iplex360.Демо.Судові рішення

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 686/21098/22

провадження № 61-10896св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 грудня 2023 року в складі судді Павловської А. А. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 18 червня 2024 року в складі колегії суддів Грох Л. М., Янчук Т. О., Ярмолюка О. І.

в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, визнання майна особистою приватною власністю та

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2022 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати спільним майном подружжя зблокований індивідуальний житловий будинок загальною площею 248,9 кв. м у

АДРЕСА_1 ; земельну ділянку з кадастровим номером 6810100000:08:001:0538 площею 0,015 га за цією ж адресою та квартиру АДРЕСА_2 загальною площею 91,1 кв. м, житловою площею 47 кв. м; поділити вказане майно подружжя та визнати за нею (діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_4 та

ОСОБА_4 ) право власності на 2/3 частини житлового будинку в

АДРЕСА_1, 2/3 частини земельної ділянки з кадастровим номером 6810100000:08:001:0538 площею 0,015 га, 2/3 частини квартири АДРЕСА_2 .

У січні 2023 року ОСОБА_1 звернувся з зустрічним позовом до ОСОБА_2, в якому просив визнати за ним право особистої приватної власності на спірний будинок, який ОСОБА_2 у первісному позові відносить до об`єктів спільної сумісної власності сторін, та залишити в спільній частковій власності в частках по 1/2 за ОСОБА_2 та ним квартиру

АДРЕСА_3 загальною площею 148,9 кв. м.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

22 грудня 2023 року ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в частині позовної вимоги про залишення квартири АДРЕСА_3 в спільній частковій власності залишено без розгляду.

22 грудня 2023 року рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Визнано спільним майном ОСОБА_2 та ОСОБА_1 як подружжя: зблокований індивідуальний житловий будинок загальною площею 248,9 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 742349768250, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; земельну ділянку з кадастровим номером 6810100000:08:001:0538 площею 0,015 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 958183968101, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; квартиру загальною площею 91,1 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_4, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2606945868040.

Розподілено спільне майно ОСОБА_2 та ОСОБА_1 як подружжя.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку в такому спільному майні подружжя: зблокованому індивідуальному житловому будинку загальною площею 248,9 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 742349768250, що розташований за адресою:

АДРЕСА_1 ; земельній ділянці з кадастровим номером 6810100000:08:001:0538 площею 0,015 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 958183968101, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; квартирі загальною площею 91,1 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_4, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2606945868040.

Залишено за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку в такому спільному майні подружжя: зблокованому індивідуальному житловому будинку загальною площею 248,9 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 742349768250, що розташований за адресою:

Задовольняючи частково первісний позов ОСОБА_2, суд першої інстанції керувався тим, що спірне майно (житловий будинок та земельна ділянка) набуті в період шлюбу сторін, як і кошти, за які придбана спірна квартира, ОСОБА_1 не спростував презумпцію спільності цього майна подружжя, тому наявні підстави для визнання цього майна спільною сумісною власністю сторін та його поділу в рівних частинах.

Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суд зазначив, що надані ОСОБА_1 договори та інші письмові докази не підтверджують будівництво та опорядження спірного будинку за кошти його матері, а, отже, ним не спростовано презумпцію спільності майна, набутого у шлюбі, набуття будинку в особисту власність. ОСОБА_1 також не довів, що спірна квартира придбана ним у особисту власність - зняття ним коштів з рахунку матері мало місце до розірвання шлюбу, і заявником не доведено, що ці кошти надавалися йому в особисту власність, а не на користь сім`ї сторін, тому це майно теж належить до спільного майна подружжя і ОСОБА_2 має право власності на 1/2 частину квартири.

18 червня 2024 року постановою Хмельницького апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області

від 22 грудня 2023 року в частині визнання житлового будинку, земельної ділянки та квартири спільним майном подружжя скасовано та в позові ОСОБА_2 в цій частині відмовлено. В іншій частині рішення залишено без змін.

Апеляційний суд додатково до висновків суду першої інстанції зазначив, що встановлення обсягу спільно нажитого майна є питанням доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна. Для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об`єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідними. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна. З врахуванням наведеного оскаржуване рішення в частині визнання житлового будинку, земельної ділянки та квартири спільним майном подружжя слід скасувати і в позові ОСОБА_2 в цій частині відмовити.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

29 липня 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 грудня 2023 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 18 червня 2024 року, в якій просить оскаржувані рішення скасувати, направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували правові висновки, викладені:

-в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 червня 2023 року в справі № 916/3027/21, у постановах Верховного Суду від 20 липня 2022 року в справі № 703/2284/19, від 24 січня 2020 року в справі № 546/912/16-ц, від 05 серпня 2020 року в справі № 682/2493/16-ц, від 29 січня 2021 року в справі № 922/51/20, від 15 липня 2022 року в справі № 914/1003/21, у постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року в справі № 6-801цс16, про те, що сам собою факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності; належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна;

- в постанові Верховного Суду від 23 грудня 2020 року в справі № 757/28231/13, про те, що єдиним належним доказом достовірності наданих копій могло бути лише дослідження оригіналу договору, зокрема за ініціативою суду;

- в постанові Верховного Суду від 20 січня 2023 року в справі № 337/4714/20, про те, що суд може визнати особистою власністю дружини, чоловіка майно, набуте за час окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин;

-в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року в справі № 338/180/17, у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17, стосовно заборони суперечливої поведінки;

-в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року в справі № 129/1033/13, у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року в справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року в справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2018 року в справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року в справі № 917/2101/17, від 21 вересня 2022 року в справі № 645/5557/16-ц, щодо стандартів доказування;

-в постанові Верховного Суду від 28 квітня 2020 року в справі № 902/452/19, про те, що для застосування факсимільного підпису для оформлення правочинів, вчинення інших господарських операцій необхідна письмова згода сторін, яка може виражатись, зокрема, в укладеній між сторонами письмовій угоді, в якій погоджується використання факсиміле і зразки справжнього та факсимільного підписів посадових осіб або представників сторін договору чи іншого документа. Саме таким способом закріплюється юридична сила факсиміле як особистого підпису, і засвідчені ним документи вважатимуться укладеними відповідно до вимог законодавства;

-в постанові Верховного Суду від 14 липня 2021 року в справі № 902/834/20, про те, що якщо наявні в справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено судом з призначенням відповідної судової експертизи;

-в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2023 року в справі № 11-228сап21, щодо вмотивованості судового рішення.

Висновок судів про те, що спірну квартиру він набув у власність за договором пайової участі в будівництві від 17 жовтня 2019 року № 1-74/10, зроблений на підставі недопустимого доказу - копії, а не оригіналу цього договору. Шлюбні відносини припинилися набагато раніше від набрання законної сили рішенням суду про розірвання шлюбу. Оплату паю він здійснив після припинення шлюбних відносин та набув квартиру в особисту власність. Суди необґрунтовано відхилили клопотання про проведення експертизи для з`ясування справжності підпису голови кооперативу в договорі пайової участі в будівництві від 17 жовтня 2019 року № 1-74/10, адже на момент підписання такого договору ОСОБА_5 перебував за кордоном, а відповідний підпис є факсимільним.

Суди не дослідили і не дали оцінки на предмет належності й допустимості договору від 10 жовтня 2013 року, за яким він придбав спірний будинок за рахунок оплати його вартості ОСОБА_6 . Предметом цього договору не були валютні цінності та він не визнавався недійсним. Судам необхідно було врахувати висновки Верховного Суду в постанові від 21 березня 2018 року в справі № 761/11589/16-ц, де зазначено, що сторони мають право укладати договори, які не передбачені актами цивільного законодавства, за умови, що вони відповідають загальним засадам цивільного законодавства. У постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року в справі № 334/7687/21 зазначено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсність інших його частин. Отже, будинок не може бути об`єктом спільного майна, адже за нього розрахувалася його мати - ОСОБА_6 .

Доказів придбання будинку за рахунок своїх батьків ОСОБА_2 не надала. Також він просив суд витребувати в податкового органу інформацію про доходи ОСОБА_2 для спростування її тверджень про фінансову спроможність сплачувати за майно. Суд проігнорував витребувати відповідну інформацію.

Позиція інших учасників справи

Відзив на касаційну не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

12 серпня 2006 року сторони ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували в шлюбі, який розірвано рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 27 вересня 2021 року. В шлюбі в них народилося двоє дітей - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2 .

На час розірвання шлюбу за ОСОБА_1 було зареєстроване майно, набуте в період шлюбу:

- зблокований індивідуальний житловий будинок загальною площею 248,9 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 742349768250, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (дата набуття у власність - 01 жовтня 2015 року),

- земельна ділянка, кадастровий номер 6810100000:08:001:0538, площею 0,015 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 958183968101, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (дата набуття у власність - 20 липня 2016 року).

23 лютого 2022 року зареєстровано право власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_5, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2606945868040.

Загальна ціна паю сплачена пайовиком в повному обсязі станом на 20 грудня 2021 року.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду від 27 вересня 2021 року про розірвання шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 набрало законної сили 19 січня 2022 року.

Позиція Верховного Суду

Касаційне провадження в справі відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 355 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

У статті 60 Сімейного кодексу (далі - СК) України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, зокрема в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Такі висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року в справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

Сам собою факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя, адже в разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Такі висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 червня 2023 року в справі № 916/3027/21, у постановах Верховного Суду від 20 липня 2022 року в справі № 703/2284/19, від 24 січня 2020 року в справі № 546/912/16-ц, від 05 серпня 2020 року в справі № 682/2493/16-ц, від 29 січня 2021 року в справі № 922/51/20, від 15 липня 2022 року в справі № 914/1003/21, у постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року в справі № 6-801цс16, на які посилається заявник у касаційній скарзі.

Висновки судів в оскаржуваних судових рішеннях не суперечать наведеним постановам Верховного Суду, адже в цій справі презумпція спільності права власності подружжя на придбане в період шлюбу майно ОСОБА_1, який заперечував щодо такої спільності майна, не спростована.

Згідно з частиною першою статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка, зокрема, є майно: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Оскаржуваними судовими рішеннями поділено між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 як подружжям: зблокований індивідуальний житловий будинок загальною площею 248,9 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1, земельну ділянку з кадастровим номером 6810100000:08:001:0538 площею 0,015 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, квартиру загальною площею 91,1 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_4 .

Оцінивши відповідно до вимог статті 89 ЦПК України подані учасниками справи докази, суди виснували про те, що вказане майно є спільним майном подружжя та що презумпція права спільної сумісної власності ОСОБА_1 не спростована.

Суди попередніх інстанцій дали належну оцінку усім доводам і доказам сторін, зокрема, встановили, що зблокований індивідуальний житловий будинок загальною площею 248,9 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1, придбаний у шлюбі за спільні кошти подружжя, а не за рахунок дарунку ОСОБА_6 .

У договорі про пайову участь у будівництві вказаного вище будинку від 10 жовтня 2013 року, укладеному між ОСОБА_1 та Житлово-будівельним кооперативом (далі - ЖБК) "Товариство дольовиків "Жванецьке", зазначено, що ОСОБА_6, яка погодила укладення правочину, зобов`язується від імені ОСОБА_1 сплатити товариству грошові кошти в порядку дольової участі в будівництві житла, а товариство використовує надані ОСОБА_6 кошти (будівельні матеріали) для будівництва об`єкта і передає його дольовику після завершення будівництва.

Доказів на підтвердження сплати вартості проінвестованого будинку за цим договором у розмірі 330 000,00 грн саме ОСОБА_6 не надано, тому суди обґрунтовано виснували про те, що спірний будинок придбано в період шлюбу сторін, а, отже, він належить до спільної сумісної власності подружжя, як і земельна ділянка для його обслуговування, виходячи з принципу єдиної правової долі земельної ділянки та розміщеного на ній об`єкта нерухомості (стаття 377 ЦК України, стаття 120 Земельного кодексу України).

Дійсність договору про пайову участь у будівництві вказаного вище будинку від 10 жовтня 2013 року не є предметом заявлених вимог, тому Верховний Суд не досліджує доводи касаційної скарги про те, що судам необхідно було врахувати висновки Верховного Суду в постанові від 21 березня 2018 року в справі № 761/11589/16, де зазначено, що сторони мають право укладати договори, які не передбачені актами цивільного законодавства, за умови, що вони відповідають загальним засадам цивільного законодавства; в постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року в справі № 334/7687/21 зазначено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсність інших його частин.

Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_2 не надала доказів придбання будинку за рахунок своїх батьків, та що заявник просив суд витребувати в податкового органу інформацію про доходи ОСОБА_2 для спростування її тверджень про фінансову спроможність сплачувати за майно, однак суд проігнорував витребувати відповідну інформацію, не впливають на висновки судів про спільність спірного майна подружжя, з огляду на таке.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 77 ЦПК України).

Спростування презумпції спільності майна подружжя потребує доведення обставин придбання спірного майна за рахунок особистих (не подружніх) коштів, а не шляхом доведення відсутності доходів у іншого з подружжя, адже відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

За таких обставин інформація щодо відсутності в ОСОБА_2 особистих доходів у спірний період не може бути підставою відмови в поділі спільного майна подружжя.

Щодо поділу між сторонами квартири АДРЕСА_2, суди встановили, що 17 жовтня 2019 року ОСОБА_1 уклав з ЖБК "Парадіз" договір пайової участі в будівництві № 1-74/10, за умовами якого узяв пайову участь у будівництві багатоповерхового житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями з обслуговування населення: магазинами, закладами громадського харчування та стоянкою для автомобілів на АДРЕСА_6 з метою отримання у власність житлового приміщення, будівельний номер 74, загальною проектною площею 91,22 кв. м, на 2 поверсі, в 2 під`їзді об`єкта. Загальний розмір пайового внеску становив 1 288 938,60 грн без ПДВ, що еквівалентно 54 732,00 доларів США.

Згідно з актом прийому-передачі будівельних матеріалів за договором пайової участі в будівництві від 17 жовтня 2019 року № 1-74/10, складеним 18 жовтня 2019 року, кооператив прийняв будівельні матеріали (гідрофобізуючу добавку, гіперпластифікатор, самовирівнюючу суміш) на загальну суму 1 288 938,60 грн.

Позивачка надала суду копії цих доказів, оскільки оригінали в неї відсутні ( ОСОБА_2 не зазначена стороною договору, їй примірник не надавався).

Відповідно до статті 95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

Процесуальний закон не забороняє долучати до позовної заяви копії письмових доказів, оригінали яких знаходяться в інших осіб.

ОСОБА_1 заперечував факт укладення ним цього договору і ставив під сумнів надані копії документів.

За клопотанням ОСОБА_1 ухвалою від 28 квітня 2023 року суд першої інстанції витребував у ЖБК "Парадіз" оригінали цих документів, проте вимога суду кооперативом не виконана.

У зв`язку з цим апеляційний суд задовольнив аналогічне клопотання заявника і протокольною ухвалою від 09 травня 2024 року витребував у ЖБК "Парадіз" оригінали договору пайової участі в будівництві від 17 жовтня 2019 року № 1-74/10, додатків 1, 2 до нього, а також акта прийому-передачі будівельних матеріалів за цим договором від 18 жовтня 2019 року. Вказана ухвала суду не вручена ЖБК "Парадіз" у зв`язку з відсутністю представників кооперативу за його юридичною адресою.

Тобто сторонами й судом вчинені усі необхідні дії з метою витребування оригіналів документів. Належність та допустимість як доказів засвідчених ЖБК "Парадіз" копій договору пайової участі в будівництві від 17 жовтня 2019 року № 1-74/10, додатків 1-2 до нього, а також акта прийому-передачі будівельних матеріалів за цим договором від 18 жовтня 2019 року ОСОБА_1 не спростував, зокрема шляхом доведення несправжності власного підпису в договорі, тому відсутні підстави для висновку щодо недопустимості доказів у справі.

Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.

Тому висновки в постанові Верховного Суду від 23 грудня 2020 року в справі № 757/28231/13, на які посилається заявник, про те, що єдиним належним доказом достовірності наданих копій могло бути лише дослідження оригіналу договору, не становлять підставу скасування оскаржуваних судових рішень, ухвалених за відмінних від справи № 757/28231/13 обставин.

Доводи касаційної скарги про те, що суди необґрунтовано відхилили клопотання про проведення експертизи для з`ясування справжності підпису голови кооперативу в Договорі пайової участі в будівництві від 17 жовтня 2019 року № 1-74/10, адже на момент підписання такого договору ОСОБА_5 перебував за кордоном, а відповідний підпис є факсимільним, є безпідставними, адже неукладеність чи недійсність договору пайової участі в будівництві від 17 жовтня 2019 року № 1-74/10 не доведена у встановленому законом порядку.

ОСОБА_1 не оспорював указаний договір, зокрема з урахуванням висновків Верховного Суду в постанові від 28 квітня 2020 року в справі № 902/452/19, про те, що для застосування факсимільного підпису для оформлення правочинів, вчинення інших господарських операцій необхідна письмова згода сторін, яка може виражатись, зокрема, в укладеній між сторонами письмовій угоді, в якій погоджується використання факсиміле і зразки справжнього та факсимільного підписів посадових осіб або представників сторін договору чи іншого документа; саме таким способом закріплюється юридична сила факсиміле як особистого підпису, і засвідчені ним документи вважатимуться укладеними відповідно до вимог законодавства.

Посилання в цій справі на указані висновки Верховного Суду не впливають на предмет доказування.

Суди встановили, що у зв`язку зі зміною структури власності забудовника відповідно до договору пайової участі від 04 травня 2020 року № Р2-08/05 між ЖБК "Парадіз" та Акціонерним товариством "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "НОБЛ" (далі - АТ "НОБЛ"), ОСОБА_1 уклав з АТ "НОБЛ" договір купівлі-продажу паю (корпоративних прав) від 02 липня 2021 року № Р2-08/07.

Відповідно до пункту 2.4.1 цього договору ЖБК "Парадіз" надав право асоційованому члену кооперативу на отримання у власність приміщення, фактичний номер 08, загальною фактичною площею 91,1 кв. м, на 2 поверсі, яке розташоване в об`єкті будівництва, організацією будівництва якого, відповідно до статутної мети, здійснював кооператив. Об`єкт будівництва - багатоповерховий житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_7 .

За змістом додатку 1 до договору з АТ "НОБЛ" від 02 липня 2021 року № Р2-08/07 ціна паю (договору) становить 455 500,00 грн, що еквівалентно 16 563,64 доларів США. Покупець сплачує 100 % ціни договору на поточний рахунок продавця до 30 серпня 2021 року.

Згідно з актом приймання-передачі паю (корпоративних прав) до купівлі-продажу паю (корпоративних прав) від 02 липня 2021 року № Р2-08/07, складеного 20 грудня 2021 року, ОСОБА_1 здійснив повну оплату ціни договору і прийняв пай (корпоративні права), володіння яким надає йому право на отримання у власність квартири АДРЕСА_8 і став асоційованим членом ЖБК "Парадіз".

Встановивши, що спірна квартира набута сторонами за спільні кошти подружжя та в період шлюбу, суди обґрунтовано виснували про поділ цього майна між сторонами.

Доводи касаційної скарги в частині незгоди з визнанням квартири спільним майном подружжя не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.

Щодо інших доводів касаційної скарги, необхідно зазначити таке.

Заявник посилається на неврахування судами висновків у постанові Верховного Суду від 14 липня 2021 року в справі № 902/834/20 про те, що якщо наявні в справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено судом з призначенням відповідної судової експертизи;

-в постанові Верховного Суду від 20 січня 2023 року в справі № 337/4714/20 про те, що суд може визнати особистою власністю дружини, чоловіка майно, набуте за час окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин;

-в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року в справі № 338/180/17, у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17 стосовно заборони суперечливої поведінки;

-в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2023 року в справі № 11-228сап21 щодо вмотивованості судового рішення.

Посилання на різні постанови Верховного Суду як таке із вказівкою про неоднакове застосування норм права у різних справах, хоч і у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм права.

Підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.

Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Посилаючись на наведені вище постанови Верховного Суду заявник не вказує, яким чином наведені в них висновки не враховані судами в цій справі.

Доводи касаційної скарги є безпідставними та зводяться до переоцінки доказів у справі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) сформульовано правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів судами не встановлено і така оцінка зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Верховний Суд є судом права, а не судом факту, позбавлений можливості самостійно встановлювати обставини справи, не встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, а також досліджувати докази справи, змінюючи їх оцінку відповідно до статті 400 ЦПК України.

Інші доводи касаційної скарги на правильність судових рішень не впливають та їх не спростовують.

................

Перейти до повного тексту