ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 грудня 2024 року
м. Київ
справа № 607/21979/23
провадження № 51-4072км24
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 15 травня 2024 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023211040002022, за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Тернополя, зареєстрованого у АДРЕСА_1, проживаючого у АДРЕСА_2, раніше судимого: востаннє вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 жовтня 2022 року за ч. 1 ст. 309 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 17000 гривень;
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 186, ч.2 ст. 309 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 лютого 2024 року ОСОБА_6 засуджений за:
- за ч. 4 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.
- ч. 2 ст. 309 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.
У відповідності до ч. 1 ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_6 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.
На підставі ч. 1 ст. 71 КК України до вказаного покарання, призначеного за даним вироком, повністю приєднано невідбуту частину покарання за вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 жовтня 2022 року і остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років та штраф у розмірі однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що складає 17000 гривень.
Відповідно до ч. 3 ст. 72 КК України покарання у виді штрафу визначено виконувати самостійно.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_6 слід рахувати з 21 серпня 2023 року.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України в строк призначеного судом покарання ОСОБА_6 зараховано термін попереднього ув`язнення з моменту його затримання 21 серпня 2023 року по 07 лютого 2024 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.
Запобіжний захід ОСОБА_6 у вигляді тримання під вартою продовжено до 05 квітня 2024 року.
Вирішено питання про речові докази та процесуальні витрати.
Згідно з вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим в тому, що він 21 серпня 2023 року об 11:27, перебуваючи неподалік від будинку №10 по вул. Мостова в м. Тернополі, діючи умисно, будучи обізнаним про введений в Україні правовий режим воєнного стану, шляхом ривка без застосування насильства зірвав із шиї ОСОБА_7 золотий ланцюжок, тобто здійснив відкрите викрадення чужого майна, чим спричинив потерпілій матеріальної шкоди на загальну суму 8000 гривень.
Окрім цього, при невстановлених слідством обставинах, місці та часі, обвинувачений ОСОБА_6, діючи умисно, повторно, незаконно придбав без мети збуту особливу небезпечну психотропну речовину, обіг якої заборонено - "PVP" (1 -феніл-2-піролідин-1 -іл-пентан-1-он), загальна маса якої в перерахунку на діючу речовину становить 0,24392 грама, яку незаконно зберігав без мети збуту до 21 серпня 2023 року, а саме до вилучення о 22:31 працівниками поліції.
Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 15 травня 2024 року вирок місцевого суду змінено в частині призначеного покарання.
ОСОБА_6 засуджено за:
- ч. 4 ст. 186 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки;
- ч. 2 ст. 309 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю вказаних кримінальних правопорушень ОСОБА_6 шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
На підставі ч. 1 ст. 71 КК України до вказаного покарання повністю приєднано невідбуту частину покарання за вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 жовтня 2022 року і за сукупністю вказаних вироків остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки та штрафу в розмірі однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17000 гривень.
Відповідно до ч. 3 ст. 72 КК України покарання у виді штрафу визначено виконувати самостійно.
В іншій частині вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 лютого 2024 року залишено без змін.
Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор, зазначаючи про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати оскаржуване судове рішення і призначити новий судовий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Аргументуючи свою позицію, стверджує, що у даному кримінальному провадженні відсутні правові підстави для застосування положень ст. 69 КК України.
Стверджує, що наведені апеляційним судом обставини, що пом`якшують покарання, не є такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
Крім цього, прокурор наголошує, що щире каяття ОСОБА_6 мало декларативний характер, а засуджений не став на шлях виправлення.
На касаційну скаргу прокурора ОСОБА_6 подав письмові заперечення, в яких указує на безпідставність викладених у ній доводів і наголошує на законності і обґрунтованості оскаржуваного судового рішення.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_8 просила задовольнити касаційну скаргу на викладених у ній підставах.
Мотиви Суду
Згідно з ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Винуватість ОСОБА_6 в інкримінованих йому кримінальних правопорушеннях, доведеність обвинувачення та правильність кваліфікації дій за ч. 4 ст. 186, ч. 2 ст. 309 КК України в касаційній скарзі не оспорюються.
За змістом касаційної скарги, прокурор фактично не погоджується з призначеним засудженому ОСОБА_6 покаранням та зазначає про недотримання апеляційним судом визначених законом положень, які стосуються призначення покарання і пов`язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).
Так, відповідно до вимог статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності й індивідуалізації. Для вибору такого покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу винного, обставини, що впливають на покарання, ставлення винної особи до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та наділяють суд правом вибору щодо розміру призначеного покарання, завданням якого є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки вищезазначених обставин, що впливають на покарання, а її реалізація становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість виправлення засудженого.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, вказані вимоги закону судом дотримано.
За змістом ст. 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. За вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, суд з підстав, передбачених цією частиною, може призначити основне покарання у виді штрафу, розмір якого не більше ніж на чверть нижчий від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу.
У кожному випадку під час застосування ст. 69 КК України суд зобов`язаний у своєму рішенні зазначити, які саме обставини справи або дані про особу винного він визнає такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину і впливають на пом`якшення покарання.
Як убачається з вироку, призначаючи ОСОБА_6 покарання за ч. 4 ст. 186 і ч. 2 ст. 309 КК України, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчинених злочинів, які згідно зі ст. 12 КК України є нетяжким та тяжким, дані про особу винного, котрий характеризується посередньо, будучи раніше судимим, належних висновків для себе не зробив і вчинив нові кримінальні правопорушення. Обставинами, що пом`якшують покарання ОСОБА_6, суд визнав його щире каяття і наявність на утриманні малолітньої дитини. Обставиною, що обтяжує покарання, встановлено рецидив.
Зважаючи на такі фактичні дані, суд дійшов переконання, що виправлення ОСОБА_6 можливе тільки в умовах ізоляції від суспільства строком на 7 років.
Апеляційний суд, переглядаючи справу в апеляційному порядку, відповідно до вимог ст. 419 КПК України, належним чином перевірив доводи апеляційної скарги сторони захисту щодо суворості призначеного ОСОБА_6 покарання та прийшов до переконання про їх обґрунтованість.
Приймаючи таке рішення, колегія суддів вказала, що місцевий суд лиш формально врахував дані про особу винного та обставини, що пом`якшують покарання, що є неприпустимим.
Також, суд апеляційної інстанції взяв до уваги те, що потерпіла ОСОБА_7 наголошувала про повне відшкодування збитків і просила призначити ОСОБА_6 більш м`яке покарання, у тому числі із застосуванням ст. 75 КК. На переконання апеляційного суду зазначені фактичні дані у сукупності також слід віднести до обставин, які пом`якшують покарання.
Крім наведеного, колегія суддів зважила і на те, що ОСОБА_6 як військовослужбовець, приймав участь у бойових діях по захисту суверенітету України від збройної агресії російської федерації та 10 квітня 2023 року отримав важке поранення під час мінометного обстрілу позицій у зв`язку із чим тривалий час знаходився на лікуванні.
Усі наведені обставини, на переконання апеляційного суду, давали правові підстави для призначення покарання із застосуванням положень ст. 69 КК України, тобто призначення більш м`якого покарання, ніж передбачено ч. 4 ст. 186 КК України.
Колегія суддів Верховного Суду погоджується з наведеними висновками. Заважаючи на усі наведені апеляційним судом фактичні дані в сукупності, призначене ОСОБА_6 покарання із застосуванням ч. 1 ст. 69 КК України є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів.
Переконливих доводів про необхідність збільшення його розміру у касаційній скарзі прокурором не наведено, а всі обставини, на які посилається сторона обвинувачення уже були враховані при обранні засудженому заходу примусу, в зв`язку з чим вважати його таким, що не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та його особі внаслідок м`якості, колегія суддів підстав не вбачає.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність які були би підставами для зміни або скасування судових рішень, не встановлено.
Враховуючи зазначене, касаційну скаргу прокурора необхідно залишити без задоволення.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд