ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 грудня 2024 року
м. Київ
справа № 187/510/24
провадження № 51-4343 км 24
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого
ОСОБА_6 на вирок Дніпровського апеляційного суду від 20 серпня2024 року у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12023041520000399, за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця
с. Єлизаветівки Петриківського району Дніпропетровської області, раніше не судимого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1, проживаючого за адресою: АДРЕСА_2,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 08 квітня 2024 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 3 ст. 286-1 КК України із застосуванням
ст. 69 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 10 років.
Запобіжний захід у виді домашнього арешту в нічний час скасовано.
Вирішено питання щодо заходів забезпечення кримінального провадження, речових доказів та процесуальних витрат.
Дніпропетровський апеляційний суд, задовольнивши апеляційну скаргу прокурора, скасував вказаний вирок у частині призначеного покарання та ухвалив свій вирок від 20 серпня 2024 року, яким призначив ОСОБА_6 за ч. 3 ст. 286-1 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 10 років.
Початок строку відбування покарання ухвалено рахувати ОСОБА_6 з дня його фактичного затримання в порядку приведення вироку до виконання.
В решті вирок суду залишено без змін.
За обставин, викладених у вироку, ОСОБА_6 визнаний винуватим у тому, що він 25 грудня 2023 року, близько 16 год 30 хв., перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, чим заздалегідь позбавив себе можливості об`єктивно оцінювати дорожню обстановку і координувати свої дії, керуючи технічно справним автомобілем "Ford Focus", реєстраційний номер НОМЕР_1, який на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 належить ОСОБА_7, рухався по засніженому рихлим снігом асфальтобетонному покриттю проїзної частини автодороги С-041206, що проходить по території Петриківської ОТГ Дніпровського району Дніпропетровської області, за межами населеного пункту, рухаючись з боку м. Кам`янське в напрямку с. Іванівка, перевозячи на передньому пасажирському сидінні ОСОБА_8, а на задньому - справа ОСОБА_9, зліва ОСОБА_10 .
У ході подальшого руху, поблизу мосту через річку, яка проходить повз с. Куліші автодороги С-041206, водій ОСОБА_6, проявляючи протиправну самовпевненість, не маючи будь-яких перешкод технічного і фізичного характеру для забезпечення безпечного руху, при відсутності зовнішніх факторів, які б змушували його порушувати вимоги Правил порожнього руху України, не діяв таким чином щоб не наражати на небезпеку життя і здоров`я громадян, маючи змогу постійно контролювати рух та безпечно керувати автомобілем, не урахувавши дорожню обстановку, рухаючись зі швидкістю приблизно 70 км/год, внаслідок чого втратив контроль над керуванням транспортного засобу, виїхав на зустрічну смугу для руху в некерованому стані та продовжив рух, де лівою задньою боковою частиною зіткнувся з передньою (більш лівою) частиною вантажного автомобіля "МАN ТGХ 18.440", реєстраційний номер НОМЕР_3, в зчепленні із спеціалізованим напівпричепом марки "ВАRТОLЕТТІ 2 F111Е", реєстраційний номер НОМЕР_4, під керуванням водія ОСОБА_11, який рухався у зустрічному напрямку.
Своїми діями водій ОСОБА_6 грубо порушив вимоги п. п. 1.3, 1.5, 2.3 б), 2.9 а), 12.1 Правил дорожнього руху України.
Порушення п. 12.1 Правил дорожнього руху з технічної точки зору знаходиться в причинному зв`язку з настанням події даної дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої пасажиру ОСОБА_10 були спричинені тяжкі тілесні ушкодження за ознакою небезпеки для життя, від яких потерпіла померла в лікарні 26.12.2023.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом закону України про кримінальну відповідальність, що зумовило невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення й особі засудженого, просить скасувати вирок апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Вважає, що вказаний вирок є необґрунтованим в частині незастосування при призначенні покарання положень ст. 69 КК України, оскільки апеляційним судом належним чином не враховано визнання вини, наявність обставин, які пом`якшують покарання, - щирого каяття та добровільного відшкодування матеріальної та моральної шкоди, відсутність обставин, що обтяжують покарання, дані про його особу, а саме перебування на утриманні двох його та двох неповнолітніх дітей дружини, задовільну характеристику, притягнення до кримінальної відповідальності вперше, а також відсутність цивільного позову.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор просив відмовити у задоволенні касаційної скарги.
Від засудженого ОСОБА_6 та захисника ОСОБА_12 надійшли клопотання про проведення касаційного розгляду без їх участі.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Статтею 370 КПК України передбачено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене компетентним судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, та кваліфікація дій за ч. 3 ст. 286-1 КК України у касаційній скарзі не оспорюються.
Разом із тим, доводи касаційної скарги засудженого щодо неправильного застосування апеляційним судом закону України про кримінальну відповідальність унаслідок незастосування положень ст. 69 КК України, що зумовило невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і його особі через суворість, є безпідставними.
Відповідно до вимог статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути співмірним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
У статті 65 КК України визначено загальні засади призначення покарання, які наділяють суд правом вибору між однією із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, кожна з яких є законною. Завданням такої форми є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (справа "Довженко проти України") зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду.
Як вбачається з матеріалів провадження, приймаючи рішення про скасування вироку місцевого суду в частині призначення ОСОБА_6 більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції ч. 3 ст. 286-1 КК України, та призначаючи покарання у виді позбавлення волі, яке останній має відбувати реально, апеляційний суд вірно зазначив, що суд першої інстанції формально послався у вироку та не надав належної оцінки тяжкості вчиненого злочину, даним про особу обвинуваченого та іншим фактичним обставинам даного кримінального провадження.
За приписами ч. 1 ст. 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.
Підставами призначення більш м`якого покарання, ніж передбачено законом, визначено дві групи обставин, які характеризують як вчинений злочин, так і особу винного, що мають враховуватися в їх сукупності, а саме: наявність декількох (не менше двох) обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. Тобто, принаймні одна з встановлених обставин має істотно знижувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення. В поєднанні з обставинами, які пом`якшують покарання, та з урахуванням даних про особу, які відповідним чином характеризують винуватого, зазначені чинники у своїй сукупності утворюють підставу для застосування положень ст.69 КК України. Призначення більш м`якого покарання, ніж зазначене в санкції кримінально-правової норми, можливе лише у тому випадку, коли встановлені у справі обставини в своїй сукупності настільки істотно знижують ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції було би явно несправедливим.
У вироку апеляційний суд вказав, що при призначенні обвинуваченому покарання враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів, особу винного, який раніше не судимий, має місце реєстрації та постійне місце проживання, а також міцні соціальні зв`язки, одружений, на його утриманні знаходяться неповнолітні діти, характеризується за місцем проживання задовільно, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, його відношення до вчиненого, думку потерпілого щодо покарання, наявність обставин, що пом`якшують покарання, - щире каяття, добровільне відшкодування обвинуваченим шкоди, відсутність обставин, які обтяжують покарання, та дійшов висновку, що покарання у виді позбавлення волі на мінімальний строк, передбачений санкцією ч. 3 ст. 286-1 КК України, є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
Водночас суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо необхідності призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами в максимальному розмірі, передбаченому санкцією статті, оскільки обвинувачений раніше притягався до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху України, даний злочин вчинив у стані алкогольного сп`яніння, наражаючи на небезпеку оточуючих осіб та учасників дорожнього руху.
Мотивуючи своє рішення, вказаний суд обґрунтовано зазначив, що місцевий суд, визнавши щире каяття, добровільне відшкодування завданої злочином шкоди як обставини, що пом`якшують покарання, а також усвідомлення обвинуваченим суспільної небезпечності своїх дій, визнання вини, виявлення щирого жалю з приводу вчиненого, відсутність претензій з боку потерпілого, не обґрунтував того, як ці обставини істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого діяння, наслідком якого є заподіяння шкоди життю та здоров`ю особи, що призвело до настання її смерті та безпідставно застосував ст. 69 КК України при призначенні ОСОБА_6 покарання.
Крім цього, колегія суддів погоджується з доводами апеляційного суду, що суд першої інстанції у вироку не надав належної оцінки тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке хоча і є необережним, проте є тяжким злочином, а також фактичним обставинам справи, згідно з якими ОСОБА_6, будучи в стані алкогольного сп`яніння, чим заздалегідь позбавив себе можливості об`єктивно оцінювати дорожню обстановку і координувати свої дії, керував транспортним засобом, не зважаючи на дорожню обстановку та погодні умови (засніжене рихлим снігом асфальтобетонне покриття проїзної частини автодороги), взявши трьох пасажирів, тим самим поставивши під небезпеку не лише своє життя і тих осіб, які перебували з ним в автомобілі, а й інших учасників дорожнього руху, грубо порушив Правила дорожнього руху України, скоїв ДТП, в результаті якого один з пасажирів отримав тяжкі тілесні ушкодження, які призвели до незворотних наслідків - його смерті.
Позиція потерпілого, який не має жодних претензій до обвинуваченого, цивільний позов не подавав, оскільки завдана йому шкода відшкодована, та просив призначити обвинуваченому покарання, не пов`язане з позбавленням волі, не є визначальною та не обмежує суд у реалізації своїх дискреційних повноважень, визначених законом про кримінальну відповідальність, про що слушно зазначив суд апеляційної інстанції. Мотивуючи своє рішення в цій частині вказаний суд обґрунтовано зазначив, що інкриміноване кримінальне правопорушення відноситься до злочинів проти безпеки руху, яке ОСОБА_6 вчинив внаслідок грубого порушення Правил дорожнього руху України, що призвело до тяжких незворотних наслідків у виді смерті потерпілого, які є непоправними і не можуть бути компенсовані відшкодуванням шкоди у матеріальному виразі.
Той факт, що обвинувачений раніше не судимий, має на утриманні неповнолітніх дітей, за місцем проживання характеризується задовільно, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, також не є достатніми мотивами для обґрунтування висновку про застосування до засудженого положень ст. 69 КК України.
На переконання Суду, за обставинами цього кримінального провадження, хоча і встановлено наявність двох обставин, які пом`якшують покарання, однак відсутні підстави вважати, що вони істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
З урахуванням викладеного, апеляційний суд дійшов належного висновку про скасування вироку місцевого суду та ухвалення свого вироку, яким призначив ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі, з позбавленням права керувати транспортними засобами.
Вирок апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 374, 420 КПК України, є законним, обґрунтованим і вмотивованим, а покарання засудженому ОСОБА_6 призначено з дотриманням положень статей 50, 65 КК України.
Колегія суддів вважає, що призначене ОСОБА_6 покарання, виходячи з принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, є співмірним протиправному діянню і не може вважатися явно несправедливим через його суворість.
Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого, тому касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а вирок апеляційного суду - без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд