ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 грудня 2024 року
м. Київ
справа № 757/21224/22-ц
провадження № 61-10090св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Українська військово-медична академія,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_1 та Української військово-медичної академії на рішення Печерського районного суду м. Києва в складі судді Вовка С. В. від 30 травня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду в складі колегії суддів: Євграфової Є. П., Немировської О. В., Шкоріної О. І. від 24 червня 2024 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Української військово-медичної академії про визнання недійсним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позовні вимоги мотивовані тим, що він працює у відповідача науково-педагогічним працівником з 20 жовтня 2011 року на умовах контракту. Цей контракт неодноразово переукладався. Останній раз між сторонами укладено контракт з науково-педагогічним працівником строком з 01 серпня 2021 року до 31 липня 2022 року. Цим контрактом позивача призначено на посаду старшого викладача. Згідно зумовами пункту 6.2.1 контракту сторони зобов`язані не пізніше як за 2 місяці до закінчення строку дії контракту визначитись у такому: контракт припиняє дію, контракт продовжується або укладається на новий термін. Якщо сторони не виконають покладеного на них контрактом такого обов`язку, він продовжується на новий термін - з 01 серпня 2022 року
до 31 липня 2023 року.
Стверджував, що сторони не виконали покладеного контрактом на них обов`язку - жодна із сторін взагалі не визначилась (не повідомляли один одного) про те, що контракт припиняє дію, контракт продовжується або укладається на новий термін, а тому позивач вважав, що контракт продовжений на тих же умовах на новий термін - з 01 серпня 2022 року до 31 липня 2023 року без будь-яких додаткових умов. Проте, відповідач порушив умови контракту, а саме пункт 6.2.1 контракту, звільнивши позивача у зв`язку із закінченням строку його дії - пункт 2 частини першої статті 36 КЗпП України - згідно з наказом відповідача
від 27 липня 2022 року № 160.
Посилаючись на викладене, позивач просив визнати недійсним та скасувати наказ відповідача від 27 липня 2022 року про його звільнення, зобов`язати відповідача продовжити укладений між сторонами контракт на тих же умовах на новий термін з 01 серпня 2022 року до 31 липня 2023 року, поновити його на роботі та зобов`язати відповідача виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 30 травня 2023 року позов задоволено частково. Скасовано наказ Української військово-медичної академії від 27 липня 2022 року № 160 про звільнення ОСОБА_1 . Поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого викладача кафедри військової загальної практики - сімейної медицини факультету підготовки військових кадрів Української військово-медичної академії. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Рішення суду в частині поновлення на роботі допущено до негайного виконання.
Задовольняючи позов частково суд першої інстанції виходив із того, що контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін, та дійшов висновку про те, що в порушення умов контракту сторони не визначились про припинення його дії, а отже контракт був продовжений на тих самих умовах на новий термін з 01 серпня 2022 року по 31 липня 2023 року. Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про те, що відповідач порушив умови контракту (пункт 6.2.1 контракту), звільнивши позивача у зв`язку із закінчення строку його дії на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України.
Відмовляючи у задоволенні позову в частині вимоги про зобов`язання відповідача продовжити укладений з позивачем контракт на тих же умовах на новий термін, суд першої інстанції виходив із того, що сторони трудових відносин діють відповідно до умов контракту та вимог закону на власний розсуд.
Відмовляючи у задоволенні позову в частині вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції вважав, що матеріали справи не містять жодних доказів щодо фактичного розміру заробітної плати, яку отримував позивач. Зазначене позбавляє можливості здійснити відповідний розрахунок.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Київського апеляційного суду від 24 червня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено в повному обсязі, а апеляційну скаргу Української військово-медичної академії задоволено частково. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 30 травня 2023 року в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді старшого викладача кафедри військової загальної практики - сімейної медицини факультету підготовки військових кадрів Української військово-медичної академії змінено, викладено рішення в зазначеній частині у наступній редакції:
Поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого викладача кафедри військової загальної практики - сімейної медицини факультету підготовки військових кадрів Української військово-медичної академії на термін з 01 серпня 2022 року до 31 липня 2023 року.
Стягнуто з Української військово-медичної академії на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 серпня 2022 року по 31 липня 2023 року в розмірі 182 395,02 грн з врахуванням податків, зборів та інших обов`язкових платежів. Вирішено питання про судовий збір. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Враховуючи відсутність правової підстави для звільнення ОСОБА_1 з 31 липня 2022 року згідно з пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України, апеляційний суд погодився з висновками місцевого суду про наявність підстав для визнання наказу про звільнення та поновлення ОСОБА_1 на посаді старшого викладача кафедри військової загальної практики - сімейної медицини факультету підготовки військових кадрів Української військово-медичної академії.
Водночас, дійшовши висновку про те, що контракт було продовжено на новий строк з 01 серпня 2022 року по 31 липня 2023 року, суд першої інстанції поновивши ОСОБА_1 на посаді без зазначення відповідного терміну, що є обов`язковою умовою контракту, створив умови правової невизначеності й можливості "переходу" контракту в договір на невизначений термін, що суперечить умовам пункту 6.2.1 укладеного між сторонами контракту. З огляду на викладене апеляційний суд змінив рішення суду першої інстанції в цій частині із зазначенням терміну, на який позивач поновлюється на посаді відповідно до умов контракту, а саме з 01 серпня 2021 року по 31 липня 2023 року.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та ухвалюючи в цій частині нове рішення про часткове задоволення позову, апеляційний суд виходив із того, що відповідно до довідки про доходи позивача від 18 березня 2024 року, яка подана до апеляційного суду, заробітну плату за два місяці, що передували місяцю у якому було звільнено ОСОБА_1 нараховано за червень та липень 36 479,19 грн, кількість робочих днів за вказаний період складала 52 дні. Відповідно середньоденний заробіток становить 701,52 грн. Отже з Української військово-медичної академії за період з 01 серпня 2022 року по 31 липня
2023 року підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 182 395,02 грн (260 х 701,52 грн) з врахуванням податків, зборів та інших обов`язкових платежів.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг
23 липня 2024 року через засоби поштового зв`язку ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 24 червня 2024 року, у якій просив її змінити, поновити його на посаді старшого викладача кафедри військової загальної практики - сімейної медицини факультету підготовки військових кадрів Української військово-медичної академії на термін з 01 серпня 2022 року по 31 липня 2023 року, з 01 серпня 2023 року по 31 липня 2024 року, з 01 серпня 2024 року по 31 липня 2025 року.
Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду від 15 лютого 2023 року в справі № 460/16522/21, від 21 січня 2019 року в справі № 760/9521/15-ц, від 30 вересня 2019 року у справі № 2340/4462/18, від 13 листопада 2019 року у справі № 592/4332/17, тощо (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Також заявник оскаржує судове рішення з передбачених пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України підстав (вказує на порушення судом норм процесуального права, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази ) пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України)).
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд неправильно визначив розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Крім того, зазначає, що оскільки сторони не визначилися щодо строку дії контракту ані після ухвалення рішення судом першої інстанції, ані під час його перегляду в апеляційному порядку, то строк дії контракту відповідно до пункту 6.2.1 вважається таким, що продовжений на новий строк до 31 липня 2025 року.
13 липня 2024 року до Верховного Суду Українська військово-медична академія подала касаційну скаргу на рішення Печерського районного суду м. Києва від 30 травня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 червня 2024 року, у якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в позові.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду від 15 лютого 2023 року у справі № 377/169/20, від 25 жовтня 2021 року у справі № 607/3393/18 тощо (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій при винесенні оскаржуваних судових рішень по справі не враховано, що саме позивач з початку повномасштабного вторгнення рф заявив про небажання працювати та бажанням звільнитися, у зв`язку з чим не був переведений на дистанційний режим роботи та жодного дня не працював. Саме така поведінка позивача була розцінена Українською військово-медичною академією як виявлення небажання продовжувати контракт.
Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу
25 вересня 2024 року через засоби поштового зв`язку ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу Української військово-медичної академії, у якому просив касаційну скаргу відповідача залишити без задоволення. Зазначає, що безпідставними є твердження відповідача про небажання позивача працювати та бажання звільнитись. Всі твердження в касаційній скарзі не підтверджені належними і достатніми доказами, а є надуманими. Указує на те, що доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо наявності правових підстав для задоволення позову, переоцінки доказів та неповного з`ясування обставин справи, що не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції (частина перша статті 400 ЦПК України).
Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 29 липня 2024 року за касаційною скаргою ОСОБА_1 відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 29 серпня 2024 року прийнято до провадження касаційну скаргу Української військово-медичної академії та зупинено виконання оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції за виключенням поновлення позивача на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більше ніж за один місяць,до закінчення касаційного провадження.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд становив, що сторони перебували у трудових відносинах з 20 жовтня 2011 року на умовах укладеного контракту, який неодноразово переукладався.
Між позивачем та відповідачем укладено контракт, за умовами якого
ОСОБА_1 призначено на посаду старшого викладача кафедри військової загальної практики - сімейної медицини факультету підготовки військових кадрів терміном з 01 серпня 2021 року по 31 липня 2022 року.
Пунктом 6.2.1 контракту передбачено, що підставою розірвання контракту є зокрема, закінчення терміну його дії. При цьому начальник Академії і працівник повинні за угодою сторін не пізніше як за 2 місяці визначитись у такому: контракт припиняє дію, контракт продовжується або укладається на новий термін; контракт не може переходити в договір на невизначений термін відповідно до пункту 2 статті 36 КЗпП України, коли кожна із сторін не поставила питання про його припинення. Якщо у цей термін (не пізніше ніж за 2 місяці до закінчення строку дії контракту) сторони не визначились, контракт продовжується на новий термін.
Також умовами пункту 6.2 передбачено, що підставою розірвання контракту можуть бути угода сторін (пункт 1 статті 36 КЗпП України; пункт 6.2.2); ініціатива Академії до закінчення терміну дії контракту на умовах, передбачених законодавством (статті 40, 41 КЗпП України; пункт 6.2.3); ініціатива працівника до закінчення терміну дії контракту в зв`язку з порушенням Академією законодавства про працю, невиконання умов, передбачених контрактом (стаття 39 КЗпП України). Підставою для дострокового припинення контракту за ініціативою працівника є хвороба або інвалідність, які перешкоджають виконанню роботи за контрактом, також невиконання Академією умов, визначених у пунктах 5.1-5.12 цього контракту (пункт 6.2.4).
З ініціативи Академії дострокове розірвання контракту може бути тільки за умов, передбачених трудовим законодавством, а також при невиконанні працівником умов, викладених у пунктах 3.1-3.7 цього контракту (пункт 6.2.5).
Згідно з пунктом 6.3 контракту, при розірванні контракту з підстав, не передбачених законодавством, звільнення проводиться за пунктом 8 статті
Наказом від 27 липня 2022 року № 160 позивача звільнено з роботи 31 липня 2022 року у зв`язку із закінченням строку контракту, відповідно до пункту 2 статті 36 КЗпП України, про що було внесено відповідний запис в трудову книжку позивача серія НОМЕР_1 .
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг ОСОБА_1 та Української військово-медичної академії, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що зазначені касаційні скарги не підлягають задоволенню.