ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
(додаткова)
24 грудня 2024 року
м. Київ
справа № 206/5280/21
провадження № 61-13673св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" про ухвалення додаткового судового рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше лізинг Україна" про повернення безпідставно набутих коштів,
ВСТАНОВИВ:
У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (далі - ТОВ "Порше Лізинг Україна"), у якому просив суд стягнути з відповідача на свою користь 1 735 751,86 грн безпідставно набутих грошових коштів за договором про фінансовий лізинг, а також передбачені частиною другою статті 625 ЦК України інфляційні нарахування в сумі 508 003,50 грн та 3% річних в розмірі 179 471,99 грн.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 24 лютого 2023 року у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що права позивача, за захистом яких він звернувся до суду, було порушено, однак ним пропущено строк позовної давності для звернення до суду, про що заявлено відповідачем.
01 березня 2023 року ТОВ "Порше Лізинг Україна"звернулося до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення у справі № 206/5280/21, у якій просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь витрати на правничу допомогу у розмірі 30 000,00 грн.
Додатковим рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 21 березня 2023 року заяву задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Порше Лізинг Україна" судові витрати, пов`язані з отриманням професійної правничої допомоги, у розмірі 15 000,00 грн.
В задоволенні іншої частини вимог заяви відмовлено.
Частково задовольняючи заяву про ухвалення додаткового рішення у справі, суд першої інстанції урахував наявність заперечень сторони позивача щодо розміру заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу та вважав за доцільне зменшити заявлену до стягнення суму судових витрат до 15 000,00 грн, вважаючи, що такий розмір відповідатиме критерію розумності та співмірності їх розміру зі складністю справи.
Не погодившись із вказаними судовими рішеннями, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою.
Постановою Київського апеляційного суду від 15 серпня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 24 лютого 2023 року та додаткове рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 21 березня 2023 року залишені без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, а передбачених законом підстав для скасування рішень місцевого суду при апеляційному розгляді не встановлено.
18 вересня 2023 року ОСОБА_1 в системі "Електронний суд" подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дніпровського районного суд м. Києва від 24 лютого 2023 року, додаткове рішення Дніпровського районного суд м. Києва від 21 березня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 серпня 2022 року.
В касаційній скарзі заявник просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити у справі нове рішення, яким задовольнити позов.
Постановою Верховного Суду від 09 жовтня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Дніпровського районного суд м. Києва від 24 лютого 2023 року, додаткове рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 21 березня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 серпня 2023 року - без змін.
18 жовтня 2024 року ТОВ "Порше Лізинг Україна"через засоби поштового зв`язку звернулося до Верховного Суду із заявою про ухвалення додаткового рішення у справі, у якій просить стягнути з позивача у справі понесені ним витрати на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 20 000 грн, які були сплачені за підготовку та подання процесуальних документів до суду касаційної інстанції.
Заява мотивована тим, що постановою Верховного Суду від 09 жовтня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Проте, судом касаційної інстанції під час винесення цієї постанови не було вирішено питання щодо стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених ТОВ "Порше Лізинг Україна".
Частиною першою, третьою статті 270 ЦПК України передбачено, що суд, який ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема, судом не вирішено питання про судові витрати. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.
Згідно із частинами першою, третьою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.
До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати
на професійну правничу допомогу.
Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Частиною першою статті 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України.
За положеннями пункту 4 статті 1, частин третьої та п`ятої статті 27 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Відповідно до статті 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Відповідно до положень статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані
з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін.
Згідно з частиною першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 141 ЦПК України).
Відповідно до частин четвертої-шостої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При цьому витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137, частина восьма статті 141 ЦПК України).
Саме такою є правова позиція Верховного Суду, висловлена Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, а також постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22).
Зазначена правова позиціє є незмінною, вона безпосередньо передбачена положеннями пункту 1 частини другої статті 137, частини восьмої статті 141 ЦПК України.
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц вказано, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
З матеріалів справи вбачається, що у відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Порше Лізинг Україна" було заявлено вимогу про стягнення витрат на правову допомогу із зазначенням орієнтовного розміру понесених витрат, з посиланням на те, що розгляд справи не завершено і спрогнозувати усі витрати на стадії звернення до суду із касаційною скаргою не можливо.
Матеріалами справи також встановлено, що на підтвердження понесених ТОВ "Порше Лізинг Україна" судових витрат на професійну правничу допомогу надано Договір про надання правової (правничої) допомоги від 24 травня 2021 року; Заявку на надання юридичних послуг № 9 від 13 липня 2022 року до указаного договору; Акт № 5 про надані послуги до Заявки на надання юридичних послуг № 9 від 13 липня 2022 року; платіжну інструкцію № 51014716 від 16 листопада 2023 року; рахунок на оплату № 210524_9_5 від 26 жовтня 2023 року; рахунок на оплату № 210524_9_6 від 26 жовтня 2023 року.
21 жовтня 2024 року від сторони позивача надійшли заперечення на заяву ТОВ "Порше Лізинг Україна" щодо розподілу судових витрат.
Ураховуючи, що касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, приймаючи до уваги надані стороною позивача заперечення, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви про ухвалення додаткового рішення у справі та стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Порше Лізинг Україна" витрат на правничу допомогу, понесених ним на стадії касаційного перегляду справи, у розмірі 10 000 грн, оскільки такий розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідатиме критерію реальності наданих адвокатських послуг, обґрунтованості, розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи, її складності, необхідних процесуальних дій сторони.
Керуючись статтями 141, 270, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду