ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 грудня 2024 року
м. Київ
справа № 588/2098/23
провадження № 61-11302св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В.,
Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Сумигаз",
третя особа - голова правління Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Сумигаз" Линник Анатолій Іванович,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 16 січня 2024 року у складі судді Щербаченко М. В. та постанову Сумського апеляційного суду від 09 липня 2024 року у складі колегії суддів: Собини О. І., Криворотенка В. І., Рунова В. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Сумигаз" (далі -
АТ "Оператор газорозподільної системи "Сумигаз"), третя особа - голова правління АТ "Оператор газорозподільної системи "Сумигаз" Линник А. І., про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 з 19 листопада 2019 року був прийнятий на роботу в АТ "Оператор газорозподільної системи "Сумигаз" на посаду водія автотранспортних засобів служби експлуатації систем газопостачання управління експлуатації. Наказом відповідача від 29 вересня 2023 року № 1178к його було звільнено на підставі статті 36 КЗпП України за угодою сторін. Указаний наказ про звільнення з роботи він вважав незаконним, оскільки адміністрація ввела його в оману, заяву про звільнення позивач написав унаслідок помилки, якій передували запевнення керівництва акціонерного товариства про те, що він, як і всі інші працівники товариства, будуть одразу ж прийняті на роботу в АТ "Сумигаз".
Вказував, що підтвердженням факту відсутності вільного волевиявлення при написанні заяви про звільнення з роботи внаслідок уведення в оману є те, що заяви про звільнення за угодою сторін одночасно з позивачем написали всі працівники підрозділу, будучи впевненими у тому, що будуть прийняті на роботу в АТ "Сумигаз". Позивач - єдиний працюючий у родині, є опікуном рідного брата та матері, які є особами з інвалідністю ІІ групи, дружина є особою
з інвалідністю ІІІ групи. Втрата роботи та заробітку не входила у плани позивача, внаслідок обману він залишився без засобів до існування.
Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просив визнати незаконним виданий АТ "Оператор газорозподільної системи "Сумигаз" наказ від 29 вересня 2023 року № 1178к, яким ОСОБА_1 був звільнений з роботи на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України; поновити його на роботі в АТ "Оператор газорозподільної системи "Сумигаз" на посаді водія автотранспортних засобів (легкові) служби автотранспорту та стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Тростянецького районного суду Сумської області від 16 січня
2024 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що позивач власноручно написав заяву про звільнення з АТ "Оператор газорозподільної системи "Сумигаз" за угодою сторін з 29 вересня 2023 року й не надав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що така заява була подана внаслідок вчинення на нього тиску зі сторони відповідача, згоди на анулювання угоди про припинення трудового договору ОСОБА_1 не ініціював і від відповідача не отримав, тому немає підстав уважати, що його звільнення з підстав, передбачених частиною першою статті 36 КЗпП України, проведено
з порушенням трудового законодавства.
Постановою Сумського апеляційного суду від 09 липня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 16 січня 2024 року залишено без змін.
Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, апеляційний суд погодився
з висновком суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
24 липня 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу,
у якій з урахуванням нової редакції просить скасувати рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 16 січня 2024 року та постанову Сумського апеляційного суду від 09 липня 2024 року й ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Касаційна скарга мотивована тим, що, навівши у тексті судового рішення покази свідків, суд першої інстанції не дав їм належної оцінки, хоча ці докази доводять те, що позивача було введено в оману. Висновок суду про наявність вільного волевиявлення позивача при написанні заяви про звільнення є неправильним. Заявник указує, що за сімейних обставин він ніколи б не написав заяви про звільнення. Факт отримання трудової книжки та проведення повного розрахунку не може підтверджувати законність наказу про звільнення.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах(пункти 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Аргументи інших учасників справи
25 жовтня 2024 року представник АТ "Оператор газорозподільної системи "Сумигаз" - адвокат Семишкура С. В. подав до Верховного Суду відзив, у якому просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 16 січня 2024 року та постанову Сумського апеляційного суду від 09 липня 2024 року залишити без змін.
Відзив мотивований тим, що суди правильно встановили обставини справи про те, що звільнення за угодою сторін може бути ініційоване як працівником, так
і роботодавцем. Позивач власноручно написав 21 вересня 2023 року заяву про звільнення за угодою сторін з 29 вересня 2023 року. Оригінал вказаної заяви був оглянутий судом. Доказів того, що ОСОБА_1 після написання заяви передумав припиняти трудові відносини та заявляв відповідачу у будь-якій формі звернення про анулювання попередньої домовленості щодо припинення трудового договору за угодою сторін, немає. Під час отримання трудової книжки жодних заперечень щодо звільнення позивач не висловлював.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 10 жовтня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Тростянецького районного суду Сумської області.
11 листопада 2024 року матеріали справи № 588/2098/23 в електронному вигляді надійшли до Верховного Суду.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги, урахувавши аргументи, наведені
у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Короткий зміст фактичних обставин справи
ОСОБА_1 з 19 листопада 2019 року перебував у трудових відносинах
з АТ "Оператор газорозподільної системи"Сумигаз", працював на посаді водія автотранспортних засобів.
Наказом відповідача від 29 вересня 2023 року № 1786к ОСОБА_1 звільнено з посади водія автотранспортних засобів (легкові) служби автотранспорту за угодою сторін на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України за його заявою від 21 вересня 2023 року. Із цим наказом позивач був ознайомлений 29 вересня 2023 року та отримав його копію і трудову книжку.
Відповідно до довідки головного бухгалтера АТ "Оператор газорозподільної системи"Сумигаз" від 16 жовтня 2023 року № 6/393 позивачу 29 вересня
2023 року було здійснено виплату заробітної плати за вересень 2023 року та проведено остаточний розрахунок при звільненні, заборгованості немає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд
У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону відповідають.
Згідно зі статтею 43 Конституції України кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Відповідно до статті 51 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є угода сторін.
У випадку, коли працівник вимагає достроково розірвати укладений з ним трудовий договір, а роботодавець не заперечує щодо припинення з цим працівником трудових відносин, такий договір може бути припинено за угодою сторін згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України. Необхідно зазначити, що законодавством не встановлено відповідного порядку чи строків припинення трудового договору за угодою сторін, у зв`язку з чим вони визначаються працівником і власником або уповноваженим ним органом
у кожному конкретному випадку.
Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України застосовується у випадку взаємної згоди сторін трудового договору, пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору за цією підставою може виходити як від працівника, так і від власника або уповноваженого ним органу. За угодою сторін може бути припинено як трудовий договір, укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий договір. Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України не передбачає попередження про звільнення ні від працівника, ні від власника або уповноваженого ним органу. День закінчення роботи визначається сторонами за взаємною згодою.
Пропозиція (ініціатива) і сама угода сторін про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України можуть бути викладені як
в письмовій, так і в усній формі. Якщо працівник подає письмову заяву про припинення трудового договору, то в ній мають бути зазначені прохання звільнити його за угодою сторін і дата звільнення. Саме ж оформлення припинення трудового договору за угодою сторін має здійснюватися лише
в письмовій формі. У наказі (розпорядженні) і трудовій книжці зазначаються підстава звільнення за угодою сторін з посиланням на пункт 1 частини першої статті 36 КЗпП України і раніше домовлена дата звільнення.
Таким чином, передбачена пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України угода сторін є самостійною підставою припинення трудового договору, яка відрізняється від розірвання трудового договору з ініціативи працівника та
з ініціативи власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу тим, що в цьому разі потрібне спільне волевиявлення сторін, спрямоване на припинення трудових відносин в обумовлений строк і саме з цих підстав.
Отже, чинним законодавством не передбачено обов`язкової письмової форми угоди сторін про припинення трудового договору. Така угода була оформлена між сторонами шляхом подання позивачем заяви про звільнення за угодою сторін із зазначенням конкретної дати звільнення - 29 вересня 2023 року.
Розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за угодою сторін), суди повинні з`ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін; чи була згода власника або уповноваженого ним органу на анулювання угоди сторін про припинення трудового договору.
Якщо роботодавець і працівник домовилися про певну дату припинення трудового договору, працівник не має права відкликати свою заяву про звільнення. Анулювати таку домовленість можна лише за взаємною згодою про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.
Так, нормами КЗпП України для власника або уповноваженого ним органу не передбачено обов`язку прийняття відкликання працівником своєї заяви про звільнення у разі досягнення домовленості про звільнення за угодою сторін.
Згідно з усталеною судовою практикою у разі домовленості між працівником
і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може бути лише за взаємною згодою про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.
Про необхідність взаємної згоди власника або уповноваженого ним органу та працівника щодо анулювання домовленості про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України також зазначено
у постанові Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі
№ 6-1269цс16. Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд
у постановах від 22 квітня 2019 року у справі № 759/11508/16-ц (провадження № 61-14807св18), від 27 травня 2020 року у справі № 404/6236/19 (провадження № 61-21869св19), від 31 серпня 2020 року у справі № 359/5905/18 (провадження № 61-22851св19).
У зв?язку з наведеним безпідставними є аргументи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права
у подібних правовідносинах.
Відповідно до статей 76, 77, 78, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які
у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
ОСОБА_1 власноруч написав заяву від 27 вересня 2023 року про його звільнення з роботи 29 вересня 2023 року за угодою сторін на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України, яка була погоджена уповноваженими особами відповідача, а 29 вересня 2023 року видано наказ про звільнення позивача із 29 вересня 2023 року.
Суди не встановили, що станом на момент складання заяви про звільнення за угодою сторін було відсутнє відповідне волевиявлення позивача про припинення трудового договору за вказаною підставою, доказів чинення щодо позивача тиску немає, як немає і доказів того, що позивач звертався до відповідача про анулювання домовленості про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України.
Оцінюючи доводи касаційної скарги, Верховний Суд також враховує, що суди не встановили обопільної згоди сторін на скасування угоди про звільнення позивача, а тому позивача було правомірно звільнено з роботи за згодою сторін.
Таким чином, Верховний Суд дійшов переконання, що суд першої інстанції,
з яким погодився апеляційний суд, розглянув спір з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Зокрема, доводи касаційної скарги про те, що у заявника не було свідомого волевиявлення на припинення трудового договору, зводяться до незгоди
з висновками судів стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів саме в тому контексті, який, на думку позивача, підтверджує обґрунтованість заявлених позовних вимог.
Вимоги про поновлення та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від вимог про скасування наказу про звільнення, тому вони також не підлягають задоволенню. Колегія суддів погоджується з правильним висновком судів попередніх інстанцій в цій частині.
Інші доводи касаційної скарги також зводяться до незгоди заявника
з висновками судів першої і апеляційної інстанцій щодо встановлених обставин справи та необхідності переоцінки доказів. Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє
в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.