ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 грудня 2024 року
м. Київ
справа № 288/1462/23
провадження № 51-4329 км 24
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
засудженої ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
захисника ОСОБА_7,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах засудженої ОСОБА_6 на вирок Житомирського апеляційного суду від 31 липня 2024 року у кримінальному провадженні, дані про яке внесені до ЄРДР за № 22023060000000048 за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянки України, уродженки м. Джезказган КазРCР, жительки АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 436-2, ч. 3 ст. 436-2 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Короткий зміст ухвалених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Попільнянського районного суду Житомирської області від 20 березня 2024 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 436-2, ч. 3 ст. 436-2 КК із застосуванням положень ст. 70 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна.
Ні підставі ст. 75 КК звільнено ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням з встановленням іспитового строку тривалістю 3 роки.
Вказаний вирок ухвалено із застосуванням положень ч. 3 ст. 349 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), яким у тому числі вирішено питання щодо долі речових доказів.
Відповідно до вироку ОСОБА_6 визнано винуватою у тому, що вона у 2012 році (точної дати в ході досудового розслідування не встановлено) створила у соціальній мережі "Однокласники" обліковий запис з ідентифікатором користувача " ОСОБА_8", доступ до перегляду змісту якого будь-якими іншими користувачами соціальної мережі не обмежений, та як єдиний користувач мала функціональні можливості безпосередньо публікувати та видаляти пости, публікації, фото та відео матеріали.
Водночас, знаючи про блокування в Україні доступу до соціальної мережі "Однокласники" на підставі рішення Ради національної безпеки і оборони України, використовуючи програмне забезпечення з технологією "VPN" для обходу блокування, умисно, цілеспрямовано, використовувала власну сторінку, шляхом ознайомлення з текстовими та відеоматералами, аудіозаписами та зображеннями, розміщеними іншими користувачами соціальної мережі, та їх поширенням.
У подальшому, керуючись ідеологічними мотивами, з метою підтримки інформаційних впливів держави-агресора, а також ознайомлення з відповідною інформацією невизначеного кола осіб, діючи умисно, повторно, в умовах воєнного стану, 23 червня 2022 року, 24 червня 2022 року, 01 липня 2022 року, 02 серпня 2022 року, перебуваючи за фактичним місцем свого проживання, що на АДРЕСА_2, використовуючи власний обліковий запис, ознайомилася у соціальній мережі "Однокласники" з публікаціями, у яких міститься виправдування та заперечення збройної агресії російської федерації проти України, розпочатої у 2014 році, а також глорифікація осіб, які її здійснювали, після чого вподобала такі публікації та поширила через свою особисту сторінку, чим розповсюдила її серед невизначеного кола користувачів соціальної мережі "Однокласники".
Вироком Житомирського апеляційного суду від 31 липня 2024 року апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_9 задоволено, а вирок Попільнянського районного суду Житомирської області від 20 березня 2024 року в частині призначеного покарання скасовано.
Ухвалено новий вирок, яким засуджено ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 436-2, ч. 3 ст. 436-2 КК із застосуванням положень ст. 70 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна.
Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінальних правопорушень та особі засудженої, ставить питання про скасування вироку апеляційного суду і призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції.
Вказує, що матеріали кримінального провадження містять достатню кількість доказів, які свідчать про можливість виправлення засудженої без ізоляції її від суспільства та призначення покарання не пов`язаного із позбавленням волі.
Стверджує, що апеляційний суд, ухвалюючи вирок, не звернув уваги на те, що ОСОБА_6 визнала свою вину, раніше не судима, заміжня за чоловіком, який є особою з інвалідністю ІІ групи, має зареєстроване місце проживання та виключно позитивні характеристики, є пенсіонеркою та має статус ліквідатора аварії на Чорнобильській АЕС.
Поза увагою апеляційного суду залишилося також те, що ОСОБА_6 під час розгляду кримінального провадження не порушувала покладених на неї обов`язків, не враховано спосіб вчинення злочину засудженою, яка самостійно не виготовляла будь-яких аудіо чи відеоматеріалів компрометуючого характеру, не взято до уваги відсутність обставин, які б обтяжували покарання, не з`ясовано питання про можливість перебування ОСОБА_6 у місцях позбавлення волі, враховуючи її стан здоров`я.
Зазначає, що апеляційний суд не дослідив у порядку ч. 3 ст. 404 КПК документи, які підтверджують здійснення ОСОБА_6 волонтерської діяльності, та які свідчать про наявність у неї щирого та дійового каяття, а також про вчинення дій для усунення спричиненої шкоди.
Таким чином вважає, що суд апеляційної інстанції, формально підійшовши до розгляду кримінального провадження, безпідставно скасував вирок місцевого суду в частині звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням, при цьому свого рішення з наведенням докладних мотивів належним чином не обґрунтував.
Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу захисника не надходило.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні засуджена ОСОБА_6 та її захисник ОСОБА_7 підтримали касаційну скаргу, просили її задовольнити.
Прокурор ОСОБА_5 заперечував щодо задоволення касаційної скарги захисника, просив оскаржуваний вирок апеляційного суду залишити без зміни.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, думку учасників касаційного розгляду, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.
Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 436-2, ч. 3 ст. 436-2 КК, й правильність кваліфікації її дій у касаційній скарзі захисником не оспорюються, а томув касаційному порядку не перевіряються.
У касаційній скарзі захисник вказує про те, що, призначаючи покарання, апеляційним судом не було належним чином враховано даних, що характеризують особу засудженої ОСОБА_6, а також обставин, які пом`якшують покарання.
У зв`язку з цим захисник вважає, що призначене апеляційним судом покарання є явно несправедливим через його надмірну суворість, тоді як матеріали кримінального провадження містять достатньо доказів, які свідчать про можливість виправлення засудженої без ізоляції її від суспільства.
Однак, колегія судді не може погодитися з наведеними доводами захисника.
Так, відповідно до статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання.
До того ж покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації, таке покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Тобто, призначаючи покарання у кримінальному провадженні, залежно від конкретних обставин справи, особи засудженого, дій, за які його засуджено, наслідків протиправної діяльності, суд вправі призначити такий вид та розмір покарання, який у конкретному випадку буде необхідним, достатнім, справедливим, слугуватиме виправленню засудженої особи та відповідатиме кінцевій меті покарання в цілому.
Разом з тим, з огляду на дискреційні повноваження суд також вправі звільнити особу від відбування призначеного покарання з випробуванням за наявності для цього підстав.
Як убачається з вироку суду першої інстанції, обґрунтовуючи висновок щодо виду і розміру покарання засудженій, призначаючи їй покарання у виді позбавлення волі, а також звільняючи її від відбування такого покарання з випробуванням, місцевий суд виходив з того, що ОСОБА_6 вчинила два злочини, один з яких відповідно до ст. 12 КК є тяжким, раніше до кримінальної відповідальності не притягувалася, характеризується позитивно, на обліку в лікарів нарколога та психіатра не перебуває, є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Обставинами, які пом`якшують покарання засудженої ОСОБА_6, судом визнано її щире каяття. Обставин, які б обтяжували покарання засудженої, в ході судового розгляду встановлено не було.
Проаналізувавши вказані обставини у їх сукупності, місцевий суд призначив ОСОБА_6 покарання із застосуванням положень ст. 70 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років без застосування додаткового покарання у виді конфіскації майна.
Водночас місцевий суд дійшов висновку, що виправлення ОСОБА_6 можливе без її ізоляції від суспільства, та на підставі ст. 75 КК звільнив від відбування такого покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк тривалістю 3 роки.
Не погодившись з вироком суду першої інстанції, а саме у зв`язку з необґрунтованим визнанням щирого каяття, як обставини, яка пом`якшує покарання, а також безпідставним звільненням засудженої ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням, прокурор оскаржив такий вирок місцевого суду у порядку апеляційної процедури.
Відповідно до статей 404, 407 КПК апеляційний суд переглядає судові рішення в межах апеляційної скарги і за наслідками її розгляду має право скасувати вирок суду першої інстанції повністю або частково та ухвалити новий, у якому зобов`язаний навести належні й достатні мотиви та підстави прийнятого рішення з урахуванням вимог ст. 409 КПК.
Вирішуючи питання про скасування або зміну вироку місцевого суду, суд апеляційної інстанції має керуватися положеннями статей 408, 420 КПК.
Зокрема, положеннями ч. 2 ст. 420 КПК передбачено, що вирок суду апеляційної інстанції має відповідати загальним вимогам до вироків, визначеним ст. 374 КПК.
Тобто, вимоги кримінального процесуального закону у їх взаємозв`язку передбачають, що апеляційний суд зобов`язаний перевірити всі доводи, наведені в апеляційних скаргах, врахувати позицію сторін кримінального провадження і учасників судового розгляду, дати у своєму рішенні на них вичерпну відповідь та у випадку незгоди з ними зазначити підстави їх необґрунтованості.
Скасовуючи вирок місцевого суду в частині призначеного покарання, апеляційний суд вказав, що доводи апеляційної скарги прокурора в цій частині є слушними, а свої висновки обґрунтував з наведенням конкретних мотивів.
Зокрема, як вбачається зі змісту мотивувальної частини вироку суду апеляційної інстанції, враховуючи тяжкість вчинених злочинів та дані про особу засудженої, апеляційний суд погодився з призначеним місцевим судом ОСОБА_6 видом та розміром покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без застосування додаткового покарання, яке з огляду на вимоги статей 50, 65 КК є справедливим.
Водночас, апеляційний суд зазначив, що місцевий суд, ухвалюючи вирок, не достатньо врахував те, що вчинені ОСОБА_6 злочини належать до кримінальних правопорушень проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, які були нею вчинені шляхом умисного і цілеспрямованого вираження в соціально орієнтованій мережі своєї антиукраїнської позиції у період активної стадії збройної агресії російської федерації проти України, чим сприяла створенню у ворога уяви про підтримку своїх дій громадянами України, що в свою чергу закріплювало впевненість в успішності таких дій.
Крім того, апеляційний суд у своєму вироку дійшов висновку про відсутність у ОСОБА_6 щирого каяття, оскільки вона спочатку не визнавала свою вину, намагалася виправдати свої дії, не висловила жодного розкаяння, жалю, власного осуду, не вчиняла жодних дій, які б свідчили про зміну її позиції, і лише в подальшому, після спілкування із захисником у наступному судовому засіданні повідомила, що була прихильницею іншої точки зору, а тому підтримувала збройну агресію росії проти України.
До того ж апеляційний суд у вироку зазначив, що надані стороною захисту платіжні документи про перерахування засудженою певних коштів на підтримку благодійних фондів, медичних закладів та Збройних Сил України не свідчать про наявність у ОСОБА_6 щирого каяття, оскільки такі фінансові операції були проведені вже після постановлення обвинувального вироку щодо неї та протягом розгляду кримінального провадження судом апеляційної інстанції.
З огляду на викладене апеляційний суд дійшов висновку про обґрунтованість доводів прокурора про безпідставне звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання на підставі ст. 75 КК.
Колегія суддів погоджується з такою позицією апеляційного суду та вважає, що ОСОБА_6 не могла не усвідомлювати тих подій, які відбувалися в Україні з початком повномасштабної збройної агресії російської федерації проти України, навіть будучи обізнаною через соціальні мережі про масову загибель військовослужбовців та мирного населення, продовжувала протягом півроку розповсюджувати публікації, зміст яких виправдовував збройну агресію росії.
А тому, з огляду на конкретні фактичні обставини та характер вчинених злочинів, апеляційний суд обґрунтовано дійшов висновку, що виправлення засудженої ОСОБА_6 можливе виключно в умовах ізоляції її від суспільства, та правильно призначив покарання у межах санкції ч. 2 ст. 436-2, ч. 3 ст. 436-2 КК з урахуванням положень ст. 70 КК, та належним чином вмотивував ухвалене рішення.
Що ж стосується обставин, про які наголошує захисник у своїй касаційній скарзі, як здійснення ОСОБА_6 волонтерської діяльності, то такі обставини в цьому випадку жодним чином не зменшують суспільної небезпеки вчинених нею злочинів, а також не свідчать про наявність у неї щирого каяття, як правильно вказав про це у своєму вироку апеляційний суд.
На переконання колегії суддів, не впливають на правильність призначеного засудженій покарання й наведені захисником обставини, як спосіб вчинення злочинів засудженою, яка самостійно не виготовляла будь-яких аудіо чи відеоматеріалів компрометуючого характеру, відсутність обставин, які б обтяжували покарання, а також не порушення ОСОБА_6 покладених на неї обов`язків під час розгляду кримінального провадження.
Враховуючи вказані обставини в їх сукупності, колегія суддів вважає, що призначене засудженій ОСОБА_6 покарання відповідає вимогам закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для її виправлення й попередження вчинення нових злочинів, справедливим і таким, що не суперечить ст. 65 КК.
Отже, призначене засудженій ОСОБА_6 апеляційним судом покарання з огляду на вимоги ст. 50 КК узгоджується із загальними засадами закону України про кримінальну відповідальність, відповідає основній його меті як заходу примусу, а тому підстави для застосування положень ст. 75 КК відсутні.
Стосовно доводів касаційної скарги захисника про невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину та особі засудженої, то колегія суддів такі доводи до уваги не бере.
Так, формально посилаючись на таку обставину, яка з огляду на вимоги п. 3 ч. 1 ст. 438 КПК є підставою для скасування або зміни оскаржуваних судових рішень, захисник у касаційній скарзі не наводить переконливих аргументів стосовно надмірної суворості призначеного покарання, або ж у чому полягає його явна несправедливість, як і не вказує, який вид та розмір покарання з огляду на встановлені судами обставини буде у цьому кримінальному провадженні справедливим.
Враховуючи наведене, Судом не встановлено підстав вважати явно несправедливим призначене ОСОБА_6 покарання, яке з огляду на санкцію ч. 3 ст. 436-2 КК є мінімальним, як і не встановлено підстав для застосування положень ст. 69 КК.
Крім того, як на підставу для скасування оскаржуваного вироку суду апеляційної інстанції, у касаційній скарзі сторона захисту вказує про порушення апеляційним судом положень ч. 3 ст. 404 КПК.
Проте, зазначені доводи колегія суддів вважає безпідставними, оскільки, як вбачається зі змісту мотивувальної частини вироку апеляційного суду, надані стороною захисту документи (банківські чеки про перерахунок коштів), що підтверджують здійснення донатів засудженою, були предметом дослідження суду апеляційної інстанції, та їм надана відповідна оцінка за наслідками апеляційного розгляду, а мотиви суду стосовно такої оцінки, знайшли своє відображення у мотивувальній частині оскаржуваного вироку.
Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що вирок суду апеляційної інстанції є законним, вмотивованим та обґрунтованим, відповідає вимогам статей 370, 374, 420 КПК, та не вбачає підстав для його скасування чи зміни.
Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не встановлено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчинених злочинів та особі засудженої, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу захисника залишити без задоволення, а вирок апеляційного суду - без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд