ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 грудня 2024 року
м. Київ
справа № 278/3959/22
провадження № 51-5075км24
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Житомирського районного суду Житомирської області від 20 травня 2024 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 05 серпня 2024 року у кримінальному провадженні за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця смт Новогуйвинське Житомирського району та області, який зареєстрований та проживає в АДРЕСА_1 й на підставі ст. 89 КК України є таким, що не має судимості,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України.
Вступ
ОСОБА_7 06 листопада 2022 року приблизно о 15:00 в умовах воєнного стану вчинив відкрите викрадення майна потерпілого ОСОБА_8 із застосуванням насильства - удару в обличчя, зняв з руки годинник вартістю 825 грн, чим завдав потерпілому матеріальну шкоду на вказану суму.
Суд першої інстанції засудив ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.
Апеляційний суд після розгляду, зокрема, скарги представника потерпілого
вирок районного суду змінив в частині вирішення цивільного позову. У решті судове рішення залишив без змін.
Не погоджуючись з рішенням судів першої та апеляційної інстанцій, захисник подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного засудженому покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та його особі через суворість, просить скасувати оскаржувані судові рішення і призначити новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції.
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду в порядку касаційного розгляду має відповісти на доводи щодо:
- недоведення винуватості засудженого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України належними та допустимими доказами;
- постановлення судових рішень у цьому кримінальному провадженні з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону;
- наявності невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, крім іншого, у зв`язку з незастосуванням положень ст. 69 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Житомирський районний суд Житомирської області вироком від 20 травня
2024 року засудив ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.
Цим же вироком вирішено заявлений потерпілим цивільний позов, питання процесуальних витрат та долю речових доказів у цьому кримінальному провадженні.
Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 06 листопада
2022 року приблизно о 15:00 поблизу місця свого проживання, а саме у
АДРЕСА_2, реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на відкрите викрадення майна потерпілого ОСОБА_8, а саме наручного годинника, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, достовірно знаючи, що в Україні введено воєнний стан, а також розуміючи, що за його діями можуть спостерігати інші особи, завдав один удар в обличчя потерпілому, чим спричинив останньому ушкодження у вигляді синця та садна у виличній ділянці зліва, які належать до легких тілесних ушкоджень та не є небезпечними для життя та здоров`я особи, подолавши волю потерпілого до опору, зняв з руки наручний годинник марки "Касіо" вартістю 825 грн.
Далі ОСОБА_7 з викраденим майном зник з місця злочину, розпорядився ним на власний розсуд, чим завдав потерпілому ОСОБА_8 матеріальну шкоду на вказану вище суму.
Житомирський апеляційний суд ухвалою від 05 серпня 2024 року вирок районного суду змінив у частині вирішення цивільного позову. В іншій частині вирок залишив без змін.
Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного засудженому покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та його особі через суворість, просить скасувати судові рішення щодо
ОСОБА_7 і призначити новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції.
Свої доводи захисник аргументує тим, що судами першої та апеляційної інстанцій не встановлено належними та допустимими доказами винуватості його підзахисного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого
ч. 4 ст. 186 КК України.
Також захисник стверджує, що висновок експерта від 07 листопада 2022 року
№ 1897 не доводить винуватості його підзахисного у вчиненні інкримінованого злочину, оскільки за результатами судово-медичного обстеження виявлені у потерпілого тілесні ушкодження не свідчать про їх спричинення саме засудженим та, що такі ушкодження не отримані потерпілим у результаті падіння з висоти власного зросту.
Разом з тим, на думку захисника, дані отримані в ході проведення такої слідчої дій як слідчий експеримент за участю потерпілого є недопустимим доказом, оскільки понятою у ньому була ОСОБА_9, яка надалі була допитана судом у якості свідка, однак такі показання судом було визнано недопустимим доказом з підстав її участі у вказаній слідчій дії.
При цьому захисник указує на те, що суд першої інстанції, а в подальшому й апеляційний суд порушили загальні засади призначення покарання, унаслідок чого визначили засудженому занадто суворе покарання До того ж стверджує, що суди не зважили на міцність соціальних зв`язків засудженого та не врахували як обставини, що пом`якшують засудженому покарання: відсутність попередніх судимостей, наявність постійного місця проживання та місця реєстрації, до затримання був працевлаштований, його позитивну характеристику, стан здоров`я, перенесені хвороби та необхідність в продовженні лікування, тривалий сплив часу з моменту вчинення засудженим злочину, відсутність тяжких наслідків, що в сукупності давало судам підстави призначити засудженому покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції інкримінованого йому кримінального правопорушення.
Також захисник стверджує, що рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 370 КПК України і що в ньому всупереч вимогам ст. 419 КПК України не надано належної оцінки, зокрема, доводам апеляційної скарги захисника.
Позиції інших учасників судового провадження
У запереченні на касаційну скаргу захисника представник потерпілого просить залишити її без задоволення як безпідставну.
У судовому засіданні захисник виступив на підтримку поданої касаційної скарги, а прокурор заперечував щодо її задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, думку захисника та прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені в касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга захисника не підлягає задоволенню з таких мотивів.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Як установлено в частинах 1, 2 ст. 438 КПК України, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Стосовно доводів касаційної скарги захисника про те, що районним судом, а в подальшому й апеляційним судом не доведено належними та допустимими доказами винуватості засудженого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. При цьому законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Згідно з положеннями п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України вирок суду першої інстанції повинен містити, зокрема, формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення; статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений; докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів.
У свою чергу, відповідно до ст. 419 КПК України в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено: короткий зміст вимог, викладених у апеляційній скарзі, та зміст судового рішення суду першої інстанції; узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, й узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження; обставини, установлені судами першої та апеляційної інстанцій, з посиланням на докази; мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними та мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався.
За нормами ч. 1 ст. 94 КПК України слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Недопустимість обґрунтування обвинувачення особи у вчиненні злочину на доказах, одержаних незаконним шляхом, закріплена в ч. 3 ст. 62 Конституції України.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово
зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані їм докази, а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Таким чином, обвинувачення особи у вчиненні кримінального правопорушення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних у результаті порушення або обмеження її конституційних прав і свобод, крім випадків, у яких Основний Закон України допускає такі обмеження.
Збирання, перевірка та оцінка доказів можливі лише в порядку, передбаченому законом. Відповідно до ст. 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому законом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню; процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, висновки експертів.
Визнаватися допустимими і використовуватися як докази в кримінальному провадженні можуть тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог кримінального процесуального законодавства. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі.
Аналіз положення ч. 3 ст. 62 Конституції України дає підстави для висновку, що обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення не може бути обґрунтоване фактичними даними, одержаними в незаконний спосіб, а саме: з порушенням конституційних прав і свобод людини і громадянина; з порушенням встановлених законом порядку, засобів, джерел отримання фактичних даних; не уповноваженою на те особою тощо.
Так, перевіркою матеріалів кримінального провадження колегія суддів установила, що висновки суду про винуватість засудженого у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення за обставин, установлених судом і викладених у вироку, ґрунтуються на зібраних органами досудового розслідування та досліджених у судовому засіданні доказах.
З вироку районного суду убачається, що відповідно до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України у мотивувальній його частині суд виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, з достатньою конкретизацією встановив та зазначив місце, час, мотив та спосіб вчинення кримінального правопорушення, його наслідки, зазначив дії засудженого.
Як видно з матеріалів кримінального провадження, засуджений заперечував свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України. Проте суд, визнаючи його винним у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, обґрунтовано послався у вироку на показання потерпілого ОСОБА_8,який у суді першої інстанції пояснив, зокрема, те, що 06 листопада 2022 року він побачив на дорозі машину, поруч із якою стояв засуджений та ще двоє людей. На капоті автомобіля стояли пляшки з пивом та горілкою. До нього підійшов засуджений і попросив цигарку, інші двоє хлопців просто стояли поруч, з ним не розмовляли. Він відповів засудженому, що в нього немає цигарки, після чого засуджений схопив його за куртку, почав шарпати, зламав застібку на куртці, повалив на землю та завдав
2-3 удари кулаком правої руки йому в обличчя. Від ударів на обличчі під лівим оком та на голові утворились садна, йшла кров, потім утворився синець, від ударів закривався рукою. На руці в нього був годинник, який засуджений наказав зняти. Отримавши відмову, засуджений самостійно зняв годинник з руки й поклав його собі в кишеню. Просив повернути годинник назад, але засуджений забрав його і пішов до авто. Також потерпілий пояснив, що має інвалідність І групи, а його мати є його опікуном.
Крім того, суд послався на показання допитаних у судовому засіданні свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11, які не були очевидцями подій, що інкримінуються засудженому, однак бачили кожен окремо, як потерпілий та засуджений спілкувалися, а свідок ОСОБА_11 бачила подряпину на обличчі потерпілого.
Показання зазначених учасників кримінального провадження є логічними, послідовними та узгоджуються з іншими наявними у матеріалах цього провадження доказами.
Разом з тим, допит потерпілого та свідків районним судом було проведено у відповідності до вимог статей 352, 353 КПК України, зокрема попереджено про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань та завідомо неправдиві показання.
У свою чергу, апеляційний суд під час апеляційного перегляду цього провадження не знайшов підстав сумніватися в правдивості показань потерпілого та свідків на підтвердження винуватості засудженого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України, з таким висновком суду погоджується і колегія суддів.
Крім показань потерпілого тасвідків, винуватість засудженого доводитьсядослідженими в судовому засіданні письмовими доказами, яким судом першої інстанції надано належну оцінку, зокрема:
- рапортом помічника чергового відділу поліції № 1 Житомирського РУП ГУНП в Житомирській області ОСОБА_12 від 06 листопада 2022 року, яким зафіксовано отримання та реєстрацію в журналі єдиного обліку за № 11219 заяви ОСОБА_13, про те, що 06 листопада 2022 року приблизно о 15:00 ОСОБА_14 завдав тілесних ушкоджень та відкрито викрав з руки годинник марки "Касіо" у її сина ОСОБА_8 (т. 1, а. п. 155, 156);
- рапортом помічника чергового відділу поліції № 1 Житомирського РУП ГУНП в Житомирській області ОСОБА_12 від 06 листопада 2022 року, яким зафіксовано отримання та реєстрацію в журналі єдиного обліку за №11226 заяви працівниці ТМО № 1 Левандовської, яка повідомила, що до них звернувся ОСОБА_8, якого побив маловідомий на ім`я ОСОБА_15 . Діагноз: садна, подряпина лівої щоки (т. 1, а. п. 157);
- протоколом прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію від 06 листопада 2022 року, згідно якого прийнято заяву від ОСОБА_13 про те, що 06 листопада 2022 року приблизно о 15:30 за адресою: Житомирський район, с. Скоморохи, вул. Дружби, ОСОБА_14 завдав удар кулаком в обличчя ОСОБА_8 та відібрав наручний годинник марки "Касіо" (т. 1,
а. п. 158);
- протоколом затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину від
06 листопада 2022 року, відповідно до якого в порядку ст. 208 КПК України затримано ОСОБА_7 . Під час особистого обшуку останнього у нього виявлено та вилучено наручний годинник марки "Касіо" (т. 1, а. п. 173-176);
- протоколом огляду місця події від 06 листопада 2022 року, згідно якого оглянуто ділянку місцевості, за адресою: Житомирська область, Житомирський район, с. Скоморохи, вул. Дружби, 20. Під час огляду слідів біологічного походження та іншої слідової інформації не виявлено (т. 1, а. п. 169-172);
- висновком експерта від 07 листопада 2022 року № 1897, згідно з яким під час судово-медичного обстеження у ОСОБА_8 виявлено тілесні ушкодження у вигляді синця та садна в виличній ділянці зліва. Наведені вище тілесні ушкодження у ОСОБА_8 утворилися від дії тупого твердого предмета з обмеженою контактуючою поверхнею, яким міг бути кулак тощо, не виключено в термін та за обставин, вказаних потерпілим, та, як зазначено в постанові про призначення судово-медичної експертизи, належать до легких тілесних ушкоджень (т. 1, а. п. 159);
- протоколом проведення слідчого експерименту від 10 листопада 2022 року з фототаблицею, відповідно до якого потерпілий ОСОБА_8 на статистові показав механізм спричинення йому тілесних ушкоджень та зняття годинника засудженим з його руки (т. 1, а. п. 160-168);
- висновком експерта від 11 листопада 2022 року № СЕ-19/106-22/12178-ТВ, згідно з яким ринкова вартість наданого на експертизу годинника наручного чоловічого торгівельної марки "Casio" модель МТР-1222 станом на
06 листопада 2022 року становить 825,00 грн (т. 1, а. п. 181-186).
Колегія суддів зауважує, що суд оцінив докази з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного рішення.
Крім того, суд дотримався норм, установлених статтями 10, 22 КПК України, створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою в наданні доказів, дослідженні й доведенні їх переконливості перед судом.
Отже, колегія суддів дійшла висновку, що районний суд ретельно перевірив
усі обставини кримінального правопорушення, дав відповідно до ст. 94 КПК України оцінку всім доказам та дійшов обґрунтованого висновку про те, що дії винного слід кваліфікувати за ч. 4 ст. 186 КК України.
Доведеність винуватості засудженого у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України, належними й допустимими доказами та правильність кваліфікації його дій за цією нормою закону були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, що переглядав ухвалений стосовно ОСОБА_7 вирок, зокрема, за апеляційною скаргою захисника засудженого, який, крім іншого, наводив доводи щодо відсутності доказів на доведення винуватості його підзахисного у вчиненні вказаного вище кримінального правопорушення.
Так, як видно з постановленої судом апеляційної інстанції ухвали, цей суд, змінюючи вирок лише в частині вирішення цивільного позову, а у решті залишаючи його без змін, надав обґрунтовані відповіді на вказані вище доводи захисника, з якими погоджується й колегія суддів.
Підсумовуючи наведене, колегія суддів за результатами касаційного перегляду матеріалів кримінального провадження не встановила будь-яких даних, які б свідчили про неправильне застосування судами закону України про кримінальну відповідальність або допущення істотних порушень вимог кримінального процесуального закону під час ухвалення судових рішень.
Тому доводи касаційної скарги захисника про протилежне є безпідставними й такими, що спростовуються матеріалами кримінального провадження.