ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 грудня 2024 року
м. Київ
справа № 751/8698/23
провадження № 51-3330км24
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Новозаводського районного суду м. Чернігова від 05 січня 2024 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 01 квітня 2024 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023270340003106, за обвинуваченням
ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Славутича Київської області та жителя АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Новозаводського районного суду м. Чернігова від 05 січня 2024 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, та йому призначено покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 роки з конфіскацією майна, яке є його власністю.
Вирішено питання щодо процесуальних витрат і речових доказів.
Згідно з вироком, ОСОБА_7 у невстановлені досудовим слідством місці, день і час, але не пізніше 11 год 18 серпня 2023 року, шляхом переписки в месенджері "Telegram", діючи умисно, з метою протиправного збагачення з корисливих мотивів, вступив у попередню змову з невстановленою досудовим слідством особою, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження (далі - невстановлена особа), спрямовану на протиправне отримання доходів, шляхом незаконного збуту наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів.
Після чого, у невстановлені досудовим слідством місці, день і час, але не пізніше 19:36 год 19 серпня 2023 року, діючи умисно, з корисливих мотивів, за попередньою змовою з невстановленою особою, незаконно придбав та зберігав з метою збуту психотропні речовини, які містять у своєму складі особливо небезпечну психотропну речовину, обіг якої заборонено, - PVP масою не менше 2,2294 г, і психотропну речовину, обіг якої обмежено, - амфетамін масою не менше 0,0481 г у великих розмірах, за обставин, детально викладених у вироку.
Чернігівський апеляційний суд ухвалою від 01 квітня 2024 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишив без задоволення, а вирок місцевого суду стосовно ОСОБА_7 - без змін.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на невідповідність призначеного додаткового покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого через суворість, просить змінити судові рішення стосовно ОСОБА_7 в частині призначеного додаткового покарання та призначити ОСОБА_7 покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 роки без конфіскації частини квартири, яка є його власністю.
Вважає, що судові рішення є необґрунтованими, оскільки суди попередніх інстанцій у достатній мірі не врахували конкретних обставин справи і даних про особу його підзахисного та безпідставно застосували додаткове покарання у виді конфіскації майна. Зазначає, що судами належно не було враховано, що ОСОБА_7 щиро розкаявся, вказав місце свого тимчасового проживання, яке правоохоронцям було невідоме, розблокував свій мобільний телефон для огляду та добровільно видав заборонені речовини, те, що він має на утриманні малолітню дитину, проходив курс психо-соціальної реабілітації внаслідок вживання психотропних речовин, задовільно характеризується, раніше не судимий, кримінальне правопорушення вчинив вперше, внаслідок збігу тяжких особистих та сімейних обставин (розлучення з дружиною, проживання в гаражному приміщенні). Крім того, указує, що на банківських картках, які були вилучені в обвинуваченого, відсутні відомості про здійснення будь-яких транзакцій, які б вказували на отримання ним грошових коштів за протиправну діяльність, та під час обшуку за місцем проживання ОСОБА_7 не знайдено грошових коштів, отриманих ним унаслідок зайняття діяльністю, пов`язаною з незаконним збутом наркотичних засобів, психотропних речовин та їх аналогів.
Від учасників судового провадження заперечень на зазначену касаційну скаргу не надходило.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор ОСОБА_5 просила касаційну скаргу сторони захисту залишити без задоволення, а судові рішення щодо ОСОБА_7 - без зміни.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позицію прокурора, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви Суду
Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.
Висновок суду про доведеність винуватості, правильність кваліфікації дій ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 307 КК України, а також вид та розмір призначеного йому основного покарання із застосуванням ст. 69 КК України у касаційній скарзі захисника не оспорюються.
Доводи захисника щодо невідповідності призначеного судом додаткового покарання у виді конфіскації майна ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості є необґрунтованими.
Положеннями ст. 50 КК України визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору покарання, ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, який розглядає кримінальне провадження по суті, й повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання.
Частинами 1, 2 ст. 59 КК України передбачено, що покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також за злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки незалежно від ступеня їх тяжкості і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині КК.
Корисливим тяжким або особливо тяжким злочином може бути визнаний будь-який із злочинів, визначених у частинах 4, 5 ст. 12 КК України, якщо його вчинено із корисливих спонукань. Під корисливими спонуканнями слід розуміти бажання винного одержати внаслідок вчинення злочину матеріальні блага для себе або інших осіб, одержати чи зберегти певні майнові права, уникнути матеріальних витрат чи обов`язків або досягти іншої матеріальної вигоди. Санкція ч. 2 ст. 307 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від шести до десяти років з конфіскацією майна. У цій нормі конфіскація майна передбачена як обов`язкове додаткове покарання.
Як убачається із матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, призначаючи ОСОБА_7 покарання, передбачене санкцією ч. 2 ст. 307 КК України, із застосуванням ст. 69 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 роки із конфіскацією всього належного йому майна, врахував ступінь тяжкості кримінального правопорушення, яке є тяжким, наявність корисливого мотиву, дані про особу винного, який не працює, задовільно характеризується, раніше не судимий, на обліку у лікаря психіатра не перебуває, але доставлявся до кабінету медичних оглядів на стан сп`яніння в диспансерне наркологічне відділення з діагнозом: "Психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання невстановлених речовин, гостра інтоксикація неускладнена", проходження курсу психо-соціальної реабілітації в ГО "Чернігівський Центр Здорової Молоді". Також суд взяв до уваги обставини, які пом`якшують покарання: щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, добровільна видача заборонених речовин, надання допомоги на утримання малолітньої дитини та відсутність обставин, які б його обтяжували.
Враховуючи наведені обставини, місцевий суд, призначаючи ОСОБА_7 основне покарання, нижче від найнижчої межі, передбаченої санкцією ч. 2 ст. 307 КК України, з конфіскацією майна, зважаючи на корисливу мету вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, дійшов правильного висновку, що таке покарання буде необхідним та достатнім для його виправлення і попередження вчинення ним нових злочинів.
Апеляційний суд, переглянувши справу в апеляційному порядку, обґрунтовано залишив вирок місцевого суду стосовно ОСОБА_7 в частині призначеного додаткового покарання без змін, зазначивши в ухвалі підстави постановлення такого рішення.
Так, суд апеляційної інстанції, спростовуючи доводи, наведені захисником в апеляційній скарзі, про те, що місцевий суд при призначенні додаткового покарання належним чином не врахував конкретних обставин події та посткримінальної поведінки ОСОБА_7, його повне визнання провини, повідомлення про обставини злочину, щире розкаяння у вчиненому, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, те, що кримінальне правопорушення він вчинив вперше, внаслідок збігу тяжких особистих та сімейних обставин (розлучення з дружиною, проживання в гаражному приміщенні), дійшов висновку про те, що призначення ОСОБА_7 додаткової міри покарання у виді конфіскації майна судом першої інстанції є обґрунтованим, при тому, що її призначення віднесене до дискреційних повноважень суду та є індивідуальним в кожному випадку.
При цьому суд зважив на встановлені під час судового розгляду обставини вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення, а саме, що останній вчинив кримінальне правопорушення саме через обраний ним спосіб життя та можливість отримати безкоштовно психотропну речовину для власного вживання та прибуток, що підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами, відповідно до яких ОСОБА_7 було запропоновано роботу для здійснення "закладок", на що він погодився. Після чого між ОСОБА_7 та невстановленою особою були погоджені умови збуту обвинуваченим наркотичних засобів, у тому числі і за винагороду. Отже, ОСОБА_7 усвідомлював незаконність вчинюваних дій та наслідки, які настануть для нього у разі викриття, свідомо обрав для себе такий шлях заробітку та задоволення власних потреб.
З урахуванням конкретних обставин кримінального провадження та даних про особу обвинуваченого, колегія суддів апеляційного суду погодилася з призначенням додаткового покарання, обраного судом у межах санкції ч. 2 ст. 307 КК України. Апеляційний суд визнав, що підстави для не призначення додаткового покарання, зважаючи на скоєне ОСОБА_7 кримінальне правопорушення, відсутні.
На думку колегії суддів касаційної інстанції, такі висновки суду апеляційної інстанції з урахуванням конкретних обставин цього кримінального провадження відповідають принципам індивідуалізації та справедливості призначення додаткового покарання.
Суд не знаходить підстав для зміни оскаржуваних судових рішень унаслідок невідповідності призначеного судом додаткового покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого і не вважає таке призначене покарання явно несправедливим через його суворість.
Переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність рішень судів першої та апеляційної інстанцій, умотивованість висновків у них з питання правильності призначеного засудженому додаткового покарання, захисник у касаційній скарзі не навів, а тому вона не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд