ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 грудня 2024 року
м. Київ
справа № 296/7350/16-к
провадження № 51-4025км24
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргупрокурора на ухвалу Житомирського апеляційного суду від 13 травня 2024 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016060020003055, за обвинуваченням
ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Чернівці та жителя АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Корольовський районний суд м. Житомира вироком від 17 червня 2022 року визнав невинуватим ОСОБА_6 у пред`явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 286 ККта виправдав за відсутністю в його діянні складу кримінального правопорушення.
Житомирський апеляційний суд ухвалою від 13 травня 2024 року задовольнив частково апеляційну скаргу захисників ОСОБА_7 та ОСОБА_8, які діють в інтересах ОСОБА_6, змінив вирок суду у частині формулювання підстав виправдання останнього.
Постановив визнати ОСОБА_6 невинуватим у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК та виправдати його на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) у зв`язку з недоведеністю, що в його діянні є склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК.
У решті вирок місцевого суду залишив без змін.
Орган досудового розслідування обвинувачував ОСОБА_6 в тому, що він 05 травня 2016 року о 16:15, керуючи автомобілем I-VAN А07А-331 (реєстраційний номер НОМЕР_1 ), здійснюючи рух по вул. Шевченка в напрямку вул. Східної у м. Житомир, де перед перехрестям вказаних вулиць здійснив повну зупинку та з метою проїхати перехрестя вказаних вулиць, порушуючи вимоги пп "б" п. 2.3, 10.1, 12.3, 16.3 Правил дорожнього руху (далі - ПДР), а саме: не був уважним, не слідкував за дорожньою обстановкою, відповідно не реагував на її зміну; не зупинив транспортний засіб перед світлофором так, щоб бачити його сигнал та створив перешкоду для руху пішоходів; перед початком руху не переконався, що це буде безпечним і не створить небезпеки іншим учасникам руху та відновив рух керованого ним транспортного засобу; при виникненні небезпеки для руху, яку він об`єктивно був здатний виявити, не вжив заходів для зниження швидкості аж до повної зупинки транспортного засобу і, як наслідок, допустив наїзд на пішохода ОСОБА_9, яка перетинала проїзну частину на вул. Шевченка на зелений сигнал світлофора.
У результаті дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) пішохід ОСОБА_9 отримала тяжкі тілесні ушкодження, від яких настала її смерть.
Порушення водієм ОСОБА_6 вимог пп "б" п. 2.3, пунктів 10.1, 12.3, 16.3 ПДР перебувають у прямому причинному зв`язку з виникненням ДТП та її наслідками у виді смерті потерпілої ОСОБА_9 .
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Прокурор, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Як зазначає прокурор, апеляційний суд не дав конкретних відповідей на аргументи апеляційної скарги сторони обвинувачення і не спростував їх належним чином.
Наголошує, що суд апеляційної інстанції, зокрема не надав оцінки доводам прокурора в апеляційній скарзі стосовно причин та умов виникнення цієї ДТП, залишив поза увагою докази щодо зупинки транспортного засобу, керованого ОСОБА_6, за стійкою світлофора. А наслідком порушення ОСОБА_6 п. 16.3 ПДР і зупинки керованого ним транспортного засобу за стійкою світлофора стало створення перешкоди для руху потерпілої, яка змушена була обходити його поза межами пішохідного переходу.
Прокурор стверджує, що неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність, а саме ч. 2 ст. 286 КК, оскільки досліджені докази свідчать про наявність у діянні ОСОБА_6 складу інкримінованого йому кримінального правопорушення.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5, навівши відповідні пояснення, підтримала касаційну скаргу в повному обсязі.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, Суд дійшов висновку, що подану прокурором касаційну скаргу необхідно задовольнити частково з огляду на таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Згідно з ч. 1 цієї статті суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції, як визначено ст. 438 КПК, є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Частиною 1 ст. 412 КПК передбачено, що істотними є такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Як передбачено ст. 419 КПК, в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено: короткий зміст вимог, викладених в апеляційних скаргах, та зміст судового рішення суду першої інстанції; узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, й узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження; обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, з посиланням на докази; мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними та мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався. У разі залишення апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, на яких її визнано необґрунтованою.
Суд апеляційної інстанції практично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції, і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів, але з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПК.
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що згідно зі статтями 2, 7, 370, 404, 419 КПК під час перегляду вироку місцевого суду апеляційний суд, дотримуючись засад кримінального провадження, зобов`язаний ретельно перевірити всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, з`ясувати, чи повно, всебічно та об`єктивно здійснено судове провадження, чи було у передбаченому вказаним Кодексом порядку здобуто докази обвинувачення, чи оцінено їх місцевим судом із додержанням правил ст. 94 цього Кодексу і відповідно до тих доказів, чи правильно було застосовано закон України про кримінальну відповідальність. Тобто в цьому рішенні необхідно проаналізувати аргументи скаржника і, зіставивши їх із фактичними даними, наявними у справі, дати на кожен із них вичерпну відповідь (див., наприклад, постанови Верховного Суду від 17 липня 2018 року у справі № 125/2485/15-к, від 04 грудня 2018 року у справі № 463/836/16-к, від 19 лютого 2019 року у справі № 686/4578/16-к, від 02 липня 2019 року у справі № 515/331/17, від 30 вересня 2020 року у справі № 523/16917/15-к, від 10 лютого 2021 року у справі № 664/317/17, від 08 грудня 2021 року у справі № 464/3115/18 та інші).
Однак суд апеляційної інстанції під час розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_6 вказаних вимог не дотримався.
Верховний Суд, розглядаючи доводи прокурора про допущені апеляційним судом істотні порушення вимог кримінального процесуального закону стосовно ненадання оцінки його доводам у апеляційній скарзі щодо обставин цієї ДТП, насамперед зазначає, що у формулюванні обвинувачення, висунутого ОСОБА_6, серед порушень, які йому інкриміновано, було те, що він не зупинив транспортний засіб перед світлофором так, щоб бачити його сигнал та створив перешкоду для руху пішоходів (п. 16.3 ПДР).
Обвинувачення ґрунтувалося, зокрема на висновку експерта від 26 липня 2016 року № 3/611, відповідно до якого в наведених дорожніх умовах (при заданих вихідних даних), водій автобуса ОСОБА_6 мав технічну можливість уникнути наїзду на пішохода ОСОБА_9 шляхом своєчасного термінового гальмування. У дорожній обстановці, що склалася, ОСОБА_6 необхідно було діяти відповідно до вимог пунктів 1.10, 12.3, 16.3 ПДР.
Місцевий суд відхилив зазначений висновок експерта як доказ, оскільки під час призначення цієї експертизи слідчий у вихідних даних зазначив, що транспортний засіб під керуванням ОСОБА_6 зупинився за стійкою світлофора, що суперечить висновку № КСЕ-19/106-21/808. У зв`язку з цим суд встановив відсутність у діянні ОСОБА_6 порушень вимог пунктів 10.1, 12.3 та 16.3 ПДР і за результатами судового розгляду виправдав його за висунутим обвинуваченням.
Не погоджуючись з цим вироком суду, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просив дослідити надані стороною обвинувачення докази, скасувати вирок суду від 17 червня 2022 року та ухвалити новий, яким визнати ОСОБА_6 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК і призначити останньому відповідне покарання із застосуванням ст. 75 КК.
Зокрема, прокурор у поданій апеляційній скарзі детально і послідовно звертав увагу на неналежне дослідження судом висновків експертів, які містяться в матеріалах справи, а саме № 3/611 та № КСЕ-19/106-21/808. Не погоджувався з мотивами суду, на підставі яких обвинувачення в частині порушення ОСОБА_6, зокрема пунктів 10.1 і 16.3 ПДР було визнано недоведеним. Наголошував, що суд не врахував безпосереднього змісту наведених вище пунктів ПДР, характеру експертизи, за результатами якої був складений висновок експерта № КСЕ-19/106-21/808 і не врахував всього обсягу наданих стороною обвинувачення доказів винуватості ОСОБА_6 .
Апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження в апеляційному порядку, здійснив повторне дослідження доказів та погодився з висновками місцевого суду, визнав їх обґрунтованими та вмотивованими.
Зокрема, суд апеляційної інстанції погодився з мотивами місцевого суду щодо відхилення висновку експерта № 3/611, вважаючи, що він ґрунтується на помилкових вихідних даних, що керований ОСОБА_6 автобус зупинився за стійкою світлофора, що суперечить висновку комплексної експертизи № КСЕ-19/106-21/808.
Однак Верховний Суд не може погодитись з такими висновками апеляційного суду з огляду на таке.
Висновки апеляційного суду про те, що твердження обвинувачення щодо в`їзду ОСОБА_6 на перехрестя вулиць Шевченка і Східної на заборонений червоний сигнал світлофора спростовуються пунктом 2 висновку експерта № КСЕ-19/106-21/808, де зазначено, що неможливо встановити, на який сигнал світлофора автобус перетнув стійку світлофора, та що це свідчить про відсутність у діях ОСОБА_6 порушень пунктів 10.1 і 16.3 ПДР, Верховний Суд вважає непереконливими.
Суд апеляційної інстанції не мотивував того, чому ця обставина, а саме неможливість за відеозаписом встановити на який сигнал світлофора проїхав місце його розташування ОСОБА_6, мала вагоме значення у справі, адже за висунутим останньому обвинуваченням, орган досудового розслідування ставив йому у провину порушення, зокрема, вимог пунктів 10.1 та 16.3 ПДР, що полягало у тому, що ОСОБА_6 не зупинив транспортний засіб перед світлофором так, щоб бачити його сигнал, тим самим створив перешкоду для руху пішоходів та перед початком руху не переконався, що це буде безпечним і не створить небезпеки іншим учасникам руху та відновив рух керованого ним транспортного засобу, а не те, що обвинувачений в`їхав на перехрестя на заборонений червоний сигнал світлофора.
Прокурор у апеляційній скарзі, посилаючись на дослідницьку частину висновку № КСЕ-19/106-21/808, зазначав, що експерт у цьому висновку зауважив, що досліджуваний ним відеозапис не дає можливості чітко встановити розташування автобуса відносно меж перехрестя, однак одночасно з цим встановив обставини проїзду ОСОБА_6 регульованого перехрестя вулиць Шевченка і Східної в м. Житомирі, що залишилось без належної оцінки суду.
Також Верховний Суд не може погодитися з висновками апеляційного суду, на підставі яких було відхилено як доказ висновок експерта № 3/611.
Зокрема, проігнорувавши цей доказ, апеляційний суд вказав, що слідчий у вихідних даних зазначив про зупинення транспортного засобу під керуванням ОСОБА_6 за стійкою світлофора, що, на думку цього суду, суперечить висновку № КСЕ-19/106-21/808.
Верховний Суд вважає ці мотиви апеляційного суду непереконливими, адже цей суд, зосередивши свою увагу лише на заключній частині висновку КСЕ-19/106-21/808, належним чином не мотивував у чому саме полягають такі суперечності, не оцінив зазначений висновок у взаємозв`язку з висновком № 3/611 та доводами апеляційної скарги прокурора (див. пункт 3 цієї скарги).
По-перше, у висновку КСЕ-19/106-21/808 перед експертом не ставилось питання щодо того чи зупиняв ОСОБА_6 керований ним автобус за стійкою світлофора. На вирішення експерта, серед інших, було поставлено питання на який сигнал проїхав місце розташування світлофора ОСОБА_6, відповідно до наданого на дослідження відеозапису, що очевидно вказує на нетотожність наведених питань.
По-друге, висновок експерта КСЕ-19/106-21/808 у цій частині ґрунтувався на дослідженні відеозапису з відеореєстратора, оглядовість якого була обмежена, про що і зазначив експерт, роблячи свої розрахунки. Також дослідження цього відеозапису було ключовим під час вирішення поставлених експерту питань. Водночас під час проведення експертизи № 3/611, за вихідні дані експерту були надані результати отримані внаслідок проведення слідчих дій, зокрема зафіксованої на місці події слідової інформації.
Апеляційний суд не аргументував, яким чином наведений вище висновок експерта КСЕ-19/106-21/808 спростовує версію обвинувачення стосовно факту зупинки керованого ОСОБА_6 автобусу за стійкою світлофора.
У цій частині апеляційний суд не звернув увагу на детальні доводи прокурора, наведені в апеляційній скарзі щодо цієї обставини обвинувачення, які, обґрунтовувалися посиланням на дослідницьку частину висновку експерта № КСЕ-19/106-21/808 та фактичні дані, зафіксовані у протоколі огляду місця події зі схемою. Зокрема, прокурор акцентував увагу на розрахунках габаритів автобуса (його довжина), його розташуванні після наїзду на потерпілу відносно стійки світлофора, а також відстані, яку автобус подолав від моменту останнього відновлення руху. Ці обставини були детально викладені у "пункті 3" апеляційної скарги прокурора.
Крім того, прокурор у поданій апеляційній скарзі обґрунтовував доведеність цієї обставини (зупинку керованого ОСОБА_6 автобуса за стійкою світлофора) й іншими доказами, які залишилися поза увагою апеляційного суду.
Отже, наведені вище обставини залишилися без належної оцінки апеляційного суду, що є судом факту і практично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність установлення фактичних обставин кримінального провадження, що вимагало від цього суду ретельного дослідження й аналізу доказів у справі, чого під час здійснення апеляційного перегляду виконано не було.
Тож апеляційний суд не вмотивував свого рішення, дійшов передчасного висновку про обґрунтованість вироку місцевого суду, не навів переконливих мотивів відхилення доводів апеляційної скарги сторони обвинувачення іпостановив за результатом такої процедури судове рішення, що не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК, у зв`язку з чим воно підлягає скасуванню з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, яке вплинуло на висновки щодо невинуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення та правильність застосування судом закону України про кримінальну відповідальність.
Беручи до уваги особливості касаційного розгляду, визначені в ст. 433 КПК, за якими суд касаційної інстанції не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, Верховний Суд позбавлений можливості самостійно усунути вказані порушення. Тому наведені обставини має перевірити саме суд апеляційної інстанції, який, як зазначалося, є судом факту.
За таких обставин касаційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню, а ухвала апеляційного суду щодо ОСОБА_6 - скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.
Під час нового розгляду апеляційному суду необхідно врахувати наведене в цій постанові, належним чином перевірити аргументи сторони обвинувачення, викладені в апеляційній скарзі, надати на них змістовні відповіді, й, за наявності до того підстав, повторно дослідити і оцінити докази у справі та ухвалити судове рішення, що відповідатиме вимогам ст. 370 КПК.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до положень ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи протягом розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Отже під час нового апеляційного перегляду суду необхідно вжити заходів, передбачених кримінальним процесуальним законом для своєчасного розгляду цього кримінального провадження, яке було розпочате у 2016 році.
Керуючись статтями433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд