ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 грудня 2024 року
м. Київ
справа № 689/2404/20
провадження № 51-4434 км 24
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
в режимі відеоконференції:
виправданої ОСОБА_6,
захисника ОСОБА_7,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора ОСОБА_8 на ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 18 червня 2024 року у кримінальному провадженні, дані про яке внесені до ЄРДР за № 12019240280000259 за обвинуваченням
ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянки України, уродженки та жительки АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 358, ч. 4 ст. 358 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Короткий зміст ухвалених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 02 лютого 2024 року ОСОБА_9 визнано невинуватою та виправдано у зв`язку з недоведеністю в її діяннях складу кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК.
Згідно зміненого під час судового розгляду обвинувального акта ОСОБА_9 обвинувачувалася у підробленні офіційного документа, який видається особою, яка має право видавати та посвідчувати документи, і який надає право з метою використання його підроблення, а також у використанні завідомо підробленого документа, за наступних обставин.
Так, ОСОБА_9 обіймала посаду голови комітету спілки селян-співвласників, на яку була обрана згідно протоколу № 1 від 23 березня 2008 року засідання комітету (комісії) з організації вирішення майнових питань спілки селян-співвласників імені Мічуріна.
У період з 25 серпня 2008 року по 08 січня 2008 року (дата звернення до суду із позовною заявою) ОСОБА_9, діючи в особистих корисливих інтересах, не виносивши питання на загальні збори спілки селян-співвласників імені ОСОБА_10 з приводу передачі їй майна, не проводивши його оцінки, склала та підписала протокол № 5 від 25 серпня 2008 року загальних зборів спілки селян-співвласників імені Мічуріна, до якого внесла неправдиві відомості про розгляд питання з приводу передачі їй майна, а саме кімнати механіка, майданчика площею 1280 м? з огорожею току з 18 бетонних панелей, металевими воротами, достовірно знаючи, що вказане майно СТОВ імені Мічуріна для спілки селян-співвласників імені ОСОБА_10 фактично не передавалося, його поділ між пайовиками не проводився і не було включено у вартість майнових сертифікатів.
Продовжуючи свою злочинну діяльність, ОСОБА_9, переслідуючи умисел спрямований на подальше привласнення майна на свою користь, усвідомлюючи, що розгляд цього питання 25 серпня 2008 року на загальних зборах виконавчого органу спілки - комітету селян-співвласників імені ОСОБА_10 не проводився і будь-які рішення з цього приводу не приймалися, на підставі завідомо виготовленого неправдивого протоколу № 5 від 25 серпня 2008 року загальних зборів спілки селян-співвласників імені ОСОБА_10, склала та підписала додаток до акту приймання-передачі майна, що складає пайовий фонд СТОВ імені Мічуріна, який персоніфікується між пайовиками спілки селян-співвласників імені Мічуріна, до якого внесла неправдиві відомості про передачу майна, зокрема, кімнати механіка, майданчик площею 2750 м? з огорожею току з 35 бетонних панелей, металевими воротами, достовірно знаючи, що вказане майно СТОВ імені Мічуріна для спілки селян-співвласників імені ОСОБА_10 фактично не передавалося, його поділ між пайовиками не проводився і не було включено у вартість майнових сертифікатів, а також акт приймання-передачі від 25 серпня 2008 року, в якому зазначила, що спілкою селян-співвласників імені ОСОБА_10 із вищезазначеного майна передано їй для власного користування кімнати механіка, майданчик площею 1280 м? з огорожею току з 18 бетонних панелей, металевими воротами, при цьому достовірно знаючи, що вказане питання на зборах селян-співвласників імені ОСОБА_10 не вирішувалося, будь-які рішення з цього приводу не приймалися.
Крім того, ОСОБА_9, достовірно знаючи про те, що виготовлені особисто нею документи - протокол № 5 від 25 серпня 2008 року загальних зборів спілки селян-співвласників імені ОСОБА_10, додаток до акту приймання-передачі майна, що складає пайовий фонд СТОВ імені Мічуріна, до якого внесла неправдиві відомості про передачу майна, зокрема, асфальтованим майданчиком площею 2750 м?, огорожі току з 35 бетонних панелей, металевими воротами та кімнатою механіка, при цьому достовірно знаючи, що вказане майно СТОВ імені Мічуріна для спілки селян-співвласників імені ОСОБА_10 фактично не передавалося, його поділ між пайовиками не проводився і не було включено у вартість майнових сертифікатів, а також акт приймання-передачі від 25 серпня 2008 року, в якому зазначила, що спілкою селян-співвласників імені ОСОБА_10 із вищезазначеного майна передано їй для власного користування майданчик площею 1280 м? з огорожею току з 18 бетонних панелей, металевими воротами та кімнатою механіка, при цьому достовірно знаючи, що вказане питання на зборах селян-співвласників імені ОСОБА_10 не вирішувалось і будь-які рішення з цього приводу не приймалися, є підробленими, маючи прямий умисел на використання підроблених документів, який надає відповідне право і реалізуючи свої злочинні наміри, 08 січня 2008 року подала їх до Ярмолинецького районного суду Хмельницької області разом з позовною заявою про визнання за собою права власності на майно СТОВ імені Мічуріна, яке судом було залучено в якості третьої особи.
У подальшому на підставі підроблених документів Ярмолинецьким районним судом Хмельницької області прийнято рішення від 16 березня 2009 року (справа №2-55/09) про визнання за ОСОБА_9 права власності на кімнату механіка, майданчик площею 1280 м? з огорожею току з 18 бетонних панелей та металевими воротами.
Продовжуючи свої дії, ОСОБА_9, діючи з єдиним умислом, направленим на привласнення майна на свою користь, подала до КП "Ярмолинецьке бюро технічної інвентаризації" протокол № 5 від 25 серпня 2008 року загальних зборів спілки селян-співвласників імені Мічуріна, акт приймання-передачі майна від спілки селян-співвласників імені Мічуріна власникові ОСОБА_9 від 25 серпня 2008 року та рішення суду, на підставі якого проведено реєстрацію права власності на вищевказане майно.
Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 18 червня 2014 року апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_8 залишено без задоволення, а вирок Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 02 лютого 2024 року - без змін.
Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор ОСОБА_8, посилаючись на істотні порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Обґрунтовуючи свої вимоги, вказує, що, залишаючи виправдувальний вирок місцевого суду без змін, а апеляційну скаргу прокурора без задоволення, апеляційний суд в повному обсязі не врахував доводів апеляційної скарги й ухвалив невмотивоване та необґрунтоване рішення.
Водночас, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону прокурор убачає у недотриманні апеляційним судом вимог статей 23, 404 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), яке полягає у безпідставній відмові у повторному допиті свідків ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, неврахуванні показань допитаного під час апеляційного розгляду свідка ОСОБА_16, якими спростовуються показання ОСОБА_9, поверхневому дослідженні письмових доказів, невірне трактування фактичних обставин у кримінальному провадженні, дублюванні висновків суду першої інстанції.
Крім того, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність прокурор убачає у незастосуванні кримінального закону, який підлягав застосуванню та безпідставному виправдуванні ОСОБА_9 .
У письмових запереченнях виправдана ОСОБА_9 просить відмовити у задоволенні касаційної скарги прокурора, а оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції - без зміни.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 підтримав касаційну скаргу прокурора ОСОБА_8, просив ухвалу апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд кримінального провадження в суді апеляційної інстанції.
Виправдана ОСОБА_9 та захисник ОСОБА_7 заперечували щодо задоволення касаційної скарги прокурора, просили ухвалу суду апеляційної інстанції залишити без зміни.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, думку учасників касаційного розгляду, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
У касаційній скарзі прокурор вказує про те, що, порушуючи вимоги статей 23, 404, 419 КПК, апеляційний суд в повному обсязі не врахував доводи апеляційної скарги й ухвалив невмотивоване та необґрунтоване рішення.
Вказані порушення процесуального закону, на переконання прокурора, призвели до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та безпідставного виправдування ОСОБА_9 у вчиненні інкримінованих їй кримінальних правопорушень.
Проте колегія суддів не може погодитися з такими доводами прокурора з огляду на наступне.
Так, у ст. 62 Конституції України закріплено принцип, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Згідно зі ст. 2 КПК завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Крім того, положення ст. 17 КПК передбачають, що ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи.
Відповідно до ст. 22 КПК кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
У ст. 94 КПК зазначено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
Тобто, внутрішнє переконання суду при оцінці доказів повинне ґрунтуватись на об`єктивному розгляді всіх обставин кримінального провадження в їх сукупності. При цьому не повинна мати місце наперед визначена упередженість при оцінці доказів, впевненість у винності особи, діям якої дається оцінка, безпідставне, необґрунтоване відкидання доказів, які свідчать про невинуватість особи.
Статтею 373 КПК встановлено, що виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 284 цього Кодексу.
Таким чином обвинувальний вирок може бути ухвалений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.
Стандарт доведення винуватості поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
Тобто, дотримуючись засад змагальності та виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК, сторона обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.
З огляду на встановлені обставини та досліджені докази під час ухвалення вироку, місцевий суд дійшов висновку про недоведеність винуватості ОСОБА_9 у підробленні офіційного документа, який видається особою, яка має право видавати та посвідчувати документи, і який надає право з метою використання його підроблення, а також у використанні завідомо підробленого документа.
Не погоджуючись з вироком місцевого суду, сторона обвинувачення звернулася до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, у якій ставила питання про скасування виправдувального вироку і постановлення нового вироку, яким просила визнати винуватою ОСОБА_9 у вчиненні інкримінованих їй дій.
Проте, переглядаючи вирок місцевого суду та перевіряючи його на відповідність вимогам кримінального та кримінального процесуального закону з урахуванням доводів апеляційної скарги прокурора, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції стосовно недоведеності винуватості ОСОБА_9, у зв`язку з чим не встановив підстав для задоволення апеляційних вимог прокурора.
Здійснюючи касаційну перевірку оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції, про що просить прокурор у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення апеляційного суду є таким, що відповідає положенням матеріального та процесуального законодавства.
Так, судове рішення є актом реалізації судової влади. Якість судового рішення - це один із основних критеріїв ефективності правосуддя. Судове рішення високої якості - це рішення, яке досягає правильного результату - наскільки це дозволяють надані судді матеріали - у справедливий, швидкий, зрозумілий та недвозначний спосіб. Оцінка якості кожного рішення повинна здійснюватися тільки через використання права оскарження, установленого законом.
Ухвала апеляційного суду - це рішення вищого суду стосовно законності й обґрунтованості вироку, ухвали, що перевіряються в апеляційному порядку. Вона повинна відповідати тим же вимогам, що і вирок суду першої інстанції, тобто бути законною, обґрунтованою і вмотивованою.
Згідно з вимогами ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Крім того, суд апеляційної інстанції має перевірити рішення суду першої інстанції з точки зору його законності й обґрунтованості, що передбачає оцінку його відповідності нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам справи, а також дослідженим у судовому засіданні доказам.
Положеннями ч. 2 ст. 418, ст. 419 КПК встановлено, що судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу. Ухвала суду апеляційної інстанції, окрім іншого, має містити короткий зміст доводів особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, а також викладаються докази, що спростовують її доводи.
Як визначено абзацами п`ятим та шостим п. 2 ч. 1 ст. 419 КПК у мотивувальній частині ухвали апеляційного суду має бути зазначено встановлені судом апеляційної інстанції обставини з посиланням на докази, а також мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними, мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався.
Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 419 КПК при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Недотримання наведених положень є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке тягне за собою скасування судового рішення.
На переконання колегії суддів, під час розгляду кримінального провадження стосовно ОСОБА_9 в апеляційному порядку апеляційний суд дотримався вказаних вимог закону.
Відповідно до мотивувальної частини ухвали апеляційного суду, постановляючи рішення у цьому кримінальному провадженні за результатами судового розгляду в порядку апеляційної процедури, суд апеляційної інстанції вказав на правильність висновків місцевого суду та відсутність порушень під час розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції.
Зі змісту ухвали апеляційного суду також вбачається, що, залишаючи без задоволення апеляційну скаргу прокурора, суд апеляційної інстанції належним чином перевірив та спростував всі вказані у ній доводи.
Зокрема, суд апеляційної інстанції належним чином перевірив і погодився з висновком місцевого суду щодо недоведеності обвинувачення в частині внесення неправдивих відомостей у документи, які стосуються кімнати механіка. Досліджені судами рішення Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 28 травня 2021 року у справі №689/557/20, яке вступило в законну силу 28 липня 2021 року, та технічний паспорт об`єкта, розташованого за адресою АДРЕСА_2, й зазначений в акті приймання-передачі майна, що складає пайовий фонд СТОВ імені Мічуріна, який персоніфікується між пайовиками - спілці селян-співвласників імені Мічуріна під № 6, є одним об`єктом, який включає в себе дві складових: першу - навіс (склад), другу - кімната механіка.
Дана споруда була розпайована й у подальшому зареєстрована як об`єкт спільної часткової власності за ОСОБА_17 (1/4 частки), ОСОБА_18 (1/4 частки) та ОСОБА_9 (1/2 частки).
Погодився суд апеляційної інстанції і з висновком місцевого суду щодо недоведенності обвинувачення в частині того, що:
- ОСОБА_9, всупереч визначеному законодавством порядку, діючи в особистих корисливих інтересах, в період з 25 серпня 2008 року по 08 січня 2008 року (дата звернення до суду із позовною заявою), не виносивши питання на загальні збори спілки селян-співвласників імені ОСОБА_10 з приводу передачі їй майна, не проводивши його оцінки, склала та підписала протокол загальних зборів спілки селян-співвласників імені Мічуріна № 5 від 25 серпня 2008 року, до якого внесла неправдиві відомості про розгляд питання з приводу передачі їй майна, зокрема, майданчика площею 1280 м? з огорожею току з 18 бетонних панелей, металевими воротами, достовірно знаючи, що вказане майно СТОВ імені Мічуріна для спілки селян-співвласників імені ОСОБА_10 фактично не передавалося, його поділ між пайовиками не проводився і у вартість майнових сертифікатів включено не було;
- в подальшому ОСОБА_9 склала та підписала додаток до акту приймання-передачі майна, що складає пайовий фонд СТОВ імені Мічуріна, який персоніфікується між пайовиками спілки селян-співвласників імені Мічуріна, до якого внесла неправдиві відомості про передачу майна, зокрема, майданчика площею 2750 м?, огорожі току з 35 бетонних панелей, металевими воротами, при цьому достовірно знаючи, що вказане майно СТОВ імені Мічуріна для спілки селян-співвласників імені ОСОБА_10 фактично не передавалося, його поділ між пайовиками не проводився і у вартість майнових сертифікатів включено не було;
- ОСОБА_9 склала та підписала акт приймання-передачі від 25 серпня 2008 року, в якому зазначила, що спілкою селян-співвласників імені ОСОБА_10 із вищезазначеного майна передано їй для власного користування майданчик площею 1280 м? з огорожею току з 18 бетонних панелей, металевими воротами, при цьому достовірно знаючи, що вказане питання на зборах селян-співвласників імені ОСОБА_10 не вирішувалося, будь-які рішення з цього приводу не приймалися.
Водночас, суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що майно у привласненні якого обвинувачувалася ОСОБА_9, виділялось в рахунок майнових паїв й іншим членам спілки селян-співвласників імені Мічуріна в різних пропорціях, що підтверджується дослідженими судом першої інстанції письмовими доказами, зокрема, протоколом загальних зборів № 5 від 25 серпня 2008 року, актом приймання-передачі майна, інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, технічним паспортом на об`єкт нерухомого майна, виготовленим "Ярмолинецьке бюро технічної інвентаризації", свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 04 серпня 2010 року.
Наведені обставини стороною обвинувачення не ставилися під сумнів.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, майданчик біля зерноскладу на тоці загальною площею 2750 м? був розпайований між групою селян-співвласників, уповноваженою особою якої виступав ОСОБА_19 (480 м?) (т. 3, а. п. 7-8), ОСОБА_9 (1280 м?) (т. 3, а. п. 9-10), групою селян-співвласників, уповноваженою особою якої виступала ОСОБА_20 (480 м? безпосередньо біля зерноскладу, 117 м? біля зерносушки на тоці, 100 м? біля продуктового складу) (т. 2, а. п. 67).
Таким чином, колегія суддів погоджується з судом апеляційної інстанції, що висунуте ОСОБА_9 обвинувачення, зокрема, щодо невнесення питання з розподілу вказаного в обвинувальному акті майна на загальні збори спілки селян-співвласників імені Мічуріна та нездійснення фактичного його поділу, не підтверджуються належними та допустимими доказами і не доведене поза розумним сумнівом.
Відтак, недоведеним є і використання ОСОБА_9 завідомо підробленого документа, як про це зазначалося у обвинуваченні.
В касаційній скарзі прокурор зазначає, що суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки показанням свідка ОСОБА_16 про те, що майданчики біля кормоцеху не відносяться до майданчиків на зернотоку.
Однак, зі змісту вироку місцевого суду, залишеним без змін судом апеляційної інстанції, вбачається, що суди врахували довідку, що міститься в долучених до кримінального провадження матеріалах цивільної справи №2-55/2009, і підписану директором СТОВ імені Мічуріна ОСОБА_16, згідно з якою майно, в тому числі, будівля зерноскладу на тоці (1/2 частина) загальною площею 346,7 м? з майданчиком 1280 м? та огорожею току (панелі 18 штук та металеві ворота), навіс для сільськогосподарських машин на тоці (1/2 частина) з кімнатою механіка загальною площею 116 м?, перебували у користуванні СТОВ імені Мічуріна, як майно, що припадає на майнові паї співвласників майна КСП ССВ імені Мічуріна і передані пайовикам для розпаювання.
Що ж стосується доводів сторони обвинувачення про порушення апеляційним судом положень статей 23, 404 КПК, то такі доводи не знайшли свого підтвердженням за наслідками касаційного розгляду.
Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що суд першої інстанції дослідив їх не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Разом з тим у випадку, коли суд першої інстанції дослідив усі можливі докази з дотриманням засад безпосередності, а суд апеляційної інстанції погодився з ними, апеляційний суд не має потреби знову досліджувати ці докази в такому ж порядку та обсязі, як це було зроблено в суді першої інстанції.
Таким чином, відмовляючи в задоволенні клопотання сторони обвинувачення, апеляційний суд виходив із того, що всі докази у кримінальному провадженні були предметом дослідження суду першої інстанції, а прокурор не навів передбачених процесуальним законом підстав для повторного дослідження доказів, а тому дійшов висновку про необґрунтованість відповідного клопотання.
Колегія суддів погоджується з такою позицією апеляційного суду та вважає, що суд апеляційної інстанції вимог процесуального закону не порушив, оскільки сама наявність клопотання про повторне дослідження того чи іншого доказу не зобов`язує суд апеляційної інстанції досліджувати такі докази, якщо сторона кримінального провадження не обґрунтує необхідності їх повторного дослідження саме з підстав, що передбачені вимогами ч. 3 ст. 404 КПК.
Так, зазначаючи у касаційній скарзі про безпідставну відмову суду апеляційної інстанції у задоволенні клопотання про повторний допит свідків ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, прокурор не навів конкретних доводів щодо не повного дослідження судом першої інстанції або дослідження з порушенням вимог процесуального закону дослідження цих доказів, що в силу ч. 3 ст. 404 КПК зобов`язувало б суд апеляційної інстанції їх повторно дослідити.
Підсумовуючи наведене, колегія суддів не погоджується з доводами прокурора про те, що суд апеляційної інстанції обмежився загальними твердженнями про недоведеність винуватості ОСОБА_9 і формальними відповідями на доводи прокурора.
Під час дослідження матеріалів кримінального провадження встановлено, що апеляційний суд, дотримуючись вимог статей 404, 405, 407, 412-414 КПК, переглянув вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_9 за апеляційною скаргою прокурора, перевірив зазначені в ній доводи, проаналізував їх, дав на всі доводи відповіді, зазначивши у вироку обґрунтування своїх висновків.
Зі змісту ухвали апеляційного суду вбачається, що письмові докази, показання виправданої та свідків, а також встановлені місцевим судом обставини, були предметом ретельної перевірки суду апеляційної інстанції, їм надано відповідну правову оцінку, що відображено в оскаржуваній ухвалі апеляційного суду.
При цьому апеляційний суд не встановив порушень процесуального законодавства під час збирання, дослідження та оцінки наведених місцевим судом доказів, як і не встановив підстав для визнання таких доказів недопустимими.
Отже, ухвала апеляційного суду є законною, обґрунтованою, вмотивованою та відповідає вимогам статей 370, 374, 419 КПК, а тому не вбачає підстав для її скасування чи зміни.
Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б давали підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення, не встановлено, колегія суддів уважає за необхідне касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а ухвалу апеляційного суду - без зміни.
Керуючись статтями 376, 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд