ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 грудня 2024 року
м. Київ
справа № 464/1713/24
провадження № 61-12050св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1,
боржник - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за заявою ОСОБА_2 про перегляд за нововиявленими обставинами та скасування судового наказу у справі № 464/1713/24 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання дитини
за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Доготер Оксани Георгіївни на ухвалу Сихівського районного суду м. Львова від 17 травня 2024 року у складі судді Мичка Б. Р. та постанову Львівського апеляційного суду від 06 серпня 2024 року у складі колегії суддів: Ніткевича А. В., Бойко С. М., Копняк С. М.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст вимог заяви
08 березня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 на його користь аліментів на сина - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі 1/4 частки від заробітку (доходу) боржника, але не більше десяти прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку до досягнення нею повноліття.
11 березня 2024 року Сихівський районний суд м. Львова видав судовий наказ, яким стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини, ОСОБА_1, у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 % прожиткового мінімуму на одну дитину та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку щомісяця починаючи з 08 березня 2024 року і до досягнення дитиною повноліття.
У квітні 2024 року представник ОСОБА_2 - Доготер О. Г. звернулася до суду із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами судового наказу Сихівського районного суду м. Львова від 11 березня 2024 року у справі № 464/1713/24.
Обґрунтовуючи вимоги заяви, посилалася на те, що між сторонами існує спір про право, який, зокрема, існував на дату подання заявником заяви про видачу судового наказу. Так, 17 жовтня 2023 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 був укладений договір щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини. У цьому договорі сторони визначили, що дитина до досягнення нею повноліття постійно проживатиме разом із матір`ю. Крім цього, у договорі зазначено, що дитина може тимчасово проживати разом із тим з батьків, який постійно проживає окремо від неї. На початку 2022 року, після повномасштабного вторгнення, ОСОБА_2 разом із малолітнім сином виїхала за кордон до Швейцарії, де вони проживали по час подання заяви до суду. Відповідно до законодавства аліменти на утримання дитини не можуть стягуватися з того з батьків, з ким така дитина постійно проживає, у спірному випадку - з матері, ОСОБА_2 . Факт тимчасового перебування дитини з батьком, право на яке передбачено договором та погоджено між сторонами, не є правовою підставою для звернення заявника із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів з матері.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Сихівський районний суд м. Львова ухвалою від 17 травня 2024 року в задоволенні заяви представника ОСОБА_2 - Доготер О. Г. про перегляд судового наказу за нововиявленими обставинами відмовив. Судовий наказ Сихівського районного суду м. Львова від 11 березня 2024 року у справі № 464/1713/24 залишив у силі.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що підстав для задоволення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами немає, оскільки вказані заявником обставини не є нововиявленими.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Львівський апеляційний суд постановою від 06 серпня 2024 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Доготер О. Г. залишив без задоволення. Ухвалу Сихівського районного суду м. Львова від 17 травня 2024 року залишив без змін.
Апеляційний суд мотивував постанову, тим що місцевий суд дійшов правильного висновку, що обставини, на які посилається заявник, не є нововиявленими обставинами в розумінні пункту 1 частини другої статті 423 ЦПК України, у зв`язку з чим обґрунтовано відмовив у задоволенні заяви.
Короткий зміст касаційних скарг та їх узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи
У серпні 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Доготер О. Г. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати ухвалу Сихівського районного суду м. Львова від 17 травня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 06 серпня 2024 року й ухвалити нове рішення, яким скасувати судовий наказ у справі № 464/1713/24 та відмовити у задоволення заяви ОСОБА_1 про видачу судового наказу.
Як на підставу касаційного оскарження посилалася на те, що:
- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 14 червня 2023 року у справі № 760/31518/21, від 09 лютого 2023 року у справі № 753/572/20, від 04 серпня 2021 року у справі № 654/4307/19;
- справу розглянуто за відсутності заявника, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання (пункт 5 частини першої статті 411 ЦПК України);
- суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі (пункт 8 частини першої статті 411 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій безпідставно виходили з того, що договір про визначення місця проживання не є підставою для перегляду справи за нововиявленими обставинами.
Суди не звернули уваги на те, що ОСОБА_2 не отримувала заяви про видачу судового наказу з додатками і була позбавлена можливості надати свої заперечення на заяву. Крім того, суд апеляційної інстанції не забезпечив прав заявника та її представника на безпосередню участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції і здійснив розгляд без участі сторони за наявності заяви адвоката, яка перебувала у відпустці, про відкладення розгляду справи. Зазначені порушення призвели до не дослідження судами низки доказів.
Також скарга містить доводи про те, що суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були належним чином залучені до участі у справі.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 17 вересня 2024 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
30 вересня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи
Суди попередніх інстанцій встановили, що, звертаючись 08 березня 2024 року до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів з ОСОБА_2, ОСОБА_1 вказував, що дитина зараз проживає разом з ним.
На підтвердження цих обставин додав до заяви акт обстеження побутових умов від 19 березня 2024 року, згідно з яким ОСОБА_1 та його син, ОСОБА_1, проживають за адресою: АДРЕСА_1 .
Листом Товариства з обмеженою відповідальністю "Повноділ" від 29 січня 2024 року № 401 підтверджено, що профілактичні огляди дитини, ОСОБА_1, проводяться за зверненням батька ОСОБА_1 та в його присутності.
ОСОБА_2 мотивувала вимоги про перегляд судового наказу за нововиявленими обставинами тим, що 17 жовтня 2023 року між нею і ОСОБА_1 був укладений договір щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини, у пункті 2.1 якого сторони погодили, що дитина до досягнення повноліття проживатиме разом з матір`ю за адресою реєстрації її місця проживання або за іншою адресою, яка визначатиметься угодою між батьками.
Відповідно до пункту 2.3 вказаного договору сторони узгодили, що дитина за взаємною згодою батьків, яка підтверджується угодою між ними, укладеною в простій письмовій формі, може тимчасово проживати, в тому числі під час канікул, разом з тим із батьків, який постійно проживає окремо від неї, за адресою реєстрації місця постійного проживання такого із батьків або іншою адресою.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 зазначила, що з 23 грудня 2023 року ОСОБА_1 за її згодою забрав сина для тимчасового спільного проживання та спільного проведення часу на період зимових канікул. За спільною домовленістю заявник повинен був повернути сина до початку навчального процесу у садку, а саме 08 січня 2024 року. Проте, після закінчення зимових канікул він відмовився дотримуватись умов договору та повертати сина. Дитина лише тимчасово перебуває з батьком, оскільки вона як мати ніколи не чинила перешкод для реалізації батьком своїх батьківських прав.
У зв`язку з цим апеляційний суд встановив, що ОСОБА_2 не заперечувала того факту, що як на час звернення 08 березня 2024 року ОСОБА_1 до суду із заявою про стягнення аліментів, так і на час видачі судового наказу 11 березня 2024 року син сторін проживав разом з батьком.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.