шупенею О. М., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, зареєстрованого в реєстрі за № 76 (т. 1, а. с. 55, 56).

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 280591281, запис про право власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1, (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1507095480000), внесено на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 40274952 від 23 березня 2018 року, державний реєстратор: приватний нотаріус Шупеня О. М., Київський міський нотаріальний округ, м. Київ (т. 1, а. с. 21-24).

Під час розгляду справи суди встановили і ОСОБА_1 не заперечувалося, що слідчим відділом Подільського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12016100070000103, відомості про яке 06 січня 2016 року внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань, за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 190, частиною другою статті 15, частиною четвертою статті 190, частиною другою статті 364, частиною третьою статті 28, частиною четвертою статті 358, частиною третьою статті 28, частиною третьою статті 358, частиною першою статті 358, частиною третьою статті 15, частиною четвертою статті 190, частиною третьою статті 28, частиною першою статті 365-2, частиною третьою статті 28, частиною другою статті 365-2, частиною третьою статті 28, частиною третьою статті 365-2, частиною першою статті 263 КК України.

Процесуальне керівництво досудовим розслідуванням у вказаному кримінальному провадженні здійснює Подільська окружна прокуратура м. Києва.

З матеріалів кримінального провадження № 12016100070000103 виділені матеріали кримінального провадження за № 12019100070002750 відносно підозрюваних: ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11, яке 19 листопада 2019 року з обвинувальним актом направлено до Дніпровського районного суду м. Києва для розгляду по суті (кримінальна справа № 755/18758/19).

Досудовим розслідуванням встановлено, що для вчинення злочинів членами організованої групи заздалегідь було розроблено план з розподілом ролей, згідно з якого встановлені предмети злочинного посягання - квартири, розташовані в м. Києві, у тому числі, квартира АДРЕСА_1, що належала на праві приватної власності ОСОБА_3 .

Будучи допитаною на досудовому слідстві в якості свідка ОСОБА_1 (відповідач у справі) повідомила, що протягом 2017-2018 років її батьки шукали квартиру для придбання. Вони звернулися до ріелтора на ім`я ОСОБА_12, яка раніше була знайомою їх сім`ї. Через деякий час ОСОБА_12 знайшла гарний варіант щодо придбання квартири за вигідною ціною. Це була квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_2, На перегляд квартири вона не ходила, ходила її мати - ОСОБА_13 . Батьків все влаштовувало, а тому вони вирішили придбати вказану квартиру та оформити право власності на її ім`я, як подарунок. У призначений день вона, її мати, ріелтор ОСОБА_12, два чоловіки, жінка прибули до офісу нотаріуса Шупені О. М. Після того, як вказані особи зайшли до приміщення нотаріуса, вона та один з чоловіків підписали договір. Після того, як вони підписали договір, вона та невідома їй жінка поїхали до ще одного нотаріуса для того, щоб оформити довіреність від її імені на ім`я ОСОБА_14 . Після посвідчення відповідної довіреності вони роз`їхалися.

Для огляду ОСОБА_1 була надана копія паспорта ОСОБА_14, яка підтвердила, що договір купівлі-продажу підписувався не тією особою, яка зображена на фотознімках, що містяться у паспорті (т. 1, а. с. 31-34).

При проведенні слідчої дії пред`явлення особи для впізнання за фотознімками у кримінальному провадженні № 12016100070000103, проведеного зі свідком ОСОБА_1, остання впізнала особу, яка ставила підпис у договорі купівлі-продажу квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_2, а саме - ОСОБА_7 (т. 1, а. с. 26-30).

Відповідно до висновку експерта від 30 травня 2019 № 17-3/613, складеного на виконання постанови від 18 квітня 2019 року про призначення додаткової технічної експертизи документів у кримінальному провадженні № 12016100070000103 від 06 січня 2016 року, наданий на дослідження експерту оригінал договору дарування квартири від 21 липня 2009 року № 271, бланк серії ВМІ № 284377, посвідчений Мегедь Л. К., приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області, сторони: ОСОБА_3 (дарувальник) та ОСОБА_5 (обдарований), предметом якого є квартира за адресою: АДРЕСА_2, (порядковий № 11), виготовлений за допомогою копіювально-множильної техніки з електрографічним способом передачі зображення і не відповідає аналогічним документам, що знаходяться в офіційному обігу на території України (т. 1, а. с. 73-118).

Друга Київська державна нотаріальна контора на запит прокурора надала відповідь від 13 лютого 2021 року № 701/01-16 про те, що у спадковому реєстрі про заведення спадкової справи та заповітів після померлої особи - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2, інформація відсутня, із долученням інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину, заповіти/спадкові договори) за параметрами запиту: ОСОБА_3 (т. 1, а. с. 38, 39).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Верховний Суд дійшов таких висновків.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, передаючи справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

Передаючи справу № 754/446/22 на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зпосиланням на частину другу статті 403 ЦПК України, колегія суддів вважала, що необхідно відступити від правового висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду у складі колегій суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 квітня 2024 року у справі № 756/16117/21, провадження № 61-795св24.

Необхідність відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, наведеного у вказаній постанові, викликана тим, що колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 11 квітня 2024 року у справі № 756/16117/21, провадження № 61-795св24, за обставин протиправного переходу права власності на спадкове майно пред`явлення прокурором позовних вимог про визнання спадщини відумерлою та витребування від кінцевого набувача майна на користь територіальної громади дійшла висновків про те, що територіальна громада в разі відчуження спадкового майна особою, яка не є спадкоємцем, або незбереження цього майна, на користь добросовісного набувача, має право на отримання лише грошової компенсації; закон передбачає саме такий спосіб захисту порушеного інтересу територіальної громади та спосіб відновлення її інтересу на спадкове майно за відсутності спадкоємців (стаття 16 ЦК України) та у разі продажу спадкового майна іншій особі, якщо остання є добросовісним набувачем; з метою захисту порушеного права чи інтересу територіальної громади при відчуженні спадкового майна розмір грошової компенсації вартості цього майна визначається, виходячи з його ринкової вартості на час розгляду спору в суді або на час добровільного врегулювання спору між сторонами цих правовідносин.

Однак, з наведеними висновками колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду погодитися не може з огляду на таке.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до пункту 7 статті 92 Конституції України правовий режим власності визначається виключно законами України.

Згідно статей 317, 319, 321 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Суди встановили, що спірна квартира належала на праві власності ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 і по день смерті проживала одна.

З наявного у матеріалах справи договору дарування від 21 липня 2009 року суди встановили, що ОСОБА_3 за життя подарувала ОСОБА_5 належну їй на праві власності квартиру. Договір посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Мегедь Л. К.

Відповідно до висновку експерта від 30 травня 2019 року № 17-3/613 договір дарування виготовлений за допомогою копіювально-множильної техніки з електрографічним способом передачі зображення і не відповідає аналогічним документам, що знаходяться в офіційному обігу на території України.

На підставі досліджених доказів та відповідно до встановлених фактичних обставин, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, вважав, що договір дарування від 21 липня 2009 року, реєстраційний № 271, за умовами якого ОСОБА_3 за життя подарувала ОСОБА_5 належну їй на праві власності квартиру є нікчемним в силу вимог закону, оскільки є підробленим та не посвідчувався нотаріально, а відтак спірне нерухоме майно вибуло із володіння власника ОСОБА_3 поза її волею.

ОСОБА_3 на час своєї смерті проживала одна, відомості у спадковому реєстрі про заведення спадкової справи та складення заповітів після її смерті відсутні.

Виникнення права на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпний перелік підстав, за наявності яких за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Положення частини першої статті 388 ЦК України застосовуються як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

За змістом частини першої статті 1277 ЦК України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою.

Заява при визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини (частина друга статті 1277 ЦК України).

Оскільки відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, право на витребування майна від добросовісного набувача, передбачене статтею 388 ЦК України, переходить до спадкоємців власника, а за їх відсутності до органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а щодо нерухомого майна за його місцезнаходженням.

Отже, встановивши, що спірна квартира належала на праві власності померлій ОСОБА_3, вибула з її власності за життя поза її волею на підставі підробленого договору дарування, а в такому випадку право власності дійсного власника презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна, на момент відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3 квартира входила до складу спадщини.

Урахувавши належне Київській міській раді право на визнання спадщини відумерлою за спливом одного року з дня відкриття спадщини та право територіальної громади м. Києва на визнання за нею права власності на зазначене нерухоме майно, і невжиття представницьким її органом Київською міською радою належних заходів на захист порушеного права територіальної громади, колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважала, що судидійшли правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог прокурора в інтересах держави в особі територіальної громади м. Києва про визнання спадщини відумерлою та витребування спірного нерухомого майна від останнього набувача ОСОБА_1 і передачу його у власність територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради на підставі статті 388 ЦК України у поєднанні із вимогами статті 1218 ЦК України.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, про що зазначив у постановах: від 14 квітня 2021 року у справі № 753/11965/19, провадження № 61-1157св21; від 01 листопада 2023 року у справі № 202/5154/21, провадження № 61-10518св22.

Враховуючи викладене, колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала за необхідне відступити від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 квітня 2024 року у справі № 756/16117/21, провадження № 61-795св24, так як вважала, що у разі, коли майно вибуло із власності померлої особи внаслідок вчинення протиправних дій, прокурор або сама територіальна громада може звертатися до суду із позовом, в якому заявляти позовні вимоги про визнання спадщини відумерлою та просити витребувати це майно на користь територіальної громади.

Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду також зазначила, що фактичні обставини цієї справи № 754/446/22, справи № 753/11965/19 та справи № 756/16117/21 однакові, а обставини справи № 202/5154/21 схожі (майно також вибуло із власності померлої особи внаслідок вчинення протиправних дій), проте у справах з подібними правовідносинами у Касаційному цивільному суді у складі Верховного Суду існує різна судова практика.

Крім того, відповідно до частини третьої статті 1277 ЦК України спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцезнаходженням нерухомого майна, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходженням основної частини рухомого майна.

Тобто, цивільним законодавством не передбачений спрощений порядок набуття територіальною громадою права на спадщину, яку ніхто не прийняв, окрім як визнання судом такої спадщини відумерлою за відповідною заявою.

Висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 квітня 2024 року у справі № 756/16117/21, провадження № 61-795св24, про можливість отримання територіальною громадою грошової компенсації вартості спадкової маси без застосування механізму, передбаченого частиною третьою статті 1277 ЦК України, на думку колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, є спірним.

З огляду на викладене, колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала за необхідне відступити від правового висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 квітня 2024 року у справі № 756/16117/21, провадження № 61-795св24.

Мотиви з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) застосовується з огляду на такі принципи: 1) у першому реченні першого абзацу закладається принцип мирного володіння майном, який має загальний характер; 2) принцип, викладений у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплений у другому абзаці принцип визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див.: mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями пропорційності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право власності повинне мати нормативну основу в національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач - внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див.: рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява №29979/04), "Кривенький проти України" від 16 лютого 2017 року(Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І, навпаки, встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, провадження №14-208цс18, пункт 100). Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України). Вказаний спосіб захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного позову.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частини перша та третя статті 388 ЦК України).

Якщо законом установлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом (частина п`ята статті 12 ЦК України).

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (частина друга статті 328 ЦК України).

Розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (див.: постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо.

У справі, яка Верховним Судом переглядається, постає проблема захисту інтересу територіальної громади на майно, яке за своїм статусом та у зв`язку з відсутністю спадкоємців померлої особи може бути визнане відумерлою спадщиною відповідно до положень статті 1277 ЦК України та глави 9 ЦПК України.

Правовідносини, що виникли між сторонами спору, у тому числі, регулюються главою 86 ЦК України про спадщину.

Зокрема, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу) (частини перша та друга статті 1220 ЦК України).

Відповідно до глави 86 ЦК України за загальним правилом спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово та на підставі споріднення. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Однак, положення зазначеної глави ЦК України передбачають також спадкування не тільки на підставі споріднення, а й за фактом спільного проживання (статті 1258-1265). Зокрема, за положеннями статті 1264 і 1265 ЦК України передбачається, що у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини та інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно (п`ята черга спадкування), причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення.

Відтак, законодавство про спадщину передбачає, що перехід прав на спадкове майно відбувається на підставі споріднення або факту спільного проживання зі спадкодавцем протягом п`яти років до часу відкриття спадщини як член сім`ї спадкодавця. Правопідверджуючим документом на спадкове майно при цьому є свідоцтво про право на спадщину (стаття 66 Закону України "Про нотаріат"). Відсутність таких спадкоємців та інших осіб, що спільно проживали зі спадкодавцем як члени сім`ї, свідчить про відсутність спадкоємців усіх п`яти черг, передбачених законом.

Одночасно ЦК України запобігає таким ситуаціям, коли відсутність спадкоємців має наслідками відсутність власників спадкового майна та його занепад. А тому передбачає у такому випадку перехід прав на це майно до територіальної громади за місцем знаходження цього майна (стаття 1277 ЦК України). Відтак у разі відсутності спадкоємців за заповітом чи за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття у територіальної громади виникає інтерес щодо переходу спадкового майна у власність громади.

Зокрема, частини перша та друга статті 1277 ЦК України в редакції, чинній на час подання позову до суду, визначає, що у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини.

Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини, а нерухоме майно - за його місцезнаходженням (частина третя статті 1277 ЦК України та частина перша статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" в редакції, чинній на час подання позову до суду).

Однак відповідно до частини четвертої статті 334 ЦК України право власності на нерухоме майно набувається з моменту реєстрації цього права.

Зміст зазначених норм права свідчить про те, що спадщина набуває статусу відумерлої саме після набуття чинності рішенням суду про визнання її такою, а право власності на зазначене майно набувається у територіальної громади з моменту реєстрації цього права за громадою. При цьому слід зауважити, що якщо спадкоємці повинні заявити про прийняття спадщини у строк шість місяців із часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України), то територіальна громада зобов`язана подати заяву про визнання спадщини відумерлою лише після спливу одного року із часу відкриття спадщини (частина друга статті 1277 ЦК України).

Також звертає на себе увагу, що за положеннями глави дев`ятої розділу IV ЦПК України справи за заявою про визнання спадщини відумерлою розглядаються в окремому провадженні із залученням органу самоврядування та усіх заінтересованих осіб.

За змістом зазначених норм цивільного та цивільного процесуального права, орган місцевого самоврядування не є спадкоємцем у справі та не залучається до спадкування. Однак у зв`язку з відсутністю інших спадкоємців у нього виникає цивільний інтерес на визнання спадщини відумерлою та отримання її у власність територіальної громади. Зазначене надає підстави місцевій раді звертатись до суду як із заявами про визнання спадщини відумерлою у порядку окремого провадження та у подальшому оформити своє право власності на таке майно, так і з належним позовами в порядку позовного провадження на захист свого інтересу.

Положення ЦК України щодо прийняття спадщини спрямовані на захист прав усіх спадкоємців, які мають права на спадщину, та надають можливість кожному з них захистити своє право чи інтерес, навіть якщо строк на прийняття спадщини пропущено і спадщина вже розподілена між іншими спадкоємцями. Крім того, такі самі права має спадкоємець, якщо спадщина визнана відумерлою та перейшла до територіальної громади.

Зокрема, за змістом статті 1280 ЦК України, якщо після спливу строку для прийняття спадщини і після розподілу її між спадкоємцями спадщину прийняли інші спадкоємці (частини друга і третя статті 1272 цього Кодексу), вона підлягає перерозподілу між ними. Такі спадкоємці мають право вимагати передання їм у натурі частини майна, яке збереглося, або сплати грошової компенсації. Якщо майно, на яке претендує спадкоємець, що пропустив строк для прийняття спадщини, перейшло як відумерле до територіальної громади і збереглося, спадкоємець має право вимагати його передання в натурі. У разі його продажу спадкоємець має право на грошову компенсацію.

Відтак, спадкоємець, який із зазначених причин не зміг прийняти спадщину, яка була перерозподілена між іншими спадкоємцями або перейшла у власність територіальної громади як відумерла, має право на передачу йому належної частки спадщини в натурі, якщо спадщина збереглася, а у випадку неможливості такої передачі у зв`язку з тим, що спадщина не збереглася, або визнана відумерлою та відчужена територіальною громадою на користь іншої особи, має право на отримання лише грошової компенсації. Такий підхід до розв`язання проблем переходу прав на відумерлу спадщину застосовується законодавством задля захисту прав добросовісного набувача майна, що на час переходу прав на це майно не знав та не міг знати про наявність спадкоємців, що мають право на спадщину.

Разом з тим, законодавство не містить положень про можливість територіальної громади отримати відчужене майно в натурі та/або способи захисту інтересів територіальної громади у випадку, якщо спадщина була незаконно передана особі-спадкоємцю, зокрема, на підставі рішення суду, яке в подальшому було скасоване, та у випадку, коли спадщина такою особою була вже відчужена іншій особі, що позбавило територіальну громаду отримати майно у свою власність як відумерле в порядку, передбаченому цивільним процесуальним законодавством.

Цивільне право та цивільне законодавство передбачає за відсутності норми права, що регулює спірні правовідносини, які виникли між учасниками цивільного спору, застосування при розгляді таких спорів аналогію права або аналогію закону.

Зокрема, стаття 8 ЦК України передбачає, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону). У разі неможливості використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин вони регулюються відповідно до загальних засад цивільного законодавства (аналогія права).

Отже, у цій справі підлягає застосуванню аналогія закону, що регулює подібні правовідносини, зокрема положення статті 1280 ЦК України, виходячи з таких міркувань.

Інтерес територіальної громади в отриманні спадкового майна у власність громади в разі відсутності спадкоємців є наслідком неотримання спадщини будь-ким зі спадкоємців або наслідком їх відсутності взагалі. За таких обставин слід дійти висновку, що такі правовідносини є подібними до спадкових, хоч до них у цілому не відносяться. На користь цього висновку свідчить також розміщення норм права про можливість визнання спадщини відумерлою саме у книзі шостій ЦК України "Спадкове право".

Відтак захист інтересу територіальної громади щодо відумерлого майна повинен регулюватись та здійснюватися таким самим способом, виходячи з тих самих принципів, як і можливість захистити своє право спадкоємцем, який своєчасно спадщину не прийняв, вона була визнана відумерлою та продана іншій особі.

Як зазначалось, стаття 1280 ЦК України передбачає, що якщо майно, на яке претендує спадкоємець, що пропустив строк для прийняття спадщини, перейшло як відумерле до територіальної громади і збереглося, спадкоємець має право вимагати його передання в натурі. У разі ж продажу такого майна спадкоємець має право на грошову компенсацію.

Аналіз змісту зазначеної норми свідчить про те, що право на отримання спадкового майна в натурі виникає у спадкоємця лише якщо майно, що було визнане відумерлою спадщиною, збереглося і не було відчужене територіальною громадою. Якщо ж воно було відчужене іншій особі за договором або не збереглося, то спадкоємець має право лише на компенсацію його вартості у грошовому еквіваленті. А відтак, застосовуючи аналогію закону й територіальна громада в разі відчуження спадкового майна особою, яка не є спадкоємцем, або незбереження цього майна, на користь добросовісного набувача, має право на отримання лише грошової компенсації.

Саме такий спосіб захисту порушеного інтересу територіальної громади та спосіб відновлення її інтересу на спадкове майно закон передбачає за відсутності спадкоємців (стаття 16 ЦК України) та у разі продажу спадкового майна іншій особі, якщо остання є добросовісним набувачем.

Захист прав чи інтересів територіальної громади у цьому випадку також має бути реальним, спрямованим на дійсне відновлення порушеного права та/або інтересу, а відтак з метою захисту порушеного права чи інтересу територіальної громади при відчуженні спадкового майна розмір грошової компенсації вартості цього майна визначається, виходячи з його ринкової вартості на час розгляду спору в суді або на час добровільного врегулювання спору між сторонами цих правовідносин.

До таких правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц, провадження № 14-190цс20, на яку вірно послалися суди попередніх інстанцій, проте невірно застосували її висновки.

Аналогічні правові висновки, з посиланням на вищевказану постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц провадження № 14-190цс20, зроблено, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 квітня 2024 року у справі № 756/16117/21, провадження № 61-795св24, від якої Об`єднаній палаті Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду пропонується відступити.

Отже, у справі, яка переглядається, Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зазначає наступне.

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21, провадження № 61-550св22, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21, провадження № 61-20968 сво21.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17, провадження № 61-2417сво19).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21, провадження № 61-12101св23, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19, провадження № 61-11625сво22).

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (частина друга статті 328 ЦК України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин).

Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (частина перша статті 330 ЦК України).

Виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача (див.: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 березня 2019 року в справі № 521/8368/15-ц, провадження № 61-17779св18).

Добросовісний набувач не повинен перевіряти історію придбання нерухомості та робити висновки щодо правомірності попередніх переходів майна, а може діяти, покладаючись на такі відомості, за відсутності обставин, які з точки зору розумного спостерігача можуть викликати сумнів у достовірності цих відомостей (див.: пункт 6.50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19, провадження № 12-35гс21).

Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (див.: пункт 46.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, провадження № 14-436цс19, пункт 7.15 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17, провадження № 12-44гс20).

Добросовісний набувач не може відповідати у зв`язку із порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписам статті 388 ЦК України, а, відтак, втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар (див.: пункт 6.53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19, провадження № 12-35гс21).

У разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою (абзац 1 частини першої статі 1277 ЦК України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону) (частина перша статті 8 ЦК України).

Законодавець визначив порядок усунення прогалин в приватному праві. Приватні відносини є різноманітними, а соціальне життя - рухливе. У зв`язку з цим може виникнути необхідність визначення певного правила, яке не закріплено в приватно-правових нормах безпосередньо. Умовами застосування аналогії закону є те, що: відносини, до яких застосовується аналогія, охоплюються предметом цивільно-правового регулювання (статті 1, 9 ЦК); наявність прогалини в їх регулюванні (прогалини в праві); відсутній регулятор, який визначав би правило поведінки учасників приватних відносин (норми акту цивільного законодавства або договору); існують правові норми, що регулюють подібні за змістом відносини; застосування аналогії закону не повинно суперечити суті цих відносин (див.: постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 вересня 2023 року в справі № 295/7291/20, провадження № 61-11106св21).

У справі, яка Верховним Судом переглядається, встановлено, що прокурор в інтересах держави в особі Київської міської ради міської просив суд визнати спадщину (квартиру АДРЕСА_1, яка відкрилася після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 ) відумерлою, передати її у власність територіальної громади м. Києва, та витребувати від ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Києва спірну квартиру.

Суди попередніх інстанцій вважали, що існують підстави для визнання спадщини відумерлою та передання її територіальній громаді, оскільки на момент відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3, спірна квартира належала спадкодавцю на праві власності, тобто, входила до складу спадщини. З огляду на відсутність у спадкодавця спадкоємців за заповітом і за законом, вказана квартира після спливу одного року з часу відкриття спадщини за заявою Київської міської ради повинна бути визнана відумерлою спадщиною та власністю територіальної громади міста Київ. Окрім цього, встановивши, що ОСОБА_1 є добросовісним набувачем, вважали, що існують підстави для витребування спірної квартири.

Разом з тим, суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що: територіальна громада в разі відчуження спадкового майна особою, яка не є спадкоємцем, або незбереження цього майна, на користь добросовісного набувача, має право на отримання лише грошової компенсації; закон передбачає саме такий спосіб захисту порушеного інтересу територіальної громади та спосіб відновлення її інтересу на спадкове майно за відсутності спадкоємців (стаття 16 ЦК України) та у разі продажу спадкового майна іншій особі, якщо остання є добросовісним набувачем; з метою захисту порушеного права чи інтересу територіальної громади при відчуженні спадкового майна розмір грошової компенсації вартості цього майна визначається, виходячи з його ринкової вартості на час розгляду спору в суді або на час добровільного врегулювання спору між сторонами цих правовідносин.

Отже, за встановлених фактичних обставин у цій справі при відчуженні спадкового майна територіальна громада має право лише на компенсацію вартості спадкового майна за ринковими цінами, а тому позовні вимоги територіальної громади про визнання спадщини відумерлою та передачу її територіальній громаді м. Києва задоволенню не підлягають.

Крім того, суди не врахували, що саме власнику або законному користувачу майна належить право на витребування майна з незаконного володіння (див.: постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2110/15-ц, провадження № 14-247цс18; від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13). У цій справі суди встановили, що позивач не є власником або законним користувачем спірного майна, яке незаконно вибуло з його володіння, а тому у нього немає підстав для витребування майна на свою користь як неволодіючого власника або користувача.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

................

Перейти до повного тексту