ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 грудня 2024 року
м. Київ
справа № 757/22435/22-ц
провадження № 61-12076св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Ситнік О. М.
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Фаловської І. М.
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 17 липня 2024 року в складі колегії суддів Поліщук Н. В., Мережко М. В., Соколової В. В.
у справі за позовом ОСОБА_1 до Української військово-медичної академії про визнання недійсним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу та
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовної заяви
У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Української військово-медичної академії, у якому просив визнати недійсним та скасувати наказ Української військово-медичної академії про його звільнення, зобов?язати відповідача поновити його з 01 серпня 2022 року на займаній посаді згідно з укладеним контрактом, зберегти за ним місце роботи й середній заробіток на особливий період (час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій), а також виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу.
На обґрунтування позовних вимог зазначав, що 01 серпня 2021 року між ним та Українською військово-медичною академією укладено контракт, згідно з яким він призначений на посаду старшого викладача на термін до 31 липня 2022 року.
Умовами контракту погоджено підстави його розірвання, зокрема, у зв`язку із закінченням терміну його дії, про що сторони повинні визначитись не пізніше як за два місяці до закінчення строку дії контракту. Водночас, якщо в цей термін сторони не визначились, контракт продовжується на новий термін.
31 липня 2022 року відповідач звільнив його з займаної посади на підставі пункту 2 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Вважав звільнення незаконним, оскільки відповідач не повідомив його про розірвання контракту за два місяці, як це передбачено умовами контракту, а, отже, контракт вважається таким, що продовжений на новий термін, і, відповідно, підстав для його розірвання у зв`язку із закінченням терміну дії не було.
Також зазначав, що задля посилення соціального захисту науково-педагогічних працівників в умовах воєнного стану 15 березня 2022 року було прийнято Закон України № 2126-ІХ "Про внесення змін до деяких законів України щодо державних гарантій в умовах воєнного стану, надзвичайної ситуації або надзвичайного стану", який набув чинності 20 березня 2022 року (далі - Закон № 2126-ІХ). Цим Законом доповнено Закон України від 05 вересня 2017 року № 2145-VIII "Про освіту" (далі - Закон про освіту) статтею 57-1, за змістом частини першої якої здобувачам освіти, працівникам закладів освіти, установ освіти, наукових установ, зокрема тим, які в умовах воєнного стану, надзвичайної ситуації або надзвичайного стану в Україні чи окремих її місцевостях, оголошених у встановленому порядку (особливий період) були вимушені змінити місце проживання (перебування), залишити робоче місце, місце навчання, незалежно від місця їх проживання (перебування) на час особливого періоду гарантується: організація освітнього процесу в дистанційній формі або в будь-якій іншій формі, що є найбільш безпечною для його учасників; збереження місця роботи, середнього заробітку, здійснення виплати стипендії та інших виплат, передбачених законом; місце проживання (пансіон, гуртожиток тощо) та забезпечення харчуванням (у разі потреби).
Йому як педагогічному працівнику на особливий період гарантовано збереження місця роботи і середнього заробітку назалежно від строку дії контракту, це є обов`язком, а не правом роботодавця.
Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної інстанцій
16 березня 2023 року рішенням Печерського районного суду м. Києва в задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції керувався тим, що звільнення позивача проведено з дотриманням вимог трудового законодавства й умов укладеного між сторонами трудового договору. Право позивача на працю відповідач не порушив.
07 листопада 2023 року постановою Київського апеляційного суду рішення Печерського районного суду м. Києва від 16 березня 2023 року залишено без змін.
08 травня 2024 року постановою Верховного Суду касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 07 листопада 2023 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Верховний Суд вказав, що суд апеляційної інстанції не з`ясував, чи визначились сторони у передбачений умовами контракту термін з припиненням чи продовженням трудових відносин, чи повідомив відповідач позивача в цей термін про своє небажання продовжувати дію контракту з ним, внаслідок чого передчасно погодився з висновком суду першої інстанції про відмову в позові.
17 липня 2024 року постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 16 березня 2023 року скасовано, ухвалено нове судове рішення.
Провадження в справі за позовом ОСОБА_1 до Української військово-медичної академії про визнання недійсним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу закрито на підставі пункту 3 частини першої статті 255 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Апеляційний суд керувався тим, що позивач звернувся до суду із цим позовом про визнанням протиправним та скасування наказу про звільнення від 27 липня 2022 року № 160, поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень у провадженні Печерського районного суду м. Києва перебувала цивільна справа № 757/21224/22-ц за позовом ОСОБА_1 до Української військово-медичної академії про визнання недійсним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Предметом позову в справі № 757/21224/22-ц було скасування наказу про звільнення позивача від 27 липня 2022 року № 160, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 30 травня 2023 року позов у справі № 757/21224/22-ц задоволено частково. Скасовано наказ Української військово-медичної академії від 27 липня 2022 року № 160 про звільнення ОСОБА_1 . Поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого викладача кафедри військової загальної практики - сімейної медицини факультету підготовки військових кадрів Української військово-медичної академії. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Постановою Київського апеляційного суду від 24 червня 2024 року рішення Печерського районного суду м. Києва від 30 травня 2023 року в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді старшого викладача кафедри військової загальної практики - сімейної медицини факультету підготовки військових кадрів Української військово-медичної академії змінено, викладено рішення в редакції, якою поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого викладача кафедри військової загальної практики - сімейної медицини факультету підготовки військових кадрів Української військово-медичної академії на термін з 01 серпня 2022 року до 31 липня 2023 року. Стягнуто з Української військово-медичної академії на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 серпня 2022 року до 31 липня 2023 року в розмірі 182 395,02 грн з вирахуванням податків, зборів та інших обов`язкових платежів. Аналіз вимог позовної заяви в цій справі та зміст постанови Київського апеляційного суду від 24 червня 2024 року дозволяє зробити висновок, що предметом позову в цій справі та справі № 757/21224/22-ц є скасування наказу про звільнення позивача з посади від 27 липня 2022 року № 160, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Підставами позову в справах ОСОБА_1 визначив порушення відповідачем пункту 6.2.1 контракту, частини третьої статті 21 КЗпП України. Ураховуючи склад сторін, предмет та підстави позову в цих справах, існують підстави для закриття провадження в цій справі за пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України у зв`язку з тим, що постановою Київського апеляційного суду від 24 червня 2024 року вирішено спір між тими самими сторонами про той самий предмет і з тих самих підстав.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
15 серпня 2024 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду
від 17 липня 2024 року, в якій просить її скасувати, задовольнити позовні вимоги в частині збереження за ним місця роботи і середнього заробітку на особливий період (час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій).
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційну скаргу мотивовано тим, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статті 57-1 Закону про освіту в частині продовження контракту під час воєнного стану (особливого періоду). Апеляційний суд взагалі не досліджував норми статті 57-1 Закону про освіту і зазначені в цій частині підстави позову.
Заявник заперечує закриття провадження в частині підстав позову, що стосуються статті 57-1 Закону про освіту.
Позиція Української військово-медичної академії
У відзиві на касаційну скаргу відповідач зазначає, що жодним пунктом контракту не передбачено обов`язкове попередження працівника про припинення укладеного контракту за два місяці до закінчення терміну його дії. З початку повномасштбного вторгнення позивач жодного дня не виконував посадові обов`язки, а саме навчання військових медиків з безпосередньою участю викладача, що є причиною непродовження контракту з ним. ОСОБА_1 зловживає процесуальними правами та подав два однакових позови до одного суду.
Положення статті 57-1 Закону про освіту стосуються гарантій збереження виплат та місця роботи працівникам закладів освіти, які позбавлені в умовах воєнного стану можливості працювати та отримувати заробітну плату, а не змін системи оплати праці усіх працівників закладів освіти. Крім того, питання збереження середнього заробітку під час воєнного стану науково-педагогічним працівникам вирішено судами в справі № 757/30871/22-ц.
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження в справі відкрито з підстави, передбаченої частиною другою статті 389 ЦПК України.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду апеляційної інстанції про закриття апеляційного провадження.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзиву та виснував, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.
Для застосування вказаної підстави для закриття провадження в справі необхідна наявність водночас трьох складових, а саме: тотожних сторін спору, тотожного предмета позову, тотожної підстави позову, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду.
Зазначена підстава для закриття провадження в справі спрямована на усунення випадків повторного вирішення судом тотожного спору, який вже розглянуто і остаточно вирішено по суті, оскільки після набрання рішенням суду законної сили сторони та треті особи із самостійними вимогами, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ту саму позовну вимогу з тих самих підстав.
Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення. Закриття провадження в справі можливе лише за умови, що позов, з приводу якого ухвалено рішення, яке набрало законної сили, є тотожним з позовом, який розглядається.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року в справі № 761/7978/15-ц (провадження № 14-58цс18) зазначено, що закриття провадження в справі зумовлено неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів, в яких одночасно тотожні сторони, предмет і підстави позову, та властивістю судового рішення, що набрало законної сили. Позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно співпадають сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.
Предмет спору - це об`єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів.
Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.
Апеляційний суд вважає тотожною справі, яка переглядається, справу № 757/21224/22-ц за позовом ОСОБА_1 до Української військово-медичної академії про визнання недійсним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Предметом позову в справі № 757/21224/22-ц було скасування наказу про звільнення позивача від 27 липня 2022 року № 160, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 30 травня 2023 року позов у справі № 757/21224/22-ц задоволено частково. Скасовано наказ Української військово-медичної академії від 27 липня 2022 року № 160 про звільнення ОСОБА_1 . Поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого викладача кафедри військової загальної практики - сімейної медицини факультету підготовки військових кадрів Української військово-медичної академії. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Постановою Київського апеляційного суду від 24 червня 2024 року рішення Печерського районного суду м. Києва від 30 травня 2023 року в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді старшого викладача кафедри військової загальної практики - сімейної медицини факультету підготовки військових кадрів Української військово-медичної академії змінено, викладено рішення в редакції, якою поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого викладача кафедри військової загальної практики - сімейної медицини факультету підготовки військових кадрів Української військово-медичної академії на термін з 01 серпня 2022 року до 31 липня 2023 року. Стягнуто з Української військово-медичної академії на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 серпня 2022 року до 31 липня 2023 року в розмірі 182 395,02 грн з вирахуванням податків, зборів та інших обов`язкових платежів.
Ухвалою Верховного Суду від 29 липня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 24 червня 2024 року
Ухвалою Верховного Суду 29 серпня 2024 року прийнято до провадження касаційну скаргу Української військово-медичної академії на рішення Печерського районного суду м. Києва від 30 травня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 червня 2024 року. Клопотання Української військово-медичної академії про зупинення виконання оскаржуваного судового рішення задоволено частково. Зупинено виконання постанови Київського апеляційного суду від 24 червня 2024 року за виключенням поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більше ніж за один місяць, до закінчення касаційного провадження.
На обґрунтування позову в справі № 757/21224/22-ц ОСОБА_1 вказував, що працює у відповідача науково-педагогічним працівником з 20 жовтня 2011 року на умовах контракту. Цей контракт багаторазово переукладався. Останній раз між сторонами укладено контракт з науково-педагогічним працівником строком з 01 серпня 2021 року до 31 липня 2022 року. Цим контрактом його призначено на посаду старшого викладача. Згідно з умовами пункту 6.2.1 контракту сторони зобов`язані, а не мають право, не пізніше як за 2 місяці до закінчення строку дії контракту визначитись у такому: контракт припиняє дію, контракт продовжується або укладається на новий термін. А якщо сторони не виконають покладеного на них контрактом такого обов`язку, він продовжується на новий термін - з 01 серпня 2022 року до 31 липня 2023 року. Стверджував, що жодна зі сторін взагалі не визначались (не повідомляли один іншого) про те, що контракт припиняє дію, контракт продовжується або укладається на новий термін, а тому позивач вважав, що контракт продовжений на тих же умовах на новий термін - з 01 серпня 2022 року до 31 липня 2023 року без будь-яких додаткових умов. Відповідач порушив умови контракту (пункт 6.2.1 контракту), звільнивши його у зв`язку із закінчення строку дії контракту.
У цій справі, крім наведених вище підстав, позивач додатково зазначає, що задля посилення соціального захисту науково-педагогічних працівників в умовах воєнного стану 15 березня 2022 року було прийнято Закон № 2126-ІХ. Цим Законом доповнено Закон про освіту статтею 57-1, за змістом частини першої якої здобувачам освіти, працівникам закладів освіти, установ освіти, наукових установ, зокрема тим, які в умовах воєнного стану, надзвичайної ситуації або надзвичайного стану в Україні чи окремих її місцевостях, оголошених у встановленому порядку (особливий період) були вимушені змінити місце проживання (перебування), залишити робоче місце, місце навчання, незалежно від місця їх проживання (перебування) на час особливого періоду гарантується: організація освітнього процесу в дистанційній формі або в будь-якій іншій формі, що є найбільш безпечною для його учасників; збереження місця роботи, середнього заробітку, здійснення виплати стипендії та інших виплат, передбачених законом; місце проживання (пансіон, гуртожиток тощо) та забезпечення харчуванням (у разі потреби). Йому як педагогічному працівнику на особливий період гарантовано збереження місця роботи і середнього заробітку назалежно від строку дії контракту, це є обов`язком, а не правом роботодавця.
Справу, що переглядається, вирізняє додаткова підстава, наведена позивачем на підтвердження незаконності наказу про його звільнення, що виключає тотожність спору із справою № 757/21224/22-ц.
Апеляційний суд застосував положення пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України неправильно, без належного дослідження підстав заявленого позову у цій справі.
Однак судовими рішеннями в справі № 757/21224/22-ц скасовано наказ про звільнення позивача від 27 липня 2022 року № 160, поновлено його на роботі та стягнуто на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу. Виконання постанови апеляційного суду в справі № 757/21224/22-ц за виключенням поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більше ніж за один місяць, зупинено до закінчення касаційного провадження.
У цій справі ОСОБА_1 також просить визнати недійсним та скасувати наказ Української військово-медичної академії про його звільнення, зобов?язати відповідача поновити його з 01 серпня 2022 року на займаній посаді згідно з укладеним контрактом, зберегти за ним місце роботи й середній заробіток на особливий період (час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій), а також виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження в справі, якщо відсутній предмет спору.
Закриття провадження в справі на підставі зазначеної норми можливе також у разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.
Відповідно до правового висновку, висловленого Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 червня 2019 року в справі № 13/51-04 (провадження № 12-67гс19), прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання. Суд закриває провадження в справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
Апеляційний суд не дослідив існування предмета спору між сторонами та неправильно визначився із правовими наслідками для розгляду цієї справи за наявності судових рішень у справі № 757/21224/22-ц.
Дослідження факту існування предмета спору між сторонами потребує оцінки доказів і встановлення обставин справи, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, а тому справу необхідно передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Посилання в касаційній скарзі на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 57-1 Закону про освіту в частині продовження контракту під час воєнного стану (особливого періоду) є безпідставним, адже Верховний Суд в межах касаційного оскарження переглядає правильність застосування пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України, а не вирішення судом справи по суті спору.