ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 грудня 2024 року
м. Київ
справа № 645/8704/21
провадження № 61-7679св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - Харківська міська рада,
відповідач - ОСОБА_1,
треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Некрасова Н. А., Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, Немишлянська окружна прокуратура м. Харкова,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги Харківської міської ради та Харківської обласної прокуратури на постанову Харківського апеляційного суду в складі колегії суддів: Маміної О. В., Пилипчук Н. П., Тичкової О. Ю. від 23 квітня 2024 року,-
ВСТАНОВИВ:
1.Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2021 року Харківська міська рада звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1, треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Некрасова Н. А., Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, Немишлянська окружна прокуратура м. Харкова, про визнання спадщини відумерлою, витребування майна із чужого незаконного володіння.
Позовні вимоги мотивовані тим, що право власності на квартиру АДРЕСА_1 було зареєстровано за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності від 01 лютого 2000 року. Згідно довідки відділу державної реєстрації актів цивільного стану по м. Харкову реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції № 10324/04-12-04-06 від 11 листопада 2014 року ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (актовий запис № 11370), а ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (актовий запис № 9225). Згідно із інформаційними довідками зі Спадкового реєстру № 45517036, 45517182 від 24 жовтня 2016 року та листа 12 ХДНК від 24 жовтня 2016 року № 3540/01-16 після смерті ОСОБА_3 та ОСОБА_2 спадкові справи не заводились, свідоцтва про право на спадщину не видавались. Згідно інформаційних довідок з Реєстру територіальної громади м. Харкова від 29 листопада 2021 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 були зареєстровані у квартирі АДРЕСА_1 . Крім того, зазначив, що ОСОБА_4 17 червня 2014 року набув у невстановлений в ході розслідування за кримінальним провадженням № 120142200460001529 спосіб підроблений документ, а саме: договір купівлі-продажу від 26 травня 2014 року, укладений між ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Бакумовою А. В. та зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій за № 954. На момент укладення договору купівлі-продажу власники квартири були померлими.
Вироком Фрунзенського районного суду м. Харкова від 04 липня 2016 року у справі № 645/11146/14-к ОСОБА_4 визнано винним за частиною четвертою статті 358 КК України, тобто використання завідомо підробленого документа. ОСОБА_5 на підставі довіреності, виданої ОСОБА_4 та посвідченої 20 квітня 2016 року приватним нотаріусом ХМНО Свергуновою В. А. за реєстровим номером 1204, 20 травня 2016 року продано квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_1 . Незаконними діями з відчуження квартири завдано збитків державі в особі Харківської міської ради, оскільки на час смерті ОСОБА_6 ніхто не мешкав в квартирі, до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини ніхто не звертався, тобто вказана квартира повинна перейти у власність Харківської міської ради, як відумерла спадщина.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 08 січня 2024 року позов задоволено. Визнано відумерлою спадщину, яка відкрилась після смерті ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 і складається з квартири АДРЕСА_1, та передано вказану квартиру у власність Харківської міської територіальної громади в особі Харківської міської ради. Витребувано вказану квартиру від добросовісного набувача ОСОБА_1 на користь Харківської міської територіальної громади в особі Харківської міської ради. Вирішено питання про судовий збір.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що окрім власників, на час відкриття спадщини у вказаній квартирі інші особи зареєстровані не були. Згідно з інформаційними довідками зі Спадкового реєстру № 45517036, № 45517182 від 24 жовтня 2016 року після смерті ОСОБА_3 та ОСОБА_2 спадкові справи не заводились свідоцтва про право на спадщину не видавались. Перебування спірної квартири у володінні ОСОБА_1 порушує інтереси держави в особі Харківської міської ради, які випливають з встановленого статтею 1277 ЦК України порядку визнання спадщини відумерлою.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Харківського апеляційного суду від 23 квітня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 08 січня 2024 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову в позові.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що при відчуженні спадкового майна територіальна громада має право лише на відшкодування вартості спадкового майна за ринковими цінами, а тому позовні вимоги територіальної громади про визнання спадщини відумерлою та передачу її позивачу задоволенню не підлягають.
Позивач не є власником або законним користувачем спірного майна, яке незаконно вибуло з його володіння, а тому у нього немає підстав для витребування майна на свою користь як неволодіючого власника або користувача. За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для витребування майна у добросовісного набувача на користь позивача.
Аргументи учасників справи
Узагальнені доводи вимог касаційних скарг
У травні 2024 року Харківська міська рада звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Харківського апеляційного суду від 23 квітня 2024 року, у якій просить зазначену постанову скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 14 червня 2023 року в справі № 640/10831/19, від 29 квітня 2020 року в справі № 754/4108/18, від 20 липня 2022 року в справі № 638/17404/19, від 06 листопада 2019 року в справі № 641/1689/15-ц, від 26 лютого 2020 року в справі № 640/17297/15-ц, від20 травня 2020 року в справі № 522/11473/15-ц, від 22 липня 2021 року в справі № 760/12445/18, від 09 лютого 2022 року в справі № 640/23065/14, від 01 листопада 2023 року в справі № 202/5154/21, від 18 грудня 2019 року в справі № 643/10756/16-ц, від 11 вересня 2019 року в справі № 766/4410/17, від 30 серпня 2023 року в справі № 638/11303/17, від 30 серпня 2023 року в справі № 712/9803/20, від 30 березня 2023 року в справі № 726/529/21, від 30 жовтня 2019 року в справі № 640/14719/15-ц, постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року в справі № 461/12525/15 та постановах Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року в справі № 1522/25684/12, від 22 червня 2022 року в справі № 752/3089/19, від 29 червня 2016 року в справі № 6-1376цс16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
У травні 2024 року Харківська обласна прокуратура звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Харківського апеляційного суду від 23 квітня 2024 року, у якій просить скасувати зазначену постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 11 серпня 2022 року в справі № 904/5693/20, від 01 листопада 2023 року в справі № 202/5154/21, від 06 листопада 2019 року в справі за позовом № 641/1689/15-ц, від 26 лютого 2020 року в справі № 640/17297/15-ц, від 14 квітня 2021 року в справі № 753/11965/15, від 17 серпня 2022 року в справі № 521\6465/18, від 20 травня 2020 року в справі № 522/11473/15-ц, від 13 вересня 2023 року в справі № 462/6637/21, від 31 травня 2023 року в справі № 335/12292/19 та постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15-ц, від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16-ц, від 19 січня 2021 року в справі № 916/1415/19, від 16 лютого 2021 року в справі № 910/2861/18, від 07 листопада 2018 року в справі № 488/5027/14-ц, від 14 листопада 2018 року в справі № 183/1617/16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Узагальнені доводи відзивів на касаційні скарги
У серпні 2024 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури на постанову Харківського апеляційного суду від 23 квітня 2024 року, у якій просить зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду без змін. Зазначає, що у цій справі Харківська міська рада, яка претендує на спірну квартиру, самостійно звернулася до суду з метою захисту порушених, на її думку, прав. Отже участь органів прокуратури в цьому випадку є такою, що суперечить вимогам статті 23 Закону України "Про прокуратуру".
Зазначає, що ОСОБА_1 не має відповідати за помилки, які було допущено правоохоронними органами та міськрадою. Втрата добросовісним набувачем свого статусу суперечить статті 388 ЦК України та призводить до позбавлення його майна, що змушує добросовісного набувача шукати способи відшкодування своїх втрат.
Також указує на те, що Харківською міською радою було пропущено строки для подання позовної заяви.
У серпні 2024 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу Харківської міської ради на постанову Харківського апеляційного суду від 23 квітня 2024 року, у якому просить зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду без змін.
Зазначає, що правильними є висновки апеляційного суду про те, що Харківська міська рада не позбавлена можливості звернутися з позовом про стягнення коштів до ОСОБА_4 з метою отримання грошового відшкодування та відновлення порушеного інтересу держави.
Неналежне виконання прокуратурою та міськрадою, як органами держави, своїх обов`язків щодо своєчасного виявлення порушення закону у набутті ОСОБА_4 квартири АДРЕСА_1 не може бути підставою для позбавлення ОСОБА_1 її майна, яке було придбано нею за відплатним договором з дотриманням всіх вимог. А тому вимоги Харківської міської ради не підлягають задоволенню.
Втрата добросовісним набувачем свого статусу суперечить статті 388 ЦК України та призводить до позбавлення його майна, що змушує добросовісного набувача самостійно шукати способи відшкодування своїх втрат. Це, на погляд суду, є неприпустимим, оскільки покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар, про що йдеться, зокрема, в пункті 6.53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19.
Крім того, Харківською міською радою було пропущено строки для звернення до суду із цим позовом.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 26 червня 2024 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі за касаційною скаргою Харківської обласної прокуратури на постанову Харківського апеляційного суду від 23 квітня 2024 року та витребувано цивільну справу № 645/8704/21 з Фрунзенського районного суду м. Харкова.
Ухвалою Верховного Суду від 26 червня 2024 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі за касаційною скаргою Харківської міської ради на постанову Харківського апеляційного суду від 23 квітня 2024 року.
Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд установив, що спірна квартира АДРЕСА_1 на праві власності належала ОСОБА_2 та ОСОБА_7, відповідно даних КП "Харківське міське БТІ" та зареєстровано на підставі розпорядження № 1832 від 01 лютого 2000 року.
Право власності ОСОБА_2 та ОСОБА_7 підтверджується свідоцтвом про право власності № НОМЕР_1 від 01 лютого 2000 року, виданим Головним управлінням економіки та комунального майна Управління та приватизації Центра приватизації державного житлового фонду.
З довідки відділу державної реєстрації актів цивільного стану по м. Харкову реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції № 10324/04-12-04-06 від 11 листопада 2014 року вбачається, що ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (актовий запис № 11370), а ОСОБА_2 - ІНФОРМАЦІЯ_2 (актовий запис № 9225).
Після смерті ОСОБА_3 та ОСОБА_2 відкрилась спадщина за законом, будь-ким із спадкоємців спадщина не прийнята.
17 червня 2014 року ОСОБА_4 набув у невстановлений в ході розслідування спосіб підроблений документ, а саме: договір купівлі-продажу від 26 травня 2014 року, укладений між ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Бакумовою А.В. та зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій за № 954. На час укладання спірного договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 вже померли.
Вироком Фрунзенського районного суду м. Харкова від 04 липня 2016 року у справі №645/11146/14-к ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 358 КК України, тобто використання завідомо підробленого документа.
Встановлено, що за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на час розгляду кримінального провадження Фрунзенським районним судом м. Харкова на ім`я ОСОБА_4 було зареєстровано право власності на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1, на підставі іншої угоди, а саме: договору купівлі-продажу, посвідченого 26 травня 2014 року приватним нотаріусом ХМНО Салигою Н.А.
Крім того ОСОБА_4 20 квітня 2016 року надав ОСОБА_5 довіреність на продаж квартири АДРЕСА_1, яка посвідчена приватним нотаріусом ХМНО Свергуновою В.А., за реєстровим номером 1204.
На підставі вказаної довіреності ОСОБА_5 від імені ОСОБА_4 20 травня 2016 року продала ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 .
Договір купівлі-продажу зазначеної квартири від 20 травня 2016 року, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Некрасовою Н.А. та зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій за № 301.
2.Мотивувальна частина
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційні скарги не підлягають задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (частина друга статті 328 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до частини четвертої статті 334 ЦК України право власності на нерухоме майно набувається з моменту реєстрації цього права.
За змістом статті 1277 ЦК України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини, а нерухоме майно - за його місцезнаходженням.
Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (стаття 330 ЦК України).
Тлумачення статті 330 ЦК України свідчить, що виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача.
Власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України).
Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.
Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України пов`язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.
У частині другій статті 1280 ЦК України передбачено, що якщо майно, на яке претендує спадкоємець, що пропустив строк для прийняття спадщини, перейшло як відумерле до територіальної громади і збереглося, спадкоємець має право вимагати його передання в натурі. У разі його продажу спадкоємець має право на грошову компенсацію.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Добросовісний набувач не може відповідати у зв`язку із порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписам статті 388 ЦК України, а, відтак, втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар. Враховуючи викладене, судові рішення у цій справі слід скасувати, а в позові відмовити з тих підстав, що за встановлених судами обставин майно у відповідача не може бути витребувано в порядку статей 387, 388 ЦК України, а права позивача в зв`язку з цим захисту не підлягають. Крім того, Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункт 100), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19, пункт 10.29)). Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76)".
Втручання держави в право на мирне володіння своїм майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави загалом є предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що ратифікований Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року. Стала практика ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від 7 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 2 листопада 2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) свідчить про наявність трьох критеріїв, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. Стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується (див. постанову Верховного Суду України від 18 січня 2017 року (провадження № 6-2776цс16)).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20) вказано, що: "спадщина набуває статусу відумерлої саме після набуття чинності рішенням суду про визнання її такою, а право власності на зазначене майно набувається у територіальної громади з моменту реєстрації цього права за громадою. При цьому слід зауважити, що якщо спадкоємці повинні заявити про прийняття спадщини у строк шість місяців із часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України), то територіальна громада зобов`язана подати заяву про визнання спадщини відумерлою лише після спливу одного року із часу відкриття спадщини (частина друга статті 1277 ЦК України).
[…] орган місцевого самоврядування не є спадкоємцем у справі та не залучається до спадкування. Однак у зв`язку з відсутністю інших спадкоємців у нього виникає цивільний інтерес на визнання спадщини відумерлою та отримання її у власність територіальної громади. Зазначене надає підстави місцевій раді звертатись до суду як із заявами про визнання спадщини відумерлою у порядку окремого провадження та у подальшому оформити своє право власності на таке майно, так і з належним позовами в порядку позовного провадження на захист свого інтересу.
Разом з тим законодавство не містить положень про можливість територіальної громади отримати відчужене майно в натурі та/або способи захисту інтересів територіальної громади у випадку, якщо спадщина була незаконно передана особі-спадкоємцю, зокрема, на підставі рішення суду, яке в подальшому було скасоване, та у випадку, коли спадщина такою особою була вже відчужена іншій особі, що позбавило територіальну громаду отримати майно у свою власність як відумерле в порядку, передбаченому цивільним процесуальним законодавством.
Проаналізувавши зміст законодавчих норм у системі з установленими судами правовідносинами, Велика Палата вважає, що у цій справі підлягає застосуванню аналогія закону, що регулює подібні правовідносини, зокрема положення статті 1280 ЦК України, виходячи з таких міркувань. Інтерес територіальної громади в отриманні спадкового майна у власність громади в разі відсутності спадкоємців є наслідком неотримання спадщини будь-ким зі спадкоємців або наслідком їх відсутності взагалі. За таких обставин слід дійти висновку, що такі правовідносини є подібними до спадкових, хоч до них у цілому не відносяться. На користь цього висновку свідчить також розміщення норм права про можливість визнання спадщини відумерлою саме у книзі шостій ЦК України "Спадкове право". Відтак захист інтересу територіальної громади щодо відумерлого майна повинен регулюватись та здійснюватися таким самим способом, виходячи з тих самих принципів, як і можливість захистити своє право спадкоємцем, який своєчасно спадщину не прийняв, вона була визнана відумерлою та продана іншій особі.
Як зазначалось, стаття 1280 ЦК України передбачає, що якщо майно, на яке претендує спадкоємець, що пропустив строк для прийняття спадщини, перейшло як відумерле до територіальної громади і збереглося, спадкоємець має право вимагати його передання в натурі. У разі ж продажу такого майна спадкоємець має право на грошову компенсацію. Аналіз змісту зазначеної норми свідчить про те, що право на отримання спадкового майна в натурі виникає у спадкоємця лише якщо майно, що було визнане відумерлою спадщиною, збереглося і не було відчужене територіальною громадою. Якщо ж воно було відчужене іншій особі за договором або не збереглося, то спадкоємець має право лише на компенсацію його вартості у грошовому еквіваленті. А відтак, застосовуючи аналогію закону й територіальна громада в разі відчуження спадкового майна особою, яка не є спадкоємцем, або незбереження цього майна, на користь добросовісного набувача, має право на отримання лише грошової компенсації. Велика Палата Верховного Суду вважає, що закон передбачає саме такий спосіб захисту порушеного інтересу територіальної громади та спосіб відновлення її інтересу на спадкове майно за відсутності спадкоємців (стаття 16 ЦК України) та у разі продажу спадкового майна іншій особі, якщо остання є добросовісним набувачем".
Відтак за встановлених фактичних обставин у цій справі при відчуженні спадкового майна територіальна громада має право лише на відшкодування вартості спадкового майна за ринковими цінами, а тому правильними є висновки апеляційного суду про те, що позовні вимоги територіальної громади про визнання спадщини відумерлою задоволенню не підлягають.
Встановивши, що позивач не є власником або законним користувачем спірного майна, яке незаконно вибуло з його володіння, апеляційний суд дійшов обгрунтованого висновку про те, що у нього немає підстав для витребування майна на свою користь як неволодіючого власника або користувача.
Висновки апеляційного суду не суперечать правовим позиціям Верховного Суду, які викладені у постановах, що зазначені заявниками у касаційних скаргах