ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 грудня 2024 року
м. Київ
справа № 753/9012/22
провадження № 61-18424св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Лахно Юлія Вікторівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги ОСОБА_2, які подані її представником - адвокатом Окунєвим Ігорем Сергійовичем, на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 26 квітня 2023 року у складі судді Трусової Т. О., постанову Житомирського апеляційного суду від 27 листопада 2023 року та додаткову постанову Житомирського апеляційного суду від 25 грудня 2023 року у складі колегії суддів: Коломієць О. С., Талько О. Б, Шевчук А. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Лахно Ю. В., про скасування рішення про державну реєстрацію права власності.
В обґрунтування позову посилалася на те, що на підставі договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 30 травня 1997 року, посвідченого приватним нотаріусом Рильською Л. С. та зареєстрованого за № 1629, вона є власником 30/100 частин нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 281,4 кв.м.
Зазначає, що під час розгляду цивільної справи № 753/716/21 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про виділення в натурі частки із спільної часткової власності та визнання права власності їй стало відомо, що рішенням приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Лахно Ю. В. № 28296657 від 17 лютого 2016 року вчинено державну реєстрацію права власності, відповідно до якого ОСОБА_2 набула право власності на частину (20/100) нежитлового приміщення, площею 197,1 кв.м.
Підставою цієї державної реєстрації стало рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 22 грудня 2015 року (справа № 752/19822/14-ц) про поділ спільного майна.
Позивачка вважає, що оспорюване рішення державного реєстратора є таким, що суперечить закону та порушує її права.
По-перше, рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 22 грудня 2015 року (справа № 752/19822/14-ц) в порядку поділу спільного майна, яке раніше належало спадкодавцю ОСОБА_6, було вирішено виділити у власність ОСОБА_2 20/100 ідеальних частин будинку АДРЕСА_1 та визнано за нею право приватної власності на це майно. При цьому у резолютивній частині рішення не вказано площу частини нежитлового приміщення, право власності на яке судом визнане за відповідачкою, проте зі змісту його мотивувальної частини вбачається, що площа належної ОСОБА_2 частки (20/100) будинку АДРЕСА_1 становить 186,4 кв.м. Однак, незважаючи на це, приватним нотаріусом Лахно Ю. В. за ОСОБА_2 зареєстроване право власності на нежитлові приміщення загальною площею 197,1 кв.м.
По-друге, зі змісту указаного рішення суду вбачається, що спочатку власником 20/100 нежитлових приміщень № 12А, розташованих по АДРЕСА_1, загальною площею 186,4 кв.м була ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, а її майно успадкували її сини: ОСОБА_7 (1/2 частини від 186,4 кв.м (10/100)) та ОСОБА_8 (1/2 частини від 186,4 кв.м (10/100)). ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_8 помер, після його смерті відкрилася спадщина на 10/100 нежитлових приміщень № 12А, яку отримала дружина померлого спадкодавця - ОСОБА_2 . Інші 10/100 вказаних нежитлових приміщень вона фактично отримала за вказаним вище рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 22 грудня 2015 року (справа № 752/19822/14-ц) в порядку поділу спільного майна з ОСОБА_7 .
Таким чином, відповідачка могла набути у власність те ж саме майно, тобто нежитлові приміщення, загальна площа яких складає саме 186,4 кв.м.
Позивачка вважає, що ОСОБА_2 незаконно набула право власності на частину (20/100) нежитлового приміщення саме площею 197,1 кв.м за адресою: АДРЕСА_1, внаслідок протиправного рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Лахно Ю. В. за № 28296657 від 17 лютого 2016 року, що полягає у реєстрації за нею нежитлового приміщення із завищеним розміром загальної площі 197,1 кв.м, що не відповідає дійсності.
Зазначає, що збільшення площі належної відповідачці частини нежитлового приміщеннявідбулося внаслідок протиправної реконструкції спірного об`єкта нерухомого майна за рахунок самочинного приєднання технічого приміщення (ліфтової) площею 9,8 кв.м, яке є власністю позивачки.
Крім цього, для здійснення державної реєстрації не було надано усіх необхідних документів, передбачених пунктом 44 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, наявність яких могла слугувати підставою для державної реєстрації права власності на реконструйований об`єкт нерухомого майна.
Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просила суд скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Лахно Ю. В. № 28296657 від 17 лютого 2016 року щодо реєстрації за ОСОБА_2 права власності на частину (20/100) нежитлового приміщення, загальною площею 197,1 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 851736480000, номер запису про право власності 13302336).
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 26 квітня 2023 року позов задоволено частково.
Внесено зміни до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності ОСОБА_2 на 20/100 частин будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 851736480000) від 23 січня 2016 року, номер запису про право власності: 13302336, шляхом виключення з розділу "Додаткові відомості" запису такого змісту "нежилі приміщення загальною площею 197,1 кв.м, літ. "А".
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що внаслідок незаконної реєстрації за ОСОБА_2 збільшеної площі її частки у спірному об`єкті нерухомого майна частка ОСОБА_1 у спільній власності на цей об`єкт зменшилась на 9,8 кв.м, а відтак є очевидним факт порушення її суб`єктивного матеріального права, на захист якого подано цей позов, тому державна реєстрація відомостей про площу належної ОСОБА_2 частки у спірному об`єкті нерухомого майна підлягає скасуванню шляхом виключення запису про площу майна з розділу "Додаткові відомості".
Не погодившись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_2 звернулася до суду з апеляційною скаргою.
Ухвалою Верховного Суду від 11 липня 2023 року підсудність цієї справи було визначено Житомирському апеляційному суду.
Короткий зміст постанов суду апеляційної інстанції
Постановою Житомирського апеляційного суду від 27 листопада 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Дарницького районного суду м. Києва від 26 квітня 2023 року - без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, а передбачених законом підстав для скасування рішення місцевого суду при апеляційному розгляді не встановлено.
24 листопада 2023 року ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Шайка С. В. звернулася до Житомирського апеляційного суду із заявою про відшкодування витрат за надання професійної правничої допомоги в апеляційному суді у сумі 30 000 грн.
04 грудня 2023 року ОСОБА_2 в особі представника - адвоката Окунєва І. С. звернулася до Житомирського апеляційного суду із заявою про стягнення з позивачки на свою користь витрат на правничу допомогу, понесених у зв`язку із розглядом справи, у сумі 20 000 грн.
Додатковою постановою Житомирського апеляційного суду від 25 грудня 2023 року у задоволенні заяви представника ОСОБА_2 - адвоката Окунєва І. С. про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відмовлено, заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Шайка С. В. про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені під час апеляційного розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 грн.
Додаткова постанова апеляційного суду мотивована тим, що представник відповідачки не звертався до суду першої інстанції із заявою про ухвалення додаткового рішення та стягнення витрат на правничу допомогу, понесених під час розгляду справи у суді першої інстанції.
Також суд вказав, що за результатами розгляду апеляційної скарги ОСОБА_2 у задоволенні її вимог відмовлено, а рішення суду першої інстанції залишено без змін, тому правові підстави для нового розподілу судових витрат, понесених під час розгляду справи у суді першої інстанції, відсутні, а судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, покладаються на відповідачку.
На підставі викладеного, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви представника відповідачки ОСОБА_2 - адвоката Окунєва І. С. про ухвалення додаткового рішення.
Разом із цим, врахувавши складність справи та обсяг послуг, наданих адвокатом під час розгляду справи, час, витрачений адвокатом на надання відповідних послуг, з огляду на заперечення сторони відповідача, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви представника ОСОБА_1 - адвоката Шайка С. В. та стягнення з ОСОБА_2 на користь позивачки понесених і документально підтверджених витрат на правничу допомогу в сумі 10 000 грн.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
25 грудня 2023 року ОСОБА_2 в особі представника - адвоката Окунєва І. С. звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 26 квітня 2023 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 27 листопада 2023 року.
В касаційній скарзі заявниця просить скасувати оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення у справі, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій вказані судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, та без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
24 січня 2024 року ОСОБА_2 в особі представника - адвоката Окунєва І. С. звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на додаткову постанову Житомирського апеляційного суду від 25 грудня 2023 року.
В касаційній скарзі заявниця просить скасувати додаткову постанову апеляційного суду та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 - адвоката Шайка С. В. про ухвалення додаткового рішення відмовити, а її заяву про ухвалення додаткового рішення задовольнити.
Касаційна скарга мотивована тим, що додаткова постанова ухвалена апеляційним судом з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.
Доводи інших учасників справи
26 квітня 2024 року ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Шайка С. В. подала до Верховного Суду відзиви на касаційні скарги відповідачки, у яких просить вказані касаційні скарги залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на їх законність та обгрунтованість.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 28 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 26 квітня 2023 року, постанову Житомирського апеляційного суду від 27 листопада 2023 року та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
16 січня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 29 січня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на додаткову постанову Житомирського апеляційного суду від 25 грудня 2023 року.
Ухвалою Верховного Суду від 04 грудня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
Судами встановлено, що 30 травня 1997 року між ТОВ "Торговий дім "Олніма" (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рильською Л. С., зареєстрований у реєстрі за № 1629, на підставі якого позивачка набула право власності на 30/100 часток нежитлового приміщення в будинку АДРЕСА_1, загальною площею 935,9 кв.м.
За умовами цього договору у власність ОСОБА_1 перейшли нежилі приміщення площею 281,4 кв.м, а саме: торговий зал 3 - 133,2 кв.м; кладові 12 - 11,0 кв.м, 11 - 9,8 кв.м, 10 - 11,1 кв.м; 1/2 частина мийки 4 - 14,6 кв.м; клітка сходів загального виходу на першому поверсі V - 13,8 кв.м; 1/2 частина клітки сходів центрального входу на другому поверсі - 14,1 кв.м; частина коридорів на другому поверсі 2.2.1 - 52,2 кв.м; кладова 2 - 1,7 кв.м; на першому поверсі частина площадки ІІ (центрального входу) - 8,2 кв.м; вбиральні 37, 38 - 1,9 кв.м; ліфтова 3 - 9,8 кв.м.
На підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 30 травня 1997 року ОСОБА_6 набула право власності на 20/100 часток спірного нежитлового приміщення, та за умовами цього договору у її власність перейшли нежилі приміщення площею 186,4 кв.м, а саме: вхід в магазин 7 - 26,0 кв.м; рукомийник 8 - 3,6 кв.м; санвузли 9 - 1,3 кв.м, 10 - 1,3 кв.м; торговельний зал 5 - 46,7 кв.м; кладові 2 - 2,9 кв.м, 6 - 5,0 кв.м; коридор 4 - 8,2 кв.м; холодильні камери 12/5,2 кв.м, 14 - 7,2 кв.м, 13 - 8.7 кв.м, 11 - 5,5 кв.м; машинний зал 15 - 8,4 кв.м; кладові 31 - 12,0 кв.м, 32 - 11,7 кв.м; тамбур ІV - 4,5 кв.м; частина площадки ІІ - 3,0 кв.м; частина коридорів на І поверсі - 25,2 кв.м.
На підставі нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу нежитлового приміщення від 30 травня 1997 року ОСОБА_3 набув право власності на 26/100 часток спірного нежитлового приміщення, що за площею становить 239,9 кв.м, а ОСОБА_4 - на 24/100 часток спірного нежитлового приміщення, що за площею становить 228,20 кв.м.
Згідно з умовами цих договорів у власність ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перейшли конкретно визначені нежилі приміщення.
Таким чином, на підставі вказаних договорів купівлі-продажу нежитлового приміщення від 30 травня 1997 року до ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перейшли частки у нежитловому приміщенні в будинку АДРЕСА_1, загальною площею 935,9 кв.м (281,4 + 186,4 +239,9 + 228,20).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла, внаслідок чого відкрилась спадщина на належне їй на праві власності майно, зокрема на 20/100 частин будинку АДРЕСА_1 .
Спадкоємцями цього майна за законом після смерті ОСОБА_6 стали в рівних частках її сини: ОСОБА_7 - у розмірі 10/100 частин указаного вище будинку та ОСОБА_8 - у розмірі 10/100 частин указаного вище будинку.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_8 помер, внаслідок чого відкрилась спадщина на належне йому на праві власності майно, зокрема на 10/100 частин будинку АДРЕСА_1 .
Спадкоємцем указаного майна (10/100 частин спірного будинку) стала дружина спадкодавця - відповідачка у справі ОСОБА_2 .
У листопаді 2014 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_7 про поділ спільного майна, що було успадковане після смерті ОСОБА_6 (справа № 752/19822/14-ц).
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 22 грудня 2015 року у цивільній справі № 752/19822/14 у власність ОСОБА_2 виділено, зокрема, 20/100 частин будинку АДРЕСА_1, та визнано за нею право приватної власності на це майно.
За рішенням приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Лахно Ю. В. від 17 лютого 2016 року, індексний номер рішення: 28296657, прийнятим на виконання функцій державного реєстратора, здійснено державну реєстрацію (з відкриттям розділу) права приватної власності ОСОБА_2 на 20/100 частин будинку АДРЕСА_1, загальною площею 935,6 кв.м, номер запису про право власності: 13302336, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 851736480000.
З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що підставою для проведення цієї реєстраційної дії слугувало рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 22 грудня 2015 року у справі № 752/19822/14-ц, яке набрало законної сили 04 січня 2016 року, при цьому до розділу "Додаткові відомості" державним реєстратором внесено запис про те, що належній ОСОБА_2 частці у спірному об`єкті нерухомого майна відповідає площа в розмірі 197,1 кв.м.
Згідно з даними технічного паспорту, виготовленого 21 січня 2016 року ТОВ "БЛАГОБУДКОНСАЛТ" за замовленням ОСОБА_2, належна їй частка у спірному нежитловому приміщенні має загальну площу 197,1 кв.м і складається з таких приміщень: коридор 1 - 27,3 кв.м; кладова 2 - 2,9 кв.м; тех. приміщення 3 - 9,8 кв.м; коридор 4 - 8,2 кв.м; торговельний зал 5 - 46,7 кв.м; підсобне 6 - 5,0 кв.м; коридор 7 - 9,8 кв.м; основне 8 - 13,8 кв.м; підсобне 9 - 3,5 кв.м; вбиральня 10 -1,2 кв.м; підсобне 10а - 1,2 кв.м, підсобне 11 - 4,9 кв.м; підсобне 12 - 5,2 кв.м; підсобне 13 - 9,7 кв.м; підсобне 14 - 16,7 кв.м; підсобне 31 - 12,0 кв.м; підсобне 32 - 11,7 кв.м; тамбур ІV - 4,5 кв.м; частина площадки (від загальної площі МЗК-5,7 кв.м) ІІ-3,0 кв.м.
Згідно наданого КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації" журналу внутрішніх обмірів та розрахунків площ приміщень громадського чи виробничого будинку, загальна площа нежитлових приміщень, що належить ОСОБА_2, складає 197,1 кв.м. У вказаному журналі зроблено примітку про те, що загальна площа нежитлових приміщень збільшена на 10,7 кв.м в результаті проведення реконструкції та самочинного приєднання приміщень: технічного приміщення № 3 площею 9,8 кв.м та частини коридору № 1 загальною площею 27,3 кв.м.
Згідно з висновком експерта за результатами проведення будівельно-технічної експертизи № 3-10/03 від 10 березня 2023 року (судовий експерт Лісниченко С. В.), загальна площа належних ОСОБА_2 нежитлових приміщень по АДРЕСА_1 збільшилась на 10,7 кв.м за рахунок: включення до складу приміщень технічного приміщення 3 площею 9,8 кв.м, яке відповідно до договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 30 травня 1997 року було продано ОСОБА_1 ; збільшення площі коридору 1 на 2,1 кв.м; здійснення будівельних робіт, у тому числі демонтажу стін та перегородок. Згідно наданих документальних даних приміщення № 3 площею 9,8 кв.м, на першому поверсі за адресою: АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_1, було включено до приміщень, які відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 53459471 від 17 лютого 2016 року належать ОСОБА_2 та якими відповідно до Технічного паспорту від 15 жовтня 2020 року користується ОСОБА_2 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України(далі - ЦК України) визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
У статті 316 ЦК України передбачено що правом власності є право особи на майно, яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Частиною першою статті 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства (частини перша, друга статті 319 ЦК України).
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Частинами першою-третьою статті 358 ЦК України визначено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.
Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов`язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно (частина четверта статті 358 ЦК України).
У справі, яка переглядається, встановлено, що нежитловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 935,9 кв.м., є об`єктом права спільної часткової власності, учасникам якої належать чітко визначені ідеальні частки у праві власності на цей будинок. При цьому покупці за укладеними 30 травня 1997 року з ТОВ "Олніма" договорами купівлі-продажу ( ОСОБА_1 - 30/100 часток, що становить 281,4 кв.м; ОСОБА_6 - 20/100 часток, що становить 186,4 кв.м; ОСОБА_3 - 26/100 часток, що становить 239,9 кв.м; ОСОБА_4 - 24/100 часток, що становить 228,20 кв.м) отримали у своє володіння та користування конкретні, індивідуально визначені приміщення.
Встановлено, що внаслідок спадкування після смерті ОСОБА_6 у володіння та користування її спадкоємців ( ОСОБА_8 та ОСОБА_7 ), а у подальшому - у володіння та користування ОСОБА_2 (відповідачки у справі) перейшли індивідуально визначені приміщення тієї ж площі, яка перебувала у користуванні спадкодавця, тобто 186,40 кв.м, що відображено у реєстрових книгах бюро технічної інвентаризації та у висновку експерта.
На підставі оскаржуваного рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Лахно Ю. В. № 28296657 від 17 лютого 2016 року проведено державну реєстрацію права власності за відповідачкою ОСОБА_2 на 20/100 частин будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею - 935,6 кв.м. Реєстраційний номер такого об`єкта нерухомого майна - 1133897546101. Вид права власності - спільна часткова. Підстава виникнення права власності - рішення Голосіївського районного суду м. Києва по справі № 752/19822/14-ц. Додаткові відомості - нежилі приміщення загальною площею - 197,1 кв.м, літ "А".
Відносини, пов`язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулює Закон України від 01 липня 2004 року № 1952-1V "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 1952-ІV).
Частиною першою статті 2 Закону № 1952-IV визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
За змістом частин першої та третьої статті 10 Закону № 1952-IV державним реєстратором є, зокрема нотаріус. Державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.
Відповідно до частини другої статті 18 Закону № 1952-IV перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Згідно з пунктом 19 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Порядок № 1127), державний реєстратор за результатом прийнятого рішення щодо державної реєстрації прав відкриває та/або закриває розділи в Державному реєстрі прав, вносить до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідні відомості про речові права та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав.
Під час проведення державної реєстрації прав державний реєстратор використовує відомості Реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек, які є архівною складовою частиною Державного реєстру прав.
За відсутності відомостей у Реєстрі прав власності на нерухоме майно державний реєстратор використовує наявні відомості, які містяться на паперовому носії інформації (реєстрові книги та реєстраційні справи, ведення яких здійснювали підприємства бюро технічної інвентаризації).
Відповідно до пункту 20 Порядку № 1127 у разі проведення державної реєстрації права власності на окремий індивідуально визначений об`єкт нерухомого майна, об`єкт незавершеного будівництва вперше, у тому числі у результаті поділу, виділу частки з об`єкта нерухомого майна або об`єднання об`єктів нерухомого майна, державний реєстратор за допомогою програмного забезпечення Державного реєстру прав відкриває новий розділ у цьому Реєстрі з присвоєнням реєстраційного номера об`єкту нерухомого майна, об`єкту незавершеного будівництва та формує реєстраційну справу відповідно до законодавства.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що у резолютивній частині рішення Голосіївського районного суду м. Києва у справі № 752/19822/14-ц, яке стало підставою для державної реєстрації права власності ОСОБА_2 на 20/100 часток будинку АДРЕСА_1, відсутня вказівка на розмір цієї частки у кількісному вимірі (її площу), проте із змісту мотивувальної частини цього рішення та за даними реєстрових книг бюро технічної інвентаризації її площа становить 186,40 кв.м.
Також встановлено, що загальна площа належних відповідачу - ОСОБА_2 нежитлових приміщень збільшена на 10,7 кв.м в результаті проведення реконструкції та самочинного приєднання приміщень, зокрема належного позивачці технічного приміщення № 3 площею 9,8 кв.м.
Згідно з пунктом 44 Порядку № 1127 для державної реєстрації права власності на реконструйований об`єкт нерухомого майна (в тому числі в результаті переведення об`єкта нерухомого майна із житлового у нежитловий або навпаки) подається: 1) документ, що посвідчує право власності на об`єкт нерухомого майна до його реконструкції (крім випадків, коли право власності на такий об`єкт вже зареєстровано в Державному реєстрі прав); 2) документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта;3) технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна; 4) письмова заява співвласників про розподіл часток у спільній власності на реконструйований об`єкт нерухомого майна (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, що перебуває у спільній частковій власності та у результаті проведення реконструкції змінився розмір часток у такому праві).
Вказані документи відповідачкою державному реєстратору подані не у повному обсязі.
Ураховуючи, що на час прийняття оскаржуваного рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 належали на праві часткової власності лише нежитлові приміщення площею 186,4 кв.м, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що державна реєстрація права власності була проведена із порушенням вимог Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та Порядку № 1127.
Колегія суддів Верховного Суду погоджується та вважає правильними висновки судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог та внесення змін до запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про об`єкт нерухомого майна щодо належної відповідачу площі нежитлового приміщення, оскільки існування таких відомостей свідчить про порушення прав позивачки, як власниці майна, що перебуває у спільній частковій власності.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначились з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.
Доводи заявниці про неврахування судами висновків, викладених у постановах Верховного Суду є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки висновки щодо застосування норм права, які викладені у вказаних постановах, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається.
Інші наведені в касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки цим судом, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії", заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії", заява № 49684/99).