ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 грудня 2024 року
м. Київ
справа № 380/19103/22
адміністративне провадження № К/990/17046/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Мацедонської В.Е.,
суддів - Кашпур О.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження, як суд касаційної інстанції
касаційну скаргу Дзундзи Юрія Романовича, який діє в інтересах ОСОБА_1
на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2024 року (суддя-доповідач: Глушко І.В., судді: Довга О.І., Запотічний І.І.)
у справі № 380/19103/22
за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,-
УСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ.
1. Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2022 року ОСОБА_1 (далі - позивач, скаржник, ОСОБА_1 ) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при виключенні зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, - період з 18 березня 2018 року по 20 грудня 2022 року, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю виключення зі списків особового складу частини відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" від 08 лютого 1995 року №100;
- зобов`язати нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку при виключенні зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, - період з 18 березня 2018 року по 20 грудня 2022 року, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю виключення зі списків особового складу частини відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" від 08 лютого 1995 року №100.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що, на думку позивача, відповідач порушив вимоги Кодексу законів про працю України, оскільки не виплатив йому при звільненні всіх належних йому сум. Таким чином, позивач вважає, що існують достатні правові підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2023 року адміністративний позов задоволено частково:
- визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки при звільненні за період з 18 березня 2018 року по 18 вересня 2018 року;
- стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату індексації грошового забезпечення) у розмірі 79 285 (сімдесят дев`ять тисяч двісті вісімдесят п`ять) гривень 92 копійки;
- в іншій частині позовних вимог відмовлено.
При ухваленні рішення суд першої інстанції виходив з того, що, оскільки непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, позивач має право на отримання такого відшкодування за затримку виплати спірної індексації.
Також суд першої інстанції дійшов висновку, що середньоденне грошове забезпечення позивача становить 561, 07 грн (33 103, 14 грн (розмір грошового забезпечення за січень-лютий 2018 року) / 59 (кількість календарних днів).
Між тим, суд першої інстанції зауважив, що, зважаючи на внесені у ст.117 КЗпП України зміни (в редакції Закону №2352-IX від 01 липня 2022 року), Військова частина НОМЕР_1 повинна виплатити позивачу його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців, тобто з 18 березня 2018 року (наступний день після звільнення з військової служби) по 18 вересня 2018 року.
А тому, сума середнього заробітку, що підлягає до відшкодування, вирахувана шляхом множення середньоденного заробітку (561, 07 грн) на число календарних днів за період з 18 березня 2018 року по 18 вересня 2018 року (184), становить 103 236, 88 грн.
Також суд першої інстанції врахував, що виплата відповідачем недоплаченої суми грошового забезпечення становить 79 346, 88 грн, і є значно меншою ніж середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 103 236, 88 грн, а тому знайшов правильним застосувати до даних правовідносин принцип співмірності.
Суд встановив, що істотність частки суми індексації грошового забезпечення в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 79 346, 88 грн/103 236, 88 грн (сума індексації грошового забезпечення/середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0,768.
З підстав наведеного сума, яка підлягає відшкодуванню становить: 561, 07 грн (середня заробітна плата позивача за один робочий день) х 0,768 х 184 (днів затримки розрахунку) = 79 285, 92 гривень.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково та змінено рішення суду першої інстанції в частині розміру стягнутого середнього грошового забезпечення та вирішено стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 79368,40 грн.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 серпня 2023 року апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 задоволено частково:
- рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2023 року в частині задоволення позовних вимог у справі № 380/19103/22 скасовано та позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18 березня 2018 року по 17 вересня 2018 року у сумі 10323 (десять тисяч триста двадцять три) грн 68 коп. У решті рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2023 року залишено без змін.
Задовольняючи позов частково, суд апеляційної інстанції виходив з викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15 висновків, за якими, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
З огляду на наведені мотиви, апеляційний суд дійшов до переконання, що відшкодування за час затримки, передбачене частиною 2 статті 117 КЗпП України, необхідно розраховувати із принципів розумності, справедливості та пропорційності.
Апеляційний суд застосував принцип пропорційності враховуючи:
-розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
-період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
-ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.
-інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Постановою Верховного Суду від 30 листопада 2023 року постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 серпня 2023 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Так, Верховний Суд вказав, що в межах цієї справи підлягають врахуванню норми статті 117 КЗпП України у редакції, що діяла до 19 липня 2022 року, та відповідно врахуванню висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції, що діяла до 19 липня 2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.
Вказані обставини не досліджувалися та не встановлювалися судом апеляційної інстанції.
Вже з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України підлягає застосуванню до спірних правовідносин в редакції, викладеній згідно з Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ.
На підставі викладеного Верховний Суд дійшов висновку про те, що суд апеляційної інстанції вирішив справу без повного та всебічного з`ясування обставин в адміністративній справі, а справу направив на новий розгляд до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2024 року постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2023 року у справі №380/19103/22 - залишено в силі.
Так, суд апеляційної інстанції зазначив, що обґрунтовано пропорційною до стягнення за час затримки розрахунку при звільненні є визначена Восьмим апеляційним адміністративним судом у постанові від 22 травня 2023 року сума за шість місяців 79368,40 грн ( із застосуванням істотності частки 0,773).
Також суд апеляційної інстанції вказав, що у постанові від 22 травня 2023 року він повністю виконав вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)
У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, просить скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2024 року, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Скаржник вказує на неврахування судом апеляційної інстанції висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22, 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22, від 15 лютого 2024 року у справі №420/11416/23, від 22 лютого 2024 року у справі № 560/831/23, від 29 лютого 2024 року у справі №460/42448/22, від 14 березня 2024 року у справі №560/6960/23 щодо застосування статті 117 КЗпП України у новій редакції, що набрала чинності з 19 липня 2022 року, та у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року.
Також позивач зазначає, що суд апеляційної інстанції повністю проігнорував висновки Верховного Суду у цій справі, які були викладені в постанові від 30 листопада 2023 року, не встановив обставини, які підлягали дослідженню та були визначені Верховним Судом та безпідставно застосував принцип співмірності до періоду з 19 липня 2022 року.
Також позивач вказує, що відповідно до статті 117 КЗпП України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (до 19 липня 2022 року), виплата середнього заробітку здійснюється за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Водночас відповідно до статті 117 КЗпП України у новій редакції, що діє з 19 липня 2022 року, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
Дана обставина прямо впливає на розмір середнього заробітку, оскільки його обрахунок здійснюється за певний період затримки розрахунку при звільненні.
Позивач звертає увагу, що суд апеляційної інстанції застосував положення ч. 1 ст. 117 Кодексу законів про працю України в редакції, яка не містила шестимісячного обмеження періоду стягнення середнього заробітку, а в якій зазначено, що середній заробіток стягується за весь період прострочення.
Такий підхід суду апеляційної інстанції щодо визначення розміру середнього заробітку є взаємовиключним та помилковим, оскільки редакція статті 117 КЗпП України до 19 липня 2022 року та після 19 липня 2022 року має зовсім інший правовий зміст в частині обчислення строку виплати середнього заробітку та, відповідно, його розміру, адже до 19 липня 2022 року працівник мав право на виплату середнього заробітку за весь час затримки, проте після 19 липня 2022 року такий строк обмежений шістьма місяцями.
Правом подати відзив на касаційну скаргу в порядку статті 338 КАС України відповідач не скористався, що відповідно до вказаної статті не перешкоджає перегляду рішень судів попередніх інстанцій за наявними в справі матеріалами.
Ухвалою Верховного Суду від 22 травня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Дзундзи Юрія Романовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2024 року з підстав, визначених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Ухвалою Верховного Суду від 25 грудня 2024 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження з 26 грудня 2024 року.
ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Як установлено судами попередніх інстанцій та підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи, наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 17 березня 2018 року № 68 полковника ОСОБА_1, командира ремонтно-відновлюваного батальйону НОМЕР_2 окремого ремонтно-відновлювального полку оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_1", звільненого від займаної посади наказом командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 16 лютого 2018 року № 61 та призначеного на посаду старшого офіцера-ревізора бронетанкової служби озброєння управління оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_1", вважати таким, що справи та посаду здав і вибув до нового місця служби.
Наказом військової частини НОМЕР_1 від 17 березня 2018 року №68 позивача виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, а також здійснено нарахування та виплату грошового забезпечення.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 10 січня 2022 року у справі № 380/10166/21 зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 17 березня 2018 року з урахуванням базового місяця січень 2008 року та березень 2018 року відповідно до вимог Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, та здійснити виплату з урахуванням виплаченої суми.
На виконання вказаного рішення суду Військовою частиною НОМЕР_1 нараховано та 21 грудня 2022 року виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення у сумі 79346,38 грн.
Уважаючи, що станом на день виключення із списків особового складу з ним не було проведено повного розрахунку, позивач звернувся до суду з цим позовом.
ІІІ. Релевантні джерела права й акти їхнього застосування
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці від 01 липня 1949 року № 95 "Про захист заробітної плати", ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін "заробітна плата" означає незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
Статтею 12 Конвенції установлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.
Статтею 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України, у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин) визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, роботодавець повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин"; далі - Закон №2352-ІХ) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
ІV. Позиція Верховного Суду
Перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд виходить із такого.
Приписами частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Спір у цій справі виник у зв`язку з тим, що відповідач у день звільнення позивача - 17 березня 2018 року не виплатив належні йому суми при звільненні.
Вказані суми нараховані та виплачені відповідачем на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 січня 2022 року у справі №380/10166/21, а саме: 21 грудня 2022 року у розмірі 79 346,38 грн.
Спірний період у цих правовідносинах охоплюється з 18 березня 2018 року (наступний день після виключення позивача зі списків особового складу частини) до 20 грудня 2022 року.
Отже, предметом спору в цій справі є стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18 березня 2018 року до 20 грудня 2022 року.
Переглядаючи судове рішення суду апеляційної інстанції, вирішуючи питання щодо правильності застосування цим судом норм чинного законодавства, а також питання обґрунтованості касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.
Відповідно до статті 116 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону України від 01 липня 2022 року №2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин") при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону України від 01 липня 2022 року №2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин") у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.