ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 грудня 2024 року
м. Київ
справа № 203/5356/23
провадження № 61-13543св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачка - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 вересня 2024 року у складі колегії суддів: Єлізаренко І. А., Деркач Н. М., Свистунової О. В., і виходив з такого.
Зміст позовної заяви та її обґрунтування
1. У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом вселення, встановлення порядку користування квартирою.
2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що вони з відповідачкою перебували у зареєстрованому шлюбі. Відповідно до рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 20 серпня 2020 року у справі № 203/2982/19 вони є співвласниками (по 1/2 частині) квартири АДРЕСА_1 . Зазначена квартира складається з приміщень: 1 - коридор площею 5,3 кв. м; 2 - туалет площею
0,8 кв. м; 3 - ванна площею 2,0 кв. м; 4 - кухня площею 5,0 кв. м; 5 - житлова кімната площею 17,5 кв. м; 6 - житлова кімната площею 11,3 кв. м; 7 - житлова кімната площею 12,6 кв. м; 8 - коридор площею 1,4 кв. м; І - балкон площею
1,7 кв. м.
3. Посилався на те, що він не може користуватися належною йому квартирою, оскільки відповідачка не надає доступ до неї. ОСОБА_2 з дитиною після початку війни виїхала до Німеччини, а у спірній квартирі проживає її матір.
4. Акцентував увагу на тому, що з метою задоволення інтересів всіх співвласників майна доцільно визначити наступний порядок користування квартирою: виділити йому у користування житлову кімнату 5 площею 17,5 кв. м, виділити у користування ОСОБА_2 дві кімнати, а саме: 6 - житлова кімната площею 11,3 кв. м; 7 - житлова кімната площею 12,6 кв. м, загальною площею 23,9 кв. м, та залишити у спільному користуванні коридор, кухню, ванну кімнату та вбиральню.
5. Позивач вважаd, що визначення такого порядку користування квартирою не порушуватиме право співвласників.
6. Dраховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд: усунути йому перешкоди у користуванні квартирою
АДРЕСА_1 шляхом вселення, встановити наступний порядок користування цією квартирою: виділити йому у користування житлову кімнату 5, площею 17,5 кв. м; виділити у користування ОСОБА_2 дві кімнати: 6 - житлова кімната площею 11,3 кв. м; 7 - житлова кімната площею 12,6 кв. м, загальною площею 23,9 кв.м; залишити у спільному користуванні коридор, кухню, ванну кімнату та вбиральню.
Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції
7. Заочним рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 22 лютого 2024 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 .
8. Усунуто ОСОБА_1 перешкоди у користуванні власністю шляхом його вселення у квартиру
АДРЕСА_1 .
9. Визначено порядок користування квартирою
АДРЕСА_1 таким чином: виділено у користування ОСОБА_1 житлову кімнату площею 17,5 кв. м; виділено у користування ОСОБА_2 (з урахуванням неповнолітньої дочки) житлову кімнату 6 площею 11,3 кв. м та житлову кімнату 7 площею 12,6 кв. м; коридор 1 площею 5,3 кв. м, туалет 2 площею 0,8 кв. м, ванну 3 площею 2,0 кв. м, кухню 4 площею 5,0 кв. м, коридор 8 площею 1,4 кв. м, балкон І площею 1,7 кв. м залишено у загальному користуванні.
10. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що створення перешкододним власником спірної квартири (відповідачкою) користуватися цією квартирою іншому власникові (позивачеві) є підставою для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні його власністю шляхом вселення. Крім того, суд першої інстанції вважав за можливе виділити сторонам у користування житлові приміщення, що відповідають розміру їх часток у праві власності, не припиняючи спільну часткову власність сторін та не змінюючи розміру часток співвласників. Зауважено, що запропонований позивачем порядок користування квартирою не порушує прав іншого співвласника (відповідачки), оскільки приміщення, що йому виділяється, є значно меншим за його ідеальну частку у спільному майні.
11. Ухвалою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 24 квітня 2024 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 22 лютого 2024 року залишено без задоволення.
Основний зміст та мотиви судового рішення апеляційного суду
12. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 03 вересня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Заочне рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 22 лютого 2024 року скасовано.
13. Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом вселення, встановлення порядку користування квартирою задоволено частково.
14. Усунуто ОСОБА_1 перешкоди у користуванні власністю шляхом його вселення у квартиру
АДРЕСА_1 . У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
15. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм процесуального права, зокрема розглянув справу без належного повідомлення відповідачки та за неповного з`ясування обставин, що мають значення для розгляду справи.
16. З урахуванням встановлених фактів перешкоджання позивачу користуватися належною йому частиною квартири з боку іншого співвласника - відповідачки у справі, суд апеляційної інстанції вважав доведеними і обґрунтованими позовні вимоги ОСОБА_1 про усунення йому перешкод у користуванні власністю шляхом вселення.
17. Водночас, з огляду на те, що запропонований позивачем порядок користування квартирою здійснений з відступленням від рівності часток двох співвласників та не забезпечить кожному з співвласників можливості на власний розсуд користуватися належною йому на праві приватної власності 1/2 частиною житлової площі спірної квартири (кімната, площею 17,5 кв. м, яку позивач просить виділити йому у користування, є прохідною), а тому встановити порядок користування спірною квартирою з дотриманням прав кожного із співвласників на володіння, користування та розпорядження відповідно до їх часток у праві спільної власності неможливо.
Узагальнені доводи касаційної скарги
18. 30 вересня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 вересня 2024 року, ухвалити нове судове рішення про задоволення позову в повному обсязі.
19. Підставами касаційного оскарження вказаної постанови апеляційного суду заявник зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, посилаючись на те, що апеляційний суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-1500цс15, у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 363/928/16, від 26 травня 2021 року у справі № 750/11539/18, від 12 серпня 2021 року у справі № 644/5579/18, від 08 вересня 2021 року у справі № 761/44705/19,
від 15 вересня 2021 року у справі № 719/637/20 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також не дослідив зібрані у справі докази та не надав їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
20. Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги, що запропонований ним порядок користування спірною квартирою враховує склад сім`ї сторін, наявність у квартирі трьох кімнат, розмір житлової площі, що припадає на одну особу, вимоги, що ставляться до жилого приміщення, а також взаємовідносини сторін. Більш того, він неодноразово наголошував, як в суді першої, так і в суді апеляційної інстанції, що він за власний кошт проведе ремонтні роботи зі встановлення стіни для ізоляції житлової кімнати 5. Відповідачка, заперечуючи проти задоволення позову, не наводить інших варіантів користування спірним житлом.
21. Вважає, що суд апеляційної інстанції помилково вважав, що визначений судом першої інстанції порядок користування спірним майном не відповідає належній йому частці, не врахував, що спірні правовідносини не стосуються поділу спільної власності, зміни розміру часток співвласників чи припинення режиму спільної власності. З урахуванням відсутності домовленості між сторонами щодо порядку користування спірним житлом, спір має бути вирішений судом. Суд апеляційної інстанції не вирішив спір, чим позбавив його можливості користуватися належним йому майном.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
22. Ухвалою Верховного Суду від 11 жовтня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі № 203/5356/23, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції
23. Ухвалою Верховного Суду від 14 листопада 2024 року відзив
ОСОБА_2 на касаційну скаргу повернуто без розгляду.
24. 29 листопада 2024 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
25. Ухвалою Верховного Суду від 11 грудня 2024 року справу призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Відзив на касаційну скаргу, який відповідав би вимогам статті 395 ЦПК України, до Верховного Суду не надійшов
Фактичні обставини справи, встановлені судами
26. З 13 вересня 2003 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано на підставі рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 30 жовтня 2018 року.
27. Від шлюбу сторони мають неповнолітню доньку ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
28. Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 20 серпня 2020 року у справі № 203/2982/19, яке набрало законної сили, задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя, визнання права власності, припинення права спільної сумісної власності. В порядку поділу спільного сумісного майна визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1, яка складається з приміщень: 1, 8 - коридори; 2 - вбиральня; 3 - ванна; 4 - кухня; 5,6,9 - житлові кімнати; 7 - кладова; І - балкон, загальною площею 57,6 кв. м, житловою площею 40,7 кв. м. Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1, яка складається з приміщень: 1,8 - коридори; 2 - вбиральня; 3 - ванна; 4 - кухня; 5, 6, 9 - житлові кімнати; 7 -кладова; І - балкон, загальною площею 57,6 кв. м, житловою площею 40,7 кв. м. Припинено право спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на квартиру
АДРЕСА_1 .
29. ОСОБА_1 зареєстрований у квартирі
АДРЕСА_1 з 18 січня 2001 року.
30. Спірна квартира
АДРЕСА_1 складається з таких приміщень: 1 - коридор площею 5,3 кв. м; 2 - туалет площею 0,8 кв. м; 3 - ванна площею 2,0 кв. м; 4 - кухня площею 5,0 кв. м;
5 - житлова кімната площею 17,5 кв. м; 6 - житлова кімната площею 11,3 кв. м; 7 - житлова кімната площею 12,6 кв. м; 8 - коридор площею 1,4 кв. м; І - балкон площею 1,7 кв. м.
31. Відповідно до листа № 43/9691ж від 15 липня 2021 року ДВП ГУНП в Дніпропетровській області "Про розгляд звернення" ОСОБА_1 повідомлено, що його скарга стосовно здійснення перешкод у користування частиною квартири АДРЕСА_1 розглянута. Звернення зареєстроване у Журналі єдиного обліку заяв та повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події ДВП ГУНП в Дніпропетровській області за № 203377 від 10 липня 2021 року. Встановлено, що вказане питання відноситься до цивільно-правових, яке слід вирішувати у судовому порядку. З ОСОБА_2 проведено індивідуально-профілактичну бесіду направлену не неприпустимість вчинення правопорушень, попереджено про персональну відповідальність відповідно до вимог чинного законодавства.
Позиція Верховного Суду
32. Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
33. Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
34. Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
35. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
36. Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
37. Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
38. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
39. Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном, а також право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.
40. Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
41. Згідно з частинами першою, другою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
42. За змістом частин першої та другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
43. Відповідно до положень статті 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.
44. Згідно з частинами першою та другою статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.
45. Частиною першою статті 356 ЦК України передбачено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
46. Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою (частина перша статті 358 ЦК України).
47. Спільна часткова власність є специфічною конструкцією, оскільки, існує: (а) множинність суб`єктів; (б) єдність об`єкта. Декільком учасникам спільної часткової власності завжди належить певна сукупність майна. Частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному з співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле.
48. Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
49. Судами попередніх інстанцій встановлено, що сторони є співвласниками квартири АДРЕСА_1 . Зазначена квартира складається з трьох житлових кімнат (кімната 5 площею 17,5 кв. м, кімната 6 площею 11,3 кв. м, кімната 7 площею 12,6 кв. м). Частки сторін у праві власності на квартиру є рівними та ідеальними - по 1/2 частині.
50. Постановою суду апеляційної інстанції у справі, яка переглядається в касаційному порядку, усунуто ОСОБА_1 перешкоди у користуванні власністю шляхом його вселення у спірну квартиру. Справа в цій частині в касаційному порядку не переглядається з огляду на доводи касаційної скарги та положення частини першої статті 400 ЦПК України.
51. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про встановлення порядку користування спільним майном, суд апеляційної інстанції вважав, що встановити порядок користування спірною квартирою з дотриманням прав кожного із співвласників на володіння, користування та розпорядження відповідно до їх часток у праві спільної власності неможливо.
52. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
53. Верховний Суд у постанові від 08 листопада 2023 року у справі
№ 761/42030/21 зауважував, що приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності.
54. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про встановлення порядку користування спірним житловим приміщенням, суд апеляційної інстанції не врахував наявність між співвласниками такого майна спору щодо користування ним. Більш того, вирішуючи спір у частині усунення ОСОБА_1 перешкод у користуванні належним йому майном, суд встановив, що відповідачка чинить перешкоди позивачу у доступі до нього. Відмова суду апеляційної інстанції у встановленні порядку користування спірним майном призводить до правової невизначеності у спірних правовідносин та відсутності реальної можливості у позивача реалізувати своє право на користування належним йому майном.
55. Верховний Суд вже зауважував, що первинне значення у врегулюванні відносин щодо порядку користування жилим приміщенням має домовленість. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування жилим приміщенням, такий порядок користування може встановити суд. Право на визначення порядку користування жилим приміщенням не пов`язано з певними межами (подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 753/95/21).
56. Висновок суду апеляційної інстанції про те, що запропонований позивачем варіант порядку користування спірним житлом є неналежним, оскільки значно зменшує його частку у праві користування спірним майном, слід визнати недоречним.
57. Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність (пункт 4 та 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).
58. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
59. Диспозитивність - це один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача. Якщо особою заявляється належна позовна вимога, спрямована на ефективний захист, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань. Така відмова призведе до необхідності особи повторно звертатись до суду за захистом своїх прав (які при цьому могли бути ефективно захищені), що невиправдано затягне вирішення справи по суті (пункт 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20).
60. Європейський суд з прав людини наголошував, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
61. Разом з тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, а й реальним.
62. Верховний Суд вже зауважував, що при встановленні порядку користування будинком (квартирою) кожному зі співвласників передається в користування конкретна частина будинку (квартири) з урахуванням його частки в праві спільної власності на будинок (квартиру). Разом з тим виділені в користування приміщення можуть бути і неізольовані, і не завжди точно відповідати належним співвласникам часткам, оскільки встановлення порядку користування майном не припиняє право спільної часткової власності на це майно (постанова Верховного Суду від 25 лютого 2021 року у справі
№ 761/36267/16-ц).
63. Правовідносини щодо встановлення порядку користування майном не стосуються розподілу майна для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим зберігається, а суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, співмірні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. Допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв`язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників (постанова Верховного Суду від 17 грудня 2019 року у справі № 486/171/18).
64. Зазначене узгоджується також з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року № 6-1500цс15, на яку посилається заявник у касаційній скарзі.
65. Звертаючись до суду з позовом у справі, яка переглядається в касаційному порядку, ОСОБА_1 зауважував, що найбільш доцільним та таким, що відповідатиме інтересам усіх співвласників спірного майна, є виділ йому у користування однієї кімнати, більшої за площею, а відповідачці - двох окремих кімнат, з урахуванням того, що з нею проживає спільна дочка сторін.
66. Суд апеляційної інстанції, не перевіривши наявність технічної можливості експлуатації відповідних житлових приміщень, дійшов передчасного висновку про неможливість встановлення запропонованого позивачем порядку користування, не надав оцінки доводам позивача щодо проведення робіт з відокремлення приміщень, якими запропоновано користуватися сторонам.
67. Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
68. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).
69. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
70. Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не надав належної правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам щодо можливості спільного використання житлового приміщення, не встановив необхідних для вирішення спору обставин, у зв`язку з чим дійшов передчасного висновку про відсутність підстав для задоволення вимог про встановлення порядку користування спірним нерухомим майном.
71. Усунути ці недоліки на стадії касаційного перегляду справи з урахуванням повноваження Верховного Суду та меж перегляду справи в касаційній інстанції (стаття 400 ЦПК України), коли необхідно встановлювати фактичні обставини та оцінювати докази, є неможливим.
72. Відповідно до пункту 1 частин третьої і четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
73. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.
74. За викладених обставин, враховуючи строк розгляду справи судами, повноваження суду апеляційної інстанції, а також скасування з обовʼязкових підстав рішення суду першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне скасувати оскаржене судове рішення суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про встановлення порядку користування квартирою, справу у цій частині направити на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.
75. При новому розгляді справи суду необхідно об`єктивно дослідити докази в їх сукупності, надати оцінку як доказам в цілому, так і кожному доказу окремо, мотивуючи відхилення або врахування кожного доказу й доводів учасників справи.
76. З огляду на те, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, розподіл судових витрат, згідно з приписами ЦПК України та усталеною судовою практикою, має здійснюватися тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, на підставі загальних правил розподілу судових витрат. Зазначене узгоджується з правовими висновками, викладеними у постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц.
Керуючись статтями 402, 403, 409, 411, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду