ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 грудня 2024 року
м. Київ
справа № 569/6125/22
провадження № 61-3262св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області, у складі судді Ковальова І. М., від 13 вересня 2023 року та постанову Рівненського апеляційного суду, у складі колегії суддів:
Гордійчук С. О., Боймиструка С. В., Шимківа С. С., від 22 лютого 2024 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
1. У травні 2022 року ОСОБА_3, яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_1 2006 року народження, звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору довічного утримання.
2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 - баба неповнолітнього ОСОБА_1, після смерті якої стало відомо, що 21 лютого 2022 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 було укладено договір довічного утримання.
3. Водночас, 29 жовтня 2018 року ОСОБА_4 на ім`я ОСОБА_1 було складено заповіт щодо усього майна, належного їй на праві приватної власності.
4. Причиною смерті ОСОБА_4 є онкологічне захворювання, яким вона хворіла впродовж останніх кількох років, перебувала на обліку у лікаря - онколога, неодноразово проходила курс лікування, потребувала оперативного втручання. Про ці обставини достовірно було відомо відповідачу в момент укладення договору довічного утримання, оскільки саме на лікування та операцію вона потребувала коштів, які отримала від ОСОБА_2 в якості первинного одноразового платежу в розмірі 60 000 грн.
5. Позивач вважає, що в момент укладення спірного договору волевиявлення ОСОБА_4 не було вільним, усвідомленим та не відповідало її внутрішній волі (позбавитися єдиного житла), а було вимушеним, оскільки вона перебувала під впливом тяжких обставин (хвороби, на лікування якої потребувала значних коштів), які і змусили її піти на такий крок.
6. Посилаючись на викладене, ОСОБА_3, яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_1, просила суд визнати недійсним договір довічного утримання від 21 лютого 2022 року, що укладений між
ОСОБА_4 та ОСОБА_2 .
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
7. Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області
від 13 вересня 2023 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 22 лютого 2024 року, у задоволенні позову відмовлено.
8. Суд першої інстанції вказав на недоведеність підстав, передбачених статтею 233 ЦК України, для визнання недійсним договору довічного утримання, а також того, що оспорюваний правочин укладеного за відсутності вільного волевиявлення ОСОБА_4 . Водночас судом враховано, що для оперативного втручання кошти ОСОБА_4 не вносились, оскільки операція була безкоштовною, а лікарня була забезпечена необхідними для ОСОБА_4 ліками.
9. Апеляційний суд, погоджуючись із цими висновками, додатково вказав, що з наданих медичних документів неможливо встановити необхідність проводити лікування (операцію) за власний кошт. Крім того, позивач не підтвердив ні вартість цього лікування, ні те, що спадкодавцем були понесені стверджуванні витрати на лікування.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
10. У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 13 вересня 2023 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 22 лютого 2024 року скасувати, ухваливши нове судове рішення про задоволенні позову.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
11. 01 березня 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Рівненського міського суду Рівненської області
від 13 вересня 2023 року та постанову Рівненського апеляційного суду
від 22 лютого 2024 року у цивільній справі № 569/6125/22.
12. Ухвалою Верховного Суду від 22 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження, витребувано із суду першої інстанції матеріали справи, які у жовтні 2024 року надійшли до Верховного Суду.
13. Ухвалою Верховного Суду від 12 грудня 2024 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
14. Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 29 березня 2021 року у справі № 369/13272/18, від 03 жовтня 2018 року у справі № 759/17065/14-ц, у постановах Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року у справі
№ 6-551цс16, від 25 грудня 2013 року у справі № 6-142цс13 (пункт 1
частини другої статті 389 ЦПК України).
15. Крім того, вказує на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та наявність передбачених пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підстав для скасування оскаржених судових рішень (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
16. Посилається на те, що оспорюваний правочин вчинено за наявності дефекту волі у поведінці та вчинках відчужувача, оскільки правочин укладено в момент, коли ОСОБА_4 було поставлено діагноз про онкологічне захворювання та повідомлено про необхідність негайного оперативного втручання.
17. Звертає увагу на те, що вперше діагноз онкологічне захворювання ОСОБА_4 було поставлено 17 лютого 2022 року, а оспорюваний правочин укладено 21 лютого 2022 року, направлення в стаціонар отримано 28 лютого 2022 року, а 01 березня 2022 року здійснено операцію. Наведене, на думку заявника, підтверджує, що ОСОБА_4, дізнавшись про хворобу, яка потребує негайної операції, шукала варіанти для можливості лікування та уклала оспорюваний договір внаслідок наявної тяжкої для відчужувача обставини.
18. Стверджує, що за відсутності цієї тяжкої обставини правочин не було би вчинено взагалі, оскільки ОСОБА_5 заповіла все своє майно, у тому числі квартиру, ОСОБА_1 . Заповіт не був анульований, що підтверджує дійсне її волевиявлення.
19. Вважає, що оспорюваний правочин укладено на вкрай невигідних для ОСОБА_4 умовах, оскільки отримана сума за договором складала 60 000 грн, тоді як вартість квартири щонайменше становила 600 000 грн. Крім того, відповідач за договором не взяв на себе жодних обов`язків надавати відчужувачу догляд, тобто реальну моральну та фізичну допомогу. Сторони правочину у родинних стосунках не перебували та не були знайомі, зустрічались лише один раз в день підписання правочину. Відповідач не відвідував хвору у лікарні, її станом здоров`я не цікавився. Весь час з хворою в лікарні перебувала її невістка - ОСОБА_3 .
20. Зауважує, що із взятих на себе зобов`язань, а саме: сплата одноразового платежу у розмірі 60 000 грн, сплата місячних платежів для задоволення життєвих потреб у розмірі 1 300 грн, щомісячна оплата житлово-комунальних послуг, здійснення поховання відчужувача після смерті або виплати компенсації вартості ритуальних послуг особі, яка здійснить поховання, відповідач - лише сплатив одноразовий платіж.
21. Допитані в суді свідки пояснювали, що зі слів ОСОБА_4 їм відомо про те, що вона ніколи не уклала б такий договір, якби не тяжка хвороба та необхідність термінової операції, на проведення якої у неї не було коштів.
22. Умови правочину щодо не перебування його сторін під впливом тяжких обставин свідчить про неповідомлення нотаріуса при посвідченні договору довічного утримання про наявність у ОСОБА_4 тяжкого захворювання.
23. Також зазначає, що належним чином завіреними копіями фіскальних чеків аптечного пункту, розташованого в лікарні, підтверджено факт придбання за власні кошти медичних препаратів та засобів гігієни, відсутніх в медичному закладі на момент проведення операції ОСОБА_4 на загальну суму 13 425,09 грн.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
24. У травні 2024 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржених судових рішень, просить касаційну скаргу залишити без задоволення. Вказує, що суди попередніх інстанцій врахували висновки Верховного Суду, на які заявник посилається у касаційній скарзі. Зауважує, що матеріалами справи не підтверджено необхідність проведення лікування ОСОБА_4 за власний кошт. Стверджує, що належним чином виконував умови договору довічного утримання, а ОСОБА_4 за життя не зверталась до суду з позовом про розірвання цього правочину. Вважає, що поховання ОСОБА_4 іншою особою може бути підставою для відшкодування збитків, а не підставою для розірвання договору довічного утримання.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
25. ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2, на праві власності належала квартира АДРЕСА_1 .
26. 29 жовтня 2018 року ОСОБА_4 на ім`я онука ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, склала заповіт щодо усього майна, належного їй на праві власності.
27. 21 лютого 2022 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 було укладено договір довічного утримання, посвідчений приватним нотаріусом Самсонюк О. А. та зареєстрований в реєстрі за № 254, відповідно до якого відчужувач передав у власність набувача квартиру АДРЕСА_1, взамін чого набувач зобов`язався забезпечувати відчужувача утриманням довічно на умовах цього договору.
28. Відповідно до пункту 8 договору ОСОБА_2 зобов`язався довічно фінансово утримувати ОСОБА_4, тобто, забезпечувати її грошовими ресурсами для задоволення її життєвих потреб, на які остання самостійно буде забезпечувати свої потреби у харчуванні, одязі, ліках тощо. Сторони домовились, що грошове утримання загалом складається з: а) первинного одноразового платежу у розмірі 60 000 грн, б) щомісячних платежів у розмірі 1 300 грн, які будуть щомісячно надаватися відчужувану способом, вказаним в пункті 8 цього договору, тобто шляхом банківського або поштового переказу, або готівкою під розписку.
Набувач зобов`язався щомісячно разом з щомісячним грошовим утриманням окремо сплачувати комунальні послуги та здійснити поховання відчужувача квартири після його смерті, або компенсувати вартість ритуальних послуг особі, яка здійснила поховання, у разі неможливості здійснити поховання набувачем самостійно.
29. Згідно з пунктом 27 договору сторони підтвердили, що договір не носить характеру уявного та удаваного правочину; відчужувач та набувач не перебувають під впливом тяжких обставин, не визнані недієздатними чи обмежено дієздатними, не страждають на психічний розлад, не вживають наркотичні засоби, токсичні речовини, тощо, що не стоять на обліку у психоневрологічних та наркологічних закладах, тощо, укладення договору відповідає їх інтересам, волевиявлення є вільним, усвідомленим та відповідає їхній внутрішній волі, умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін.
30. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла. Відповідно до довідки
№ 227 від 18 квітня 2022 року причиною смерті її є онкологічне захворювання.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
31. Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
32. Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
33. За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
34. Статтею 744 ЦК України визначено, що за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.
35. Статтею 745 ЦК України передбачено, що договір довічного утримання (догляду) укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
36. Відповідно до статті 748 ЦК України набувач стає власником майна, переданого йому за договором довічного утримання (догляду), відповідно до статті 334 цього Кодексу.
37. Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
38. За змістом статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
39. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
40. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
41. Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
42. Згідно з положеннями частини першої статті 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.
43. У постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року у справі
№ 6-551цс16 зроблено висновок, що правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оспорює правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.
44. Вирішуючи спір, суди встановили фактичні обставини справи та дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання договору довічного утримання недійсним на підставі статі 233 ЦК України, оскільки позивач не надав належних і допустимих доказів на підтвердження того, що оспорюваний договір укладений, зокрема на вкрай не вигідних для ОСОБА_4 умовах.
45. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).
46. Колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для визнання оспорюваного договору недійсним на підставі статті 233 ЦК України, оскільки внаслідок укладення оспорюваного договору ОСОБА_4 зберігала за собою право довічного проживання у квартирі, отримала одноразову грошову виплату та набула право на отримання довічного щомісячного грошового утримання зі сплатою набувачем вартості комунальних послуг у квартирі.
47. Вказані обставини свідчать про те, що оспорюваний договір довічного утримання не можна вважати таким, що укладений на вкрай невигідних для ОСОБА_4 умовах.
48. Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними
у постановах від 15 жовтня 2020 року у справі № 755/21068/14-ц,
від 13 листопада 2020 року у справі № 537/4882/17, від 11 липня 2022 року
у справі № 483/977/19.
49. Факт підписання оспорюваного правочину ОСОБА_4 у цій справі не оспорюється.
50. Посилання заявника на те, що ОСОБА_4 внаслідок укладення оспорюваного правочину позбавилась єдиного житла, є безпідставними, оскільки відповідно до пункту 12 договору довічного утримання відчужувач залишає за собою довічне право на проживання у квартирі, яка відчужується, а набувачу забороняється, зокрема виселяти ОСОБА_5, без її письмової згоди перевозити до іншого місця проживання та надавати квартиру в користування іншим особам.
51. Доводи касаційної скарги, що отримана сума одноразового грошового утримання складала 60 000 грн, тоді як вартість квартири щонайменше становила 600 000 грн, не вказують на те, що оспорюваний правочин укладено на вкрай невигідних для ОСОБА_5 умовах, оскільки цей вид договору за своєю правовою природою не є таким, що безпосередньо пов`язаний з вартістю квартири. При цьому договір, крім одноразової, передбачав й довічні щомісячні виплати.
52. Свобода договору належить до загальних засад цивільного законодавства (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК України). Тлумачення пункту 3 частини першої статті 3 та статті 627 ЦК України свідчить, що свобода договору має декілька складових, зокрема, свобода укладання договору, вибору контрагента, виду договору, визначення умов договору.
53. Посилання заявника на те, що ОСОБА_2 не у повній мірі виконав взяті на себе зобов`язання за договором довічного утримання, не можуть бути враховані, оскільки предметом спору у розглядуваній справі є визнання договору недійсним з підстав його вчинення під впливом тяжкої обставини (стаття 233 ЦК України), а не розірвання договору.
54. Наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення. Тобто, недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов`язань, що виникли на підставі укладеного договору. Невиконання чи неналежне виконання зобов`язань, що виникли на підставі оспорюваного договору оспорюваного договору не є підставою для його визнання недійсним (див. постанову Верховного Суду
від 22 червня 2020 року в справі № 177/1942/16-ц.
55. За встановлених обставин, висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновками, викладеним у постановах Верховного Суду
від 29 березня 2021 року у справі № 369/13272/18, від 03 жовтня 2018 року у справі № 759/17065/14-ц, у постановах Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року у справі № 6-551цс16, від 25 грудня 2013 року у справі № 6-142цс13, на які посилається заявник в касаційній скарзі.
56. Доводи касаційної скарги про порушення судами норм процесуального права щодо недослідження доказів, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки судами попередніх інстанцій надано оцінку доказам відповідно до положень статті 89 ЦПК України.
57. Незгода заявника із судовими рішеннями, висновками щодо встановлених обставин та оцінкою доказів не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.
58. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц вказала, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
59. Інші доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають та за своїм змістом переважно спрямовані на переоцінку доказів Верховним Судом, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
60. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (зокрема рішення у справі "Пономарьов проти України") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.
61. Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
62. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
63. Зважаючи на викладене, Верховний Суд, переглянувши рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень.
64. Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411
ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду