ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 грудня 2024 року
м. Київ
справа № 199/5221/23
провадження № 51-3930 км 24
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисника (у режимі відеоконференції) ОСОБА_6,
засудженого (у режимі відеоконференції) ОСОБА_7,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6, який діє в інтересах засудженого ОСОБА_7, на вирок Дніпровського апеляційного суду від 15 травня 2024 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023041630000361 від 03 квітня 2023 року, за обвинуваченням
ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Дніпропетровська, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15, п. 6 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 263 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 29 листопада 2023 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15 п. 6 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 263 КК України та призначено покарання: за ч. 1 ст. 263 КК України у виді позбавлення волі на строк 6 років; за ч. 2 ст. 15, п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України у виді позбавлення волі на строк 10 років. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом часткового складання призначених покарань, остаточно призначено обвинуваченому ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 11 років.
Вирішено питання щодо заходів забезпечення кримінального провадження, процесуальних витрат і речових доказів.
Дніпровський апеляційний суд вироком від 15 травня 2024 року апеляційні скарги ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_6 залишив без задоволення, апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_8 задовольнив частково. Вирок Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 29 листопада 2023 року стосовно ОСОБА_7 у частині призначеного покарання скасував та ухвалив в цій частині новий вирок, яким призначив ОСОБА_7 покарання: за ч. 1 ст. 263 КК України - у виді позбавлення волі на строк 6 років; за ч. 2 ст. 15, п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України - у виді позбавлення волі на строк 10 років з конфіскацією всього належного йому майна.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом часткового складання призначених покарань, остаточно призначив ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 11 років з конфіскацією всього належного йому майна.
В іншій частині вирок Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 29 листопада 2023 року стосовно ОСОБА_7 залишив без змін.
Відповідно до обставин, детально викладених у вироку суду, 02 квітня 2023 року приблизно о 19:33, перебуваючи на задньому правому пасажирському сидінні автомобіля служби таксі "Любимое" марки "Mitsubishi" моделі "Carisma", реєстраційний номер НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_9, проїжджаючи поблизу будинку № 55 по вул. Сільська в м. Дніпро, ОСОБА_7 дістав з правої кишені куртки, вогнепальну зброю самозарядний гладкоствольний пістолет калібру 9 мм P.A., який утримував при собі та, діючи умисно, бажаючи уникнути матеріальних витрат, пов`язаних з використанням служби таксі, шляхом вбивства особи, якій зобов`язаний передати грошові кошти в розмірі 180 грн, привів його в бойове положення, після чого, спрямувавши ствол пістолета в напрямку голови потерпілого ОСОБА_9, здійснив постріл у бік останнього, після чого покинув транспортний засіб та з місця скоєння кримінального правопорушення втік.
Після пострілу потерпілий ОСОБА_9 здійснив телефонний дзвінок своїй дружині, повідомивши про вказану ситуацію, яка викликала швидку допомогу на місце. Лікарями швидкої допомоги було надано першу допомогу останньому та госпіталізовано до КНП "ДОКЛ ім. І.І. Мечникова" ДОР, внаслідок чого ОСОБА_7 не зміг довести свій злочинний умисел до кінця.
Своїми діями ОСОБА_7 спричинив потерпілому ОСОБА_9 середнього ступеню тяжкості тілесні ушкодження, що призвели до тривалого розладу здоров`я понад 21 добу та матеріальний збиток на суму 180 грн.
Крім того, ОСОБА_7 у невстановлений час, але не пізніше 02 квітня 2023 року, знаходячись у невстановленому місці, з невстановленого джерела без передбаченого законом дозволу придбав вогнепальну зброю - самозарядний гладкоствольний пістолет калібру 9 мм P.A., виготовлений шляхом переробки саморобним способом з сигального (стартового) пістолета - пістолет "BLOW" моделі "P29", заводський серійний номер НОМЕР_2, калібру 9 мм P.A. Knall (виробництва Туреччини). У невстановлений спосіб, утримуючи при собі зазначений пістолет, без передбаченого законом дозволу переніс його до місця свого мешкання за адресою: АДРЕСА_1, де залишив зберігати до 02 квітня 2023 року.
Надалі, продовжуючи реалізувати свій злочинний умисел, направлений на носіння вогнепальної зброї без передбаченого законом дозволу, ОСОБА_7 02 квітня 2023 року приблизно о 14:00, перебуваючи за місцем мешкання за адресою: АДРЕСА_1, з невстановленого місця у вказаному будинку взяв пістолет, поклав до куртки, та, утримуючи його при собі, рухався вулицями м. Дніпро, тим самим почав носити вказаний пістолет при собі, який за обставин наведених вище застосував як знаряддя вчинення кримінального правопорушення, після чого викинув цей пістолет поблизу місця вчинення злочину.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, просить вирок апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
На обґрунтування доводів поданої касаційної скарги зазначає, що:
· винуватість ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України, не доведена поза розумним сумнівом;
· у ОСОБА_7 був відсутній умисел на позбавлення життя потерпілого. Водночас був наявний умисел на залякування чи/або на спричинення середньої тяжкості тілесних ушкоджень потерпілому, отже дії засудженого необхідно кваліфікувати за ст. 122 КК України;
· правова кваліфікація дій ОСОБА_7 не відповідає викладеним в обвинувальному акті фактичним обставинам кримінального провадження та формулюванню обвинувачення;
· неправильна кваліфікація дій засудженого завадила останньому визнати винуватість, оскільки фактичні обставини у спричиненні середньої тяжкості тілесних ушкоджень він не оспорює. Вказане порушує його право на захист;
· апеляційний суд, призначаючи покарання ОСОБА_7, не врахував практику Верховного Суду та безпідставно не застосував положення ст. 69 КК України, оскільки відсутні обставини, які обтяжують покарання та наявні обставини, які його пом`якшують, зокрема щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, добровільне компенсування матеріальної та моральної шкоди потерпілому, який до того ж вибачив ОСОБА_7 ;
· судове рішення не відповідає приписам ст. 370 КПК України.
Заперечень від інших учасників кримінального провадження на касаційну скаргу сторони захисту до Верховного Суду не надходило.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги, просив вирок апеляційного суду залишити без зміни.
Захисник та засуджений підтримали касаційну скаргу, просили скасувати вирок апеляційного суду.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла таких висновків.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
Отже, касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Під час перегляду судових рішень у касаційному порядку Суд виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій.
Згідно з вимогами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотримання вимог кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
За правилами ст. 419 КПК України в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено: короткий зміст вимог, викладених у апеляційних скаргах, та зміст судового рішення суду першої інстанції; узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, й узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження; обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, з посиланням на докази; мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними та мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив, постановляючи ухвалу, а також положення закону, яким він керувався.
Частина 2 цієї статті передбачає, що при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Відповідно до ст. 404 КПК України апеляційна процедура передбачає оцінку оскаржуваного вироку відповідності нормам кримінального та процесуального закону, фактичним обставинам кримінального провадження, а також дослідженим у судовому засіданні доказам.
Як убачається зі змісту касаційної скарги захисник порушує питання, зокрема, про те, що правова кваліфікація дій ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 15, п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України у частині викладу об`єктивної та суб`єктивної сторін кримінального правопорушення не відповідають викладеним в обвинувальному акті фактичним обставинам кримінального правопорушення та формулюванню обвинувачення. Також захисник вказує, що сторона обвинувачення, виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого ОСОБА_7 діяння, неправильно встановила суб`єктивну сторону кримінального правопорушення. Отже, на думку сторони захисту, в діях ОСОБА_10 наявний склад кримінального правопорушення, передбаченого ст. 122 КК України. Такі доводи касаційної скарги є фактично аналогічними доводам апеляційної скарги сторони захисту.
Так, за приписами п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України у мотивувальній частині вироку у разі визнання особи винуватою зазначається, зокрема, формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.
З оскарженого судового рішення вбачається, що апеляційний суд визнав ОСОБА_7 винуватим, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15, п. 6 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 263 КК України.
Як уже було зазначено вище, суди визнали доведеним, зокрема, те, що реалізуючи свій раптово виниклий злочинний умисел, в той же день та час, перебуваючи на задньому правому пасажирському сидінні автомобіля служби таксі "Любимое" марки "Mitsubishi" моделі "Carisma", д/н НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_9, проїжджаючи поблизу будинку № 55 по вул. Сільська в м. Дніпро, ОСОБА_7 дістав з правого карману куртки, вогнепальну зброю: самозарядний гладкоствольний пістолет калібру 9 мм P.A., споряджений двома патронами: один - калібру 9 мм P.A., бажаючи уникнути матеріальних витрат, пов`язаних з використанням служби таксі, шляхом вбивства особи, якій зобов`язаний передати грошові кошти в розмірі 180 гривень, знаходячись на задньому правому пасажирському сидінні вищевказаного автомобіля, з сидячого положення, тримаючи вказаний пістолет у правій руці, здійснив перезарядку пістолета, тобто привів його в бойове положення, після чого ОСОБА_7, спрямувавши ствол пістолета в напрямку голови потерпілого ОСОБА_9, здійснив постріл в бік останнього, усвідомлюючи, що голова людини є життєво важливим органом, прагнучи спричинити смерть потерпілого ОСОБА_9 шляхом ушкодження життєво важливих органів: в область правої скронево-тім`яної ділянки голови потерпілого. В цей час ОСОБА_7, вважаючи свої умисні дії, направлені на вчинення умисного вбивства з корисливих мотивів, тобто умисного протиправного заподіяння смерті іншій людині, вчиненому з корисливих мотивів, виконаними до кінця, покинув транспортний засіб марки "Mitsubishi" моделі "Carisma", д/н НОМЕР_1, уникнувши матеріальних витрат, пов`язаних з використанням послуг таксі та з місця скоєння кримінального правопорушення втік у невідомому напрямку. В свою чергу, після пострілу потерпілий ОСОБА_9 здійснив телефонний дзвінок своїй дружині, повідомивши про вказану ситуацію, яка викликала швидку допомогу на місце, де знаходився автомобіль під керуванням ОСОБА_9 . Після чого лікарями ШМД було надано першу допомогу останньому та госпіталізовано до КНП "ДОКЛ ім. І.І. Мечникова" ДОР, внаслідок чого ОСОБА_7 не зміг довести свій злочинний умисел до кінця: тобто виконав усі дії, які вважав необхідними для доведення кримінального правопорушення до кінця, але кримінальне правопорушення не було закінчено з причин, які не залежали від його волі.
За сталою судовою практикою важливим є виклад саме фактичних обставин кримінального правопорушення, бо правильне їх відображення має суттєве значення не тільки для аргументації висновків сторони обвинувачення, але й для дослідження в суді обставин вчиненого кримінального правопорушення та для реалізації права на захист. Фабула обвинувачення є фактичною моделлю вчиненого злочину, а юридичне формулювання (формула та формулювання обвинувачення) - це правова модель злочину, вказівка на кримінально-правові норми, порушення яких інкримінується обвинуваченому. Відштовхуючись від зазначеного розуміння формулювання обвинувачення, слідчий, прокурор, викладаючи цей блок інформації, мають виходити з кримінально-правової концепції розуміння складу злочину. Тобто наведені фактичні дані в сукупності повинні створювати повне уявлення стосовно кожного з елементів складу кримінального правопорушення, що у свою чергу дає можливість зіставити фактичну складову обвинувачення з його юридичною формулою.
Під формулюванням обвинувачення розуміється короткий виклад тексту диспозиції кримінально-правової норми, порушення якої інкримінується особі, фабула обвинувачення виступає фактично моделлю вчиненого злочину, а юридичне формулювання (формула та формулювання обвинувачення) - це правова модель злочину, вказівка на кримінально-правові норми, порушення яких інкримінується обвинуваченому.
Наведені у вироку фактичні дані в своїй сукупності повинні давати повне уявлення стосовно кожного з елементів складу злочину, що у свою чергу дає можливість зіставити фактичну складову обвинувачення з його юридичною формулою, у зв`язку з чим конкретність викладення фактичних обставин у кримінальному провадженні, а отже, і обвинувачення особи, не повинно викликати сумнівів.
Закон не вимагає детального викладу обставин вчинення кримінального правопорушення, однак ті, які мають важливе значення і безпосередньо впливають на винуватість особи, повинні бути відображені у фактичних обставинах настільки детально та конкретно і в такий спосіб, оскільки правильне відображення фактичних обставин кримінального правопорушення має суттєве значення не тільки для аргументації висновків суду про доведеність винуватості особи, але й для реалізації права на захист.
Колегія суддів зауважує, що при визнанні особи винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, суд має чітко та конкретно (безальтернативно) визначити які саме дії відповідно до кримінального закону України цій особі інкримінуються.
Відповідно до ч. 1 ст. 15, ч. 2 ст. 24 КК України замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом (коли особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання) дій (бездіяльності), безпосередньо спрямованих на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.
Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово звертав увагу на те, що замах, безпосередньо спрямований на вчинення злочину, є його стадією та становить кінцеве діяння щодо реалізації умислу, рішення й наміру вчинити злочин, а тому він є актом, який виконується виключно з прямим умислом, за наявності цілі досягнення суспільно - небезпечного результату.
Водночас замах на вчинення кримінального правопорушення є закінченим, якщо особа виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення кримінального правопорушення до кінця, але кримінальне правопорушення не було закінчено з причин, які не залежали від її волі (ч. 2 ст. 15 КК України).
Проте апеляційний суд, погоджуючись з висновком суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_10 у вчиненні саме закінченого замаху на вбивство з корисливих мотивів, достатньо не обґрунтував своє рішення в частині того, які фактичні обставини свідчать про наявність у засудженого саме прямого умислу на позбавлення життя потерпілого. Крім того апеляційний суд не обґрунтував, які фактичні обставини свідчать про те, що ОСОБА_10 вважав, що виконав усі дії для досягнення смерті потерпілого та з яких саме об`єктивних причин, які не залежали від волі засудженого, кримінальне правопорушення, передбачене п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України, не було закінчене. Тобто, апеляційний суд, кваліфікуючи дії ОСОБА_10 за ч. 2 ст. 15, п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України, у своєму рішенні належним чином не мотивував в чому саме полягає закінчений замах на вказаний злочин.
Мотивування у вироку висновків щодо кваліфікації кримінального правопорушення полягає у зіставленні ознак установленого судом злочинного діяння та ознак кримінального правопорушення, передбаченого тією чи іншою статтею кримінального закону, його частиною або пунктом, й у формулюванні висновку про їх відповідність. За своєю суттю та змістом кваліфікація кримінальних правопорушень є встановленням на підставі доведеного кримінальними процесуальними засобами факту вчинення особою (суб`єктом кримінального правопорушення) конкретного акту поведінки у формі дії чи бездіяльності та його наслідків, точної відповідності ознак вчиненого діяння ознакам складу кримінального правопорушення, передбаченого відповідними кримінально-правовими нормами у статтях КК України. Склад кримінального правопорушення є системою необхідних і достатніх юридичних ознак, непідтвердження хоча б однієї з яких виключає кримінальну відповідальність особи через відсутність підстави для такої.
Отже, чіткість та конкретність викладення у вироку фактичних обставин скоєного ОСОБА_10 кримінального правопорушення викликає сумнів, а тому вирок апеляційного суду не може вважатися таким, що відповідає вимогам процесуального закону.
Водночас Верховний Суд звертає увагу, що правова кваліфікація вчиненого кримінального правопорушення повинна узгоджуватися з фактичними обставинами кримінального провадження, які мають бути повно і чітко викладені в обвинувальному акті.
З огляду на наявність вищезазначених істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, колегія суддів не вбачає підстав для надання оцінки іншим доводам, викладеним у касаційній скарзі, і вважає, що зазначені недоліки може виправити суд апеляційної інстанції при новому розгляді кримінального провадження.
Керуючись статтями 376, 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Суд