ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 грудня 2024 року
м. Київ
справа № 545/903/22
провадження № 51 - 4891 км 23
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати
Касаційного кримінального суду (далі - Суд) у складі:
головуючого судді ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
у режимі відеоконференції:
захисника ОСОБА_6,
засудженого ОСОБА_7
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_6 на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 06 травня 2024 року стосовно
ОСОБА_7,
ІНФОРМАЦІЯ_1,
уродженця та мешканця
АДРЕСА_1,
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286-1 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Полтавський районний суд Полтавської області вироком від 24 червня 2022 року, залишеним без змін ухвалою Полтавського апеляційного суду від 06 травня 2024 року, засудив ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 286-1 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
За вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 10 січня 2022 року приблизно о 19:10, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, керуючи автомобілем "Skoda Octavia", реєстраційний номер НОМЕР_1, виїжджаючи з другорядної дороги на нерегульоване перехрестя з автодорогою М-03 "Київ-Харків-Довжанський", порушив вимоги пунктів 10.1, 16.11, п.2.1 розділу 33, п.1.13 розділу 34, п.2.9 а Правил дорожнього руху та допустив зіткнення з автомобілем "Chevrolet Aveo", реєстраційний номер НОМЕР_2, під керування ОСОБА_8 . У результаті дорожньо-транспортної події пасажир автомобіля "Chevrolet Aveo" ОСОБА_9 отримала тілесні ушкодження середньої тяжкості.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6, не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції через невідповідність призначеного ОСОБА_7 покарання тяжкості кримінального правопорушення та його особі, просить змінити ухвалу апеляційного суду, пом`якшити призначене засудженому покарання із застосуванням ст. 69 КК до 1 року пробаційного нагляду, зарахувавши на підставі ст. 72 КК строк відбутого раніше призначеного покарання у виді громадських робіт.
Свої вимоги захисник мотивує тим, що суд апеляційної інстанції не в повній мірі врахував обставини, які пом`якшують покарання, дані про особу ОСОБА_7, дійшов необґрунтованого висновку про відсутність підстав для застосування положень ст. 69 КК.
Позиції учасників судового провадження
Захисник і засуджений підтримали касаційну скаргу та просили її задовольнити, водночас висловились про можливість призначення пробаційного нагляду на строк 2 роки.
Прокурор заперечив проти задоволення касаційної скарги захисника та просив залишити без зміни оскаржувану ухвалу апеляційного суду.
Мотиви Суду
Положеннями статті 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) визначено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу; переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення за обставин, викладених у вироку, та правильність кваліфікації його дій за ч. 1 ст. 286-1 КК у касаційному порядку не оспорюються.
Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, вбачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.
За приписами ч. 2 ст. 439 КПК вказівки суду, який розглянув справу в касаційному порядку, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді.
Як убачається з ухвали Полтавського апеляційного суду від 06 травня 2024 року, вказаних вимог закону при розгляді кримінального провадження стосовно ОСОБА_7 суд апеляційної інстанції в цілому дотримався.
У поданій касаційній скарзі захисник покликається на невідповідність призначеного ОСОБА_7 покарання тяжкості кримінального правопорушення та його особі, безпідставне незастосування ст. 69 КК, проте ці доводи Суд уважає такими, що не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження та вимогах кримінального й кримінального процесуального законів з огляду на таке.
Згідно з положеннями статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності й індивідуалізації. Для вибору такого покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу винного, обставини, що впливають на покарання, ставлення винної особи до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та наділяють суд правом вибору щодо розміру призначеного покарання, завданням якого є виправлення і попередження нових злочинів.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК.
Зі змісту касаційної скарги вбачається, що захисник фактично порушує питання про недотримання судом апеляційної інстанції визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання й пов`язані з суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Так, Полтавський районний суд Полтавської області вироком від 24 червня 2022 року засудив ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 286-1 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Обвинувачений ОСОБА_7, не погоджуючись із цим вироком у частині призначеного покарання, просив його змінити та призначити покарання із застосуванням ст. 69 КК, не пов`язане із позбавленням волі.
Суд апеляційної інстанції 13 липня 2023 року задовольнив вимоги обвинуваченого, вирок суду змінив, призначив ОСОБА_7 покарання у виді громадських робіт на строк 240 годин з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Прокурор оскаржив ухвалу в касаційному порядку.
За результатом розгляду касаційної скарги прокурора Верховний Суд постановою від 15 лютого 2024 року вказану ухвалу скасував та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції, зазначивши про те, що за відсутності інших обставин, які істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, застосування ст. 69 КК слід уважати неправильним.
Полтавський апеляційний суд 06 травня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_7 залишив без задоволення, а оскаржуваний вирок - без змін.
Як убачається з мотивувальної частини ухвали, суд апеляційної інстанції врахував обставини, встановлені як під час розгляду справи судом першої інстанції, так і під час апеляційного провадження, а саме:
- ступінь тяжкості та підвищену суспільну небезпечність вчиненого ОСОБА_7 кримінального правопорушення;
- дані про особу обвинуваченого - він уперше притягається до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується за місцем проживання, має на утриманні батьків похилого віку, пройшов курс лікування від алкогольної залежності в квітні 2024 року;
- думку потерпілої про можливість призначення ОСОБА_7 покарання, не пов`язаного з позбавленням волі;
- відсутність обставин, що обтяжують покарання;
- пом`якшуючі обставини - визнання обвинуваченим винуватості, щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, повне відшкодування заподіяної потерпілій шкоди.
Водночас суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що наведені обставини не свідчать про істотне зниження ступеню тяжкості вчиненого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, натомість вони обґрунтовано враховані при призначенні йому покарання в мінімальному розмірі, передбаченому санкцією ч. 1 ст. 286-1 КК, а думка потерпілої в даному провадженні не є вирішальною.
Тобто суд апеляційної інстанції, погоджуючись з призначеним ОСОБА_7 судом першої інстанції покаранням, дотримався вимог статей 50, 65-67 КК, ч. 2 ст. 439 КПК.
Перегляд кримінального провадження в апеляційному порядку здійснювався відповідно до вимог кримінального процесуального закону.
Колегія суддів касаційного суду вважає рішення апеляційного суду достатньо аргументованим, а призначене ОСОБА_7 покарання - справедливим, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення нових злочинів як ним, так і іншими особами.
Переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність рішення суду апеляційної інстанції, умотивованість його висновків з питання правильності призначеного покарання та справедливості обраного ОСОБА_7 заходу примусу сторона захисту не навела. Так само, з огляду на викладені у касаційній скарзі доводи про суворість покарання, не навів захисник достатніх підстав для скасування чи зміни ухвали апеляційного суду.
Разом із тим, переглядаючи вирок суду першої інстанції в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції не врахував того, що ОСОБА_7 відбув раніше призначене йому в цьому кримінальному провадженні покарання - 240 годин громадських робіт, тому колегія суддів погоджується з доводами захисника в цій частині та вважає за необхідне змінити ухвалу апеляційного суду, зарахувати на підставі ст. 72 КК відбуте засудженим покарання у виді громадських робіт.
Керуючись статтями 441, 442 КПК, Суд