ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 грудня 2024 року
м. Київ
справа № 180/385/22
провадження № 51-4397км23
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду
у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
засудженого (відеоконференція) ОСОБА_6,
потерпілого (відеоконференція) ОСОБА_7,
представника потерпілого (відеоконференція) ОСОБА_8,
розглянув у судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 на вирок Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 19 жовтня 2022 року та вирок Дніпровського апеляційного суду від 18 липня 2024 року та представника потерпілого адвоката ОСОБА_8 в інтересах потерпілого ОСОБА_7 на вирок Дніпровського апеляційного суду від 18 липня 2024 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017040330000680, за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1, раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Марганецький міськрайонний суд Дніпропетровської області вироком від 19 жовтня 2022 року визнав ОСОБА_6 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, і призначив йому покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки без позбавлення права керувати транспортними засобами.
На підставі положень ст. 75 КК України суд звільнив його від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки та визначив обов`язки, передбачені ст. 76 КК України.
Стягнув з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 63 865, 32 грн матеріальної шкоди, 50 000 грн моральної шкоди, 86 000 грн відшкодування витрат на правничу допомогу. Вирішив питання щодо речових доказів та процесуальних витрат у провадженні.
Згідно з вироком ОСОБА_6 04 вересня 2017 року приблизно о 20:10, керуючи автомобілем ВАЗ-2101, д.н.з. НОМЕР_1, рухаючись по вул. Київській у м. Марганці Дніпропетровської області в напрямку від вул. Лермонтова до вул. Чарівної (колишня Лазо), порушуючи приписи пунктів 10.1, 16.13 Правил дорожнього руху, змінив напрямок руху керованого ним автомобіля вліво, виконуючи поворот у напрямку вул. Чарівної, виїхав на смугу зустрічного руху, де допустив зіткнення з мотоциклом ЯВА 350-638, д.н.з. НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_7, внаслідок чого останньому спричинено тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння.
Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 19 квітня 2023 року вирок Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 19 жовтня 2022 року щодо ОСОБА_6 залишив без зміни, а апеляційну скаргу прокурора - без задоволення.
Верховний Суд постановою від 15 грудня 2023 року касаційні скарги представника потерпілого та прокурора задовольнив частково, ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 19 квітня 2023 року щодо ОСОБА_6 скасував і призначив новий розгляду у суді апеляційної інстанції.
Дніпровський апеляційний суд 18 липня 2024 року частково задовольнив апеляційну скаргу прокурора, вирок Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 19 жовтня 2022 року в частині призначеного ОСОБА_6 покарання скасував і ухвалив новий вирок, яким призначив ОСОБА_6 покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.
Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі представник потерпілого ОСОБА_7 адвокат ОСОБА_8, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та явну несправедливість призначеного засудженому покарання через суворість, просить змінити вирок апеляційного суду й звільнити ОСОБА_6 від відбування призначеного покарання на підставі положень ст. 75 КК України.
На обґрунтування своїх вимог представник потерпілого зазначає, що апеляційним судом не було враховано наявність пом`якшуючих обставин, зокрема таких як визнання вини, щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину.
Крім цього вказує, що суд не врахував позицію потерпілого, який жодних претензій до засудженого не має, а також те, що ОСОБА_6 виплатив потерпілому грошову компенсацію, щиро вибачився та домовився про подальші грошові виплати. Також адвокат ОСОБА_8 посилається на наявність у засудженого батька, який хворіє на тяжкі хвороби і потребує піклування.
Враховуючи викладене, представник потерпілого вважає призначене засудженому покарання, яке потрібно відбувати реально, занадто суворим.
Засуджений у касаційній скарзі просить скасувати вироки судів першої та апеляційної інстанцій і призначити новий розгляд в суді першої інстанції через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та суворість призначеного покарання.
Зазначає, що апеляційний суд не дослідив і не врахував відомості, які його характеризують; не врахував наявність батька, який хворіє на тяжкі хвороби та потребує піклування; не врахував позицію потерпілого, якому засуджений виплатив грошову компенсацію і попросив вибачення.
Крім цього засуджений зазначає, що у матеріалах справи відсутній носій інформації, на якому зафіксовано розгляд справи у Дніпровському апеляційному суді.
Також ОСОБА_6 зазначає, що не були допитані всі свідки, зазначені у реєстрі матеріалів досудового розслідування, що призвело до неповноти судового розгляду.
За таких обставин, засуджений вважає, що призначене йому покарання у виді трьох років позбавлення волі є явно несправедливим через суворість.
Позиції учасників судового провадження
Засуджений підтримав обидві касаційних скарги.
Потерпілий та представник потерпілого підтримали касаційну скаргу представника потерпілого, а щодо касаційної скарги засудженого поклалися на розсуд суду.
Прокурор заперечував проти задоволення поданих касаційних скарг.
Іншим учасникам судового провадження були направлені повідомлення про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про його відкладення не надходило.
Мотиви Суду
За змістом статей 433, 438 КПК України суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, а тому перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Зазначені обставини були предметом перевірки для суду апеляційної інстанції.
Як зазначають у своїх касаційних скаргах засуджений та представник потерпілого, вирок суду в частині доведеності винуватості ОСОБА_6 у вчиненні ним кримінального правопорушення та правильності кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 286 КК України, вони не оспорюють.
Що стосується доводів касаційних скарг про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, то вони, на думку колегії суддів, є необґрунтованими.
Відповідно до положень статей 370, 420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює новий вирок у разі необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення, необхідності застосувати більш суворе покарання, а також у разі скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції або ж у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання. Таке рішення апеляційного суду має бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, на вирок місцевого суду прокурор подав апеляційну скаргу, в якій на обґрунтування своєї позиції щодо незаконності вироку виклав конкретні доводи про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, зокрема положень ст. 75 КК України, що призвело до м`якості призначеного покарання, та просив скасувати вирок місцевого суду щодо ОСОБА_6 й ухвалити новий вирок, яким призначити йому покарання, яке потрібно відбувати реально.
Відповідно до положень ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. При цьому покарання має на меті не тільки кару, але й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Згідно з вимогами ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання.
Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер кримінального правопорушення, обставини справи, особу винного, а також обставини, які пом`якшують або обтяжують покарання.
Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, який розглядає кримінальне провадження по суті, й повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання.
Дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання мають межі, визначені статтями 409, 414, 438 КПК України, які передбачають повноваження судів апеляційної та касаційної інстанцій скасувати або змінити судове рішення у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема, коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке мало бути призначене, враховуючи обставини, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Вирішуючи питання про призначення покарання, апеляційний суд дотримався вимог ст. 65 КК України, врахувавши ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, дані про особу винного й навів у вироку переконливі мотиви ухваленого рішення.
Зокрема, апеляційний суд вказав, що обставини, які мають правове значення при виборі покарання та порядку його відбування, були враховані судом першої інстанції і стали причиною призначення покарання наближеного до мінімального покарання, визначеного санкцією ч. 2 ст. 286 КК України.
При цьому апеляційний суд обґрунтовано вказав про відсутність обставин, які пом`якшують чи обтяжують покарання, і не погодився зі стороною захисту щодо щирого каяття ОСОБА_6, вказавши про відсутність відчуття провини, не усвідомлення протиправності своєї поведінки та тяжкості заподіяних наслідків.
Також апеляційний суд врахував, що за час розгляду справи у апеляційному суді після скасування постановою Верховного Суду від 15 грудня 2023 року ухвали Дніпровського апеляційного суду від 19 квітня 2023 року ОСОБА_6 відшкодував потерпілому повністю заявлені ним матеріальну та моральну шкоди.
Однак за сукупністю обставин кримінального провадження колегія суддів вбачає, що зміна поведінки засудженого щодо вибачень та компенсацій потерпілому носила вимушений, а не щирий характер, зумовлений змістом висновків, викладених у попередній постанові Верховного Суду в цьому провадженні.
Враховуючи викладене, колегія суддів касаційного суду вбачає, що апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про можливість призначення ОСОБА_6 мінімального покарання, передбаченого санкцією ч. 2 ст. 286 КК України, однак обґрунтовано не знайшов підстав для звільнення його від відбування призначеного покарання на підставі положень ст. 75 КК України.
Доводи касаційних скарг засудженого та представника потерпілого про стан здоров`я батька ОСОБА_6, який потребує піклування, не ставляться під сумнів касаційним судом, однак вбачаються такими, що не можуть істотно впливати на законність, обґрунтованість та вмотивованість оскаржуваного вироку апеляційного суду в частині призначеного покарання.
Вирок апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 374, 419, 420 КПК України, є законним, обґрунтованим і вмотивованим. Призначене судом апеляційної інстанції засудженому покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК України.
Також не є умотивованими доводи касаційної скарги засудженого про відсутність у матеріалах справи носія інформації, на якому зафіксовано розгляд справи у Дніпровському апеляційному суді.
Зокрема, у матеріалах кримінального провадження наявні журнали судових засідань у Дніпровському апеляційному суду від 07.02.2024, 06.03.2024 та 18.07.2024, які містять посилання на файли технічної фіксації, що доступні для перегляду.
Порядок отримання доступу до технічного запису судового засідання визначений в розділі V Інструкції щодо роботи з технічними засобами фіксування судового засідання, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 06 червня 2022 року № 156.
Зокрема за змістом цієї інструкції, у разі подання учасником справи заяви про видачу копії запису судового засідання, йому може бути надано доступ до запису судового засідання в Електронному кабінеті користувача Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС), або надано запис на оптичному диску у вигляді файлу. Крім цього, у випадку сплати судового збору безпосередньо в Електронному кабінеті учаснику справи автоматично надається доступ для скачування запису судового засідання в Електронному кабінеті.
В ході підготовки до касаційного розгляду шляхом отримання відповідного доступу було встановлено, що матеріали аудіофіксації судових засідань в апеляційному суді наявні в системі ЄСІТС, належно прослуховуються.
За таких обставин колегія суддів не вбачає підстав вважати, що апеляційним судом було порушено вимоги про фіксування судового провадження за допомогою технічних засобів фіксування кримінального провадження.
Крім цього, доводи касаційної скарги засудженого про те, що судами не були допитані всі свідки у провадженні, також не вбачаються такими, що мають братися до уваги за обставин цього провадження, враховуючи, що засудженим не оспорюються фактичні обставини вчиненого ним кримінального правопорушення, його кваліфікація та доведеність його винуватості у його вчиненні.
З огляду на це неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, явної несправедливості призначеного покарання та істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити судам повно й усебічно розглянути провадження і постановити законне, обґрунтоване та справедливе рішення, у матеріалах провадження під час касаційного розгляду в межах, визначених ст. 433 КПК України, не встановлено.
Тому, керуючись положеннями статей 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд