ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 грудня 2024 року
м. Київ
справа № 522/17681/16-ц
провадження № 61-10264св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя - доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство "Альфа Банк", правонаступником якого є Акціонерне товариство "Сенс Банк",
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Сєвєрової Є. С., Вадовської Л. М., Комлевої О. С., від 13 червня 2024 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2016 року Акціонерне товариство "Альфа-Банк" (далі - АТ "Альфа-Банк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 18 лютого 2008 року
№ 2008-690/Ф03.14-020 у розмірі 46 674,42 дол. США та заборгованості за кредитним договором від 27 жовтня 2006 року № 690/Ф03.14-119 у розмірі 13 389,47 дол. США.
Позов обґрунтовано тим, що 27 жовтня 2006 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" (далі - АКБ "Укрсоцбанк") та ОСОБА_1 укладено договір споживчого кредиту, відповідно до якого банк надав відповідачу грошові кошти у сумі 30 000 дол. США з графіком повернення кредиту, передбаченим пунктом 1.1 договору з кінцевим терміном повернення всієї заборгованості до 26 жовтня 2016 року зі сплатою 13 % річних.
Також, 18 лютого 2008 року між АКБ "Укрсоцбанк" та ОСОБА_1 укладено договір споживчого кредиту, відповідно до якого банк надав відповідачці грошові кошти у сумі 40 000 дол. США з графіком повернення кредиту, визначеним у пункті 1.1 договору, з кінцевим терміном - 17 лютого 2018 року зі сплатою 13 % річних.
Відповідачка умови вказаних договорів кредиту не виконує, порушує строки повернення кредитів та сплати процентів, що призвело до виникнення простроченої заборгованості за кредитом, відсотками, заборгованості зі сплати пені за несвоєчасне повернення кредиту та пені за несвоєчасно повернення відсотків, унаслідок чого за кредитним договором від 27 жовтня 2006 року утворилась заборгованість за період з 27 жовтня 2006 року до 07 липня 2016 року у розмірі 13 389,47 дол. США, що на день подання позову еквівалентно 332 256,99 грн, та за кредитним договором від 18 лютого 2008 року за період з 18 лютого 2008 року до 07 липня 2016 року - 46 674,42 дол. США, що на день подання позову еквівалентно 1 158 216,30 грн.
Посилаючись на викладене, АТ "Альфа-Банк" як правонаступник АКБ "Украсоцбанк" просило суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором від 18 лютого 2008 року № 2008-690/Ф03.14-020 за період з 27 жовтня 2006 року до 07 липня 2016 року у розмірі 46 674,42 дол. США та заборгованість за кредитним договором від 27 жовтня 2006 року № 690/Ф03.14-119 за період з 18 лютого 2008 року до 07 липня 2016 року у розмірі 13 389,47 дол. США.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси у складі судді Абухіна Р. Д. від 07 червня 2021 року у задоволенні позову АТ "Альфа Банк" відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт отримання відповідачкоюкредитних коштів у розмірах,вказаних укредитних договорах; надані представником позивача розрахунки вимог банку виготовлені під час складання позову, а не під час здійснення господарської операції або безпосередньо після її закінчення із зазначенням всіх вищевказаних реквізитів, посад та підписи осіб, відповідальних за здійснення операцій в банку та правильність їх оформлення; розрахунки банку не є доказом безспірності розміру грошових вимог позивача, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин, так як частина квитанцій свідчить про те, що відповідачкою здійснювалося погашення заборгованості відповідними сумами коштів, які згідно з розрахунками банк зараховував не в повній мірі, а частково.
Крім того, суд першої інстанції виходив з необхідності відмови у позові у зв`язку із відсутністю предмету спору, оскільки відповідно до податкової декларації про доходи відповідача за 2019 рік вбачається, що у 3 кварталі 2019 року АТ "Укрсоцбанк", діючи як податковий агент, здійснив прощення стосовно боргу відповідачки.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Одеського апеляційного суду від 13 червня 2024 року апеляційну скаргу правонаступника АТ "Альфа Банк" - АТ"Сенс Банк" задоволеночастково. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 червня 2021 року скасовано та ухвалено нове про часткове задоволення позову.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь правонаступника АТ "Альфа Банк" - АТ "Сенс Банк" заборгованість за договором кредиту від 27 жовтня 2006 року № 690/Ф03.14-119 у розмірі 8 300,02 дол. США, заборгованість за договором кредиту від 18 лютого 2008 року № 2008-690/Ф03.14-020 у розмірі 27 665,49 дол. США та відсотки у розмірі 2 182,49 дол. США. В іншій частині позову відмовлено.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що на підтвердження отримання відповідачкою коштів банк надав заяву № 20, підписану ОСОБА_1 18 лютого 2008 року про видачу їй готівки у розмірі 40 000 дол. США згідно з договором від 18 лютого 2008 року № 2008-690/Ф03.14-020, а відповідно до квитанції від 27 жовтня 2006 року № 3 відповідачка в день укладення кредитного договору № 690/Ф03.14-119 внесла на рахунок банку кошти у розмірі 1 515 грн за кредитне обслуговування.
Вказані докази доводять факт отримання відповідачем кредитних коштів у розмірах, визначених умовами кредитних договорів, вказані обставини відповідачем належними та допустимими доказами не спростовані.
Відповідачка не довела ту обставину, що банк зараховував кошти на погашення кредитної заборгованості за двома кредитними договорами у меншому розмірі, ніж вона сплачувала.
Надані банком виписки за особовими рахунками відповідачки у сукупності з іншими доказами підтверджують наявність заборгованості у визначеному банком розмірі.
Натомість відповідачка не надала суду докази на спростовування як факту надання кредитних коштів в розмірах, визначених кредитними договорами, так і розміру боргу.
Кредитний договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, тому незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу.
Встановивши момент прострочення зобов`язань за вказаними кредитними договорами, суд апеляційної інстанції стягнув на користь банку заборгованість в межах строку дії договорів з урахуванням трирічного строку позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачкою.
В частині стягнення пені за несвоєчасне повернення кредиту та пені за несвоєчасне повернення відсотків відмовлено, оскільки розрахунок здійснено банком поза межами строку кредитування.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
17 липня 2024 року ОСОБА_1 через підсистему "Електронний суд" подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного суду від 13 червня 2024 року.
Ухвалою Верховного Суду від 29 серпня 2024 року відкрито касаційне провадження, витребувано із суду першої інстанції цивільну справу № 522/17681/16-ц, відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання постанови Одеського апеляційного суду від 13 червня 2024 року.
01 серпня 2024року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду апеляційної інстанціїскасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду України та Верховного Суду від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2355цс15, від 12 березня 2020 року у справі № 713/1548/18, від 14 грудня 2016 року у справі № 752/16018/15-ц, від 15 лютого 2021 року у справі № 187/1063/16-ц, від 24 березня 2021 року у справі № 159/2146/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Переглядаючи справу у апеляційному порядку, суд апеляційної інтанції вийшов за межі доводів апеляційної скарги, досліджував і встановлював обставини, стосовно яких у сторін не виникало спору, відхилив письмові докази, які надані відповідачкою, визнані і не оспорювались позивачем, натомість взяв до уваги письмові докази, які викликають сумніви щодо їх достовірності.
Апеляційний суд не врахував, що стягнення банком завищених відсотків підтверджується виписками за особовими рахунками.
Якщо умовами кредитного договору передбачається право банку в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом у разі настання певних умов, то збільшення банком розміру процентної ставки за цим кредитним договором в односторонньому порядку є правомірним за умови, що рішення банку про таку зміну було прийняте з додержанням установленої кредитним договором процедури повідомлення позичальника з наступним підписанням додаткової угоди.
Квитанція від 27 жовтня 2006 року № 3 не відповідає критерію достатності для підтвердження факту отримання відповідачкою грошових коштів у розмірі 30 000 дол. США за кредитним договором від 27 жовтня 2006 року № 690/Ф03.14-119. Інших доказів на підтвердження вказаного факту не надано.
Зазначений у розрахунку банку розмір заборгованості не узгоджується з інформацією, що міститься у виписках за рахунком відповідачки.
Судом неправильно застосовано позовну давність у вказаній справі, оскільки відповідачка в рахунок погашення заборгованості здійснила останній платіж 18 січня 2013 року, а не 31 жовтня 2006 року (за кредитним договором від 27 жовтня 2006 року №690/Ф03.14-119).
Апеляційний суд не врахував обставин прощення АТ "Укрсоцбанк" боргу відповідачці відповідно до статті 605 ЦК України, що підтверджується податковою декларацією про доходи останньої за 2019 рік.
Доводи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу відповідачки від банку до суду не надходив.
Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
27 жовтня 2006 року між АКБ "Укрсоцбанк" та ОСОБА_1 укладено договір кредиту № 690/Ф03.14-119, за умовами якого банк надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 30 000 дол. США, зі сплатою 13 %річних та порядком погашення суми основної заборгованості - з листопада 2006 року до жовтня 2016 року щомісячно рівними частками по 250 дол. США, з кінцевим терміном погашення заборгованості закредитом до 26 жовтня 2016 року на умовах, визначених цим договором (пункт 1.1 договору).
Згідно з пунктом 2.4 договору сторони визначили, що нарахування процентів за користування кредитом здійснюється у валюті кредиту в останній робочий день місяця без урахування останнього робочого та послідуючих неробочих днів місяця проценти нараховуються з розрахунку факту/360.
Сплата процентів та основної суми кредиту здійснюється у валюті кредиту на рахунок № НОМЕР_1 в банківському відділенні АКБ "Укрсоцбанк" не пізніше десятого числа місяця наступного за тим, в якому нараховані проценти. У випадку, якщо десяте число місяця є неробочим днем, то позичальник зобов`язаний сплатити суму нарахованих процентів, згідно з пунктом 2.4, а суму кредиту - пункту 1.1 цього договору, у попередній робочий день (пункти 2.4.1, 2.4.2).
Відповідно до пункту 2.5 кредитного договору у разі простроченої заборгованості за кредитом та несплачених процентів за використання, погашення заборгованості позичальників за цим договором здійснюється в наступній черговості: прострочена заборгованість за нарахованими процентами; прострочена заборгованість за кредитом; строкова заборгованість за нарахованими процентами; строкова заборгованість за кредитом; пеня за порушення строків повернення кредиту та сплати процентів; штраф.
Позичальник зобов`язався своєчасно та в повному обсязі погашати кредит із нарахованими процентами за фактичний час його використання та можливими штрафними санкціями в порядку, визначеному пунктом 1.1. цього договору (пункти 3.3.7., 3.3.8., 3.3.9);
Згідно з пунктом 4.5 договору у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов`язків, визначених пунктами 3.3.8, 3.3.9 цього договору, протягом більше, ніж 60 календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та відповідно, позичальник зобов`язаний протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредитом, нараховані штрафні санкції (штраф, пеню).
18 лютого 2008 року між АКБ"Укрсоцбанк" та ОСОБА_1 укладено договір кредиту № 2008-690/Ф03.14-020, за умовами якого банк надає позичальнику грошові кошти у розмірі 40 000 дол. США зі сплатою 13 % річних та порядком погашення суми основної заборгованості - з березня 2008 року до січня 2018 року щомісячно,рівними платежами по 334 дол. США, та в лютому 2018 року - 254 дол. США, з кінцевим терміном погашення заборгованості 17 лютого 2018рокуна умовах, визначених цим договором (пункт 1.1 договору).
Сплата процентів та основної суми кредиту здійснюється у валюті кредиту на рахунок № НОМЕР_2 в банківському відділенні АКБ "Укрсоцбанк" не пізніше десятого числа місяця наступного за тим, в якому нараховані проценти. У випадку, якщо десяте число місяця є неробочим днем, то позичальник зобов`язаний сплатити суму нарахованих процентів, згідно з пунктом 2.4, а суму кредиту - пункту 1.1 цього договору, у попередній робочий день (пункт 2.4.1).
Умови кредитного договору від 18 лютого 2008 року щодо погашення заборгованості та порядку її зарахування аналогічні умовам, викладеним в договорі кредиту від 27жовтня 2006 року № 690/Ф03.14-119.
Відповідно до розрахунку вимог банку у зв`язку з неповерненням позичальником кредитної заборгованості за договором від 27жовтня 2006 року №690/Ф03.14-119 станом на 08липня 2016 року в ОСОБА_1 наявна заборгованість у розмірі 13 389,47 дол. США, що на день подання позову еквівалентно 332 256,99 грн, та яка складається з: 8 300,02 дол. США, що еквівалентно205 963,32 грн, - заборгованість за кредитом;1 120,55 дол. США, що еквівалентно 27 806,22 грн, - заборгованість за відсотками;2 589,24 дол. США, що еквівалентно 64 251,47 грн, - пеня за несвоєчасне повернення кредиту; 1 379,66 дол. США, що еквівалентно 34 235,98 грн, - пеня за несвоєчасне повернення відсотків.
Відповідно до розрахунку вимог банку у зв`язку з неповерненням позичальником кредитної заборгованості за договором від 18лютого 2008 року № 2008-690/Ф03.14-020 станом на 08липня 2016 року в ОСОБА_1 наявна заборгованість у розмірі 46 674,42 дол. США, що на день подання позову еквівалентно 1 158 216,30 грн, та яка складається з: 27 665,49 дол. США, що еквівалентно 686 513,55 грн, - заборгованість за кредитом;6 948,76 дол. США, що еквівалентно 172 432,08 грн, - заборгованість за відсотками;7 204,02 дол. США, що еквівалентно 178 766,30 грн, - пеня за несвоєчасне повернення кредиту; 4 856,15 дол. США, що еквівалентно120 504,37 грн- пеня за несвоєчасне повернення відсотків.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
За змістом частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно з частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.
Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 цього Кодексу).
За змістом статей 256-258 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша, п`ята статті 261 ЦК України).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц (провадження № 14-10цс18) зроблено висновок про те, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Оскільки договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок відповідача повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу. У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів.
За результатами оцінки доказів апеляційним судом встановлено, що між АКБ "Укрсоцбанк" та ОСОБА_1 укладено договорикредиту від 27 жовтня 2006 року № 690/Ф03.14-119 та від 18 лютого 2008 року
№ 2008-690/Ф03.14-020, за яким банк надав ОСОБА_2 кредити відповідно у розмірі 30 000 дол. США та у розмірі 40 000 дол. США, а відповідачка зобов`язалася повернути банку отримані кредити, а також сплатити проценти за користування кредитними коштами, до26жовтня 2016 року за договором № 690/Ф03.14-119 та до 17 лютого 2018 року за договором № 2008-690/Ф03.14-020, однак свої зобов`язання належним чином не виконала, внаслідок чого виникла заборгованість за кредитом та процентами.
Позов у цій справі подано до суду у вересні 2016 року.
Таким чином, оскільки сторонами кредитних договорів погоджені строки внесення щомісячних платежів, які включають обов`язковий платіж за кредитом та проценти за користування кредитом, суд апеляційної інстанції правильно застосував строки позовної давності, обмеживши нарахування заборгованості трьома роками, що передували зверненню позивача до суду.
При цьому судом правильно вказано, що обчислення процентів за користування кредитом слід здійснювати з урахуванням строків кредитування, визначених договорами.
Обставини виникнення між АКБ "Укрсоцбанк" та ОСОБА_1 правовідносин, заснованих на договорах кредиту, фактичне отримання позичальницею кредитних коштів в зазначених сумах та неналежне виконання відповідачкою зобов`язань з повернення кредиту та сплати процентів підтверджено, зокрема, змістом вчинених правочинів, підписаних ОСОБА_1, що останньою не спростовано, а також заявою, підписаною ОСОБА_1 18 лютого 2008 року про видачу їй готівки у розмірі 40 000 дол. США згідно з договором № 2008-690/Ф03.14-020, квитанцією від 27 жовтня 2006 року № 3 про внесення відповідачкою в день укладення кредитного договору № 690/Ф03.14-119 на рахунок банку грошових коштів, зокрема, за кредитне обслуговування.
Крім того, сплата ОСОБА_1 періодичних платежів за вказаними кредитними договорами свідчить про визнання позичальницею як факту отримання, так і використання нею кредитних коштів.
Колегія суддів відхиляє доводи відповідачки про те, що не отримувала кредитні кошти.
На підтвердження наявності в ОСОБА_1 заборгованості позивач, серед іншого, надавав до суду виписки з її рахунку.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (стаття 13 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін
(частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частинами п`ятою та шостою статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Відповідно до частин першої та другої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Отже, належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами у процесі встановлення об`єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом.
Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду, наголошуючи на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування, зазначила, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Подібні висновки викладені у також постановах Верховного Суду
від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18,
від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17, від 21 вересня 2022 року у справі № 645/5557/16-ц.
У постанові від 06 травня 2020 року у справі № 372/223/17 Верховний Суд зазначив, що факт отримання кредиту може бути доведено не лише заявою про видачу готівки, а й сукупністю інших доказів, зокрема: кредитним договором, меморіальними ордерами на видачу коштів, виписками про рух коштів по рахунку, заявами на переказ готівки тощо.
Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", згідно з якою підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75.
Виписка з рахунку особи, яка відповідає зазначеним вимогам та надана відповідно до вимог закону, є документом, який може бути доказом і який суду необхідно оцінити відповідно до вимог цивільного процесуального закону при перевірці доводів про реальне виконання кредитного договору.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 372/223/17, на яку є посилання у касаційній скарзі, від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18, від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц, від 26 травня 2021 року у справі № 204/2972/20, від 13 жовтня 2021 року у справі № 209/3046/20, від 01 червня 2022 року у справі № 175/35/16-ц.
Враховуючи викладене, надані банком розрахунки заборгованості за кредитними договорами та виписки щодо боржниці ОСОБА_1, які містять відомості щодо руху коштів за кредитним зобов`язанням, апеляційний суд обґрунтовано взяв до уваги під час вирішення спору у цій справі, надавши оцінку вказаним документам як доказам у справі встановив складові кредитної заборгованості.
З огляду на це колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що надані позивачем розрахунки заборгованості не підтверджені первинними бухгалтерськими документами, тому не є належним та допустимими доказами у справі.
Колегія суддів зауважує, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази, перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду (постанова Верховного Суду від 22 серпня 2023 року в справі №922/1280/22).
Заперечуючи проти позовних вимог, відповідачка не надала суду обґрунтований контррозрахунок як на підтвердження факту дотримання нею встановлених договорами графіків платежів, так і на спростування наведених банком розрахунків заборгованості в частині основної суми кредиту та нарахованих процентів.
Аргументи про те, що суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки доводам відповідачки щодо пропуску банком строку позовної давності, спростовані змістом оскарженого судового рішення, згідно з яким суд стягнув заборгованість не за увесь період кредитування, а за останні 3 роки, що передували зверненню до суду, що відповідає вимогам статті 257 ЦК України.
Посилання заявниці на обставини прощення АТ "Укрсоцбанк" боргу відповідачці відповідно до статті 605 ЦК України не доведені належними та допустимими доказами.
Верховний Суд у постанові від 03 серпня 2022 року у справі № 756/11478/19 дійшов висновку, що прощення боргу є одностороннім правочином, що не звільняє кредитора - юридичну особу, що вчинила такий правочин, від обов`язку оформити документ бухгалтерського обліку, в якому відображено зміст зобов`язання, що припиняється прощенням боргу, а будь-якого кредитора - від обов`язку в суді доказувати відповідні обставини. Дії кредитора щодо прощення (анулювання) заборгованості за кредитним договором, зобов`язання за яким було припинено раніше, спричиняють виникнення у боржника обов`язку зі сплати податків за відсутності будь-якого зобов`язання.
Відповідний документ бухгалтерського обліку кредитора щодо прощення боргу відповідачки за кредитними договорами від 18 лютого 2008 року
№ 2008-690/Ф03.14-020 та від 27 жовтня 2006 року № 690/Ф03.14-119 у матеріалах справи відсутній.
Крім того, у відомостях з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утримання податків за 3 квартал 2019 року, отриманих відповідачкою на запит у електронному вигляді від 27 квітня 2021 року, сума утриманого податку не нараховувалась та не перераховувалась.
З огляду на встановлені обставини, суд апеляційної інстанції правильно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, надав оцінку наданим сторонами доказам і зробив обґрунтований висновок про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.
Доводи касаційної скарги висновків судк не спростовують, значною мірою зводяться до необхідності переоцінки доказів, тоді як встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня
2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Верховний Суд враховує, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони, хоча пункт 1 статті 6 і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент (рішення ЄСПЛ у справі "Ruiz Toriya v. Spaine", заява від 09 грудня 1994 року № 18390/91, § 29). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення у справі "Hirvisaari v. Finland", заява від 27 вересня 2001 року № 49684/99, § 2).
У справі, що розглядається, надано відповідь на всі істотні питання, що виникли при кваліфікації спірних відносин. Наявність у скаржника іншої точки зору на встановлені судом обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості ухваленого апеляційним судом рішення та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь скаржника.
Посилання заявниці в касаційній скарзі на неврахування судами висновків, викладених у постановах Верховного Суду України та Верховного Суду від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2355цс15, від 12 березня 2020 року у справі № 713/1548/18, від 14 грудня 2016 року у справі № 752/16018/15-ц, від 15 лютого 2021 року у справі № 187/1063/16-ц, від 24 березня 2021 року у справі № 159/2146/15-ц, є помилковими, оскільки зміст правовідносин та фактичні обставини, встановлені у вказаних справах, та у переглядуваній справі, не є тотожними.
В межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховним Судом не встановлено підстав для висновку, що суд апеляційної інстанції ухвалив рішення із неправильним застосуванням норм матеріального права або із порушенням норм процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваної постанови апеляційного суду - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду