ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 грудня 2024 року
м. Київ
справа № 205/3743/20
провадження № 61-6785св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - заступник керівника Дніпропетровської місцевої прокуратури № 2, правонаступником якої є Правобережна окружна прокуратура м. Дніпра, в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради,
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Щетілова Ольга Валеріївна,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Райська Тетяна Максимівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська, в складі судді
Приходченко О. С., від 31 травня 2022 року, та постанову Дніпровського апеляційного суду, в складі колегії суддів: Никифоряка Л. П., Новікової Г. В., Гапонова А. В., від 19 березня 2024 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
1. У травні 2020 року заступник керівника Дніпропетровської місцевої прокуратури № 2, правонаступником якої є Правобережна оружна прокуратура м. Дніпра, діючи в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради, звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Щетілової О. В.про скасування рішення про державну реєстрацію, визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним та витребування майна.
2. Позов мотивований тим, що 03 лютого 2020 року приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Щетілова О. В. на підставі підробленого свідоцтва про право власності на житло від 12 жовтня 2012 року внесла запис про право власності на квартиру
АДРЕСА_1 за ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, та за життя не скористався правом на її приватизацію. Того ж дня приватний нотаріус Щетілова О. В. в порядку спадкування після смерті ОСОБА_3 видала ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину на вказану квартиру.
3. В подальшому, на підставі договору купівлі-продажу від 14 березня
2020 року ОСОБА_1 відчужила спірне майно ОСОБА_2 .
4. Посилаючись на те, що квартира
АДРЕСА_2 вибула з володіння територіальної громади за підробленими документами, без відповідних правових підстав та поза волею власника, прокурор просив суд:
- скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Щетілової О. В. від 03 лютого 2020 року про державну реєстрацію права власності на квартиру
АДРЕСА_2 за ОСОБА_3 ;
- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом
від 03 лютого 2020 року, посвідчене приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Щетіловою О. В., зареєстроване в реєстрі за
№ 2026, на ім`я ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_2 ;
- витребувати від ОСОБА_2 на користь територіальної громади в особі Дніпровської міської ради квартиру
АДРЕСА_2 .
Короткий зміст судових рішень, ухвалених у справі
5. Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 31 травня 2022 року в задоволенні позову відмовлено.
6. Відмовляючи у задоволенні вимог до приватного нотаріуса
Щетілової О. В., суд вказав, що нотаріус не є належним відповідачем у цій справі.
7. Вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину
від 03 лютого 2020 року, виданого на ім`я ОСОБА_1 районний суд вважав неефективним способом захисту, у зв`язку з чим відмовив в їх задоволенні.
8. Вирішуючи питання про витребування спірного майна у ОСОБА_2, суд вказав, що ОСОБА_3, померлий ІНФОРМАЦІЯ_1, проживав і був зареєстрований у квартирі
АДРЕСА_2 із 18 червня 1992 року по день смерті. Його право на приватизацію спірної квартири не спростовано.
9. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 03 листопада
2022 рокурішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 31 травня 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позову.
10. Постановою Верховного Суду від 17 січня 2024 року скасовано постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 листопада 2022 року, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Підставою скасування судового рішення колегією суддів вказано те, що апеляційний суд розглянув справу без належного повідомлення відповідачки ОСОБА_2 про дату, час та місце розгляду справи.
11. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 19 березня 2024 року апеляційну скаргу прокурора в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради та апеляційну скаргу Дніпровської міської ради задоволено частково, рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 31 травня
2022 року змінено, шляхом викладення його мотивувальної частини в новій редакції.
12. Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину від 03 лютого 2020 року як документа, який видано для підтвердження права власності ОСОБА_1, не захистить інтересів позивача, не породить жодного права, а тому вимога про визнання недійсним цього свідоцтва не є належним способом захисту.
13. Крім того апеляційний суд вказав, що Дніпровська міська рада є власником будинку АДРЕСА_3, в якому знаходиться спірна квартира № 5, в якій проживав та був зареєстрований ОСОБА_3 . Приватизація спірної квартири не здійснювалась, що підтверджено інформацією, наданою Департаментом житлового господарства Дніпровської міської ради10 березня 2020 року № 1/12-3719, та довідкою комунального підприємства "Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації" від 10 вересня 2019 року № 12900.
14. За таких обставин, апеляційний суд вважав підтвердженими обставини належності спірного майна Дніпровській міській раді та спростування юридичної презумпції права власності як ОСОБА_3, який не приватизував квартиру, так і ОСОБА_1, яка не могла успадкувати це майно після смерті ОСОБА_3 .
15. Однак відмовляючи в задоволенні вимог про витребування квартири у кінцевого власника ОСОБА_2, суд апеляційної інстанції вказав, що вона є добросовісним набувачем та не могла знати про незаконні дії продавця.
16. Суд вважав, що витребування у ОСОБА_2 квартири, придбаної нею за договором купівлі-продажу, призведе до порушення її прав, внаслідок дії та бездіяльність органів місцевої влади, які не вжили відповідних заходів до збереження майна протягом тривалого часу, нотаріуса, дії якого є предметом перевірки правоохоронних органів, та продавця квартири, яка діяла недобросовісно. Тому витребування майна від добросовісного набувача за обставин цієї справи буде порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
17. У касаційній скарзі заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратурипросить скасувати рішення Ленінського районного суду
м. Дніпропетровська від 31 травня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 березня 2024 року, ухваливши нове судове рішення про задоволення позову.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
18. У травні 2024 року заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури подав касаційну скаргу на рішення Ленінського районного суду
м. Дніпропетровська від 31 травня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 березня 2024 року.
19. Ухвалою Верховного Суду від 24 травня 2024 року відкрито касаційне провадження, витребувано із суду першої інстанції матеріали справи, які у липні 2024 року надійшли до Верховного Суду.
20. Ухвалою Верховного Суду від 12 грудня 2024 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
21. Підставою касаційного оскарження судових рішень прокурор зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду
від 08 листопада 2023 року у справі № 206/4841/20, від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16,
від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15, у постановах Верховного Суду від 22 жовтня 2020 року у справі № 752/11904/17, від 07 лютого 2024 року у справі № 363/2229/18, від 08 січня 2024 року у справі № 357/2478/21,
від 08 листопада 2023 року у справі № 646/2138/19, від 25 жовтня 2023 року у справі № 372/2962/21, від 27 березня 2024 року у справі № 462/5463/18,
від 15 березня 2023 року у справі № 755/172/18, від 02 серпня 2022 року у справі № 206/1198/19, від 29 березня 2023 року у справі № 754/9233/17,
від 08 лютого 2023 року у справі № 520/7423/16, від 01 березня 2023 року у справі № 199/2819/17, від 28 вересня 2022 року у справі № 369/6522/17,
у постанові Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року у справі
№ 6-140цс14 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
22. Касаційна скарга мотивована тим, що єдиним належним способом захисту порушеного речового права неволодіючого власника, майно якого вибуло з його володіння поза його волею, є витребування нерухомого майна від володіючого невласника. В свою чергу, спосіб захисту порушених майнових прав особи, у якої витребувано за рішенням суду майно на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, передбачений статтями
661 та 390 ЦК України. ЦК України визначає механізм повного відшкодування заподіяних кінцевим набувачем збитків.
23. Звертає увагу, що будь-які приписи, зокрема, і приписи Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування.
24. Зазначає, що при вирішенні справ подібної категорії, необхідно приймати до уваги використання підроблених документів про право власності на спірну квартиру, факт реєстрації та перепродажу квартири без відома і волі власника протягом короткого проміжку часу, низьку ціну, яка мала б викликати сумнів у відповідача, який, проявивши розумну обачність, ознайомившись зі змістом документів, що підтверджують право власності на квартиру, і, за необхідності, отримавши правову допомогу, мав би зважати на ці обставини при укладенні правочину купівлі-продажу.
Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу
25. У червні 2024 року Дніпровська міська рада подала відзив на касаційну скаргу прокурора, яку вважає обґрунтованою. Вказує, що прокурором наведено критерії, які дозволяють втручання у право власності, яке здійснюється згідно із законом, з легітимною метою та з дотриманням справедливого балансу між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, та інтересами особи, яка зазначає втручання в її право власності.
26. Звертає увагу, що ОСОБА_1 є реальною існуючою фізичною особою, а тому ОСОБА_2, як добросовісний набувач, може отримати обґрунтовану компенсацію чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно, звернувшись з позовом в порядку, передбаченому статтями 390 та 661 ЦК України.
27. У червні 2024 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення.
28. З огляду на відсутність відомостей про отримання ОСОБА_2 ухвали про відкриття касаційного провадження і копії касаційної скарги та час, необхідний для складання відзиву, колегія суддів вважає за необхідне продовжити їй строк на подання відзиву до 18 червня 2024 року та прийняти відзив.
29. Відзив ОСОБА_2 мотивований тим, що оскарженими судовими рішеннями захищені права її родини, яка постраждала в результаті бездіяльності прокуратури, халатності працівників міської ради, протиправних дій нотаріуса. Наполягає, що квартиру вона придбала у порядку та спосіб, встановлені законом.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
30. Згідно зі свідоцтвом про право власності на житло, виданого 22 жовтня 2012 року УЖГ Дніпропетровської міської ради на підставі розпорядження
від 22 жовтня 2012 року № 6/154-12, право власності на квартиру
АДРЕСА_1 належить ОСОБА_3 .
31. Розпорядженням Дніпропетровського міського голови № 415-р
від 08 серпня 2014 року житловому будинку АДРЕСА_3 присвоєно адресу АДРЕСА_3 .
32. ОСОБА_1 є дочкою ОСОБА_3, який помер
ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після смерті ОСОБА_3, 27 січня 2020 року ОСОБА_1 звернулась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини.
33. 30 січня 2020 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Щетіловою О. В. прийнято рішення про державну реєстрацію права приватної власності (з відкриттям розділу), індексний номер 50932704 від 03 лютого 2020 року, на підставі свідоцтва про право власності на житло від 22 жовтня 2012 року, виданого УЖГ Дніпропетровської ради, на квартиру АДРЕСА_4 за ОСОБА_3 та внесено запис про реєстрацію права власності номер 35299783.
34. 03 лютого 2020 року приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Щетілова О. В. видала ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстроване в реєстрі за № 2026.
35. На підставі рішення приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Щетілової О. В. від 03 лютого 2020 року право власності на квартиру АДРЕСА_2 було зареєстровано за ОСОБА_1 .
36. 14 березня 2020 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 укладений договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Райською Т. М., зареєстрований в реєстрі за № 1488, відповідно до умов якого ОСОБА_2 набула права власності на однокімнатну квартиру
АДРЕСА_2 загальною площею 33,1 кв.м., житловою площею 16,8 кв.м., що було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
37. Згідно з відомостями, наданими Департаментом адмінпослуг і дозвільних процедур Дніпровської міської ради від 28 січня 2020 року
№ 14/5-879, ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, був зареєстрований за адресою: квартира АДРЕСА_2, з 18 червня 1992 року по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1, з реєстраційного обліку не знятий.
38. 23 березня 2020 року до ЄРДР внесено відомості за
№ 42020042640000047 про кримінальне правопорушення, передбачене частиною першою статті 190 КК України.
39. Відповідно до листа департаменту ЖГ Дніпровської міської ради
від 10 березня 2020 року № 1/12-3719 інформація про передачу у власність громадянам шляхом приватизації квартири
АДРЕСА_2, відсутня. Свідоцтво про право власності на квартиру на ім`я ОСОБА_3 органом приватизації не видавалося.
40. Згідно з відомостями КП "ДМБТІ" Дніпровської міської ради станом на 31 грудня 2012 року в інвентаризаційній справі за адресою:
АДРЕСА_3, відомості про реєстрацію права власності на квартиру
№ 5 за ОСОБА_1 або іншою особою відсутні. Житловий будинок
АДРЕСА_3, в який увійшла квартира № 5, зареєстровано за місцевою радою на підставі рішення виконкому Ленінського району від 08 вересня
1989 року № 486, про що видано реєстраційне посвідчення від 25 січня
1990 року, зареєстроване в КП "ДМБТІ" ДОР, та записано в реєстрову книгу
№ 19 за реєстровим № 658.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
41. Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
42. Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
43. Звертаючись до суду з цим позовом, прокурор вказував, що оспорюваним рішенням державного реєстратора та державною реєстрацією за відповідачем ( ОСОБА_2 ) права власності на спірне нерухоме майно порушено права держави, в особі Дніпровської міської ради, як законного власника цього майна.
44. Відмовляючи у задоволенні вимог до приватного нотаріуса, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, вказав, що в даному випадку нотаріус (державний реєстратор) є неналежним відповідачем.
45. Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у пункті 36 постанови від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно має розглядатися як спір, що пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно.
46. У справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного реєстратора при реалізації відповідних функцій, якщо позовні вимоги спрямовані на захист приватного (майнового) права, заснованого на нормах цивільного законодавства, реєстратор має залучатися до участі у справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.
47. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц зроблено висновок, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
48. Таким чином висновок судів про відмову у задоволенні вимог прокурора до приватного нотаріуса Щетілової О. В. у зв`язку з їх пред`явленням до неналежного відповідача є правильним.
49. Судами попередніх інстанцій також правильно вказано, що за обставин цієї справи, вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину не можуть призвести до захисту прав, які прокурор вважав порушеними.
50. Згідно з положеннями частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;
2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;
3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
51. В постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц наведено правовий висновок про те, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
52. Таким чином, право на витребування майна з чужого володіння не потребує визнання недійсним правочину, за яким майно вибуло від законного власника, воно лише обмежене добросовісністю набувача і зберігається за власником за умови, якщо майно вибуває з володіння власника поза його волею, що й повинно бути доведено в суді.
53. Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.
54. Близькі за змістом висновки наведені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункт 98), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 115, 116),
від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (пункт 80), від 22 червня
2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 74).
55. Вирішуючи спір, апеляційний суд вказав, що на підставі свідоцтва про право власності на житло від 12 жовтня 2012 року право власності на квартиру АДРЕСА_2 перейшло від її власника Дніпровської міської ради до ОСОБА_3, проте за встановлених у справі обставин, підтверджених відповідними доказами, приватизація спірної квартири не здійснювалась.
56. Таким чином, апеляційний суд правильно встановив, що у розглядуваній справі спростована юридична презумпція права власності як
ОСОБА_3, який не приватизував квартиру, так і ОСОБА_1, яка не могла успадкувати це майно після смерті ОСОБА_3 .
57. Оскільки ОСОБА_1, незаконно набувши право власності на квартиру
АДРЕСА_2, відчужила її на підставі договору купівлі-продажу від 14 березня 2020 року ОСОБА_2, суд апеляційної інстанції дійшов загалом правильного висновку, що ефективним способом захисту прав територіальної громади м. Дніпра, які прокурор вважав порушеними, є віндикаційний позов про витребування квартири.
58. Вирішуючи питання про витребування майна з володіння іншої особи потрібно оцінювати наявність або відсутність добросовісності набувача нерухомого майна, на чому неодноразово наголошувала Велика Палата Верховного Суду (постанова від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц, постанова від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, постанова
від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19).
59. Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
60. Поняття "майно" у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
61. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини втручання держави в право на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання.
62. Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону, нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм. Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними із втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що ставиться для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому Європейського суду з прав людини у питаннях оцінки пропорційності, як і в питаннях наявності суспільного, публічного інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах. Тож для розкриття критерію пропорційності вагоме значення має визначення судами добросовісності/недобросовісності набувача майна.
63. Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).
64. Якщо спірне майно є об`єктом нерухомості, то для визначення добросовісності його набувача крім приписів статті 388 ЦК України слід застосовувати спеціальну норму пункту 1 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17, від 01 квітня 2020 року у справі №610/1030/18, від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17.
65. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною. Не може добросовісний набувач відповідати у зв`язку із бездіяльністю влади в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі №521/8368/15,
від 18 березня 2020 року у справі 199/7375/16 та від 20 травня 2020 року у №199/8047/16.
66. У цьому аспекті заслуговує на увагу рішення Європейського Суду з прав людини від 20 жовтня 2011 року в справі "Рисовський проти України" щодо застосування гарантій, визначених у статті 1 Першого протоколу до Конвенції, зокрема, щодо необхідності додержання принципу "належного урядування" при втручанні держави у право особи на мирне володіння своїм майном. У пунктах 70-71 зазначеного рішення наголошено, що на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Потреба державного органу виправити минулу помилку не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
67. Також на цьому наголошував ЄСПЛ і в рішенні від 11 січня 2024 року у справі "Шмакова проти України".
68. Згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц, розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (постанова Великої Палати Верховного Суду
від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо.
69. Відмовляючи в задоволенні вимог про витребування спірної квартири у ОСОБА_2, суд апеляційної інстанції вказав, що вона є добросовісним набувачем та не могла знати про недобросовісну поведінку продавця, а тому вважав, що задоволення позову в цій частині призведе до того, що
ОСОБА_2 буде позбавлена житла, зокрема, через дії та бездіяльність як органів місцевої влади, які не вжили відповідних заходів до збереження свого майна протягом тривалого періоду часу; нотаріуса, дії якого є предметом перевірки правоохоронних органів, та продавця квартири, яка діяла недобросовісно.
70. Врахувавши обставини оплатного набуття ОСОБА_2 права власності на квартиру; наявні на момент купівлі нерухомості в державних реєстрах відомості про ОСОБА_1 (доньку спадкодавця), як власника квартири; нотаріальну форму правочинів щодо відчуження майна; купівлю
ОСОБА_2 спірної однокімнатної квартири загальною площею 33,1 кв. м,житловою площею 16,8 кв. м за ринковою ціною (еквівалент 21 500 дол. США); відсутність відомостей щодо обізнаності ОСОБА_2 про обставини вибуття квартири із власності міської ради, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що за цих обставин витребування у ОСОБА_2, як добросовісного набувача, спірної квартири становитиме непропорційне втручання у мирне володіння цим майном, призведе до порушення статті
1 Першого протоколу до Конвенції та покладе на неї надмірний індивідуальний тягар, спричинений втратою житла.
71. В аспекті необхідності дотримання принципу пропорційності та справедливого балансу між інтересами сторін, заслуговує на увагу факт здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні
№ 42020042640000047 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого статтею 190 КК України за фактом незаконного вибуття спірної квартири з комунальної власності. Встановлення винних осіб та притягнення їх до відповідальності, у тому числі майнової, спрямоване на забезпечення належної сатисфакції у зв`язку з порушенням прав територіальної громади.
72. Подібного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 22 травня
2024 року у справі № 521/17063/18.
73. Апеляційний суд визначився з характером спірних правовідносин, нормами матеріального права, які підлягають застосування, та надавши правову оцінку добросовісності набувача спірного майна і можливості порушення положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції, дійшов правильного висновку по відсутність правових підстав для задоволення позову прокурора, заявленого в інтересах Дніпровської міської ради.
74. Враховуючи, що апеляційним судом обґрунтовано змінено рішення суду першої інстанції, відсутні підстави для скасування цього рішення Верховним Судом.
75. В межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховним Судом не встановлено підстав для висновку, що апеляційний суд ухвалив оскаржене судове рішення із неправильним застосуванням норм матеріального права або із порушенням норм процесуального права.
76. Відповідно до першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального прав. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду