ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 грудня 2024 року
м. Київ
справа № 757/8047/14-ц
провадження № 61-1738св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,
учасники справи:
позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - товариство з обмеженою відповідальністю "Лекс Навігатор",
відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 08 грудня 2022 року у складі судді Новака Р. В. та постанову Київського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року у складі колегії суддів: Немировської О. В., Желепи О. В., Мазурик О. Ф.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
1. Уквітні 2014 року публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк"), правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю "Лекс Навігатор" (далі - ТОВ "Лекс Навігатор"), звернулось до суду з позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 576/ПВ-06, укладеним 13 грудня 2010 року.
2. У грудні 2014 року ОСОБА_1 звернулась до суду із зустрічним позовом, в якому з урахуванням уточнень (від 18 лютого 2022 року) просила визнати недійсними кредитний договір № 576/ПВ-06 від 13 грудня 2010 року та іпотечний договір від 13 грудня 2010 року.
3. Звертаючись до суду із зустрічним позовом у грудні 2014 року, ОСОБА_1 посилалась на те, що при укладенні між нею та ПАТ "Дельта Банк" 13 грудня
2010 року кредитного договору №576/ПВ-06 банком було порушено її споживчі права та включено до договору несправедливі та незаконні умови щодо сплати комісії та плати за обслуговування кредитної лінії. За таких обставин просила суд визнати недійсними пункти 2.5 і 2.6 кредитного договору. Також позивачем було заявлено вимогу про розірвання вказаного кредитного договору з тих підстав, що банк в повному обсязі заявив свої вимоги до неї шляхом звернення до суду з позовом, чим фактично змінив умови кредитного договору, що є підставою для його розірвання.
4. У лютому 2022 року ОСОБА_1 заявила про зміну предмету позову та подала зустрічну позовну заяву про визнання недійсним кредитного договору №576/ПВ-06 від 13 грудня 2010 року та іпотечного договору від 13 грудня 2010 року. В обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що її було введено в оману при укладенні оспорюваних договорів, фактично кредитні кошти не видавались, а відбулась реструктуризація заборгованості та її переведення з доларів США у гривню, що є підміною предмету договору, банком було безпідставно збільшено термін кредитування та сукупну вартість кредиту, що є підставою для визнання договорів недійсними.
5. У серпні 2015 року ПАТ "Дельта Банк", правонаступником якого є ТОВ "Лекс Навігатор", звернулося до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме квартири АДРЕСА_1, що належить іпотекодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу квартири від 12 грудня 2006року, шляхом визнання права власності за банком.
6. Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 10 грудня 2021 року об`єднано в одне провадження справу № 757/8047/14-ц за позовом ПАТ "Дельта Банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом
ОСОБА_1 до ПАТ "Дельта Банк" про визнання договору недійсним та розірвання договору та цивільну справу №757/31308/15-ц за позовом ТОВ "Лекс навігатор" до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, присвоєно цивільній справі № 757/8047/14-ц.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
7. Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 08 грудня 2022 року в задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено.
8. Відмовляючи у задоволенні позову банка про звернення стягнення на предмет іпотеки у зв`язку із недоведеністю позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що ані ТОВ "Укрпромбанк", ані ПАТ "Дельта Банк", ані їх правонаступник ТОВ "Лекс навігатор" не надали суду доказів, які були витребувані ухвалою суду від 24 квітня 2018 року, зокрема: документів, які підтверджують отримання ОСОБА_1 кредитних коштів за кредитним договором № 576/ПВ-06 від 13 грудня 2010 року, укладеним між банком та ОСОБА_2 ; документів, що підтверджують перекредитування заборгованості за кредитним договором
№ 576/ПВ-06 від 12 грудня 2006 року, укладеним між ОСОБА_1 та ТОВ "Укрпромбанк"; довідки про повне погашення заборгованості (припинення зобов`язання) за кредитним договором № 576/ПВ-06 від 12 грудня 2006 року, укладеним між ОСОБА_1 та ТОВ "Укрпромбанк"; розрахунку заборгованості за кредитним договором 576/ПВ-06 від 12 грудня 2006 року, укладеним між ОСОБА_1 та ТОВ "Укрпромбанк", з деталізованою розбивкою на тіло кредиту, відсотки за кредитом та інші платежі, в тому числі пеню та штрафи, якщо такі існували; виписки руху грошових коштів по рахунку ОСОБА_1, який був відкритий ТОВ "Укрпромбанк" для виконання зобов`язань за кредитним договором № 576/ПВ-06 від 12 грудня 2006 року за весь період нарахування та фактичної сплати сум по кредиту.
9. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з того, що право позивачки було порушено і існують підстави для визнання оспорюваних договорів недійсними, однак позивачкою було пропущено строк позовної давності, а відповідачем заявлено про застосування наслідків спливу такого строку.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
10. Постановою Київського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Печерського районного суду міста Києва від 08 грудня 2022 року змінено в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_1, викладено його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
11. Апеляційний суд, перевіряючи рішення суду першої інстанції тільки в частині вирішення зустрічного позову, виходив з того, що в даному випадку матеріали справи та позиція позивачки ОСОБА_1 свідчить про те, що вона усвідомлювала природу оспорюваних правочинів. З доводів позовної заяви та апеляційної скарги вбачається, що ОСОБА_1 фактично не погоджується з умовами укладених нею договорів, тоді як доводів про те, щодо яких саме обставин її було введено в оману та, відповідно, будучи обізнаною про які вона б відмовилась від укладення оспорюваних договорів, позовна заява не містить.
12. З огляду на вказане відсутні підстави для застосування строку позовної давності, оскільки зустрічна позовна заява підлягає залишенню без задоволення у зв`язку із ненаданням позивачкою належних та достатніх доказів на підтвердження введення її в оману під час укладення оспорюваних договорів.
13. Оскільки рішення суду першої інстанції в частині вирішення вимог первісного позову не оскаржувалося, тому судом апеляційної інстанції в цій частині не переглядалося.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
14. У лютому 2024 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 08 грудня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року.
15. Ухвалою Верховного Суду від 26 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
16. У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови в задоволенні її зустрічного позову, ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення зустрічного позову.
17. Підставою касаційного оскарження заявниця зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 18 січня 2021 року у справі № 120/935/19-а, від 15 вересня 2022 року у справі
№ 910/12525/20, від 19 грудня 2022 року у справі № 670/1088/18, від 08 серпня 2023 року у справі № 910/8115/19, від 08 листопада 2023 року у справі
№ 755/3412/22 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
18. Також, підставою касаційного оскарження заявниця зазначає порушення норм процесуального права, а саме недослідження зібраних у справі доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
19. Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом не враховано, що оспорюваний кредитний договір є недійсним в силу вимог Закону та в силу обставин, за яких його було укладено, оскільки його існування суперечить діючим договорам, що перебувають в заставі НБУ, а саме кредитному договору № 576/ПВ-06 від 12 грудня 2006 року та забезпечувальному договору іпотечному договору
№ 576/ФКВ-06 від 12 грудня 2006 року, та оскільки при фактичній видачі кредиту у 2010 році відповідачем ПАТ "Дельта Банк" відбулося б погашення кредитної заборгованості одразу після видачі кредиту, але НБУ заперечує у письмових доказах даний факт.
20. Крім того, під час розслідування кримінального провадження, внесеного до ЄДРСР за № 12019100060003974 від 17 вересня 2019 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого статтею 356 КК України, в рамках вищевказаного кримінального провадження ОСОБА_1 визнано потерпілою стороною від дій ТОВ "Лекс Навігатор".
21. Апеляційний суд не врахував, що вона зазначала, що новий кредитор ПАТ "Дельта Банк" здійснив підміну кредитних зобов`язань та, уклавши з нею новий кредитний договір, збільшив згідно його умов строк погашення кредитних зобов`язань до 11 грудня 2028 року, що призвело до подорожчання кредиту, а саме збільшив вартість на 1 334 192,73 грн, окрім вже сплачених коштів.
22. Станом на момент укладення нового кредитного договору 31 грудня
2010 року за офіційним курсом НБУ долар США становив 7,9617 грн, сума кредиту становила 1 051 406,26 грн (еквівалент 132 058,01 дол. США), а сума подорожання (рядок 7 додатку 1) - абсолютне подорожчання кредиту становить 1 341 192,73 грн (еквівалент 168 455,57 дол. США), тобто подорожчання кредиту склало 2 377 145,79 грн: 7,9617 = 298 572,64 дол. США.
23. Таким чином, за правом вимоги ПАТ "Дельта Банк" вдвічі збільшив вартість кредиту на час укладення нового кредитного договору, приховав сплачені нею платежі, окрім того, що вона вже сплатила ТОВ "Укрпромбанк" з 12 грудня
2006 року по 11 січня 2008 року 16 996,81 дол. США.
24. Вважає, що у зв`язку з відсутністю первинних документів та належних доказів отримання нею кредиту у валюті гривні в 2010 році, визначити наслідки визнання недійсним кредитного договору, окрім втрати чинності іпотеки за договором від 2010 року, на сьогодні не видається можливим.
25. Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
26. Судами попередніх інстанцій установлено, що 12 грудня 2006 ОСОБА_1 та ТОВ "Укрпромбанк" уклали кредитний договір № 576/ПВ-06, відповідно до умов якого ТОВ "Укрпромбанк" надав кредитні кошти у розмірі 133 000,00 дол. США строком на 240 місяців зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 12,5% річних з кінцевим терміном повернення 11 грудня 2026 року.
27. Того ж дня в забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором між ОСОБА_1 та ТОВ "Укрпромбанк" укладено іпотечний договір
№ 576/ФКВ-06, предметом якого є однокімнатна квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
28. 30 червня 2010 року між ТОВ "Укрпромбанк" та ПАТ "Дельта Банк" було укладено договір про передачу активів кредитних зобов`язань ТОВ "Укрпромбанк" на користь ПАТ "Дельта Банк", відповідно до якого ТОВ "Укрпромбанк" відступило, а ПАТ "Дельта Банк" набуло право вимоги за кредитними та зобов`язальними договорами, зокрема, за кредитним договором № 576/ПВ-06 від 12 грудня
2006 року та іпотечним договором № 576/ФКВ-06 від 12 грудня 2006 року.
29. 20 липня 2010 року між НБУ та ПАТ "Дельта Банк" було укладено договір
№ 1 про внесення змін та доповнень до договору застави майнових прав
від 06 жовтня 2009 року №51/64/144/39/86/ЗМП-2, відповідно до якого ПАТ "Дельта Банк" передав в заставу НБУ майнові права за кредитними та генеральними договорами, що укладені юридичними та фізичними особами, в т.ч. й за кредитним договором № 576/ПВ-06 та відповідним забезпеченням до нього - іпотечним договором №576/ФКВ-06.
30. 13 грудня 2010 року між ОСОБА_1 та ПАТ "Дельта Банк" було укладено кредитний договір № 576/ПВ-06, відповідно до умов якого банк надав позичальнику у тимчасове користування на умовах повернення, строковості, платності, забезпеченості та цільового характеру використання грошові кошти у сумі 1 051 406,26 грн на споживчі потреби строком до 11 грудня 2028 року зі сплатою 12,5 % річних за користування кредитом. З метою забезпечення виконання грошових зобов`язань за вказаним договором про надання кредитних коштів № 576/ПВ-06 іпотекодавець ОСОБА_1 за договором іпотеки від 13 грудня 2010 року передала в іпотеку нерухоме майно - квартиру за адресою: АДРЕСА_2 .
31. Позивач ОСОБА_1 факт укладення нею оспорюваних договорів не заперечувала.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
32. Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених упункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
33. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
34. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
35. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
36. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
37. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
38. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
39. Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині, яка не змінена апеляційним судом, та постанова суду апеляційної інстанції є законними і обґрунтованими та підстав для їх скасування немає.
40. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
41. Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
42. Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Істотними умовами договору відповідно до частини першої статті 638 ЦК України є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
43. Відповідно до частин першої-п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
44. Статтею 204 ЦК Українипередбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
45. Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
46. Відповідно до частини першої статті 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
47. Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пунктах 5, 19 та 20 постанови від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними", відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Відповідно до статей 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов`язань, які виникли з правочину, і не пов`язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним. Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
48. В постанові Верховного Суду від 28 серпня 2019 року у справі
№ 753/10863/16-ц викладено правовий висновок про те, що за змістом статті 230 ЦК України правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел. Установлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов`язковою умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 ЦК України.
49. Як зазначено в постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі
№ 489/3570/16-ц аналіз статті 230 ЦК України дає підстави для висновку про те, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення; тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення, тобто природи правочину, прав та обов`язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Обман може виражатися: в активних діях недобросовісної сторони правочину (наприклад, повідомлення іншій стороні помилкових відомостей, надання підроблених документів тощо); у пасивних діях недобросовісної сторони правочину, яка утримується від дій, які вона повинна була зробити (зокрема умисне умовчання про обставини, що мають істотне значення тощо).
50. В постанові Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі
№ 910/18600/19 вказано, що при вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статті 230 ЦК України суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем факту обману. Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину. Отже, обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть. При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину, як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.
51. За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
52. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
53. У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
54. Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
55. Встановивши, що позивачкою при зверненні до суду з позовом не було надано належних та достатніх доказів на підтвердження введення її в оману під час укладення оспорюваних договорів, апеляційний суд дійшов обгрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання правочинів недійсними.
56. Апеляційний суд обґрунтовано зазначив, що в даному випадку матеріали справи та позиція позивача ОСОБА_1 свідчить про те, що остання усвідомлювала природу оспорюваних правочинів. З доводів позовної заяви вбачається, що
ОСОБА_1 фактично не погоджується з умовами укладених нею договорів, тоді як доводів про те, щодо яких саме обставин її було введено в оману та, відповідно, будучи обізнаною про які вона б відмовилась від укладення оспорюваних договорів, позовна заява не містить.
57. Зважаючи на вищевикладене у сукупності доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками судів в оскаржуваній частині щодо їх оцінки, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції з огляду на положення статті 400 ЦПК України.
58. Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження
№ 14-446цс18).
59. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.
60. Висновки суду апеляційної інстанції не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 18 січня 2021 року у справі № 120/935/19-а,
від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20, від 19 грудня 2022 року у справі № 670/1088/18, від 08 серпня 2023 року у справі № 910/8115/19, від 08 листопада 2023 року у справі № 755/3412/22, на які посилалася заявниця у касаційній скарзі.
61. Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.
62. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в частині, яка не змінена судом апеляційної інстанції, та постанову суду апеляційної інстанції - без змін, тому судовий збір покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду