ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 грудня 2024 року
м. Київ
справа № 161/18812/23
провадження № 61-10138св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Мартинюка Сергія Івановича на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 лютого 2024 року в складі судді Черняка В. В. та постанову Волинського апеляційного суду від 05 червня 2024 року в складі колегії суддів Карпук А. К., Бовчалюк З. А., Здрилюк О. І.
в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту спільного проживання та поділ спільної сумісної власності та
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_1 про встановлення факту та поділ спільної сумісної власності, в якому просив:
1) встановити факт спільного проживання з відповідачкою однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з вересня 2017 року до жовтня 2023 року;
2) визнати за ним право власності на частку в спільній сумісній власності, набутій за час спільного проживання з відповідачкою однією сім`єю без реєстрації шлюбу, а саме: право власності на 90 % майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 ; право власності на 90 % квартири АДРЕСА_2 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
28 лютого 2024 року рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області позов задоволено частково.
У порядку поділу спільної сумісної власності визнано за громадянином Республіки Польщі ОСОБА_2 право власності на:
1) 1/2 частку майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 ;
2) 1/2 частку квартири АДРЕСА_2, площею 51,1 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2744623407080. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
05 червня 2024 року постановою Волинського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 лютого 2024 року залишено без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що, зважаючи на правову позицію, яка викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року № 523/14489/15-ц, обґрунтування позиції суду щодо підтвердження чи спростування факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу у справах позовного провадження має бути наведено лише в мотивувальній частині рішення суду. Вимоги про встановлення юридичного факту не є вимогами, які забезпечують ефективний захист прав у справах про поділ майна подружжя, а лише підставою для вирішення такої справи. Оскільки майнові права на квартиру АДРЕСА_1, а також АДРЕСА_2 були придбані відповідачем у 2020-2021 роках за відплатними договорами, тобто на час існування фактичних шлюбних відносин з позивачем, вказане майно входить до складу спільної сумісної власності сторін. Доказів того, що квартири були придбані виключно за рахунок особистих коштів відповідачки, набуті нею до фактичних шлюбних відносин із позивачем, остання суду не надала.
Апеляційний суд зазначив щодо підсудності спору судам України, на території якої знаходиться спірне майно.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
12 липня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Мартинюк С. І. засобами поштового зв`язку надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 лютого 2024 року та постанову Волинського апеляційного суду від 05 червня 2024 року, в якій просить їх скасувати, провадження в справі в частині позовної вимоги про встановлення факту спільного проживання закрити, в частині позовних вимог про поділ спільної сумісної власності ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні цих вимог.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов`язків. Такі висновки викладені в постановах Верховного Суду від 27 червня 2024 року в справі № 202/7540/17, від 11 грудня 2023 року в справі № 201/7323/21, від 20 грудня 2023 року в справі № 127/21002/21. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року в справі № 760/20948/16-ц зазначено, що факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу належить до предмета доказування і підлягає встановленню під час ухвалення судового рішення. Тобто встановлення такого факту є першочерговим для поділу майна. У цій справі проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу мало місце на території Республіки Польщі, тому справа з іноземним елементом не підсудна українському суду.
Суди не врахували правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі № 554/8023/15-ц, в постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року в справі № 244/4801/13-ц, від 10 жовтня 2019 року в справі № 748/897/18, від 11 грудня 2019 року в справі № 712/14547/16-ц, від 12 грудня 2019 року в справі № 490/4949/17, від 24 січня 2020 року в справі № 490/10757/16-ц, від 09 листопада 2020 року в справі № 757/8786/15-ц, від 03 листопада 2022 року в справі № 361/4744/19, щодо необхідності установлення належними, достовірними та допустимими доказами в сукупності фактів спільного проживання однією сім`єю, спільного побуту, бюджету, взаємності прав та обов`язків, притаманних подружжю.
Відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права в подібних правовідносинах, а саме щодо застосування статті 74 Сімейного кодексу (далі - СК) України в правовідносинах, які виникли, існували та припинилися на території іноземної держави.
Сторони перебували в романтичних відносинах, проте не були сім`єю, не мали спільного бюджету, прав та обов`язків, притаманних подружжю. Спільні фотографії не можуть свідчити про спільне проживання однією сім`єю. Квартири придбані за рахунок її заощаджень та зароблених коштів.
Позиція інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу позивач зазначає, що вони з відповідачкою проживали в його будинку в Республіці Польщі як родина, спільно вели господарство та організовували побут. Прибутки від його бізнесу були спільними доходами, за рахунок яких і придбано спірну нерухомість. Вимога про встановлення факту спільного проживання не повинна заявлятися окремо, тому справа не має розглядатися за законодавством Республіки Польщі. Територія спільного проживання не має юридичного значення, лише місцезнаходження нерухомого майна. Спори щодо нерухомості, яка знаходиться в Україні, повинні розглядатися відповідно до права України. У цій справі встановлена сукупність обставин та відносин, що свідчать про фактичне проживання сторін як подружжя.
Висновок Верховного Суду щодо застосування статті 74 СК України в спорі з іноземним елементом викладений в постанові від 20 лютого 2024 року в справі № 640/4568/18, тому необхідно закрити касаційне провадження.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Позивач є громадянином Республіка Польщі та власником будинку за адресою: АДРЕСА_3 .
13 лютого 2020 року на підставі договору про уступку прав та переведення обов`язків за договором про участь у пайовому будівництві 43/1/22 відповідачка набула майнові права на квартиру АДРЕСА_1, яка будується.
Згідно з довідкою Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "Інновабуд-Плюс" від 04 грудня 2020 року вартість майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 повністю сплачено. Квартира в екплуатацію не введена.
Згідно з договором купівлі-продажу майнових прав від 28 жовтня 2021 року № 60/6-ДТ-МП, укладеним між ТОВ "ЖК ДРІМ ТАУН" та відповідачкою, договором купівлі-продажу фінансового інструменту від 28 жовтня 2021 року № БВ/Ф-21-10-28/2-1, остання набула майнові права на квартиру АДРЕСА_2 . 30 травня 2023 року право власності на цю квартиру було зареєстровано за відповідачкою.
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження в справі відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України.
Згідно з пунктами 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзиву та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно із частиною другою статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.
Тобто і для "фактичного подружжя" повинні бути характерними усі ознаки сім`ї, передбачені 3 СК України, а саме: спільне проживання, спільний побут та наявність взаємних прав та обов`язків.
Відповідно до частини першої статті 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
Проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.
Саме лише встановлення судом факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу без вирішення питання виникнення, зміни або припинення юридичних наслідків чинним законодавством не передбачено.
Вимога про встановлення факту проживання однією сім`єю позивачем заявлена з певною правовою метою - визначення правового статусу нерухомого майна, набутого сторонами у період спільного проживання, як такого, що є спільним майном сторін.
Правовими наслідками встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є встановлення належності їм майна на праві спільної сумісної власності на підставі статті 74 СК України.
Для визначення осіб такими, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період, упродовж якого було придбане спірне майно.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі № 554/8023/15-ц звернуто увагу на те, що відповідно до вимог статті 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
З урахуванням зазначеного, вирішуючи спір про поділ майна, необхідно встановити як обсяг спільного нажитого майна і з`ясувати час та джерела його придбання, а вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільного побуту; взаємних прав та обов`язків (статті 3, 74 СК України).
Під час застосування статті 74 СК України важливо врахувати, щоб особи не перебували у будь-якому іншому шлюбі на цей час, а також що між ними склалися усталені відносини, притаманні подружжю.
Для визнання осіб такими, що проживають однією сім`єю, крім факту спільного проживання, важливі також: наявність спільного бюджету, спільного харчування, придбання майна для спільного користування; участь у спільних витратах на утримання житла, його ремонт; надання взаємної допомоги; наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням; інші обставини, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 січня 2024 року в справі № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20) погодилася з тим, що особа, яка вважає себе власником майна (або його частини), може здійснити захист свого цивільного права, обґрунтувавши в позові підставу позовних вимог про поділ майна тим, що воно набуте за час спільного проживання жінки та чоловіка однією сім`єю. Позовні вимоги про поділ майна, що належить сторонам на праві спільної сумісної власності є ефективним способом захисту прав, здатним справедливо та без занадто обтяжливих для сторін судових процедур вирішити цивільну справу. Заявлення в таких справах позовного провадження окремої вимоги про встановлення факту спільного проживання жінки та чоловіка однією сім`єю без реєстрації шлюбу не здатне забезпечити захист прав власника.
У зазначеній постанова Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що у частині другій статті 328 ЦК України передбачено презумпцію правомірності набуття права власності, котра означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, зокрема, якщо інше прямо не випливає із закону. Інше передбачене статтею 60 СК України, згідно з якою будь-яке майно, набуте за час шлюбу, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Спростовує презумпцію спільності майна подружжя той із подружжя, який заперечує, що майно, набуте в період шлюбу, є спільним сумісним майном (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року в справі № 372/504/17, постанову Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду від 12 червня 2019 року в справі № 595/324/17).