ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 грудня 2024 року
м. Київ
справа № 278/776/17
провадження № 51-4164 км 23
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1,
суддів: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції)
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою прокурора на ухвалу Житомирського апеляційного суду від 11 квітня 2024 року стосовно
ОСОБА_7,
ІНФОРМАЦІЯ_1,
уродженця та мешканця
АДРЕСА_1,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 191 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Житомирський районний суд Житомирської області вироком від 18 квітня 2023 року, залишеним без змін ухвалою Житомирського апеляційного суду від 11 квітня 2024 року, визнав ОСОБА_7 невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 191 КК, та виправдав у зв`язку із недоведеністю вчинення ним цього злочину.
Органом досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачувавсяу вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 191 КК, за таких обставин.
ОСОБА_7 з 18 травня 2016 року тимчасово виконував обов`язки начальника Андрушівського відділення поліції Бердичівського ВП ГУНП в Житомирській області, з 05 липня 2016 року - призначений начальником зазначеного відділення поліції, був представником влади, працівником правоохоронного органу, виконував організаційно-розпорядчі функції, тобто був службовою особою.
У період з 09 червня до 11 серпня 2016 року ОСОБА_7, отримавши в ГУНП в Житомирській області картки на пальне, виділені для потреб Андрушівського відділення поліції:
- на 100 л бензину А-95 за ціною 21,95 грн за 1 л;
- на бензин А-95 - 600 л за ціною 21,02 за 1 л, на 700 л за ціною 21,12 грн за 1 л, на 400 л за 21 грн,
зловживаючи своїм службовим становищем, повторно заволодів ними та розпорядився на власний розсуд, завдавши державі в особі ГУНП в Житомирській області матеріальної шкоди на загальну суму 37 991 грн.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор, не погоджуючись із ухвалою суду апеляційної інстанції через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить її скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Свої вимоги прокурор мотивує тим, що суд апеляційної інстанції:
- необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання прокурора про часткове дослідження письмових доказів та повторний допит свідків, погодився з їх оцінкою, зробленою судом першої інстанції, та зазначив про те, що показання свідків все рівно не доводять факту заволодіння ОСОБА_7 талонами на пальне;
- не врахував доводи прокурора про достатність зібраних доказів винуватості ОСОБА_7 ;
- залишив поза увагою висновки про результати службових перевірок неправомірних дій окремих працівників Андрушівського відділення поліції;
- поклав в основу рішення показання обвинуваченого ОСОБА_7, надані ним під час попереднього судового розгляду, які не були враховані судом першої інстанції та не досліджувались під час апеляційного провадження;
- постановив ухвалу, яка не відповідає вимогам ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
Позиції учасників судового провадження
Прокурор підтримав доводи касаційної скарги, просив скасувати оскаржуване судове рішення та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Захисник заперечив проти задоволення касаційної скарги, просив залишити ухвалу суду апеляційної інстанції без зміни.
Мотиви Суду
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до ч. 2 ст. 419 КПК при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Прокурор у поданій касаційній скарзі зазначає про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно погодився з висновками суду першої інстанції про виправдання ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 191 КК, постановив ухвалу з істотним порушенням вимог КПК.
Проте Суд із такими доводами не погоджується з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 373 КПК виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; 3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених ст. 284 цього Кодексу.
За змістом ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.
Положенням ст. 17 КПК визначено, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.
Тобто, дотримуючись засади змагальності та виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме - винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.
Суд першої інстанції, ухвалюючи виправдувальний вирок, дослідивши надані докази, дійшов висновку про те, що вони як самі собою, так і в сукупності прямо чи опосередковано не підтверджують існування обставин, про які зазначено в обвинувальному акті, не підтверджують склад кримінального правопорушення, що підлягає доказуванню у кримінальному провадженні (місце, спосіб, тощо), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форми вини, мотиву і мети вчинення, тобто сторона обвинувачення не довела поза розумним сумнівом належними, допустимими й достатніми доказами винуватість ОСОБА_7 у вчиненні ним злочину, передбаченого ч. 3 ст. 191 КК.
Прокурор, не погоджуючись із такими висновками суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального правопорушення, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просив скасувати виправдувальний вирок та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_7 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 191 КК, покарання не призначати у зв`язку зі смертю обвинуваченого. Крім того, у поданій апеляційній скарзі прокурор просив повторно частково дослідити письмові докази та допитати свідків.
Свої вимоги прокурор мотивував тим, що суд першої інстанції: неправильно витлумачив пред`явлене ОСОБА_7 обвинувачення; не надав належної оцінки показанням свідків; не взяв до уваги письмові докази сторони обвинувачення (список транспортних засобів, копії дорожніх листів, висновки службових розслідувань).
Як убачається з мотивувальної частини ухвали, суд апеляційної інстанції погодився з рішенням суду першої інстанції, дійшовши таких висновків:
- показання допитаних свідків не доводять факту заволодіння ОСОБА_7 талонами на пальне;
- надані стороною обвинувачення письмові докази були досліджені під час судового розгляду, проаналізовані та оцінені у вироку;
- сторона обвинувачення допустила суперечності у формулюванні обвинувачення, зазначивши одночасно про умисел ОСОБА_7 на заволодіння пальним та про заволодіння картками на пальне;
- сторона обвинувачення не довела факту спричинення державі майнової шкоди в заявленому розмірі, оскільки висновком експерта встановлено лише можливу ринкову вартість бензину на території України;
- картки на пальне у відділенні поліції не обліковувались, їх нестача не була виявлена під час позапланової інвентаризації;
- висновки службових перевірок не є доказами на підтвердження винуватості ОСОБА_7 за приписами КПК;
- сторона обвинувачення поза розумним сумнівом не довела сукупністю достатніх доказів винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 191 КК.
Такі висновки суду апеляційної інстанції, на думку колегії суддів, є належним чином обґрунтованими та мотивованими.
Що стосується доводів касаційної скарги прокурора про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про повторне дослідження доказів, то колегія суддів зазначає про таке.
Питання про повторне дослідження доказів і фактичних обставин судом апеляційної інстанції може постати лише тоді, коли суд першої інстанції не забезпечив можливості сторонам дослідити докази. Частина 3 статті 404 КПК передбачає таку можливість, зобов`язуючи суд апеляційної інстанції провести повторне дослідження фактичних обставин справи, якщо суд першої інстанції дослідив ці обставини неповно або з порушенням.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, судом першої інстанції були встановлені фактичні обставини. Незгода учасників процесу з висновками суду першої інстанції, зробленими за дослідженими доказами, не є підставою для їх повторного дослідження.
Відмова ж у задоволенні клопотання за відсутності аргументованих доводів щодо необхідності повторного дослідження всіх доказів у справі не свідчить про порушення апеляційним судом вимог кримінального процесуального закону або неповноту судового розгляду.
Суд апеляційної інстанції при прийнятті судового рішення врахував докази, досліджені судом першої інстанції, і при цьому іншої оцінки їм не надавав.
Також, як убачається із технічного запису судового засідання від 11 квітня 2024 року, суд апеляційної інстанції проаналізував доводи прокурора про необхідність повторного дослідження доказів, та, з`ясувавши позиції сторін кримінального провадження, не знайшов для цього обґрунтованих підстав, передбачених ч. 3 ст. 404 КПК.
Враховуючи викладене, колегія суддів касаційного суду вважає, що суд апеляційної інстанції під час апеляційного провадження не порушив вимог щодо безпосередності дослідження доказів.Крім того, прокурор у касаційній скарзі не навів переконливих доводів щодо того, як саме відмова у повторному дослідженні доказів, які були ретельно досліджені судом першої інстанції, вплинула на правильність прийнятого рішення.
Колегія суддів погоджується з доводами прокурора про безпідставне посилання судом апеляційної інстанції на показання ОСОБА_7, надані ним під час попереднього судового розгляду, які не були досліджені в судових засіданнях.
Водночас зазначене в цілому не впливає на об`єктивність зроблених судом апеляційної інстанції висновків.
Перегляд апеляційної скарги прокурора, доводи якої за змістом є аналогічними доводам його касаційної скарги, здійснювався в суді апеляційної інстанції з дотриманням положень статей 404, 405, 407, 412-414 КПК, постановлена ухвала відповідає вимогам статей 370, 419 цього Кодексу.
Тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які передбачені ст. 412 КПК та які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, Судом не встановлено.
Керуючись статтями 441, 442 КПК, Суд