ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 грудня 2024 року
м. Київ
справа № 638/13269/15-ц
провадження № 61-8762св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя - доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,
відповідачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3, в інтересах якої діє адвокат Беркута Наталія Михайлівна, на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова у складі судді Цвіра Д. М. від 02 лютого 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Яцини В. Б., Бурлака І. В., Мальованого Ю. М., від 29 травня 2024 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2015 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання договору купівлі-продажу недійсним та витребування майна з незаконного володіння.
Позов обґрунтовано тим, що в 1996 році ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_7 безоплатно приватизували 18/100 частин квартири АДРЕСА_1 .
Згідно з розпорядженням Харківського міського центру приватизації державного житлового фонду ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_8 видано свідоцтво про право власності від 10 січня 1996 року № НОМЕР_1 на 18/100 частин вказаної квартири, зареєстроване у Харківському МБТІ 10 січня 1996 року за № 11-1-17688.
У зв`язку зі скрутним матеріальним становищем ОСОБА_2 звернулася до ОСОБА_9 для отримання позики.
24 вересня 1996 року приватним нотаріусом Харківського державного нотаріального округу Білоус О. М. за № 944 зареєстровано договір, укладений між ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_8 з однієї сторони, та ОСОБА_9 з іншої сторони, відповідно до якого ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_8 продали, а ОСОБА_9 купив 18/100 частин квартири АДРЕСА_1
Згідно з доводами позивачів, текст укладеного договору вони не читали.
ОСОБА_2 помилялася щодо наслідків оскаржуваного договору купівлі-продажу, вважала, що укладає договір про отримання коштів у борг, а документи на квартиру вона залишає у нотаріуса до моменту повернення займу.
Крім того, ураховуючи вік ОСОБА_1 та ОСОБА_8, вони фізично не могли усвідомлювати та розуміти значення своїх дій, оскільки не були повнолітніми.
На момент вчинення угоди дітям ОСОБА_2 : ОСОБА_1 було 7 років, а ОСОБА_8 - 16 років.
Ні матір ОСОБА_2, ні батько ОСОБА_10 не вчиняли спірного правочину за семирічного сина та не надавали згоди на посвідчення договору купівлі-продажу квартири в інтересах неповнолітньої дочки.
Отже, відчуження частки квартири за спірним договором купівлі-продажу відбулось без належної згоди батьків неповнолітніх дітей і органу опіки та піклування.
Зазначають, що під час укладання угоди нотаріус порушив чинне законодавство, знехтувавши низкою норм ЦК УРСР, Кодексу про шлюб та сім`ю України, Закону України "Про власність" від 1991 року, Закону України "Про нотаріат", Конвенцією "Про права дитини", ратифікованою постановою Верховної Ради україни № 789-12 від 27 лютого 1991 року, Закону України "Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей" від 24 січня 1995 року тощо.
Вважають, що умови договору про відчуження 18/100 частки, що належали на праві спільної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3, суперечать їх правам та інтересам, оскільки в результаті останні (в минулому діти) були позбавлені права на житло, адже спірну квартиру вони отримали шляхом реалізації права на приватизацію житла.
З дня укладання договору купівлі-продажу від 24 вересня 1996 року позивачі продовжували жити в квартирі АДРЕСА_1, виконували обов`язки власників квартири, протягом усіх 19 років сплачувала комунальні послуги та квартирну плату. Квитанції про сплату цих послуг заповнювалися на їх ім`я. Жодного договору з новим власником квартири укладено не було.
ОСОБА_9 ніколи не відносився до спірної квартири як до своєї, йому було відомо, що в квартирі проживає і зареєстрована родина ОСОБА_11, він ніколи не цікавився щодо оплати комунальних послуг, укладення договорів на утримання квартири та іншими питаннями щодо підтримання власності у належному стані. Тобто, на виконання правочину купівлі-продажу майно до нового власника не переходило і не передавалося. Так, дійсно, договір купівлі-продажу було посвідчено нотаріально та зареєстровано у Державному реєстрі прав власності на ім`я ОСОБА_9, але фактично ця квартира не знаходилась у його володінні і він ніколи не відносився до неї як до своєї власності.
04 червня 2007 року ОСОБА_9 звернувся до Дзержинського районного суду м. Харкова з позовом про визнання за ним права власності на 18/100 часток квартири АДРЕСА_1 (справа № 2-5433/2007), в якому підтвердив той факт, що з моменту укладення спірного правочину, кожен з його сторін продовжував проживати за своєю адресою. При цьому, обґрунтовував позов тим, що сторони забажали повернути угоду в первісний стан, однак зробити це не можуть з підстав втрати оригіналів договору.
Після постановлення судом рішення від 30 серпня 2007 року у справі
№ 2-5433/2007 ОСОБА_12 зареєстрував своє право власності на 18/100 спірної квартири лише через три роки - 02 лютого 2010 року. Незважаючи на це, родина ОСОБА_11 продовжувала мешкати в спірній квартирі.
У подальшому ОСОБА_9 погрожував їх сім`ї. Лише після його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 у них виникла можливість захисту своїх прав.
Із заявою про прийняття спадщини після смерті останнього до Шостої Харківської державної нотаріальної контори звернулася його дочка - ОСОБА_4, яка 16 січня 2014 року за реєстровим № 1-39 отримала свідоцтво про право на спадщину на квартиру.
Заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 13 жовтня 2014 року задоволено позов ОСОБА_4 у справі № 638/2707/14-ц про виселення та зняття з реєстрації родини ОСОБА_11 з квартири АДРЕСА_1 .
На підставі вказаного рішення в 2015 році родину Родзевських було примусово виселено із єдиного житла.
Після того, як позивачів було примусово позбавлено єдиного житла, їх права були порушені, вони відразу звернулись до суду з цим позовом про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним.
Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 23 жовтня 2015 року ОСОБА_4 відчужила 18/100 спірної квартири, шляхом укладання двох договорів міни, на користь ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .
На час укладення спірного договору купівлі-продажу квартири час переходу права власності було визначено моментом отримання речі (стаття 128 ЦК УРСР), отже в даному випадку фактично права власності так і не перейшло до ОСОБА_12, оскільки після підписання оскаржуваного правочину родина ОСОБА_11 мешкала там 19 років. Разом із тим договір купівлі-продажу є вочевидь протиправним та на підставі статей 51, 53, 56 ЦК УРСР має бути визнаний судом недійсним, а всі інші відчужувачі діяли під впливом помилки щодо правових підстав на отримання свідоцтва на спадщину та наступних договорів міни по відчуженню спірної квартири.
Отже, належним способом захисту порушеного права власності позивачів є витребування майна від останніх володільців шляхом пред`явлення віндикаційного позову.
Посилаючись на викладене, позивачі просили суд
- визнати недійсним договір купівлі-продажу 18/100 частин квартири АДРЕСА_1, укладений 24 вересня 1996 року між ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_8 та ОСОБА_9, зареєстрований за номером 944, посвідчений приватним нотаріусом Харківського державного нотаріального округу Білоус О. М.;
- витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_5 та ОСОБА_6 18/100 частини квартири АДРЕСА_1, передавши її у володіння ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_13 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 02 лютого 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що станом на час розгляду цієї справи відсутні підстави вважати порушеними права та інтереси позивачів укладенням оспорюваного ними договору купівлі-продажу квартири.
Обставини, пов`язані з укладенням сторонами договору купівлі-продажу спірної квартири, встановлені рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 30 серпня 2007 року у справі № 2-5433/07, зокрема, право власності не вибуло у його власників, оскільки спірний договір не було реалізовано, родина ОСОБА_11 продовжувала проживати в їх квартирі, та фактично ОСОБА_2 отримала позику у ОСОБА_9 під заставу свого житла.
Підстави для витребовування з володіння у ОСОБА_6 та ОСОБА_5 18/100 частини квартири АДРЕСА_1 відсутні.
Позивачі зазначили, що в 2015 році їх родину примусово виселено з квартири і відразу після цього вони звернулася до суду щодо визнання договору купівлі-продажу спірної квартири недійсним. Вважали, що у даному випадку факт порушення прав позивачів відповідає моменту їх примусового виселення зі спірної квартири у 2015 році.
Суд першої інстанції не встановив підстав для визнання поважними причин пропуску позовної давності.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Харківського апеляційного суду від 29 травня 2024 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Беркути Н. М. задоволено частково. Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 02 лютого 2024 року скасовано в частині наведених в ньому мотивів про відмову за недоведеністю у задоволенні позову. В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано помилковістю висновків суду першої інстанції про те, що правові висновки суду апеляційної інстанції у справі № 2-5433/07 мають преюдиціальне значення у справі, що переглядається.
Преюдиціальне значення мають лише обставини, а не правові висновки, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили. Саме обставини, а не правові висновки, встановлені стосовно певної особи рішенням суду, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Отже, висновки суду першої інстанції про те, що станом на час розгляду даної справи відпали підстави вважати порушеними права та інтереси позивачів укладенням оспорюваного ними договору купівлі-продажу квартири, та про відсутність підстав для визнання його недійсним внаслідок порушення прав неповнолітніх дітей, оскільки судом апеляційної інстанції встановлено, що сам договір купівлі-продажу не оскаржувався, - є помилковими, та не відповідають нормам цивільного матеріального та процесуального права.
Разом з тим, виконання спірного договору купівлі-продажу від 24 вересня 1996 року відбулося внаслідок його державної реєстрації та державної реєстрації права власності за набувачем ОСОБА_9 24 вересня 1996 року.
Про реальне виконання спірного договору купівлі-продажу також свідчить звернення ОСОБА_9 з позовом у справі № 2-5433/07, який був обґрунтований бажанням добровільно повернути сторони до попереднього стану, що у свою чергу було обумовлено його виконанням сторонами на день звернення до суду.
Отже, не пізніше ухвалення рішення суду першої інстанції у справі № 2-5433/07 30 серпня 2007 року, яке набрало законної сили, слід вважати доведеним, що позивачам у справі, що переглядається, було відомо про наявність спірного договору купівлі-продажу 18/100 частин квартири АДРЕСА_1 від 24 вересня 1996 року, який був виконаний сторонами, а тому на день їх звернення до суду з цим позовом сплив трирічний строк позовної давності, передбачений статтею 257 ЦК України.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
18 червня 2024 року через підсистему "Електронний суд" адвокат Беркута Н. М., яка діє в інтересах ОСОБА_3, подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 02 лютого 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 29 травня 2024 року.
Ухвалою Верховного Суду від 04 липня 2024 року відкрито касаційне провадження, витребувано із суду першої інстанції цивільну справу № 638/13269/15-ц, відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_3, в інтересах якої діє адвокат Беркута Н. М., про зупинення виконання (дії) рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 02 лютого 2024 року та постанови Харківського апеляційного суду від 29 травня 2024 року.
14 серпня 2024року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
У касаційній скарзіОСОБА_3, в інтересах якої діє адвокат Беркута Н. М., просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статтей 256, 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності у правовідносинах, які виникли під час дії ЦК УРСР, враховуючи положення статтей 128, 153, 224 ЦК УРСР, які визначали моментом набуття права власності новим власником передачу майна, у взаємозв`язку із правовідносинами, що регулюються статтею 388 ЦК України (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Апеляційний суд не врахував, що на спірні правовідносини поширюється дія норм ЦК УРСР 1963 року, чинного на час їх виникнення.
За змістом статей 128, 153 ЦК УРСР право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, а відповідно до статті 224 цього Кодексу за договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі статтею 14 ЦК УРСР за неповнолітніх, які не досягли п`ятнадцяти років, угоди від їх імені укладають батьки або опікуни.
З дня укладення оспорюваного договору протягом 19 років позивачі продовжували користуватися квартирою АДРЕСА_1 .
Зі змісту спірного договору вбачається, що ОСОБА_2 та ОСОБА_10 (як батьки) не вчиняли спірного правочину за семирічного сина ОСОБА_1 та не надавали згоди на посвідчення договору в інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_14 .
З огляду на це, укладений договір є недійсним відповідно до статей 48, 51, 53 ЦК УРСР.
Лише після постановлення судом рішення від 30 серпня 2007 року у справі № 2-5433/2007 ОСОБА_12 зареєстрував своє право власності на 18/100 частини вказаної квартири.
Суд апеляційної інстанції неправильно розтлумачив положення частини першої статті 128 ЦК УРСР та дійшов помилкового висновку про відсутність поважних причин для поновлення строку позовної давності.
Враховуючи, що апеляційний суд встановив факт порушення прав позивачів вчиненням спірного договору купівлі-продажу, підстав для відмови у задоволенні віндикаційного позову у зв`язку із пропуском строку позовної давності у суду не було, такий строк позивачами не порушено, оскільки початок перебігу строку позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку статті 388 ЦК України обчислюється з моменту, коли особа довідалася про вибуття свого майна, що у даному випадку відповідає моменту примусового виселення позивачів із спірної квартири у 2015 році.
Доводи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу, поданому до суду у липні 2024 року, представник ОСОБА_6 - адвокат Камишев Є. С. заперечує проти доводів ОСОБА_3, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Відзив мотивовано тим, що позивачка не довела, що мала намір укласти договір позики, а не купівлі-продажу.
На момент вирішення спору у цій справі, підстави для висновку про порушення прав та інтересів позивачів укладенням оспорюваного ними договору - відсутні.
Правові підстави щодо застосування частини другої статті 48, частини першої статті 128, статей 158, 224 ЦК УРСР, статті 330 ЦК України не доведені позивачами.
У відзиві на касаційну скаргу, поданому до суду у вересні 2024 року, ОСОБА_5 заперечує проти доводів ОСОБА_3, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Відзив мотивовано тим, що на момент вирішення спору у цій справі, підстави для висновку про порушення прав та інтересів позивачів укладенням оспорюваного ними договору - відсутні, оскільки суд апеляційної інстанції в ухвалі від 23 березня 2017 року у справі № 2-5433/07 встановив, що сам договір купівлі-продажу не оскаржувався.
На підтвердження своїх вимог позивачі не надали суду належних та допустимих доказів.
Договір купівлі-продажу частки квартири від 24 вересня 1996 року, укладений між позивачами і ОСОБА_9, відповідно до статті 49 Закону України "Про власність" є правомірним.
Відповідно до рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 30 серпня 2007 року у справі № 2-5433/2007 позивачі підтвердили факт виконання договору купівлі-продажу від 24 вересня 1996 року, ОСОБА_2 підтвердила факт отримання від ОСОБА_9 грошових коштів за продаж 180/100 частини квартири.
В судовому засіданні 30 серпня 2007 року ОСОБА_2 підтвердила, що їй потрібні були грошові кошти, через що вона вирішила продати ОСОБА_9 належну їй та дітям частину квартири.
Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Згідно з договором купівлі-продажу від 24 вересня 1996 року ОСОБА_2, ОСОБА_8, ОСОБА_1 продали, а ОСОБА_9 купив 18/100 частини квартири АДРЕСА_1, та які належали продавцям на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Харківським центром приватизації державного житлового фонду 10 січня 1996 року
№ 1-96-72634 П2 та зареєстрованого у Харківському МБТІ 10 січня 1996 року за № П-1-17688. Договір посвідчено приватним нотаріусом Білоус О. М. (т. 1, а. с. 5-6).
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 30 серпня 2007 року у справі № 2-5433/07 позов ОСОБА_9 задоволено. Визнано за ним право власності на 18/100 часток квартири АДРЕСА_1 .
24 квітня 2015 року ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу на вказане рішення.
Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 29 липня 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 30 серпня 2007 року визнано неподаною та повернуто її апелянту.
У жовтні 2016 року до суду з апеляційною скаргою в особі представника звернулася ОСОБА_15, до якої згодом приєдналися ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .
Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 23 березня 2017 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_15 - ОСОБА_16, до якої приєдналися ОСОБА_1 та ОСОБА_3, на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 30 серпня 2007 року закрито.
ОСОБА_9 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1, а. с. 190).
Згідно з відповіддю шостої Харківської державної нотаріальної контори Головного територіального управління юстиції (далі - ГТУЮ) у Харківській області від 16 грудня 2016 року № 4412/01-16 17 травня 2013 року із заявою про прийняття спадщини після померлого ОСОБА_9 звернулася його дочка - ОСОБА_4 .
16 січня 2014 року ОСОБА_4 видано свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1, що підтверджується копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (т. 1, а. с. 191-192).
Згідно з повідомленням архівного відділу Виконавчого комітету Харківської міської ради від 11 вересня 2015 року № 0-16 за 1995-1996 роки РВК Дзержинського району в м. Харкові органу опіки і піклування дозволу на продаж 18/100 частини квартири АДРЕСА_1, які належали неповнолітнім на той час ОСОБА_1 та ОСОБА_8, не виявлено (т. 1, а. с. 23).
Згідно з відповіддю ГТУЮ у Харківській області від 17 вересня 2015 року
№ 0-56/01.01-19/: Наказом Міністерства юстиції України від 19 жовтня 1998 року № 55/5 анульоване свідоцтво про право на зайняття нотаріальної діяльності № 2031 від 22 січня 1996 року, видане ОСОБА_17, у зв`язку із задоволенням відповідного подання управління юстиції, направленого з причин допущення нотаріусом неодноразових грубих порушень чинного законодавства при вчиненні нотаріальних дій. Розпорядженням Управління Міністерства юстиції у Харківській області від 30 жовтня 1998 року № 02-6/194 анульовано реєстраційне посвідчення № 14, видане ОСОБА_17 . Цим же розпорядженням була створена комісія для передачі колишнім приватним нотаріусом до управління юстиції архівних матеріалів до початку належного функціонування державного нотаріального архіву Харківської області. Всі можливі заходи спрямовані на передачу до управління юстиції документів нотаріального діловодства та архіву не дали результатів.
Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 06 березня 2018 року:
- ОСОБА_5 на праві приватної власності належить 4/100 квартири АДРЕСА_1 . Підстава виникнення права власності: договір міни, серія та номер: 3075, від 23 жовтня 2015 року, укладений з ОСОБА_4 ;
- ОСОБА_6 на праві приватної власності належить 14/100 квартири АДРЕСА_1 . Підстава виникнення права власності: договір міни, серія та номер: 3069, від 23 жовтня 2015 року, укладений з ОСОБА_4 (т. 1, а. с. 193-194).
20 вересня 2018 року представник відповідача ОСОБА_5 подав відзив на позовну заяву, в якому просив застосувати строк позовної давності до вимог позивачів.
19 вересня 2019 року представник відповідача ОСОБА_5 подав клопотання про застосування наслідків спливу позовної давності.
Під час розгляду справи судом першої інстанції у судовому засіданні 30 січня 2024 року представник відповідача ОСОБА_6 просив застосувати строк позовної давності та відмовити у позові.