ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 грудня 2024 року
м. Київ
справа № 630/21/22
провадження № 61-6244св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_1,
відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог за первісним та зустрічним позовами - орган опіки та піклування виконавчого комітету Люботинської міської ради Харківської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Авілова Олена Михайлівна, на рішення Люботинського міського суду Харківської області, в складі судді Зінченко О. В., від 25 жовтня 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду, в складі колегії суддів: Яцини В. Б., Бурлака І. В., Мальованого Ю. М., від 27 березня 2024 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
1. У січні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини.
2. Позов мотивований тим, що з березня по грудень 2015 року вона проживала однією сім`єю з ОСОБА_2 і ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_3 .
3. Із грудня 2015 року стосунки між сторонами фактично припинилися, оскільки у відповідача виникли відносини з іншою жінкою.
4. Після народження сина вона вимушена була залишитися проживати у батьків відповідача, оскільки не мала власного житла та грошових коштів.
5. Відповідач не надавав матеріальної допомоги на утримання сина, не приймав участі у його вихованні.
6. Вона постійно зазнавала психологічного насилля з боку матері ОСОБА_2, яка принижувала її, кричала та могла підняти руку.
7. Оскільки спільне проживання разом з батьками відповідача стало нестерпним та вона побоювалася за психологічне здоров`я дитини, у серпні 2021 року почала із сином проживати окремо.
8. Між сторонами була досягнута усна домовленість, що ОСОБА_3 по черзі тиждень мешкає у матері, а тиждень - у батька.
9. У жовтні 2021 року батько відповідача вчергове забрав онука погуляти, провести час разом, але в обумовлений час дитину додому не повернув. З цього часу родина відповідача утримує дитину в себе, а їй перешкоджають у спілкуванні з сином та всіляко налаштовують його проти неї. Всі спроби повернути сина, або хоча б поспілкуватися з ним, виявилися марними.
10. Наголошує, що має роботу, стабільний дохід, можливість утримувати дитину та бажання займатися його вихованням і розвитком.
11. Посилаючись на те, що для дитини буде краще проживати з матір`ю, яка створить для нього відповідні умови та забезпечить його матеріально, ОСОБА_1 просила суд визначити з нею місце проживання сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 .
12. У липні 2022 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини.
13. Зустрічний позов мотивований тим, що навесні 2015 року він познайомився з позивачкою, у них розпочалися відносини, а через деякий час ОСОБА_1 повідомила про вагітність.
14. За їх спільним рішенням відповідачка переїхала жити в будинок його батьків, а ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився син - ОСОБА_3 .
15. Із червня 2015 року по 2018 рік вони з ОСОБА_1 фактично мешкали як сусіди, спільного господарства не вели, шлюбні відносини у них не склалися, а із 2018 року він став мешкати окремо від відповідачки.
16. З народження сина він піклується про нього, дбає, займається його вихованням та утриманням, а мати, навпаки, не займається дитиною, не приділяє їй належної уваги, підвищує голос, застосовувала фізичну силу.
17. З 2018 року між сторонами була досягнута домовленість, що син тиждень знаходиться у матері, а тиждень - у батька. Протягом 2021 року дитина мешкала у батька, проте 14 вересня 2021 року мати взяла сина на кілька днів та повезла його у невідомому напрямку, приховала від батька його місце перебування та приблизно місяць утримувала дитину у себе.
18. 08 жовтня 2021 року його батько, за згодою ОСОБА_1, забрав дитину та з цього часу син проживає разом з ним та його родиною.
19. Він не заперечує проти спілкування сина з матір`ю, але лише в його присутності.
20. Посилаючись на те, що саме він займається розвитком та вихованням дитини, яка не бажає спілкуватися з матір`ю, ОСОБА_2 просив суд визначити проживання ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 з батьком.
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
21. Рішенням Люботинського міського суду Харківської області
від 25 жовтня 2023 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 27 березня 2024 року, відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 та задоволено зустрічний позов ОСОБА_2 .
Визначено місце проживання ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, разом з батьком ОСОБА_2, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
22. Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій вказали, що обоє батьків мають достатньо бажання та прагнення забезпечити своєму сину належні умови для життя та розвитку.
23. Водночас суди не погодились із висновком органу опіки та піклування виконавчого комітету Люботинської міської ради Харківської області
від 27 жовтня 2022 року № 03-36/2450, який вважав за доцільне визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 з матір`ю ОСОБА_1, оскільки встановили, що на час вирішення справи дитина тривалий час проживає разом з батьком та його родиною, забезпечена всім необхідним, отримує достатньо уваги, доглянута, що дає підстави стверджувати, що малолітній ОСОБА_3 знаходиться у родинному, безпечному та спокійному середовищі.
24. Суди вважали, що задоволення позову ОСОБА_1 призведе до примусового вилучення дитини зі звичного середовища і матиме значний негативний вплив на психічний стан семирічної дитини. При цьому судами було враховано думку малолітнього ОСОБА_3, який в судовому засіданні зазначив, що майже не пам`ятає своєї біологічної матері та не має бажання з нею спілкуватись. Крім того, ОСОБА_3 пояснив, що йому подобається проживати з батьком та його дружиною, яку він також називає матір`ю, дідом та бабою.
25. Апеляційний суд погодившись із висновками суду першої інстанції, додатково звернув увагу, що ОСОБА_1 виїхала за кордон і не надала доказів, які б підтверджували її спроможність забезпечити належні умови проживання сина разом з нею за межами України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
26. У касаційній скарзі ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат
Авілова О. М., просить скасувати рішення Люботинського міського суду Харківської області від 25 жовтня 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 27 березня 2024 року, ухваливши нове судове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 та відмову в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 .
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
27. У квітні 2024 року ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат
Авілова О. М., подала касаційну скаргу на рішення Люботинського міського суду Харківської області від 25 жовтня 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 27 березня 2024 року.
28. Ухвалою Верховного Суду від 06 червня 2024 року відкрито касаційне провадження, витребувано із суду першої інстанції матеріали справи, які у червні 2024 року надійшли до Верховного Суду.
29. Ухвалою Верховного Суду від 12 грудня 2024 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
30. Підставою касаційного оскарження судових рішень заявниця зазначає пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, посилаючись на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування положень статті 161 СК України у подібних правовідносинах.
31. Касаційна скарга мотивована тим, що проживання дитини з матір`ю в Італії відповідатиме інтересам дитини, сприятиме безпечному середовищу.
32. Зазначає, що сама ОСОБА_1 є вихованкою дитячого будинку, а син є єдиною для неї рідною людиною.
33. Вважає, що виховання ОСОБА_3 в сім`ї ОСОБА_2 не відповідає його інтересам, оскільки нав`язування неповаги до рідної матері не може вважатись належним вихованням. Первинно дідусь ОСОБА_3 із застосуванням обману забрав сина до м. Люботин, після чого телефон дитини розбили з метою перешкоджання позивачці у спілкування з сином.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
34. У червні 2024 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
35. Відзив мотивований тим, що доводи, викладені в касаційній скарзі, були перевірені судами та їм вже надана оцінка.
36. Звертає увагу, що матеріали справи не містять відомостей про те, який статус має ОСОБА_1 у зв`язку з проживанням в Італії, її заробіток, умови проживання та чи є вони придатними для проживання разом з малолітньою дитиною.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
37. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в зареєстрованому шлюбі не перебували.
38. ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився син ОСОБА_3 .
39. Починаючи із жовтня 2021 року, та на час вирішення справи судами, ОСОБА_6 проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Разом із ним проживають батько ОСОБА_2, його дружина ОСОБА_7, дід ОСОБА_8 та баба ОСОБА_9 .
40. Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 пояснили, що ОСОБА_1 є гарною матір`ю, яка постійно опікувалась благополуччям сина ОСОБА_3, забезпечувала йому все необхідне для повноцінного життя та розвитку. Натомість, батько недостатньо уваги приділяв сину. До того, як дитині виповнилось 5 років, зрідка з ним бачився. ОСОБА_3 було добре з матір`ю. Після жовтня 2021 року, коли дід ОСОБА_3 забрав його та потім вони із батьком не повернули дитину матері, остання намагалась домовитись щодо спілкування з дитиною, намагалась його повернути, однак це не вдавалось. Позивачка зверталась в поліцію з цього приводу.
41. Свідки ОСОБА_8, ОСОБА_7, ОСОБА_9, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16 пояснили, що ОСОБА_1 недостатньо уваги приділяла сину. Від самого народження не хотіла брати його на руки. Фактично дитиною займались дід та баба, влаштували його до дитячого садку, займались лікуванням тощо. Проблеми із зором та іншими хворобами дитини вирішував відповідач та його батьки. Перші роки життя ОСОБА_3 жив разом із ОСОБА_1 в будинку батьків відповідача. Потім ОСОБА_1 переїхала спочатку до Харкова, а згодом до Люботина та жила в орендованій квартирі. У жовтні 2021 року ОСОБА_3 забрали жити до себе відповідач та його батьки, мотивуючи це тим, що дитина сама виявила таке бажання. Свідки зазначають, що ніяких перешкод у спілкуванні ОСОБА_3 із матір`ю ніхто не чинить, натомість він сам не виявляє бажання спілкуватись із нею.
42. Згідно висновку виконавчого комітету Люботинської міської ради Харківської області № 03-36/2450 орган опіки та піклування вважав доцільним визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3, 2016 року народження, разом із матір`ю ОСОБА_1 .
Комісія вказала, що в будинку, де проживав хлопчик, тепло, прибрано та затишно, для нормального виховання та розвитку ОСОБА_3 створено достатні умови: є окрема кімната, окреме ліжко, диван, стіл, багато іграшок, книжки, одяг, який відповідає сезону. Разом із ними в будинку проживають баба ОСОБА_9, дід ОСОБА_8 та офіційна дружина батька
ОСОБА_7, які приймають участь у вихованні ОСОБА_3 .
43. Крім того, орган опіки та піклування вказав, що батьки дитини зарекомендували себе турботливими та сумлінними. Кожен з них бажає опікуватися сином ОСОБА_3, намагаються забезпечити його всім необхідним та створити належні умови для нормального розвитку дитини. Однак батьки не можуть дійти згоди щодо виховання малолітнього сина, поділу участі в житті хлопчика та його постійного місця проживання. Конфлікт полягає в тому, що через особисті неприязні стосунки між батьками, вплив на ситуацію зі сторони баби, як наслідок, вони не можуть мирно домовитися щодо виховання сина та встановлення постійного місця проживання ОСОБА_3 .
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
44. Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
45. Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
46. Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
47. Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
48. Відповідно до статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
49. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України "Про охорону дитинства").
50. Згідно зі статтею 12 Закону України "Про охорону дитинства" на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
51. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
52. Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті
27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року зі змінами, схваленими резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року
№ 50/155, ратифікованої постановою Верховної Ради від 27 лютого 1991 року № 789-X11 (далі - Конвенція про права дитини) держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
53. У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
54. Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків (частина перша статті 160 СК України).
55. Відповідно до частини першої статті 161 СК України, якщо мати та батько,
які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.
56. В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (частина перша статті 3 Конвенції про права дитини).
57. У рішенні ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі "М. С. проти України", заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
58. У параграфі 54 рішення ЄСПЛ "Хант проти України" від 07 грудня
2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.
59. Аналіз наведених норм права, практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
60. Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
61. При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
62. Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.
63. Такий висновок є усталеним у практиці Верховного Суду (див., зокрема: постанову Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі
№ 402/428/16-ц, постанови Верховного Суду: від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17, від 02 листопада 2020 року у справі
№ 552/2947/19, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17,
від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 23 вересня 2021 року у справі № 223/306/20,
від 01 березня 2023 року у справі № 643/16285/20, від 22 травня 2024 року у справі № 757/13109/21-ц).
64. Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів зокрема щодо визначення місця проживання дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
65. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста
статті 19 СК України).
66. У розглядуваній справі наявний висновок органу опіки та піклування, з якого вбачається наявність між сторонами конфлікту щодо виховання сина ОСОБА_3 та визначення його місця проживання.
Орган опіки та піклування дійшов висновку, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зарекомендували себе турботливими та сумлінними батьками. Кожен з них бажає опікуватися сином ОСОБА_3, намагаються забезпечити його всім необхідним та створити належні умови для нормального розвитку дитини.
Посилаючись на принципи 2 та 6 Декларації прав дитини, прийнятої Генеральною асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, відповідно до яких малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю, комісія вважала за доцільне визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3, разом із матір`ю ОСОБА_1 .
67. Суди попередніх інстанцій не погодились із вказаним висновком органу опіки та піклування, оскільки встановили, що на час вирішення справи дитина тривалий час проживає разом з батьком та його родиною, забезпечена всім необхідним, отримує достатньо уваги, доглянута, що дає підстави стверджувати, що він знаходиться у родинному, безпечному та спокійному середовищі.
68. Суди вважали, що визначення місця постійного проживання
ОСОБА_3 разом із матір`ю ОСОБА_1, яка виїхала закордон, фактично призведе до примусового вилучення дитини зі звичного середовища та матиме негативний вплив малолітню дитину.
69. Верховний Суд погоджується із цим висновком судів, оскільки наразі відсутні докази на підтвердження необхідності зміни постійного місця проживання дитини, її звичного середовища, з огляду на інтереси самої дитини, які переважають над інтересами і бажаннями її батьків.
70. Судами не встановлено, що наразі визначення місця постійного проживання дитини з матір`ю матиме більш позитивний вплив на дитину.
71. При цьому судами враховано, що в будинку, де проживає ОСОБА_3 з батьком та його сім`єю, створені належні умови для виховання дитини.
72. Натомість ОСОБА_1 виїхала за кордон, а апеляційний суд вказав на відсутність в матеріалах справи доказів, які б підтверджували спроможність позивачки забезпечити належні умови проживання сина разом з нею в Італійській Республіці.
73. Висновок органу опіки та піклування приймався з посиланням на Декларацію прав дитини, прийняту Генеральною асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, проте, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц відступила від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі
№ 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17 про те, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю.
74. Відповідно до статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.
75. Схожі зі статтею 171 СК України положення, закріплені і у статті
12 Конвенції про права дитини, згідно з якою держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю. З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою під час будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що стосується дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства.
76. Відповідно до статті 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року (дія якої, відповідно до Закону України від 03 серпня
2006 року № 69-V, поширюється зокрема на розгляд судами справ про визначення місця проживання дитини) під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган:
a) визначає, чи має він достатньо інформації для прийняття рішення
в найвищих інтересах дитини, і в разі необхідності одержує додаткову інформацію, зокрема від суб`єктів батьківської відповідальності;
b) якщо внутрішнім законодавством дитина визнається такою, що має достатній рівень розуміння: - упевнюється в тому, що дитина отримала всю відповідну інформацію;- у відповідних випадках консультує особисто дитину (у разі необхідності - приватно) сам або через інших осіб чи інші органи
в зрозумілий дитині спосіб, якщо це явно не суперечить найвищим інтересам дитини; - надає можливість дитині висловлювати її думки;
c) приділяє належну увагу думкам, висловленим дитиною.
77. Стаття 3 Європейської конвенції про здійснення прав дітей поєднує у собі право дитини бути почутою з правом на отримання інформації: в ході судового розгляду, діти повинні отримувати всю необхідну інформацію, консультації, висловлювати свою думку і бути проінформованими про можливі наслідки висловлення цих думок та можливі наслідки будь-якого рішення. Має бути застосований підхід, який врівноважує право дитини на захист і враховує індивідуальні потреби та думки дитини.
78. У рішенні від 02 лютого 2016 року у справі "N.Ts. and Others v. Georgia", заява № 71776/12, § 72, ЄСПЛ вказував, що діти мають право на те, щоб
з ними консультувалися та їх вислуховували з питань, що їх стосуються. Зокрема по мірі того, як діти дорослішають, і з плином часу вони можуть формулювати власну думку про свій контакт (спілкування) з батьками, суди повинні приділяти належну увагу їхнім поглядам і почуттям, а також праву на повагу до їхнього приватного життя.
79. Верховний Суд звертає увагу, що дитина є суб`єктом права
і, незважаючи на неповну цивільну дієздатність, має певний обсяг прав, до основних із яких належить право, із досягненням відповідного рівня соціального та особистісного розвитку (достатнього рівня розуміння), вільно висловлювати свою думку щодо питань, які стосуються її життя, та право бути почутою будь-яким органом чи особою, уповноваженою на вирішення цих питань.
80. Закріплення вказаних прав у національному та міжнародному законодавстві підкреслює, що дитина має право на повагу до свого приватного життя, а суд не може допускати свавільного втручання у права дитини.
81. Під час вирішення спору про визначення місця проживання дитини, суд, зважаючи на вік (рівень розуміння) дитини та обставини справи, може безпосередньо заслухати її думку, шляхом проведення бесіди (опитування) у судовому засіданні, за участі, якщо це необхідно, фахівця з дитячої психології. Крім того думка дитини може бути з`ясована, зокрема в процесі складання висновку органу опіки та піклування, проведення експертизи тощо.
82. Думка дитини, яка не досягла віку 14 років, при вирішенні спору про визначення її місця проживання не може розглядатися судом, як право вето, разом із тим ухвалення судом рішення всупереч вільно висловленій думці дитини, яка досягла достатнього рівня розуміння, повинно бути належним чином мотивоване в першу чергу інтересами дитини.
83. У розглядуваній справі суд першої інстанції провів бесіду із малолітнім ОСОБА_3, в ході якої хлопчик пояснив, що майже не пам`ятає своєї матері і йому подобається проживати з батьком.
84. Заслухавши пояснення дитини, міський суд констатував, що хлопчик надавав пояснення за відсутності батька та інших членів сім`ї, з якими він проживає, в залі судового засідання поводив себе спокійно, відповідав на запитання як стосовно вирішення питання щодо місця його проживання, так і щодо інших тем доволі охоче та невимушено.
85. Надавши належну оцінку поданим учасниками справи доказам, суди дійшли цілком обґрунтованого висновку, що на даному етапі життя житини її найкращим інтересам відповідатиме проживання разом із батьком.
86. Водночас Верховний Суд не може залишити поза увагою той факт, що мати та батько мають рівні права і обов`язки щодо дитини, а спільна участь обох батьків у вихованні дитини сприяє її гармонійному розвитку.
87. Отже саме по собі визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 з батьком не повинно негативно відображатись на взаємовідносинах сина із матір`ю.
88. ОСОБА_1 не позбавлена батьківських прав, має право брати участь у вихованні дитини, безперешкодно спілкуватися із сином, брати першочергову участь у вирішенні всіх питань пов`язаних із життям та здоров`ям дитини (освіта, лікування, дозвілля тощо).
89. У випадку недосягнення батьками згоди щодо способів участі матері у вихованні дитини, ОСОБА_1 вправі звернутися до органу опіки та піклування або суду для визначення такого порядку.
90. Верховний Суд звертає увагу, що ні батько дитини, ні будь-хто із членів його сім`ї, не повинні перешкоджати матері у здійсненні її батьківських прав щодо сина, а вчинення таких дій особами, з якими проживає дитина, може свідчити про намагання поставити свої особисті інтереси та бажання понад найкращі інтереси дитини.
91. З огляду на викладене, відповідача необхідно попередити про неприпустимість створення перешкод у здійсненні ОСОБА_1 її батьківських прав щодо малолітнього сина ОСОБА_3 .
92. Залежно від обставин, які можуть виникнути в подальшому, визначене у цій справі місце проживання дитини може бути змінено як за згодою батьків та дитини, так і в судовому порядку.
93. Застосування у цій справі спільної опіки (почергового проживання дитини у кожного із батьків) наразі є неможливими, оскільки батьки дитини мешкають в різних країнах.
94. Ухвалюючи оскаржені судові рішення, суди не стверджували, що визначення місця проживання дитини разом із матір`ю є недоцільним через неналежне ставлення її до виконання своїх батьківських обов`язків, а лише про те, що відсутні підстави для примусової зміни поточних умов життя малолітньої дитини.
95. Щодо доводів заявниці про запровадження воєнного стану в України, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що при вирішенні судами спорів про визначення місця проживання дитини, сама по собі дія воєнного стану на території України не свідчить про пріоритет батьків, які виїхали за межі України перед батьками, які залишаються в Україні. Це питання судам необхідно вирішувати з огляду на кожну сімейну ситуацію та найкращі інтереси конкретної дитини.
96. У розглядуваній справі апеляційний суд правильно звернув увагу, що ОСОБА_1 на момент вирішення спору, не надала доказів, які б підтверджували її умови проживання в Італійській Республіці.
97. Верховний Суд на стадії касаційного перегляду не уповноважений досліджувати та оцінювати нові докази, зокрема додані до касаційної скарги, які заявниця не надавала судам попередніх інстанцій.
98. В межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не встановлено підстав для висновку, що суди ухвалили оскаржені рішення із неправильним застосуванням норм матеріального права або із порушенням норм процесуального права.
99. Відповідно до першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального прав. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Керуючись статтями 2, 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду