ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 грудня 2024 року
м. Київ
справа № 607/14298/20
провадження № 51-3578 км 23
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу особи, щодо якої провадження закрито, ОСОБА_6 на ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 08 березня 2023 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020210180000357 від 04 серпня 2020 року, за обвинуваченням
ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Чернихівці Збарського району Тернопільської області, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 296 Кримінального кодексуУкраїни (далі - КК України).
Змістсудовихрішеньівстановленісудамипершоїтаапеляційноїінстанційобставини
За ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 грудня 2022 року ОСОБА_6 звільнено від кримінальної відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 296 КК України, на підставі ст. 49 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності. Кримінальне провадження № 12020210180000357 від 04 серпня 2020 року за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК України, закрито.
Цивільний позов потерпілого ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про стягнення матеріальної та моральної шкоди залишено без розгляду.
На вказану ухвалу представник потерпілого ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу.
Тернопільський апеляційний суд ухвалою від 08 березня 2023 року ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 грудня 2022 року про закриття кримінального провадження внесеного до ЄРДР №12020210180000357 04 серпня 2020 року щодо ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 296 КК України змінив в частині вирішення питання про стягнення витрат на правову допомогу представника потерпілого. Стягнув зі ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 15000 грн витрат на правову допомогу представника потерпілого.
В решті ухвалу суду залишив без змін.
Вимогитаузагальненідоводиосіб, якіподали касаційніскарги
У поданій касаційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить змінити ухвалу апеляційного суду, відмовити у задоволенні апеляційної скарги представника потерпілого та залишити без змін ухвалу суду першої інстанції.
На обґрунтування доводів поданої касаційної скарги зазначає, що витрати на правову допомогу не можуть покладатися на особу, провадження щодо якої було закрито. Вказує, що апеляційний суд безпідставно стягнув витрати на правову допомогу потерпілому, чим порушив презумпцію невинуватості. Стверджує, що цей суд без дослідження доказів та обставин справи фактично констатував доведеність винуватості особи, стосовно якої провадження було закрито на підставі ст. 49 КК України. Зауважує, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано послався на практику Верховного Суду та постановив ухвалу, яка не відповідає приписам статей 370, 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України).
На касаційну скаргу ОСОБА_6 представник потерпілого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 подала заперечення, в яких просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу апеляційного суду - без зміни.
Позиціїучасниківсудовогопровадження
Прокурор ОСОБА_5 заперечувала проти задоволення касаційної скарги, просила ухвалу апеляційного суду залишити без зміни.
ОСОБА_6 у своїй касаційній скарзі просив здійснювати касаційний розгляд за його відсутності.
Представник потерпілого ОСОБА_8 у своїх запереченнях просила розглядати кримінальне провадження за відсутності потерпілого ОСОБА_7 .
Інших учасників справи було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, однак в судове засідання вони не з`явилися, про особисту участь у касаційному розгляді або повідомлень про поважність причин неприбуття до Суду не надходило.
МотивиСуду
Заслухавшидоповідьсудді, обговорившидоводи, наведенівкасаційнійскарзі, перевірившиматеріаликримінальногопровадження, колегіясуддівдійшлатакихвисновків.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
Як убачається з оскарженого судового рішення, місцевий суд ухвалою від 28 грудня 2022 року, звільнив ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 296 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження закрив. Цивільний позов ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про стягнення матеріальної, моральної шкоди та витрат на правову допомогу залишив без розгляду.
Представник потерпілого ОСОБА_8 звернулась до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій, наводячи обґрунтування та відповідні розрахунки, просила ухвалу місцевого суду змінити та стягнути зі ОСОБА_6 на її користь витрати, понесені потерпілим, за надану нею правову допомогу.
Так, в ході апеляційного розгляду суд апеляційної інстанції встановив, що між потерпілим ОСОБА_7 та адвокатом ОСОБА_8 03 грудня 2020 року було укладено договір про надання правової допомоги, згідно з умовами якого адвокат ОСОБА_8 взяла на себе зобов`язання надавати необхідну правову допомогу потерпілому ОСОБА_7 у кримінальному провадженні № 12020210180000357 від 04 серпня 2020 року стосовно ОСОБА_6, а клієнт - оплатити вартість наданих послуг у сумі 5000 грн, оплата яких ним була здійснена у той же день, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру від 03 грудня 2020 року.
Крім того, цей суд урахував і те, що згідно з актом виконаних робіт від 01 жовтня 2021 року сторони підтвердили виконання умов вказаного договору та вартість наданої правничої допомоги у розмірі 5000 грн, яка складається з такого: 2000 грн за підготовку позовної заяви про відшкодування матеріальних та моральних збитків, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення від 02 лютого 2021 року, та 3000 грн за участь у судових засіданнях суду першої інстанції (03 лютого 2021 року,14 квітня 2021 року та 01 жовтня 2021 року). Оплата вказаних послуг також підтверджується квитанцією від 03 грудня 2020 року.
Крім цього, цей суд встановив, що адвокатом ОСОБА_8 були надані правничі послуги потерпілому у зв`язку з її участю у судових засіданнях в суді першої інстанції на суму 10000 грн у вказаному провадженні згідно з умовами додатку до вищезгаданого договору (оплата яких підтверджується розпискою адвоката ОСОБА_8 про отримання від потерпілого ОСОБА_7 гонорару у сумі 10000 грн від 07 грудня 2021 року та актом виконаних робіт від 02 січня 2023 року).
Тож за результатом апеляційного розгляду суд апеляційної інстанції зазначив, що місцевий суд, приймаючи рішення про закриття кримінального провадження стосовно ОСОБА_6, не вирішив питання про стягнення витрат на правову допомогу за представництво інтересів потерпілого ОСОБА_7 його представнику - адвокату ОСОБА_8 . На підставі цього апеляційний суд дійшов висновку про зміну ухвали суду першої інстанції та про стягнення з обвинуваченого на користь потерпілого понесених ним та документально підтверджених витрат на правову допомогу у сумі 15000 грн.
Як убачається з касаційної скарги ОСОБА_6, останній судове рішення в частині звільнення від кримінальної відповідальності не оскаржує. Водночас доводи фактично зводяться до його незгоди з ухвалою апеляційного суду в частині стягнення з нього на користь представника потерпілого витрат на правову допомогу.
Так, згідно з ч. 1 ст. 126 КПК України питання щодо процесуальних витрат суд вирішує у вироку суду або ухвалою.
Частиною 1 ст. 118 КПК України встановлено, що процесуальні витрати складаються, зокрема, із витрат на правову допомогу та витрат, пов`язаних із залученням потерпілих, свідків, спеціалістів, перекладачів та експертів.
Процесуальні витрати виникають та пов`язані зі здійсненням кримінального провадження, є матеріальними витратами органів досудового розслідування, прокуратури, суду та інших учасників кримінального провадження.
Крім того, питання про розподіл процесуальних витрат за результатами судового розгляду у кримінальному провадженні вирішується, у тій справі, в якій вони були понесені, за правилами КПК України. Якщо ж це питання суд не вирішив, сторона кримінального провадження має можливість оскаржити в цій частині ухвалене у справі судове рішення в апеляційному та касаційному порядку. А тому такі витрати не можуть бути стягнуті з обвинуваченого за позовом, поданим за правилами цивільного судочинства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 462/6473/16-ц).
Крім цього, КПК України не обмежує процесуальну форму вирішення питання щодо розподілу процесуальних витрат, у тому числі витрат на правову допомогу, виключно обвинувальним вироком. Суд повинен вирішити питання про розподіл процесуальних витрат у будь-якому рішенні, яким завершується розгляд кримінального провадження по суті, у тому числі й в ухвалі про закриття кримінального провадження у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності. Невирішення питання про розподіл процесуальних витрат не може бути єдиною підставою для скасування прийнятих судами першої та апеляційної інстанцій судових рішень, оскільки не є істотним порушенням вимог КПК України та не впливає на вирішення питання кримінально-правової кваліфікації, доведеності винуватості і призначення покарання. Вирішення питання про розподіл процесуальних витрат полягає у висновку суду про стягнення або відмову у стягненні певної грошової суми, яка є процесуальними витратами у розумінні КПК України. Залишення клопотання учасника провадження про розподіл процесуальних витрат без розгляду не є вирішенням судом питання про розподіл процесуальних витрат (див. постанову Верховного Суду Великої Палати від 17 червня 2020 року у справі № 598/1781/17).
Варто зауважити, що об`єднана палата у постанові від 02 грудня 2024 року в справі №686/1699/20 у висновку, зокрема, зазначила, що якщо особа звільняється від кримінальної відповідальності на підставі статті 49 КК України, процесуальні витрати потерпілого можуть бути стягнені з такої особи в порядку, передбаченому ч. 1 ст.124 КПК України.
Тож висновки апеляційного суду про стягнення процесуальних витрат на користь потерпілого відповідають практиці Верховного Суду.
Крім того, варто зауважити, що ОСОБА_6 у суді першої інстанції погоджувався на закриття кримінального провадження на підставі ст. 49 КК України. Наразі касатор лише посилається на відсутність підстав для задоволення вимог потерпілого про відшкодування йому процесуальних витрат. Разом з тим, розмір та обґрунтування таких витрат ОСОБА_6 не оспорює.
Водночас об`єднана палата у вищезазначеній постанові зауважила, що цивільна відповідальність, у тому числі, обов`язок компенсації процесуальних витрат, не порушує презумпцію невинуватості особи у вчиненні злочину, оскільки не свідчить про визнання її винуватою у вчиненні злочину або поводження з нею як з особою, винуватою у вчиненні злочину. Тож доводи касаційної скарги в цій частині є безпідставними.
Ураховуючи наведене, Суд вважає, що ухвала апеляційного суду є законною й обґрунтованою, належним чином вмотивованою та в повній мірі відповідає приписам статей 370, 419 КПК України, тому доводи касаційної скарги в цій частині є також неприйнятними.
Інші доводи, викладені в касаційній скарзі, та матеріали кримінального провадження не містять вказівки на порушення судом апеляційної інстанції під час розгляду кримінального провадження норм кримінального процесуального закону, які би ставили під сумнів обґрунтованість прийнятого рішення.
Враховуючи те, що в межах доводів касаційної скарги не встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би були безумовними підставами для скасування або зміни оскарженого судового рішення, касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 376, 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд