ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 грудня 2024 року
м. Київ
справа № 638/20782/23
провадження № 51- 2828 км 24
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати
Касаційного кримінального суду (далі - Суд) у складі:
головуючого судді ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
у режимі відеоконференції:
захисника ОСОБА_6,
засудженого ОСОБА_7
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційними скаргами засудженого на вирок Дзержинського районного суду м. Харкова від 21 лютого 2024 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 15 травня 2024 року, захисника ОСОБА_6, прокурора на ухвалу Харківського апеляційного суду від 15 травня 2024 року стосовно
ОСОБА_7,
ІНФОРМАЦІЯ_1,
уродженця та мешканця
АДРЕСА_1,
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 436-2 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Дзержинський районний суд м. Харкова вироком від 21 лютого 2024 року засудив ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 436-2 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки без конфіскації майна.
Харківський апеляційний суд ухвалою від 15 травня 2024 року вирок суду першої інстанції змінив у частині призначеного покарання, ухвалив уважати ОСОБА_7 засудженим до покарання у виді обмеження волі на строк 3 роки без конфіскації майна.
За встановлених судами та детально викладених у судових рішеннях обставин ОСОБА_7 визнаний винуватим у тому, що він у невстановлений період часу, але не пізніше 17 квітня 2022 року, перебуваючи за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_1, використовуючи власний мобільний телефон "Samsung", на своїй персональній сторінці у соціальній мережі "Однокласники" під назвою " ОСОБА_8" розмістив фотоматеріал з власними дописами, в яких міститься виправдовування, визнання правомірною збройної агресії РФ проти України, розпочатої у 2014 році; виправдовування, визнання правомірною, заперечення тимчасової окупації частини території України, а також глорифікація осіб, які здійснюють збройну агресію з боку РФ проти України.
Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_7, не погоджуючись із судовими рішеннями через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та його особі, просить їх змінити, пом`якшити покарання та на підставі ст. 75 КК звільнити від його відбування.
Свої вимоги засуджений мотивує тим, що:
- він не мав умислу на спричинення шкоди Збройним Силам України, народові України;
- щиро розкаюється у вчиненому;
- в силу свого віку має захворювання, з якими йому тяжко відбувати покарання;
- призначене покарання є надмірно суворим для нього.
Також зазначає про те, що справа за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111-1 КК, сфабрикована проти нього, у ній відсутні докази його винуватості, визнав свою вину у цьому злочині під тиском працівників правоохоронних органів.
Захисник ОСОБА_6, не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції через невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, просить його змінити та призначити ОСОБА_7 умовне покарання.
При цьому захисник покликається на те, що вчинене її підзахисним діяння є нетяжким злочином, який він вчинив ненавмисно, а при призначенні покарання не було враховано всіх пом`якшуючих обставин, зокрема того, що він визнав свою провину, щиро розкаявся у вчиненому, раніше не судимий, не перебуває на обліках у психіатра та нарколога. На погляд захисника, призначене ОСОБА_7 покарання є надмірно суворим.
За змістом касаційної скарги прокурор, не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого ОСОБА_7 унаслідок м`якості, просить його скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Свої вимоги прокурор мотивує тим, що суд апеляційної інстанції не врахував:
- підвищену суспільну небезпечність вчиненого ОСОБА_7 кримінального правопорушення;
- того, що доступ до соціальної мережі "Однокласники" на території України можливий лише після встановлення додаткових програм, що свідчить про умисність вчинюваних ОСОБА_7 дій;
- злочинні дії ОСОБА_7 вчинив під час повномасштабного вторгнення РФ в Україну, чим створив уяву про те, що народ України підтримує позицію та дії російської влади й спонукає до продовження війни проти України;
- судимість ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 111-1 КК;
- процесуальну поведінку ОСОБА_7 під час досудового розслідування та судового розгляду, якою спростовуються його щире каяття, осуд своїх діянь;
та постановив ухвалу, яка не відповідає вимогам ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
Від засудженого ОСОБА_7 надійшли заперечення на касаційну скаргу прокурора, доводи якої він уважає необґрунтованими.
Позиції учасників судового провадження
Захисник і засуджений підтримали свої касаційні скарги та заперечили проти скарги прокурора.
Прокурор заперечив проти задоволення касаційних скарг сторони захисту та підтримав касаційну скаргу прокурора.
Мотиви Суду
Положеннями ст. 433 КПК визначено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визначати доведеними обставини, що були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу; переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення за обставин, викладених у вироку, та правильність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 436-2 КК у касаційному порядку не оспорюються.
Водночас доводи засудженого про безпідставне притягнення його до кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 111-1 КК не є предметом касаційного перегляду даного кримінального провадження.
Відповідно до ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: 1) істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; 2) неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; 3) невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
У касаційних скаргах засуджений і захисник стверджують про надмірну суворість призначеного ОСОБА_7 покарання, у зв`язку з чим просять звільнити останнього від його відбування.
Прокурор указує на м`якість призначеного ОСОБА_7 покарання, покликаючись, зокрема, на суспільну небезпечність вчиненого злочину та дані про особу засудженого.
Проте колегія суддів касаційного суду вважає доводи сторін кримінального провадження необґрунтованими з огляду на таке.
Статтею 370 КПК визначено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Відповідно до ст. 413 КПК неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є: 1) незастосування судом закону, який підлягає застосуванню; 2) застосування закону, який не підлягає застосуванню; 3) неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту; 4) призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність.
Невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або суворість (ст. 414 КПК).
Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Виходячи з указаної мети та принципів справедливості, співмірності й індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їхньої небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК.
Сторони ж фактично порушують питання про недотримання судом апеляційної інстанції визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання й пов`язані з суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Як убачається з матеріалів провадження, Дзержинський районний суд м. Харкова вироком від 21 лютого 2024 року засудив ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 436-2 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки без конфіскації майна.
Обґрунтовуючи висновок щодо виду й міри покарання ОСОБА_7, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, його конкретні обставини, відсутність пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин, дані про особу винного.
Сторона захисту, не погоджуючись із цим вироком через суворість, оскаржила його в апеляційному порядку та просила застосувати до ОСОБА_7 ст. 75 КК.
Харківський апеляційний суд ухвалою від 15 травня 2024 року вирок суду першої інстанції змінив у частині призначеного покарання, ухвалив уважати ОСОБА_7 засудженим до покарання у виді обмеження волі на строк 3 роки без конфіскації майна.
Суд апеляційної інстанції проаналізував наведені в апеляційних скаргах обвинуваченого та захисника доводи й погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність достатніх підстав для застосування до ОСОБА_7 інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Разом із тим, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про можливість пом`якшення покарання та, врахувавши дані про особу обвинуваченого, відсутність обтяжуючих покарання обставин, призначив ОСОБА_7 покарання у виді обмеження волі.
Тобто суд апеляційної інстанції при призначенні обвинуваченому покарання дотримався вимог статей 50, 65-67 КК, ст. 414 КПК й належним чином умотивував свої висновки.
Перегляд кримінального провадження в апеляційному порядку здійснювався відповідно до вимог кримінального процесуального закону, ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
Колегія суддів касаційного суду вважає рішення апеляційного суду достатньо аргументованим, а призначене ОСОБА_7 покарання - справедливим, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення нових злочинів як ним, так і іншими особами.
У зв`язку з цим колегія суддів касаційного суду не погоджується з доводами прокурора про м`якість призначеного ОСОБА_7 судом апеляційної інстанції покарання, зважаючи також на позитивну характеристику засудженого, надану установою виконання покарань.
Так само Суд не знаходить підстав для застосування до ОСОБА_7 положень ст. 75 КК, як про це просять захисник та засуджений у касаційних скаргах, оскільки наведені ними обставини були враховані судом апеляційної інстанції.
Переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність рішення суду апеляційної інстанції, умотивованість його висновків з питання правильності призначеного покарання та справедливості обраного ОСОБА_7 заходу примусу, а так само достатніхпідстав для скасування чи зміни ухвали апеляційного суду, сторони не навели.
Тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які передбачені ст. 412 КПК, та які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення, Судом не встановлено.
Керуючись статтями 441, 442 КПК, Суд